Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

МВС УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

КУРС ЛЕКЦІЙ

з кримінального процесу за новим

Кримінальним процесуальним кодексом України

(загальна частина)

 

 

Київ 2012

УДК 343.13

ББК Х629.3

 

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:

 

В.В. Рожнова, кандидат юридичних наук, доцент (тема 1 – у співавторстві з кандидатом юридичних наук, доцентом Д.О. Савицьким);

Я.Ю. Конюшенко, кандидат юридичних наук (теми 2, 6);

І.В. Чурікова, кандидат юридичних наук (тема 3);

О.Є. Омельченко, кандидат юридичних наук, доцент (тема 4 – у співавторстві з кандидатом юридичних наук, доцентом Д.П. Письменним);

М.Я. Никоненко, кандидат юридичних наук (тема 5);

К.Г. Горелкіна, кандидат юридичних наук (теми 7);

О.Ю. Хабло, кандидат юридичних наук (тема 8);

О.Г. Яновська, доктор юридичних наук, доцент (передмова).

РЕЦЕНЗЕНТИ:

 

Є.Д. Лук’янчиков, доктор юридичних наук, професор, Національний технічний університет України «КПІ», професор кафедри інформаційного та підприємницького права

 

 

М.А. Погорецький, доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Національний університет імені Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри правосуддя

ЗМІСТ

 

Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

Тема 3. Засади кримінального процесу

Тема 4. Суб’єкти кримінального процесу

Тема 5. Докази і доказування у кримінальному процесі

Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

Тема 7. Процесуальні строки і витрати

Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження

 

Тематичний план:

 

№ з/п	Назва теми	Нормативний обсяг годин	з них
Всього годин з викладачем	з них	Самостійна та індивідуальна робота	з них
Лекції	Семінарські заняття	Практичні заняття	Індивідуальна робота	Самостійна робота
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
1.	Поняття, суть і завдання кримінального процесу
2.	Кримінальний процесуальний закон
3.	Засади кримінального процесу
4.	Суб’єкти кримінального процесу
5.	Докази і доказування у кримінальному процесі
6.	Відшкодування шкоди у кримінальному процесі
7.	Процесуальні строки і витрати
8.	Заходи забезпечення кримінального провадження
Всього годин:

ПЕРЕДМОВА

 

Суспільство зацікавлено в захищеності прав та законних інтересів будь-якої особи, залученої до сфери дії кримінальної юстиції, від незаконного, необґрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав та свобод. Адже Конституція України проголошує життя і здоров’я людини, її честь та гідність, недоторканність та безпеку найвищою соціальною цінністю. Гарантованість прав та свобод людини визнано змістом та спрямованістю діяльності держави. Тож у нормативному акті, що має найвищу юридичну силу, визнана гуманістична спрямованість існування та функціонування як держави в цілому, так і її окремих інститутів. З огляду на це, реалізація правової реформи в Україні, як один із найважливіших аспектів державної політики повинна нерозривно поєднуватись із метою подальшої гуманізації системи правоохоронних та судових органів.

Система кримінального правосуддя повинна бути ефективною не тільки тому, що від неї залежить законне, обґрунтоване та справедливе вирішення кримінальних справ, а й тому, що саме від цієї системи залежить захист ідеалів та свобод людини, демократії, законності та справедливості, побудова правової держави та громадянського суспільства. Саме тому найважливішим результатом правової реформи в Україні має бути становлення змагальної судової системи, характерної саме для правової держави з її розвинутими суспільними інститутами захисту прав людини. Однією з головних передумов становлення змагальної системи кримінального судочинства в Україні повинен стати процес гармонізації вітчизняного та європейського законодавства в цілому та кримінально-правових систем зокрема.

Процес реформування кримінального процесуального законодавства в Україні тривав майже двадцять років. 13 квітня 2012 р. Верховною Радою України був прийнятий новий Кримінальний процесуальний кодекс України, що і обумовило необхідність створення оновленого курсу з кримінального процесу.

Запропонований конспект лекцій за новим кримінальним процесуальним кодексом України складений відповідно до тематичного плану дисципліни «Кримінальний процес», передбаченої навчальними планами Національної академії внутрішніх справ.

