Оцiнка дiяльностi створення IC.Внутрiшнi i зовнiшнi показники системи.

Оцінка доцільності створення інформаційної системи здійснюється на стадії формування вимог до інформаційної системи. Їй передує детальний аналіз об’єкту, опис і аналіз існуючої інформаційної системи. Результатом такого аналізу є виявлення недоліків існуючої системи, її „вузьких” місць, основних показників, поліпшення яких сприятиме обґрунтуванню доцільності розробки нових інформаційних технологій.

Показники якості функціонування будь-якої системи зазвичай поділяють на три групи: економічні, технічні і соціальні.

Економічні показники – це прибуток, експлуатаційні витрати, економічна ефективність тощо.

Технічні – це показники технології обробки даних (показники часу, показники якості інформації, показники надійності, експлуатаційні показники, показники науково-технічного рівня).

Соціальні – це показники умов праці, якості обслуговування користувачів системи.

Наслідком створення нової інформаційної системи є зміна внутрішніх і зовнішніх показників.

Внутрішні показники характеризують функціонування інформаційної системи. До них належать: показники часових і фінансових витрат на реалізацію інформаційного процесу, експлуатаційні витрати, показники надійності, продуктивність інформаційної системи, показники, які характеризують захищеність і збереження даних, їх повноту, вірогідність тощо.

Зовнішні показники характеризують якість обслуговування користувачів. До них належать середній час, який витрачено на отримання інформації, показники якості інформації, яка надається користувачеві (повнота, релевантність, вірогідність).

Між внутрішніми і зовнішніми показниками існує взаємозв’язок. Наприклад, зростання продуктивності системи призводить до скорочення середнього часу отримання інформації, збільшення обсягів даних інформаційної системи, зростання ступеню їх збереження і захищеності викликає поліпшення якості інформації, яка надається користувачеві.

19.Моделi оцiнювання граничного ефекту створення iнформацiйноi системи(на прикладi системи продажу проiзних документiв)

Для оцінювання ефекту (13) необхідно знати значення показника W_i до W_i ^{( d )} і після W_i ^{( n )} створення системи. Якщо значення W_i ^{( d )} можна визначити за статистичними даними, які отримані в процесі дослідження існуючої системи, то для оцінювання W_i ^{( n )} такого способу не існує.

Складність визначення W_i ^{( n )} полягає у тому, що значення цього показника залежить від характеристик системи, яка створюється (продуктивності, надійності тощо), а системи, як такої, ще не існує.

Щоб якось оцінити ефект від зміни цього показника, вводиться поняття граничного ефекту інформатизації, який визначається як

E_i ^*=ç W_i ^*– W_i ^{( d )}ç, (14)

де W_i ^* – нижня межа показника W_i, яка досягається при створення системи, тобто припускається, що перевага надається меншому значенню W_i.

Зазвичай, при розрахунку показника W_i не враховується вплив на нього неідеальності системи (обмеженої продуктивності, ймовірності відмов, неадекватності моделей, які використовуються, тощо).

Розглянемо оцінювання граничного ефекту системи продажу і резервування квитків по середньому часу, витраченому пасажиром на придбання проїзних квитків.

Нехай у касовому залі n касирів. Для побудови моделі оцінювання середнього часу придбання квитків у залізничній касі (час знаходження заявки у системі) скористаємося моделлю системи масового обслуговування (СМО)

(15)

де μ – інтенсивність обслуговування,

m_обсл – середній час обслуговування пасажира касиром;

l – інтенсивність потоку.

Якщо припустити, що потік заявок на придбання квитків є найпростіший із інтенсивністю λ, то до кожного касира надходить потік заявок із інтенсивністю .

Якщо припустити, що час обслуговування пасажира касиром є випадкова величина, яка розподілена за експоненціальним законом із середнім значенням m_обсл, то середній час, витрачений пасажиром на придбання квитка складе

. (16)

Середній час обслуговування касиром пасажира m_обсл визначається за складовими

m_обсл = m ₁+ m ₂+ m ₃, (17де m ₁ – середній час переговорів із пасажиром включаючи час на оплату квитка;

m ₂ – середній час резервування місця у диспетчера (при старій технології);

m ₃ – середній час оформлення квитка.

За новою технологією функції диспетчера виконує ЕОМ, передача інформації здійснюється по каналах зв’язку і, якщо вважати, що система спроектована із достатньою пропускною спроможністю, то часом m ₂ можна знехтувати.

Оформлення квитків за новою технологією здійснюється шляхом їх виводу на друкуючий пристрій, тому час m ₃ виявляється достатньо малим і його можна також не враховувати.

