Вивчення захоронень даного періоду у 1989-1999 рр.

У кінці 1980-х рр., час «демократизації та перебудови» громадськість Гали-чини почала активно оприлюднювати факти сталінських репресій, в тому числі – знамениті червневі розстріли. Цю роботу очолили осередки міжнародної орга-нізації «Меморіал» (створена у Москві в 1989 р.). Активісти впорядковували місця захоронень жертв репресій та публікували факти очевидців подій 1940-1950-х рр. Найбільшого успіху тут досягла газета «Поклик сумління», яка ви-давалась українським осередком «Меморіалу».[29] Велике значення у цій справі мали мартирологи або списки репресованих, які були оприлюднені завдяки розсекреченню архівів у часі горбачовської «політики гласності».
З 1989 р. починають проводитись пошуково-ексгумаційні роботи на місцях захоронень жертв політичних репресій радянського часу. Першими з них стали розкопки в урочищі «Дем’янів лаз» біля Івано-Франківська (колишнього Станіславова), де у кінці червня 1941 року відбувалися масові розстріли в'язнів зі Станіславівської тюрми НКВД, проведені незадовго перед відступом радян-ських військ. Майже місяць, з 21 вересня по 22 жовтня того ж року під керів-ництвом Романа Круцика активісти цього об’єднання разом із учасниками організації “Рух” та небайдужими жителями навколишніх сіл розкопували мо-гили та проводили ексгумацію жертв тоталітарного радянського режиму, захо-ронених в урочищі Дем’янів Лаз біля Івано-Франківська. Завдяки глинистому грунту останки законсервувались, що, з одного боку, полегшувало процес іден-тифікації, а з іншого було серйозним випробуванням для фізичного та пси-хічного здоров’я учасників розкопок. Роман Круцик зазначає, що працівникам доводилось дуже часто змінювати одне одного в ямі, бо перебувати там біль-ше кількох хвилин було неможливо. [30]
Всього учасники «Меморіалу» та місцеві ентузіасти ексгумували тіла 539 осіб, з них – 129 дівчат, про що свідчило збережене волосся, заплетене в коси, а також супровідний матеріал у вигляді залишків одягу та особистих речей. Про те, що відповідальність за вбивства цих людей несе саме радянська влада, свідчили ознаки прижиттєвих травм на останках загиблих, зокрема, поранення чотиригранним штиком, який на той час був у озброєнні лише в радянських
військових.
За супровідним матеріалом та написами на вцілілих клаптиках знайдених документів було ідентифіковано 22 осіб, а також встановлено прізвища 9 пра-цівників НКВС, причетних до здійснення репресивних заходів. Цікавим фактом є також те, що в жодному знайденому документі немає згадки про призначен-ня смертного вироку.
Перепоховання репресованих відбулося 29 жовтня 1989 року. Станом на сьогодні тут діє меморіальний комплекс “Дем’янів лаз”, створений у 2009 році. Він складається із трьох могил, у яких поховані жертви, ексгумовані з власне Дем’янового лазу, а також двох захоронень загиблих, ексгумованих з території школи № 5 м. Івано-Франківська та санітарних поховань поблизу с. Посіч.
Одразу ж після перепоховання жертв Дем’янового лазу учасники “Мемо-ріалу” проводили розкопки на зруйнованому комуністами міському кладовищі в Івано-Франківську. Було віднайдено дві могили, а з них ексгумовано 269 останків – 228 чоловічих, 39 жіночих, 2 невстановленої статі. Перезахоронили жертв сталінського режиму на алеї, яка мала з’єднати вулиці тодішні вулиці Радянську (зараз – Незалежності) та Чекістів (сьогоднішня Академіка Саха-рова). Зараз на місці колишнього кладовища реконструйовано меморіальний сквер, а також споруджено пам’ятники жертвами тюрми у Станіславі, січовим стрільцям, воякам УПА. Крім цього, впорядковано могили стрільців, збудовано каплицю, відновлено старий вхід на кладовище і впорядковано доріж-ки та алеї.