Матеріали представленого конспекту лекцій охоплюють основні теми загальної частин, що передбачені тематичним планом дисципліни. Загальна частина вивчає положення, що розкривають наступні поняття та правові інститути в кримінальному процесі: поняття, суть і завдання кримінального процесу; поняття та джерела кримінального процесуального права, правила чинності кримінального процесуального закону; засади кримінального процесу; суб’єкти кримінального процесу; докази та доказування в кримінальному процесі; відшкодування шкоди у кримінальному процесі; процесуальні строки і витрати; заходи забезпечення кримінального провадження.

Метою цього видання є надання допомоги у вивченні дисципліни кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України як курсантами, слухачами та студентами вищих навчальних закладів та факультетів юридичного профілю, так і практичними працівниками судових, правоохоронних органів та адвокатури.

ВСТУП

У сфері боротьби зі злочинністю застосовуються різні засоби – економічні, соціально-політичні, правові. Серед останніх особливе місце займають кримінально-правові та кримінально-процесуальні засоби.

Для захисту особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, необхідно встановити фактичні обставини кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для кримінального провадження. У цьому аспекті на основі багаторічного досвіду історично сформувалась чітко визначена системна діяльність у сфері розслідування кримінальних правопорушень, здійснення правосуддя у кримінальному провадженні та виконання судових рішень. Ця діяльність у загальному виді і є кримінальним процесом.

Вона детально врегульована законом і полягає у досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень, судовому розгляді та вирішенні матеріалів кримінального провадження, виконанні судових рішень. Кримінально-процесуальну діяльність переважно здійснюють спеціально уповноважені державні органи та посадові особи: суд (суддя), слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, оперативні підрозділи. Саме вони надають їй цілеспрямований характер, визначають її напрями, тобто здійснюють кримінальне провадження.

У кримінальному процесі також беруть участь представники інших державних і громадських організацій, а також посадові, юридичні та приватні особи, які займають у ньому чітко визначене процесуальне становище: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, свідок, понятий, експерт, спеціаліст та інші.

Вищевказані особи вступають між собою у правовідносини, тобто відносини врегульовані правовими нормами, закріпленими у законі. За своєю галузевою належністю норми, що встановлюють права та обов’язки суб’єктів цих відносин, належать до кримінально-процесуального права.

Враховуючи надзвичайно важливе значення кримінального судочинства у розбудові демократичної правової держави, необхідність реформування кримінального процесу України відповідно до міжнародних принципів та цінностей судочинства, що обумовлюється не лише практичною необхідністю здійснення таких кроків всередині нашої держави, а й потребою виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань, Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311 було схвалено Концепцію реформування кримінальної юстиції України, а 13 квітня 2012 року Верховною Радою України прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Він покликаний удосконалити правове регулювання у сфері кримінального судочинства, привнести у нього європейські цінності та принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини у ключову ідею всього кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити змагальність процесу.

Кримінальний процес як навчальна дисципліна ґрунтується на базі науки кримінального процесу, кримінально-процесуального права та практики його застосування.

Кримінальний процес належить до числа тих навчальних дисциплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. У реальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу – одна з основних умов успішної роботи на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ та в інших сферах правозастосовчої діяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

Особливе значення цієї теми полягає в тому, що вона є базовою для засвоєння усіх наступних тем курсу. У зв’язку з цим курсанти (слухачі, студенти) повинні чітко розуміти поняття кримінального процесу, його сутність, завдання, основні категорії кримінально-процесуального науки, такі як «кримінально-процесуальні функції», «кримінально-процесуальні відносини», «кримінально-процесуальна форма», «кримінально-процесуальні гарантії». При цьому слід звернути увагу на те, що більшість понять кримінального процесу в правовій теорії є неоднозначними і по різному тлумачаться у підручниках, монографіях і навчальних посібниках. Тому засвоєння цих понять, перш за все, потребує чіткого з’ясування елементів, які повинні входити до їх змісту, характерних ознак. Для цього краще проаналізувати декілька поглядів щодо визначення того чи іншого поняття, виявити ті елементи, які визнаються характерними і властивими для нього переважною більшістю науковців.

