Первомайський медичний коледж

МОЗ

Первомайський медичний коледж

ЦМК загальноосвітніх дисциплін

Матеріали для підготовки до іспиту

З загальної біології

Частина І

Н.р.

Зміст

 

№ з/п	Зміст питань
1.	Біологія – наука про життя. Предмет, завдання, методи біологічних досліджень.
2.	Поняття про подразливість рослин. Тропізми, настії, нутації.
3.	Фотосинтез. Характеристика етапів. Планетарне значення фотосинтезу.
4.	Клітинне дихання. Характеристика етапів, його біологічне значення.
5.	Мітоз-статевий поділ клітини. Характеристика фаз та біологічне значення.
6.	Мейоз – нестатевий поділ клітини. Характеристика фаз та біологічне значення.
7.	Життєвий цикл клітини. Періодизація інтерфази.
8.	Склад, будова та функції ДНК.
9.	Склад, будова і функції РНК.
10.	Склад, будова та функції білків.
11.	Склад, будова та функції ліпідів.
12.	Класифікація хімічних елементів клітини. Біологічна роль води та мінеральних солей.
13.	Ядро клітини, його будова та функції.
14.	Загальний план будови клітини. Порівняльна характеристика будови клітин еукаріотів та прокаріотів.
15.	Розвиток клітинної теорії (М.Шлейден, Т.Шванн, Р.Віхров). Сучасний стан клітинної теорії.
16.	Уявлення про суть життя. Властивості живого. Рівні організації життя.
17.	Біосинтез білка: характеристика його етапів.
18.	Склад, будова та функції вуглеводів.
19.	Статеве розмноження організмів.
20.	Нестатеве розмноження організмів.
21.	Взаємозв’язок будови та функцій рослинних тканин.
22.	Взаємозв’язок будови та функцій тваринних тканин.
23.	Орган. Система органів. Фізіологічні та функціональні системи органів.
24.	Неклітинні форми життя. Віруси. Їх роль у природі та житті людини.
25.	Зародковий етап ембріонального розвитку.
26.	Вікова періодизація онтогенезу людини.
27.	Розвиток еволюційних уявлень. Докази еволюції.
28.	Будова гамет. Порівняльна характеристика яйцеклітини та сперматозоїда.
29.	Гаметогенез. Порівняльна характеристика овогенезу та сперматогенезу.
30.	Початковий етап ембріонального розвитку.
31.	Предмет і завдання генетики. Основні поняття генетики.
32.	Методи генетичних досліджень. Особливості методів дослідження генетики людини.
33.	Моногібридне схрещування. І, ІІ закони Менделя.

Поняття про подразливість рослин. Тропізми, настії, нутації.

Елементарна здатність реагувати вибірково на дію зовнішнього середовища спостерігається вже в простих форм живої матерії. Так, амеба, що є всього лише однією живою клітиною, віддаляється від одних подразників і наближається до інших. Здатність організмів відповідати на дію факторів зовнішнього середовища називається подразливістю. Подразливість завжди пов’язана з затратами енергії. Чим вищим є рівень розвитку організму, тим більш складну форму має прояв його активності у разі зміни умов середовища існування. Первинні форми подразливості виявляються навіть у рослин.

Найбільш поширеними руховими реакціями рослин у відповідь на зміну умов навколишнього середовища є тропізми, настії та нутації.

Термін “тропізм” запозичений із грецької мови. Він означає “поворот” або “напрямок”. Тропізми - це зміни положення органів закріплених у ґрунті рослин на односторонній вплив фактора оточуючого середовища — світла, сили тяжіння, води, хімічних речовин, механічної травми тощо.У залежності від характеру подразника рухи рослин називають відповідно фото-, гео-, гідро, електро-, термо- і травмотропізмами. Характер відповідної реакції може бути різним: органи можуть повертатися до джерела подразнення і від нього.

Фототропізм - це специфічні ростові рухи рослин та їхніх органів на односторонню дію світла. Із органів рослини найбільшою мірою характеризуються позитивним фототропізмом молоді пагони. Корені ж ніяк не реагують на джерело світла.