Учасники “Меморіалу” також проводили розкопки у Яблунові (1990 рік) та Войнилові (1991 рік). Дослідники стверджують, що накопані матеріали “тяг-нуть” на кримінальну справу. Так, у Яблунові було ексгумовано 74 жертви більшовизму, у Войнилові – 228. На останках чітко видно ознаки насильницької смерті – травми кісток, завдані при житті, неприроднє положення тіл. Тих, хто ще дихав, працівники НКВС засипали землею живцем – про це свідчить вой-нилівська знахідка кістяків хлопця та дівчини, які лежали, обійнявшись. Одразу ж після проведення ексгумації останків, відбулося їх перепоховання. У 1993 році над місцем захоронення закатованих українців Войнилова було спорудже-но пам’ятник.
У 1990-1991 рр. “Меморіал” працював над дослідженням захоронень жертв політичних репресій біля с. Посіч Тисменицького району Івано-Франківської області. Було розкопано чотири могили, з яких ексгумовано 32 останки (26 –чоловічих, 3 – жіночих, 3 – не встановлено). Перепоховання відбулося на почат-ку грудня 1991 року в урочищі Дем’янів лаз. [31]
Слід зазначити, що станом на час розкопок серед учасників організації “Меморіал” не було жодного професійного археолога. Проте активістам вдалося провести ексгумацію останків та встановити багато імен замучених лише за ініціалами на їх особистих речах. Також було знайдено кілька доку-ментів, які засвідчували особу. Робота “Меморіалу посприяла розвитку по-шукового руху на новому рівні в уже незалежній Україні.
Як відомо, 22-24 червня 1941 року в Дрогобичі мали місце масові розстріли в’язнів тюрми на Стрийській співробітниками НКВД, внаслідок яких було зни-щено 1200 осіб. У повоєнний час питання про дані злочини вперше порушились у 1988 р. на засіданні клубу "Аргумент" під головуванням В. Романюка. Проте розкопки розпочалися аж у червні 1990 року. Проводили їх активісти “Мемо-ріалу” та “Руху”, яким допомагали місцеві жителі. У процесі досліджень на те-риторії тюрми були виявлені останки, які належали 255 особам (з них 48 жі-нок), та супровідний матеріал - перегнилі рештки одягу, взуття, мунштуки, за-пальнички, гребінці, окуляри, 50 зубів із жовтого металу, 44 деформовані кулі. Активісти провели також ексгумацію останків, які знахо­дились в братській могилі на кладовищі в Стрию. Їм вдалося виявити останки 57 людей, рештки одягу, взуття, гудзики, 7 деформованих куль. В 121 черепі з усіх віднайдених були виявлені сліди вогнепальної зброї, у 27 - проломи некульового характеру. Активісти «Меморіалу» також розкопали братську могилу, з якої ексгумували останки 57 жертв радянських репресій. Пізніше захоронення було впоряд-ковано, споруджено кам’яний саркофаг, а на стіні, під якою знаходилось похо-вання, висічено хрест. Другий хрест встановили на землі. [32]
З 24 серпня по 30 вересня 1990 р. на внутрішній території колишньої тюрми НКВД (зараз фізико-математичний факультет Дрогобицького педагогічного університету) проводилися розкопки захоронення жертв комуністичного теро-ру. Їх організував тодішній голова Дрогобицького "Меморіалу" Мирон Буча-цький. Ця робота проводилась виключно на ентузіазмі добровольців. Було виявлено кісткові останки 486 осіб. За даними судово-медичної експертизи, 360 з них належать чоловікам, 110 – жінкам, в 16 випадках стать не встановлена. Дослідниками також було встановлено, що 74 трупи мешканці Дрогобича та району впізнали та забрали ще з приходом німців в 1941 році. 14 липня 1991 р. в Дрогобичі відбулося урочисте перепоховання жертв ра-дянського режиму. У 2012 році на території колишньої катівні НКВС СРСР бу-ло споруджено меморіал “Тюрма на Стрийській” як частина музею “Дрогобич-чина». [33]
Станом на сьогодні недослідженою залишається ще 32-метрова криниця, розташована на території корпусу університету. Спроби відновлення розкопок проводились у 2007 році, проте були заморожені. Мирон Бучацький припус-кає, що непохованими залишаються ще близько 1.5 тис. останків та доби-вається продовження досліджень, вважаючи їх своїм життєвим обов’язком. [34]
У травні 1996 року Львівським товариством «Пошук» проводились пошу-ково-ексгумаційні дослідження в урочищі Голоско, яке знаходиться вище За-марстинівського кладовища (зараз 6-й Топольний провулок у Львові). Тоді це було гіпотетичне місце захоронення жертв політичних репресій із лікарні Львівської пересильної тюрми №5, яка діяла у 1944-1955 рр. Пошуковці ексгу-мували 20 останків, захоронених у примітивних трунах на глибині від 1,5 до 1,8м. в окремих могилах. Залишків одягу виявлено не було. Судово-медична експертиза не виявила ознак насильницької смерті (хоча і не заперечувала наявності останніх). Віковий діапазон жертв становив від 18 до 80 років.