 

Забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Передумовою притягнення особи до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення є здійснення досудового розслідування та судового розгляду.

Встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення – завдання складне і багатогранне. Його виконання пов’язане з ретельною та кропіткою роботою, спрямованою на виявлення та закріплення слідів кримінального правопорушення, на викриття та розшук особи (осіб), що його вчинила, тощо. В результаті проведених під час досудового розслідування дій встановлюються та досліджуються більшість доказів, формується підозра та обвинувачення, що надалі стає предметом судового розгляду та визначає його обсяг і межі.

Забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, можливе лише за умови швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

Названі вимоги характеризують способи дослідження обставин кримінального правопорушення та зібраних доказів. Швидкість, повнота та неупередженість (об’єктивність) мають свій конкретний зміст, однак при цьому вони взаємопов’язані.

Вимога швидкості у кримінальному провадженні означає, що строки проведення досудового розслідування та судового розгляду повинні максимально наближатися до моменту вчинення кримінального правопорушення (початку кримінального провадження). Ідея швидкості кримінального провадження виражена правилом «швидкого суду». Правом на «швидкий суд» повинні володіти усі зацікавлені у цьому особи, насамперед, потерпілий та обвинувачений. Вимога швидкості є необхідною складовою справедливої процедури, на яку вказують основоположні міжнародні документи. Так, у Європейській конвенції про захист прав людини й основоположних свобод зазначено, що «кожен має право при визначенні його громадянських прав і обов’язків або при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що йому пред’явлене, на справедливий, публічний розгляд справи у розумний строк незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону» (п. 1 ст. 6). У ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права право обвинуваченого на розгляд його справи судом без невиправданої затримки перераховано в ряду мінімальних гарантій справедливого правосуддя.

Вимога швидкості впливає на побудову кримінального процесу, визначення повноважень його суб’єктів.

Так, для забезпечення швидкості кримінального провадження запроваджуються спрощені порядки кримінального провадження (досудове розслідування кримінальних проступків у формі дізнання, спрощене судове провадження щодо кримінальних проступків).

Серед засад (принципів) кримінального провадження визначено засаду розумних строків (ст. 28 КПК), відповідно до якої під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Повноваження державних органів і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, також обумовлені процесуальними строками, встановленими законом. Наприклад, в силу вимог ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Стаття 219 КПК встановлює, що досудове розслідування повинно бути закінчено протягомодного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку і протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Згідно ст. 220 КПК клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання.

Відповідно до ч. 2 ст. 113 КПК будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. Таким чином, порушення встановленого законом процесуального строку в діях посадових осіб, які ведуть процес, є порушенням закону і означає незаконність проведеної процесуальної дії.

Слід вказати на те, що швидкість як нормативна вимога до здійснення кримінального провадження може бути виражена шляхом використання у тексті закону таких слів, як: строк, період, момент, одночасно, невідкладно, не пізніше, протягом та ін.

Повнота проведеного досудового розслідування та судового розгляду означає, що встановлені всі обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК): подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Це означає, що зібрані докази, які дозволяють стверджувати про існування цих обставин.

Повнота, зокрема, досудового розслідування також означає перевірку даних про вчинення обвинуваченим або іншими особами інших кримінальних правопорушень та прийняття за цими фактами відповідних законних і обґрунтованих рішень.

Повнота досудового розслідування та судового розгляду забезпечується також їх всебічністю – ретельною перевіркою усіх можливих версій, пояснень, оцінкою доказів, що надходять як від сторони обвинувачення, так і від сторони захисту. Тому однобічність, неповнота – це недостатнє з’ясування чи нез’ясування будь-якої істотної обставини кримінального провадження, залишення без уваги тієї чи іншої обставини, що викриває чи виправдовує обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Неупередженість досудового розслідування та судового розгляду означає об’єктивне, безстороннє дослідження обставин кримінального провадження, збирання як обвинувальних, так і виправдувальних доказів, встановлення усіх даних, які характеризують особу обвинуваченого. Неупередженість дослідження також передбачає уважне ставлення як до показань потерпілого, так і показань підозрюваного, обвинуваченого, їх клопотань і скарг. Усі показання цих осіб повинні ретельно перевірятись, а клопотання, якщо вони обґрунтовані, задовольнятись.

