Історія як наука. Періодизаціяіст. У. Іст. Джерела.

Історія як наука. Періодизаціяіст. У. Іст. Джерела.

Історія-наука, яка вивчає сукупність подій, явищ, фактів минулого, які дають науково-обгрунтоване уявлення про головні тенденції становлення та розвитку людини, суспільства, держави.

Предмет вивчення-історична діяльність укр. народу та його предків віднайдавніших часів до сьогодення. Періодизаціяіст. У.:1)Первіснообщинний лад, або доцивілізаційний (доісторичний) період (800 тис.рр. тому – початок І тис. до н.е.);2) Скіфо-сарматська й еллінська доба, або античний період (VII ст. до н.е. – VI ст. н.е.);3) Германо-тюрко-слов’янськадоба, або ранньо середньовічнийперіод (VII – ІХ ст.);4) Києво-руська доба, або зрілесередньовіччя (Х – перша половина XIV ст.);5) Польсько-литовська й татарська доба, або пізнє середньовіччя (середина XIV – середина XVII ст.);6) Козацько-малоросійська доба, або ранній новий час (середина XVII – кінець XVIII ст.);7) Російсько-австрійська (імперська) доба, або новий час (останнячверть XVIII – початок ХХ ст.);8) Радянська доба, або новітній час (1920 – 1991 рр.);9) Доба української державної незалежності, або пострадянський період (з 1991 р.).Типи історичних джерел: 1.речові джерела-залишки архітектурних споруд, предмети побуду, монети, знаряддя праці. 2. Етнографічні–дані про особливостіпобуту, культури, звичаїв. 3. лінгвістичні- дані з розвитку мови. 4. Усні- прислів*я, приказки. 5. Письмені- актові матеріали. Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники – їх називають вторинними історичними текстами (абоісторіографією).

2.Історичнаметодологія: 1.історичний метод пізнання, 2.логічний метод, 3.порівн-іст. 4.ретроспективний, 5.міжнаукові, 6.математичний Існує ряд принципів – фундаментальних припущень, вимог щодо застосування методів і забезпечення вірогідності результатів дослідження.

Одним із найважливіших принципів, на думку більшості вітчизняних істориків, є принцип об’єктивності, який зобов’язує розглядати історичні явища і події у всій їх складності, багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони дослідникові чи ні. Важливим у процесі пізнання є принцип історизму, який передбачає розгляд історичних фактів у конкретному історичному середовищі, в динаміці їх розвитку. Важливе значення мають діалектичний принцип, який передбачає розгляд різноманітних явищ у взаємозв’язку, саморозвитку і взаємо обумовленості, а також системний принцип – підхід до певної сукупності історичних фактів як до стрункої системи з властивими саме їй закономірностями і зв’язками.

3. Передісторія У: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).

Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою

2.існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.

За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни. На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - “ людина розумна ”, яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату. Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д.

У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм: анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет; тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха; магії - чаклування перед полюванням; фетишизму - віри у надприродні властивості речей. Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом. Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині.

З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області. В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис. до н. е.). Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина. Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу Прип'яті. Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е.) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.

Трипільська культура.

Найяскравішою археологічною культурою епохи енеоліту (мідно-кам'яний вік - 2,5 тис. рр. до н.е.) була трипільська, пам'ятки яко виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Назва її походить від однойменного села на Київщині, де її залишки вперше були досліджені ще на початку 90-х років минулого століття українським археологом чеського походження В. Хвойкою. Вона була поширена від південне-східного Прикарпаття до Дніпра переважно на територі лісостепової смуги Правобережної України та Молдавії Трипільська культура належала найбільш розвиненій групі племен того часу. Ці племена були обізнані з обробітком заліза, міді,вміли виготовляти знаряддя праці, зброю, оздоби, будувати прямокутні наземні житла з дерев'яним каркасом, ліпити досконалий гончарний посуд, прикрашений поліхромною або промальованою орнаментацією у формі спіралей, стрічок та інших композицій. Знахідки трипільсько культури досліджено в селах Луці - Врублівецькій і Ленківцях над середнім Дністром, в урочищі Коломийщина на Київщині, в селах Володимирівні у Степовій Україні, Шишшцях на Буковині, у могильнику на Червоному хуторі біля Києва Провідними галузями господарства цих племен були орне землеробство, рільництво та скотарство. Вирощували всі основні хлібні злаки. Трипільці вирощували абрикоси, сливу, аличу, тобто ті культури, які дійшли до наших днів. Знаряддями обробітку грунту спочатку була мотика з кам'яним або роговим кінцем, а згодом - рало, плуг і тяглова сила тварин: биків і коней. Урожай зернових збирали крем'яними серпами, мололи зерно кам'яними жорнами. Це різко підвищило загальну культуру землеробства, виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Розводили велику й дрібну рогату худобу. Полювання та риболовля перетворились на допоміжні види діяльності. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу рік на першій і другій надзаплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали з кілька десятків жител та господарських будівель, розміщених рядами або по колу. Число мешканців досягало кількасот. Найтшювіпшм житлом було глинобитна одно та двоповерхова будівля прямокутної форми з кількома приміщеннями, з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими, переважно в червоний колір стінами і мали вікна, призьби, печі з припічками й коминами назовні, глиняні долівки. Перший поверх призначався, як правило, для печі, зберігання інвентаря, помолу зерна, а верхній - для житла. Покрівля була двосхила, крита соломою і,мабуть, знизу обмазана глиною. У кожному будинку проживали, як правило, дві - три споріднені парні сім'ї.