Геотропізм — це реакція окремих органів рослини на односторонню дію сили земного тяжіння. Розрізняють три типи такої реакції (геотропізму):

І) коли рослина росте вертикально вниз;

2) коли напрям руху протилежний, тобто догори;

3) коли орган намагається зайняти горизонтальне положення.

Настії, як і тропізми — це зміни положень органів прикріплених рослин на дію подразників, що не мають певного напрямку, а впливають дифузно й рівномірно з різних сторін. Видів настій, як і тропізмів, дуже багато і називаються вони, як і тропізми, залежно від назви подразника. Фотонастії найбільш яскраво проявляються у відкриванні та закриванні квіток. Спостерігаються й у листків. Наприклад, кислиця опускає листки ввечері й піднімає вранці.

Коливання температури також можуть спричинити термонастії листочків оцвітини (чашолистки і пелюстки) квіток багатьох рослин. Рухи, пов’язані з наявністю в оточенні рослини хімічних речовин — хемонастії. Такі рухи характерні, зокрема, рослинам, які живляться тваринами. Комахи та інші дрібні тварини слугують цим рослинам додатковим джерелом Нітрогену, який надзвичайно важливий для росту рослин.

Нутація в рослин - обертальний рух верхівок зростаючих органів, найчіткіше виражене у в'юнких рослин. Нутації відносяться до ростових рухів і обумовлені нерівномірним зростанням різних частин органів рослин. Вони характерні для витких стебел, для коріння, вусикам рослин тощо.

 

Фотосинтез. Характеристика етапів. Планетарне значення фотосинтезу.

Фототрофи використовують для синтезу органічних сполук енергію світла. Процес утворення органічних сполук із неорганічних завдяки перетворенню світлової енергії в енергію хімічних зв'язків називають фотосинтезом. До фототрофних організмів належать зелені рослини (вищі рослини, водорості), деякі тварини (рослинні джгутикові), а також деякі прокаріоти — ціанобактерії, пурпурові та зелені сіркобактерії.

Основними з фотосинтезуючих пігментів є хлорофіли. За своєю структурою вони нагадують гем гемоглобіну, але в цих сполуках замість заліза присутній магній.

 

Фаза	Суть фази
Світлова фаза	Світлова фаза — комплекс реакцій, що відбувається під дією фотонів світла на мембранах тилакоїдів: · збудження хлорофілу та синтез АТФ за рахунок енергії збуджених електронів; · фотоліз води — розщеплення молекул води з утворенням протонів та вільного кисню; · зв’язування йонів H^+ з НАДФ. При потраплянні квантів світла на хлорофіл, молекули хлорофілу збуджуються. Збуджені електрони проходять по електронному ланцюгові на мембрані до синтезу АТФ. Одночасно відбувається розщеплення молекул води. Йони H^+ сполучаються з відновленим НАДФ (фото система 1) за рахунок електронів хлорофілу. Виділена при цьому енергія йде на синтез АТФ. Йони O^2- віддають електрони на хлорофіл (фотосистема 2) і перетворюються на вільний кисень: H2O + НАДФ + hν → НАДФH + H^+ + 1/2O2 + 2АТФ
Темнова фаза	Темнова фаза — фіксація Карбону (С) та синтез C6H12O6. Джерелом енергії є АТФ. У матриксі хлоропластів (куди надходять АТФ, НАДФH та H^+ від тилакоїдів гран та CO2 з повітря) проходять циклічні реакції, у результаті чого відбувається фіксація CO2 та синтез C6H12O6: CO2 + НАДФH + H^+ + 2АТФ → 2АДФ + C6H12O6

