Боротьба козацтва з турецько-татарською експансією. П.Конашевич-Сагайдачний.

Однією з головних причин зародження козацтва, як уже зазначалося, була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування українців як нації. Ситуація ускладнювалася тим, що Україна була позбавлена власної державності, а заходи урядів Литви та Польщі, пізніше Речі Посполитої, спрямовані на відсіч агресорам, як і їхні спроби умиротворити Кримське ханство та Туреччину сплатою данини, були малоефективними.

Петро́ Конаше́вич Сагайда́чний (*1570, Кульчиці — †10 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 року неприступної турецької фортеці в Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.

Козацько-селянські повстання кінця 16ст. 1-ї половини 18 ст.

Перше велике антифеодальне селянсько-козацьке повстання, очолюване К. Косинським, відбулося в 1591-1593 рр. У 1591 р. Косинський на чолі загону козаків за підтримки селян і міської бідноти захопив Білу Церкву. Згодом спалахнула широка антифеодальна боротьба на Київщині та Переяславщині. Повстанці захопили Трипілля і Переяслав, підійшли до Києва. Рух перекинувся також на Волинське і Брацлавське воєводства. Магнати, злякавшись, створили ополчення шляхти на чолі з київським воєводою князем Острозьким і виступили проти Косинського. У січні 1593 р. під містечком П'яткою на Житомирщині відбулася битва, що тривала тиждень, але так і не виявила переможця. Повстанці відійшли на Січ. У травні 1593 р. двотисячний загін козаків на чолі з Косинським знову вирушив із Запорозької Січі й незабаром оточив Черкаси. Черкаський староста, не дочекавшись допомоги, розпочав переговори з Косинським, запросив його до замку і вбив. Навесні 1594 р. знову почалося повстання проти польської шляхти. Очолив його Северин Наливайко. У Запорозькій Січі він був сотником. Народне повстання охопило Брацлавщину і Волинь. Кріпосні селяни вступали в загони і оголошували себе козаками. Навесні 1595 р. військо повстанців розділилося. Частина його на чолі з Наливайком вирушила до Білорусії. Друга частина на чолі з Григорієм Лободою і Матвієм Шаулою -- до південної Наддніпрянщини. Загін Наливайка захопив Старокостянтинів, Кременець, Слуцьк, Бобруйськ, Могилів і розбив війська шляхти. Водночас військо під проводом Лободи заволоділо Черкасами та Каневом. Піднявшись Дніпром, Шаула захопив Київ і пішов у Білорусію. Таким чином, усе українське Правобережжя та Південно-Східна Білорусія опинилися в руках повстанців. Навесні 1596 р. війська Наливайка, Лободи і Шаули об'єдналися неподалік від Білої Церкви. Кількість їх становила 4 тис. До Білої Церкви наближалося і польсько-шляхетське військо. В урочищі Гострий Камінь відбулася битва. Козаки зазнали великих втрат. Захопивши табір, поляки влаштували жорстоку розправу. Тільки невеликій частині козаків на чолі з підполковником Кремінським вдалося прорватися на Січ. Наливайка після десяти місяців допитів четвертували у Варшаві. Жолкевський, Вишневецькі, Потоцькі, Калиновські одержали тут нові земельні володіння. Розпочався період кріпосницько-шляхетської реакції.Петро Сагайдачний здійснив похід на Кафу в 1616 р. Виступи 30-х рр. ХVІІ ст. Щоб утихомирити непокірних, у 1625 р. в Україну було направлено восьмитисячне військо Конєцпольського, якого польський уряд призначив гетьманом. Назустріч йому із Запорозької Січі виступило шеститисячне військо на чолі з Марком Жмайлом. Тарас Федорович (Трясило) організував і повів проти шляхти велике військо. Польське військо знов очолив Конєцпольський. Після кількох битв у Переяславі було підписано угоду, згідно з якою реєстр збільшився до 8 тис, усім козакам, які брали участь у повстанні, було оголошено амністію. У 1635 р. Річ Посполита для контролю за козаками побудувала на Дніпрі, на північ від Січі, фортецю Кодак. Та за кілька місяців до завершення будівництва загін козаків на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнував фортецю і знищив її гарнізон.

У 1637 р. почалося нове повстання, яке очолив запорозький гетьман Павло Бут (Павлюк). Проте у грудні 1637 р. під Кумейками поблизу Чигирина 15-тисячна польська армія завдала їм рішучого удару. Павлюка схопили і стратили у Варшаві. У 1638 р. повстання на Лівобережній Україні очолили запорозький гетьман Яків Острянин, полковники Карпо Скидан і Дмитро Гуня. Після цих повстань, прагнучи помститися козакам, Польща скоротила реєстр до 6 тис. і позбавила навіть реєстрових козаків права на самоврядування. Скасовувалася посада гетьмана, а замість нього вводилася посада польського старости, яку затверджував король. Козацькі полковники і осавули мали тепер обиратися з шляхти. Обмежувалася й територія козаків. А тих, хто втікав із Січі без дозволу, страчували. Тисячі козаків, яких не внесли до реєстру, оголошувались кріпаками. Проте всі ці заходи не тільки не втихомирили козаків, а навпаки, спричинили нове повстання. Наступне десятиріччя (1639-1648 рр.), назване польськими істориками "золотим спокоєм", було періодом особливо жорстокого і соціального, і національного гноблення.

Причини, характер, рушійні сили Національної революції середини XVII ст. Бойові дії 1648-1649 рр.

З-поміж основних її причин можна виділити наступні: Соціальні причини..

Національно-політичні причини. Релігійні причини. Суб'єктивні причини.

Початок національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького

Початком української національної революції вважають захоплення повстанцями в січні 1648 р. Запорізької Січі та обрання гетьманом Війська Запорізького Перші перемоги повсталі на чолі із Хмельницьким отримали в битві під Жовтими Водами 6-8 травня 1648 р. та 15-16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.

Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир’я і повернув козацьку армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду з Трансільванією.

У 1649 р. війна розгортається з новою силою. Польська армія, яку очолив король Ян Казимир, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ біля м. Збаража.

15-16 серпня 1649 р. відбулася битва із головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовим. В результаті було укладено Зборівський договір. За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали повертатися до своїх панів. Потіп відбуваються військові дії між Україною і Польщею в 1651 p.