Теорії пох.К.Русі.

Зараз у науці нема єдиної думки щодо походження Давньоруської держави —Київської Русі. Існує декілька теорій.

1. Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. БаєртаГ. Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Російській

Академії наук.«Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні без. зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли. вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить відфінської назви шведів «Ruotsi».2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі —цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.3. Панюркська теорія, за якою слово «Русь» походить від іранського іозначає — світлий та належить іракомовним мешканцям одного з регіонів Середнього Подніпров'я.4. Теорія природно-історичного (автохтонного розвитку). Прибічниками цієї теорії були і видатні українські історики В. Антонович, М.Грушевський та інші. Прихильниками цієї теорії стверджують, що у східнихслов'ян існували політичні та соціально-економічні передумови для створення своєї держави: високий рівень розвитку виробничих відносин,існувала майнова диференціація, відбувалося захоплення старійшинами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була велика кількість здобичі. Основними джерелами є літопис «Повістьврем'яних літ», який розповідає про правління князя-слов'янина Кия (кінV — поч.УІ ст.) та хроніка «Бертинські аннали».

Конституція П.Орлика

У 1710 р. залишки козацького війська обирають на гетьмана П. Орлика (1710— 1742 рр.) - колишнього генерального писаря при І. Мазепі. Намагаючись забезпечити собі підтримку, Орлик створює проект під назвою «Пакти і Конституція прав вольностей Запорізького Війська» — угоду між гетьманом, старшиною і запорожцями. Статті конституції передбачали встановлення національного суверенітету, забезпечення демократичних прав людини, єдності та взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади.

У зовнішній політиці передбачалася спілка зі Швецією та кримським ханом. П. Орлик виступив за непорушність кордонів Війська Запорізького, визначених ще Зборівською угодою.

У тодішніх історичних умовах проголошення прав мало суто декларативний характер. Орлик, підтриманий Карлом XII, вступає у спілку з Туреччиною і Кримом і на початку 1711 р. організує спільний похід запорожців і татар проти російських військ в Україні. Проте наступ не мав успіху, і Орлик був змушений повернутись в еміграцію.

 

 

Історія як наука. Періодизаціяіст. У. Іст. Джерела.

Історія-наука, яка вивчає сукупність подій, явищ, фактів минулого, які дають науково-обгрунтоване уявлення про головні тенденції становлення та розвитку людини, суспільства, держави.

Предмет вивчення-історична діяльність укр. народу та його предків віднайдавніших часів до сьогодення. Періодизаціяіст. У.:1)Первіснообщинний лад, або доцивілізаційний (доісторичний) період (800 тис.рр. тому – початок І тис. до н.е.);2) Скіфо-сарматська й еллінська доба, або античний період (VII ст. до н.е. – VI ст. н.е.);3) Германо-тюрко-слов’янськадоба, або ранньо середньовічнийперіод (VII – ІХ ст.);4) Києво-руська доба, або зрілесередньовіччя (Х – перша половина XIV ст.);5) Польсько-литовська й татарська доба, або пізнє середньовіччя (середина XIV – середина XVII ст.);6) Козацько-малоросійська доба, або ранній новий час (середина XVII – кінець XVIII ст.);7) Російсько-австрійська (імперська) доба, або новий час (останнячверть XVIII – початок ХХ ст.);8) Радянська доба, або новітній час (1920 – 1991 рр.);9) Доба української державної незалежності, або пострадянський період (з 1991 р.).Типи історичних джерел: 1.речові джерела-залишки архітектурних споруд, предмети побуду, монети, знаряддя праці. 2. Етнографічні–дані про особливостіпобуту, культури, звичаїв. 3. лінгвістичні- дані з розвитку мови. 4. Усні- прислів*я, приказки. 5. Письмені- актові матеріали. Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники – їх називають вторинними історичними текстами (абоісторіографією).