Значення фотосинтезу для біосфери важко переоцінити. Саме завдяки цьому процесові вловлюється світлова енергія Сонця. Фотосинтезуючі організми перетворюють її на енергію хімічних зв'язків синтезованих вуглеводів, а потім по ланцюгах живлення вона передається гетеротрофним організмам. Отже, не буде перебільшенням вважати, що саме завдяки фотосинтезу можливе існування біосфери. Зелені рослини та ціанобактерії, поглинаючи вуглекислий газ і виділяючи кисень, впливають на газовий склад атмосфери. Увесь атмосферний кисень має фотосинтетичне походження. Щорічно завдяки фотосинтезу на Землі синтезується близько 150 млрд тонн органічної речовини і виділяється понад 200 млрд тонн вільного кисню, який не тільки забезпечує дихання організмів, але й захищає все живе на Землі від згубного впливу короткохвильових ультрафіолетових космічних променів (озоновий екран атмосфери). Але загалом процес фотосинтезу малоефективний. У синтезовану органічну речовину переводиться лише 1-2% сонячної енергії. Це пояснюється неповним поглинанням світла рослинами, а також тим, що частина сонячного світла відбивається від поверхні Землі назад у космос, поглинається атмосферою тощо. Продуктивність процесу фотосинтезу зростає за умов кращого водопостачання рослин, їхнього оптимального освітлення, забезпечення вуглекислим газом, завдяки селекції сортів, спрямованій на підвищення ефективності фотосинтезу тощо. Однією з найпродуктивніших культурних рослин вважають кукурудзу, в якої досить високий коефіцієнт корисної дії фотосинтезу.

 

Функції ядра:

· Зберігання і передача спадкових ознак у вигляді незмінної структури ДНК. Спадкова інформація в ядрі може змінюватись внаслідок мутацій. Це зумовлює спадкову мінливість.

 

· Управління процесами життєдіяльності клітини шляхом утворення білоксинтезуючого апарату. В ядрах відбувається формування рибосом за участю ядерець. Вони надхо­дять у цитоплазму і беруть участь у біосинтезі білків.

 

 

14. Загальний план будови клітини. Порівняльна характеристика клітин прокаріотів та еукаріотів.

Клітина – основна структурно-функціональна одиниця всіх живих організмів, иференційована ділянка цитоплазми, яка оточена мембраною.

 

 

Ознаки	Надцарство Прокаріоти	Надцарство Еукаріоти
Царство Дробянки	Царство Рослини	Царство Тварини	Царство Гриби
Клітинна мембрана	+	+	+	+
Надмембранний комплекс	Кліт. стінка	Кліт. стінка	Глікокалікс	Кліт. стінка
Сформоване ядро	-	+	+	+
Цитоплазма	+	+	+	+
Пластиди	-	+	-	-
Мітохондрії	-	+	+	+
Комплекс Гольджі	-	+	+	+
Ендоплазматична сітка	-	+	+	+
Лізосоми	-	+	+	+
Вакуолі	Інколи-газові	+	+	+
Рибосоми	+	+	+	+
Клітинний центр	-	+	+	+

Нервову (textus nervosus).

Цю класифікацію значно поглибив видатний вітчизняний гістолог О. О. Заварзін, який вважав, що крім структури і функції тієї чи іншої тканини необхідно враховувати її походження.

 