Відповідно, упереджене (необ’єктивне) провадження – це провадження здійснене зацікавлено, як правило, з «обвинувальним ухилом».

Особливе значення вимога неупередженості має стосовно судового розгляду. Неупередженість передбачає, що суддя при розгляді матеріалів конкретного кримінального провадження є суб’єктивно вільним від особистих переконань відносно учасників судового провадження, його дії повинні виключати будь-які обґрунтовані сумніви у цьому, тобто суддя повинен бути об’єктивно безстороннім. Суддя не повинен мати будь-якого інтересу у провадженні за винятком одного – правильного застосування закону.

Під час судового розгляду суддя повинен однакого ретельно аналізувати доводи обвинувачення та захисту, керуючись при цьому тільки інтересами правосуддя.

Неупередженість – категорія, з однієї сторони, суб’єктивна, що залежить від суб’єктивних факторів, а з іншої – об’єктивна, що формується під впливом об’єктивних умов, що забезпечують її прояв.

До об’єктивних умов забезпечення неупередженості суддів слід віднести побудову судової системи, особливий порядок фінансування судів, порядок призначення і звільнення суддів, їх матеріальне та соціальне забезпечення, незалежність, недоторканність і незмінюваність суддів.

Оскільки неупередженість і об’єктивність суддів є важливими передумовами дотримання вимог закону при здійсненні правосуддя, постановлення законного, обґрунтованого та справедливого вироку, закон зобов’язав суддю при виконанні своїх повноважень, а також у позаслужбових відносинах уникати всього того, що може применшити авторитет судової влади, викликати сумнів в його об’єктивності, неупередженості та справедливості. Суддя не вправі, перебуваючи на посаді судді обіймати посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою
оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках (ч. 1-3 ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Неупередженість – категорія, у тому числі, суб’єктивна, що залежить не тільки від об’єктивних умов, а й від вольових настанов суб’єкта. Неупередженість передбачає, що суддя прямо чи непрямо не зацікавлений у вирішенні кримінального провадження, що надійшло йому для розгляду.

Під прямою особистою зацікавленістю слід розуміти таку зацікавленість у даному кримінальному провадженні, коли суддя має матеріальний чи інший інтерес, який буде чи може бути затронутий під час судового розгляду.

Під непрямою особистою зацікавленістю слід розуміти таку зацікавленість, коли суддя, хоча безпосередньо и не зацікавлений у результаті судового розгляду, однак зацікавлені інші особи, інтереси яких не байдужі судді в силу родинних, дружніх зв’язків, близьких відносин тощо.

Для забезпечення неупередженості та об’єктивності суддів у кримінальному процесуальному законі встановлений перелік обставин, які перешкоджають участі судді у розгляді матеріалів конкретного кримінального провадження (статті 75, 76 КПК).

Поняття «повнота» та «неупередженість» взаємопов’язані. Не може кримінальне провадження вважатись неупередженим, якщо усі можливі версії ретельно не перевірені, не з’ясована наявність обставин, які як викривають, так і виправдовують особу у вчиненні кримінального правопорушення (критерії повноти). Не буде і повноти, якщо провадження здійснюється упереджено, зі збиранням і дослідженням виключно обвинувальних доказів, без перевірки доводів невинуватості особи.

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження теми ми можемо дійти таких висновків:

1. Поняття «кримінальний процес» вживають у таких значеннях:

- кримінальний процес як специфічний вид діяльності (кримінально-процесуальна діяльність);

- кримінальний процес як галузь права (кримінально-процесуальне право);

- кримінальний процес як галузь науки;

- кримінальний процес як навчальна дисципліна.