2.Історичнаметодологія: 1.історичний метод пізнання, 2.логічний метод, 3.порівн-іст. 4.ретроспективний, 5.міжнаукові, 6.математичний Існує ряд принципів – фундаментальних припущень, вимог щодо застосування методів і забезпечення вірогідності результатів дослідження.

Одним із найважливіших принципів, на думку більшості вітчизняних істориків, є принцип об’єктивності, який зобов’язує розглядати історичні явища і події у всій їх складності, багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони дослідникові чи ні. Важливим у процесі пізнання є принцип історизму, який передбачає розгляд історичних фактів у конкретному історичному середовищі, в динаміці їх розвитку. Важливе значення мають діалектичний принцип, який передбачає розгляд різноманітних явищ у взаємозв’язку, саморозвитку і взаємо обумовленості, а також системний принцип – підхід до певної сукупності історичних фактів як до стрункої системи з властивими саме їй закономірностями і зв’язками.

3. Передісторія У: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).

Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою

2.існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.

За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни. На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - “ людина розумна ”, яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату. Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д.

У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм: анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет; тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха; магії - чаклування перед полюванням; фетишизму - віри у надприродні властивості речей. Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом. Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині.

З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області. В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис. до н. е.). Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина. Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу Прип'яті. Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е.) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.

Трипільська культура.

Найяскравішою археологічною культурою епохи енеоліту (мідно-кам'яний вік - 2,5 тис. рр. до н.е.) була трипільська, пам'ятки яко виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Назва її походить від однойменного села на Київщині, де її залишки вперше були досліджені ще на початку 90-х років минулого століття українським археологом чеського походження В. Хвойкою. Вона була поширена від південне-східного Прикарпаття до Дніпра переважно на територі лісостепової смуги Правобережної України та Молдавії Трипільська культура належала найбільш розвиненій групі племен того часу. Ці племена були обізнані з обробітком заліза, міді,вміли виготовляти знаряддя праці, зброю, оздоби, будувати прямокутні наземні житла з дерев'яним каркасом, ліпити досконалий гончарний посуд, прикрашений поліхромною або промальованою орнаментацією у формі спіралей, стрічок та інших композицій. Знахідки трипільсько культури досліджено в селах Луці - Врублівецькій і Ленківцях над середнім Дністром, в урочищі Коломийщина на Київщині, в селах Володимирівні у Степовій Україні, Шишшцях на Буковині, у могильнику на Червоному хуторі біля Києва Провідними галузями господарства цих племен були орне землеробство, рільництво та скотарство. Вирощували всі основні хлібні злаки. Трипільці вирощували абрикоси, сливу, аличу, тобто ті культури, які дійшли до наших днів. Знаряддями обробітку грунту спочатку була мотика з кам'яним або роговим кінцем, а згодом - рало, плуг і тяглова сила тварин: биків і коней. Урожай зернових збирали крем'яними серпами, мололи зерно кам'яними жорнами. Це різко підвищило загальну культуру землеробства, виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Розводили велику й дрібну рогату худобу. Полювання та риболовля перетворились на допоміжні види діяльності. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу рік на першій і другій надзаплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали з кілька десятків жител та господарських будівель, розміщених рядами або по колу. Число мешканців досягало кількасот. Найтшювіпшм житлом було глинобитна одно та двоповерхова будівля прямокутної форми з кількома приміщеннями, з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими, переважно в червоний колір стінами і мали вікна, призьби, печі з припічками й коминами назовні, глиняні долівки. Перший поверх призначався, як правило, для печі, зберігання інвентаря, помолу зерна, а верхній - для житла. Покрівля була двосхила, крита соломою і,мабуть, знизу обмазана глиною. У кожному будинку проживали, як правило, дві - три споріднені парні сім'ї.