У 1999 р. за ініціативою «Меморіалу» облдержадміністрація винесла рішен-ня про продовження досліджень на Замарстинівському тюремному кладовищі. Із 20 вересня по 10 жовтня там працювала група з 5 дослідників-археологів "Пошуку". Було ексгумовано 122 останки, які не відрізнялись відпопередніх 20 за характером поховання та іншими особливостями. Лише в одному черепі по-шуковці виявили кульові отвори (можливо, утікач, застрелений охороною).Суд-медекспертиза тоді не проводилась, проте остеологічний матеріал свідчив про наявність серед захоронених прижиттєвих інвалідів, жінок, людей похилого ві-ку, дітей та осіб, над якими було проведено посмертні анатомічні дослідження.
У неповних списках жертв, складених пошуковцями на основі актів, особових справ та журналів обліку померлих лікарні і пересильної в’язниці, є 265 пріз-вищ, з датами смерті, номерами могил, репресованих переважно за політични-ми статтями. Серед них – імена 17 немовлят, які опинились у неволі разом з ма-терями, або народилися вже в тюрмі.

24 жовтня того ж року відбулось урочисте перепоховання віднайдених останків на Марсовому полі Личаківського кладовища у Львові. [35]
Що стосується захоронення жертв НКВС у Володимирі-Волинському (Луцька обл.), то перші дослідження там було проведено влітку 1997 р. за участі працівників місцевого історичного музею та краєзнавця Михальчу-
ка Л.А. Теоретичним підґрунтям розкопок стали задокументовані свідчення членів родин тих, хто був у застінках володимирського відділення НКВС, а також персоналу лікарні. До роботи було запрошено дослідників Львівського обласного товариства «Пошук». За місяць пошуково-ексгумаційних робіт науковці віднайшли 99 останків загиблих зі слідами насильницької смерті (у черепах більшості були по два отвори від куль, деякі, очевидно, пробили важкими тупими предметами). З супровідного матеріал пошуковці знайшли залишки взуття, ґудзики, гільзи від пістолетів, які були на озброєнні військ НКВД, чимало радянських монет 1932-1940 років, шкіряні пояси та залишки від іншої військової польської амуніції. 10 жовтня 1997 р. археолог Львівського інституту українознавства Овчинніков О. Г. склав Акт наукової експертизи речового матеріалу при ексгумації масового захоронення на те-риторії городища. Було визначено, що масове поховання виникло восени чи зимою 1939 або 1940 року. Різний статево-віковий склад захоронених (серед останків пошуковці знайшли 7 жіночих скелетів та останки людей похило-го віку) свідчить про репресивний характер поховання.
17 грудня 1997 року громадськість Володимира-Волинського перепоховала останки жертв політичних репресій у братській могилі на Федорівському цвинтарі. [36]
З написаного вище можна зробити висновки, що починаючи з 1989 року, по-шукова справа вдосконалюється. До робіт залучаються представники відпо-відних громадських організацій та місцеві ентузіасти, рідше – професійні архе-ологи. Відсоток діяльності останніх у такого роду пошуках зростає з 1991 року.
За матеріалами та фото досліджень можна приблизно визначити основні методи катування та вбивства репресованих у Радянському Союзі. Найчастіше практикувалися розстріли, розбивання черепної коробки під дією фізичної сили, прижиттєва деформація та розламування кісток; характерна ознака – поранення чотиригранним штиком, який використовували тільки на теренах СРСР. Розкопки кладовища лікарні Львівської пересильної тюрми № 25 свід-чать про те, що ув’язнені помирали від нелюдських умов утримання, поганої їжі та її браку, а також, ймовірно, медичних експериментів, які над ними про-водились.