2. Кримінальний процес (кримінальне судочинство) – це діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності та реалізацію інших норм кримінального закону, охорону прав та законних інтересів учасників кримінального провадження та вирішення інших завдань, які поставлені перед нею, що здійснюється на підставах і в порядку, передбачених кримінальним процесуальним законом.

3. Завданнями кримінального процесу є:

1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;

2) охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження;

3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

4. Стадії кримінального процесу – це відносно самостійні етапи кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб’єктів процесуальної діяльності, властивою їм кримінально-процесуальною формою та підсумковими рішеннями.

Система стадій кримінального процесу:

1) досудове розслідування;

2) підготовче провадження;

3) судовий розгляд;

4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);

5) виконання судових рішень;

6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);

7) провадження у Верховному Суді України;

8) провадження за нововиявленими обставинами.

5. Кримінально-процесуальна форма – це визначений законом порядок кримінального провадження загалом, порядок виконання окремих процесуальних дій та порядок прийняття процесуальних рішень. Кримінально-процесуальна форма є уніфікованою, а у деяких випадках, встановлених законом, диференційованою.

6. Функції кримінального процесу (кримінально-процесуальні функції) – це визначені законом основні напрями кримінально-процесуальної діяльності.Основними кримінально-процесуальними функціями є: 1) функція обвинувачення; 2) функція захисту; 3) функція вирішення кримінального провадження по суті (правосуддя).

7. Кримінально-процесуальні правовідносини – це врегульовані кримінальним процесуальним законом суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв’язку зі здійсненням кримінального провадження. Специфічною особливістю кримінально-процесуальних правовідносин є участь у них представника держави, наділеного владними повноваженнями. Без владного начала в кримінально-процесуальних правовідносинах неможливий розвиток кримінального судочинства, виконання завдань, що стоять перед ним.

8. Кримінально-процесуальні гарантії – це передбачені кримінальним процесуальним законом засоби забезпечення ефективного здійснення кримінального судочинства, виконання його завдань. Систему кримінально-процесуальних гарантій становлять: 1) кримінально-процесуальна форма; 2) принципи кримінального процесу; 3) процесуальний статус учасників кримінального процесу; 4) можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 5) прокурорський нагляд; 6) судовий контроль; 7) відомчий контроль; 8) інститут оскарження дій, рішень і бездіяльності органів і посадових осіб, що здійснюють кримінальне провадження; 9) юридична відповідальність учасників кримінального процесу та інші.

9. Процесуальний акт - поняття складне, яке включає в себе не тільки певні дії суб’єктів кримінального провадження, що виконуються ними в процесі здійснення своїх повноважень, а й кримінально-процесуальні документи, що складаються при цьому. Кримінально-процесуальні документи – це письмові документи, складені на підставі кримінально-процесуального закону уповноваженим на те суб’єктом у зв’язку із виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень, у якому зафіксована інформація про хід і результати кримінально-процесуальної діяльності.

Основними видами кримінально-процесуальних документів є: постанова, протокол, ухвала, вирок, обвинувальний акт.

ВСТУП

Основні положення лекції вже знайомі курсантам після вивчення курсу теорії держави і права. Тому перш ніж почати розглядати питання теми необхідно звернути увагу на особливості теоретичних положень теми.

Так, Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст. 8 Конституції України). У рішенні Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 зазначається, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу і правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути пронизані передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Слід пам’ятати, що змістом кримінального процесуального закону є кримінально-процесуальні норми, які встановлюються державою (приймаються органом законодавчої влади – Верховною Радою України), є загальними і обов’язковими правилами поведінки для всіх суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується в основному добровільними діями учасників процесу, а у необхідних випадках засобами державного примусу і загрозою юридичної відповідальності.

Окрім цього, лише кримінальний процесуальний закон є джерелом кримінального процесуального права, а джерела - сукупність кримінально-процесуальних норм, закріплених у законі.

Зовнішньою документальною формою кримінального процесуального законодавства є нормативні акти (Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», а також деякі інші акти, прийняті вищим органом державної влади). Але треба мати на увазі, що кримінально-процесуальні норми можуть складати частину змісту так званих комплексних актів, у яких регламентуються положення кримінально-процесуального порядку і положення, віднесені до інших галузей права (Конституція України, Закони «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», тощо).

ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА І ВИДИ

ВИСНОВКИ

Для узагальнення озвученого матеріалу необхідно нагадати основні положення лекції, які відображають ключові моменти теми.

Отже, перш за все слід сказати, що кримінальне процесуальне право – це самостійна галузь правової системи України, сукупність норм, які регулюють діяльність органів досудового розслідування, прокуратури, слідчого судді та суду із розкриття кримінальних правопорушень, викриття й покарання винних, а також права й обов'язки громадян та юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального процесу. Ці норми встановлені державою з метою захисту правопорядку, кожної людини та юридичних осіб від злочинних посягань, а також для охорони прав і свобод осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.

Юридичною базою для кримінального процесуального законодавства є Конституція України. Найважливішим законодавчим актом, який у систематизованому вигляді містить майже всі норми кримінального процесуального права і детально регламентує весь порядок кримінального провадження, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Кримінальні процесуальні норми поділяються на такі, що зобов'язують (імперативні), уповноважують і забороняють.

Норми кримінального процесуального закону діють до їхнього скасування чи заміни новими нормами, а якщо норму було прийнято на певний строк - до закінчення такого строку.

Чинність кримінального процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, слідчий суддя і суддя (суд) застосовують процесуальні норми, що діють на момент кримінального провадження. Це означає, що коли під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінальний процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено кримінальне правопорушення. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право суб'єкта кримінального провадження в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі. Отже, кримінальний процесуальний закон певною мірою має зворотну силу.

 

ВСТУП

При вивченні цієї теми потрібно мати на увазі, що вона є однією з основних тем з курсу кримінального процесу. Складнощі у засвоєні питань теми у курсантів можуть виникнути через великий обсяг правової інформації, що зумовлено дискусійними поглядами науковців на природу засад кримінального судочинства, визначення їх поняття і системи, в яку відповідно до Кримінального процесуального кодексу від 13 квітня 2012 року віднесено двадцять дві засади.

Виходячи з того, що в КПК не визначено чіткого поняття «засад (принципів) кримінального процесу», по даному питанню існують три основні точки зору науковців:

1.Принципи (засади) кримінального процесу – це такі основоположні засади, які закріплено в законі (М.Л. Якуб, Михеєнко М.М. та ін.)

2.Принципи (засади) кримінального судочинства – це керівні ідеї та відправні начала, які закріплені в законі, а також ті, які не дістали такого закріплення в правових нормах, але випливають з них (П.І. Репешко та ін.).

3.Принципи (засади) кримінального процесу – це такі положення та керівні ідеї, які не потребують обов’язкового законодавчого закріплення та оформлення (В.М. Савицький, В.Т. Томін та інш.)

Пануючою в теорії вважається перша з наведених точок зору, згідно з якою до засад (принципів) слід відносити лише положення, які закріплені в правових нормах.

Слід уяснити, що засади (принципи) виражають домінуючі в державі політичні та правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення кримінального судочинства, тобто положення, які визначають головні, найважливіші моменти устрою й діяльності суб'єктів кримінального судочинства. Порушення будь-якої з засад означає незаконність рішення в справі та обов'язково тягне за собою його скасування.

Курсанти повинні чітко уяснити та вміти розкривати зміст кожної з засад, пояснити її роль і значення в загальній системі демократичних засад кримінального судочинства.

Треба пам'ятати, що за обсягом змісту і сферою дії засади кримінального процесу іноді значно розрізняються, алевідмінність ця швидше суто кількісна, а не якісна. Тому засади не можна поділяти на основні й неосновні, головні і другорядні. Тільки реалізація всіх засад в їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства.

 

ВИСНОВКИ

Побудова правової держави в Україні висуває на передній план завдання щодо забезпечення прав та законних інтересів громадян, верховенства закону у всіх сферах державного та громадського життя. У галузях чинного законодавства засади кримінального провадження повинні чітко нормативно закріпленні, оскільки вони є однією із гарантій кримінального процесу, за допомогою яких і забезпечуються захист прав і законних інтересів людей.