Тоді нижня межа часу обслуговування пасажира складе

m_обсл ^*= m ₁.

Нижня межа середнього часу, витраченого пасажиром на придбання квитка визначається як

Граничний ефект системи продажу і резервування квитків по показнику „середнійчас, який витрачається пасажиром на придбання квитків” визначається за формулою

(20)

Значущість отриманого граничного ефекту можна оцінити, якщо розрахувати відносний граничний ефект

де W ^{( d )} – значення показника в існуючий інформаційній системі.

Бази даних.Етапи розвитку.

Появі інформаційних систем у різних сферах людської діяльності сприяли дві обставини.

По-перше, з’явилась можливість накопичення, збереження і систематизації великих обсягів даних про процеси функціонування і властивості об’єктів, різноманітних нормативів і даних довідкового характеру.

По-друге, були розроблені підходи (технічні, програмні засоби) для створення колективного використання великих обсягів інформації.

Платформу інформаційних систем склали бази даних.

База даних (БД) – це спеціальним чином організовані дані на магнітних носіях, призначені для використання багатьма користувачами.

Етапи розвитку баз даних

Індустрія баз даних має майже сорокарічну історію розвитку і вважається достатньо успішною.

Перший етап розвитку БД пов’язано із появою великих (універсальних) ЕОМ третього покоління (IBM 360/370, ЕС 1030), які разом із базами даних склали апаратно-програмну платформу інформаційних систем. Компанією ІВМ (International Business Machines) було розроблено програмний продукт IMS (Information Management System), який забезпечував управління даними, організованими у формі ієрархій. Важливим вкладом ІМS стало уявлення про те, що дані мають самостійну цінність і що вони повинні управлятися незалежно від будь-якого окремого додатку операційної системи. Таким чином виникла перша система управління базами даних (СУБД). СУБД першого покоління були закритими системами, тобто не забезпечувалась переносність прикладних програм. Бази даних першого покоління не мали засобів автоматизації програмування і були дуже витратними. З іншого боку, вони виявились винятково довговічними і використовуються до цього часу.

Другий етап розвитку БД почався із створення реляційної моделі даних. У 1970 році Едгар Кодд показав можливість управління даними у термінах математичної теорії відношень. Модель була настільки вдалою (забезпечувалася гнучкість і простота), що стала домінуючою на протязі двадцяти років. Для другого етапу характерні дві основні ознаки: реляційна модель даних і мова запитів SQL (Structured Query Language) – структурована мова запитів. Для збереження елементів даних реляційні СУБД підтримували набір стандартних типів даних (цілі числа, числа із плаваючою комою, рядки символів). Над цими даними виконувався набір стандартних операцій (арифметичних, логічних). Невдовзі традиційні типи даних і функції пошуку SQL для їх обробки виявилися недостатніми, тому що час вимагав нових засобів, які б дозволяли визначити нові типи даних і функції їх обробки.

На початку 90-х років починається третій етап розвитку БД, який відзначився появою об’єктно-орієнтованих і об’єктно - реляційних баз даних, тобто баз даних третього покоління. У наш час існує необхідність збереження і обробки неструктурованих даних: текстів, графічних образів, аудіо, відео, анімації, складних структурованих даних (діаграм, графіків, таблиць, масивів). Сукупність таких даних отримала назву мультимедійних даних, а бази даних, які зберігають і обробляють такі дані називаються мультимедійними базами даних.

21.Архiтектура систем бази даних. Архітектура систем БД складається із чотирьох компонентів:

- апаратне забезпечення (комп’ютер і комп’ютерна мережа);

- програмне забезпечення;

- користувачі;

- дані.

Основними складовими архітектури є:

- фізичні дані;

- поле;

- запис;

- файл;

- система управління файлами;

- система баз даних.

Фізичні дані – це дані, які зберігаються у пам’яті комп’ютера і являють собою сукупність нулів і одиниць (бітів). Біти об’єднуються у послідовність байтів, слів тощо. Оперативна пам’ять розбита на байти і слова, яким надається порядковий номер (адреса).

Поле – це найменша пойменована одиниця даних. Запис – це пойменована сукупність полів.

Файл – це пойменована сукупність записів, які зазвичай зберігаються на зовнішньому запам’ятовуючому пристрої (ЗП). Правила найменування файлів, спосіб доступу до даних, які зберігаються у них, структура даних залежать від конкретної системи управління файлами і від типу файлу. Для того, щоб добути із файлу окремі записи, кожному запису присвоюють унікальне ім’я або номер, які слугують її ідентифікатором і розташовуються у окремому полі. Такий ідентифікатор називається ключем запису.