№ з/п	Тип тканини	Особливості будови, функцій та місце локалізації
1.	Сполучна тканина	Клітини переважно округлої форми. Міжклітинна речовина добре виражена. Сполучна тканина виконує опорну, захисну і трофічну функції. - Трофічна — бере участь в обміні речовин (кров, лімфа, жирова), тому в таких видах сполучної тканини багато міжклітинної речовини. - Захисна — клітини здатні до фагоцитозу і беруть участь в процесах імунітету та зсідання крові - Опорна — утворює зв'язки, сухожилля, хрящі (в таких видах сполучної тканини мало міжклітинної речовини, або вона щільна, наприклад кісткова, за рахунок наявності в ній солей, також в ній є волокна). Бере участь у загоюванні ран, бо має найвищу здатність до регенерації. Кількість і вигляд клітин та волокон, а також кількість і склад основної речовини у різних видів сполучної тканини відрізняються залежно від їхніх функції. Розрізняють декілька видів сполучної тканини: кісткову, хрящову, жирову та інші. До сполучної тканини відносяться також кров та лімфа. Сполучна тканина утворює строму практично всіх органів. Сполучна тканина зі спеціальними функціями представлена жировою тканиною і пігментними клітинами. Жирова тканина складається з клітин (ліпоцитів) і утворює жирові депо організму — підшкірну жирову клітковину, сальники. Пігментні клітини розсіяні в шкірі; вони містять пігмент меланін, який захищає організм від ультрафіолетового випромінювання.
	М’язова тканина	Клітини м'язової тканини називають міоцитами. У цитоплазмі міоцитів розташовуються міофібрили, що складаються зі скоротливих білків. Завдяки міофібрилам м'язова клітина здатна скорочуватися. Гладенька м'язова тканина складається з дрібних (до 500 мкм) видовжених клітин. Гладенька м'язова тканина утворює стінки кровоносних і лімфатичних судин, внутрішніх органів (травного тракту, сечового міхура, матки). Вона забезпечує перистальтику кишківника, зміну серцевих судин, пологи, сечовипускання та інші життєво важливі процеси. Поперечносмугаста м'язова тканина утворює поперечносмугасту скелетну і серцеву мускулатуру. Структурною одиницею скелетної посмугованої м'язової тканини є м'язове волокно. Волокно має циліндричну форму і довжину до 4 см. Воно становить собою симпласт — утвори з багатьох клітин звичайних розмірів, які у процесі ембріонального розвитку зливаються одна з одною. М'язове волокно містить сотні клітинних ядер, розташованих у пристінному шарі. Скелетна поперечносмугаста м'язова тканина утворює скелетні м'язи, входить до складу язика, глотки, верхнього відділу стравоходу. Серцева поперечносмугаста м'язова тканина складає основу серцевого м'яза. Вона утворена не симпластом, а поодинокими клітинами (кардіоміоцитами) завдовжки до 100 мкм. Кардіоміоцит має одне або декілька ядер, розташованих на периферії клітини, і міофібрили — у центральній частині. Міоцити серцевого м'яза щільно притиснуті один до одного, завдяки чому забезпечуються їхні узгоджені скорочення.
	Нерво́ва ткани́на	Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів) і розміщених між ними допоміжних клітин. Нейрони здатні сприймати подразнення, перетворювати його на нервові імпульси і проводити їх до інших нейронів або певних органів. Кожний нейрон складається з тіла і відростків. У тілі розташоване ядро й інші органели. Відростки можуть бути двох типів. Довгий, розгалужений на кінці, має назву аксон. Довжина аксона може сягати десятків сантиметрів, а інколи до 2-3 м. Його функція — проведення нервового збудження від тіла нейрона. Переважно короткі, деревоподібно розгалужені відростки нейрона називають дендритами; ними нервове збудження проводиться до тіла нейрона. Нейрони до поділу не здатні.
	Епітелі-альна тканина	Шар клітин, що вистилає поверхню (епідерміс) і порожнини тіла, а також слизові оболонки внутрішніх органів, харчового тракту, дихальної системи, сечостатеві шляхи. Крім того, утворює більшість залоз організму. Складається з клітин, які щільно розташовані одна біля одної, міжклітинної речовини мало. Функції: - захисна (епітелії шкіри) - секреція (епітелій, що входить до складу залоз) - всмоктування (епітелій шлунково-кишкового тракту) - виділення (епітелій органів виділення) - газообмін (епітелій легеневих пухирців) Головні особливості епітеліальних тканин — швидка регенерація і відсутність кровоносних судин. Поділяється на одношаровий, багатошаровий, залозошаровий, війчастий і залозистий епітелій, а також розрізняють види за формою клітин тканини: кубічний, плоский, циліндричний. Одношаровий епітелій вкриває стінки судин і внутрішніх органів, бере участь в обміні речовин та частково виконує захисну функцію. Багатошаровий — це зовнішній покрив людини, тобто шкіра. Відмежовує зовнішнє середовище від внутрішнього, захищає від механічних пошкоджень та проникнення мікроорганізмів. Багатошаровий епітелій найшвидше відновлюється, вистилає порожнину рота. Війчаста епітеліальна тканина вистилає носову порожнину, затримує пил та різні частинки, вистилає й тонкий кишечник, де виконує всмоктувальну функцію. Залозистий входить до складу залоз і забезпечує виділення гормонів і секретів.

 

Вірусні інфекції

Гострі	Як правило, після утворення нового покоління вірусів клітина гине.
Хронічні	Нові покоління вірусних частинок утворюються в клітині протягом тривалого часу.

МОЗ

Первомайський медичний коледж