ТЕМА: Державне регулювання економіки.

ТЕМА: Державне регулювання економіки.

 

ПЛАН

1. Цілі та функції державного регулювання національної економіки.

2. Інструменти фінансового регулювання: податки, видатки уряду та державний бюджет.

3. Інструменти грошового регулювання: емісія грошей, режими формування валютного курсу.

4. Інструменти регулювання у соціальній сфері: перерозподіл доходів, соціальні пільги, допомоги, гарантії для громадян.

 

Студенти повинні знати:

- об’єктивні причини державного регулювання економіки, цілі та інструменти державного регулювання економіки.

Студенти повинні вміти:

визначати структуру надходжень та видатків бюджету та оцінювати рівень дефіциту бюджету.

Студент повинні мати уявлення:

невдачі (обмеження) ринку, причини дефіциту державного бюджету та необхідність регулювання курсу національної валюти.

Література

1. Абалкин Л. Роль держави у становленні і регулювання ринкової економіки. // Питання економіки. 2008. № 6. С.4-12.

2. Гейц І. У. Гарантії, со-ціальний захист і підтримка населення Російської Федерації. М.: Річ навіть і Сервіс, 2005. 320 з.

3. Клавдиенко У. Державне регулювання економіки // Проблеми теорії та практики управління. 2008. № 6. З. 29-37.

4. Орешин У. П. Державне регулювання національної економіки М.: ИНФРА-М, 2007. 124

5. Осадчая Р. І. Соціальна політика, соціальне управління економіки й управління соціальної сферою. М.: Союз, 2007. 278с.

6. Павленок П. Д. Теорія, історія та методика Школі соціальної роботи. М.: ЮНИТИ, 2009. 228 з.

7. Райзберг Б. А. Державне управління економічними і соціальними процесами М.: ИНФРА-М, 2008. 382с.

 

Цілі та функції державного регулювання економіки

Ринкова економіка має численні переваги перед командною економікою. Проте розгляд попередніх тем розкрив і її суттєві недоліки: економічні коливання, безробіття, інфляція. До того ж у ринковій економіці конкуруючі фірми, прагнучи отримати біль­ші прибутки, перетворюються на монопольні та олігопольні струк­тури знищуючи підґрунтя ринкової економіки — конкуренцію. До негативних наслідків ринкового господарювання можна додати й соціальне розмежування населення, погіршення екології тощо.

Світовий досвід довів недосконалість ринкового механізму, тому економіка більшості країн є змішаною. Її сутність полягає в тому, що ринковий механізм та держава спільно забезпечують розв'язання соціально-економічних проблем. Держава виконує свої функції через проведення економічної політики. З'ясуємо, якими є основні причини, цілі та інструменти державного регу­лювання економіки.

Невдачі ринку виникають перщ за все внаслідок неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забез­печувати людей суспільними товарами; зовнішніх ефектів; еконо­мічної нестабільності тощо. Розглянемо їх докладніше.

1. Неспроможність конкуренції. Для того щоб працював прин­цип «невидимої руки», повинна існувати конкуренція. Од­нак у процесі концентрації капіталів утворюються монопо­лії, які згодом із метою усунення конкурентів підривають конкуренцію, створюючи загрозу існування самого ринку. Монополісти вважають можливим і вигідним обмежувати ви­пуск продукції та встановлювати більш високі ціни порівняно з тими, які б існували в галузі за наявності конкурентних засад. Виняткове становище монополістів породжує неефек­тивну діяльність. Більше того, монополії здатні породжувати й політичну небезпеку, оскільки економічна влада й політич­ний вплив тісно пов'язані між собою. Монополісти спроможні чинити тиск на державні органи та їхніх представників, що позначається на законодавстві й політиці, які починають від­повідати не суспільним інтересам, а інтересам цих гігантів.

2. Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними бла­гами. Значна роль у функціонуванні та розвитку суспільства належить суспільним благам. Суспільні блага задовольняють потреби всіх членів суспільства в цілому, їх споживають усі громадяни, незалежно від того, платять вони за них чи ні. Такі товари мають дві основні властивості:

^ неможливість обмеження використання суспільного товару;

^ неможливість або неефективність обмеження доступу спожи­вачів до таких товарів.

Перша властивість називається несупериицтвом у споживан­ні, друга — загальнодоступністю.

До суспільних благ передусім належить національна оборона, регулювання паводків, боротьба зі стихійними лихами, підтриман­ня громадського порядку тощо. Через те що суто суспільні блага не зорієнтовані на ринковий попит, то їх задоволення в умовах ринко­вої економіки можливе за участю держави. Види й обсяги виробни­цтва різних суспільних благ визначаються в цивілізованих країнах політичними методами, насамперед шляхом голосування. Обсяги споживання суспільних благ є питаннями державної політики.

3. Зовнішні ефекти (екстерналії) — позитивні або негативні на­слідки виробництва чи споживання товарів і послуг, які від­чувають ті, хто їх не виробляє й не купує.

Наприклад, підприємець використовує технологію, наслідком якої є забруднення навколишнього середовища. Ринкова ціна на продукцію підприємця не спроможна врахувати витрати населення, пов'язані із зазначеним негативним зовнішнім ефектом. Завдання держави — сприяти перетворенню негативного зовнішнього ефекту на витрати саме цього підприємця. Приклад позитивного зовніш­нього ефекту: фермер реконструював власним коштом міст через річку для швидкого та безпечного вивозу своєї продукції. Проте цим мостом можуть користуватися й жителі сусідніх сіл.

4. Економічна нестабільність. Розвиток економіки має цикліч­ний характер, що пов'язано з постійними чергуваннями спа­дів і піднесень. Ринок, на жаль, не володіє досконалим меха­нізмом, здатним протистояти економічній нестабільності, яка виявляється через тривалий спад виробництва, надмірне без­робіття, високий рівень довгострокової інфляції, соціальне розмежування.

5. Неспроможність ринку забезпечувати справедливий розподіл багатства й соціальний захист людей, розвиток соціальної інфраструктури. Проблема забезпечення соціальної справед­ливості, що полягає в рівних стартових можливостях для всіх громадян, потребує державного регулювання в соціальній сфері та проведення соціальної політики.

Соціальна політика — це сукупність принципів, рішень, дій суспільних об'єктів, що знаходять утілення в соціальних програмах і соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб та інтересів людини, соціальних спільнот і суспільства загалом.

Інструментами проведення соціальної політики є соціальні гарантії, стандарти, споживчі бюджети, прожитковий мінімум (спо­живчий кошик), мінімальний розмір оплати праці та інші порогові соціальні обмежувачі. Соціальні гарантії забезпечуються на законо­давчій основі, що фіксує обов'язки й відповідальність як держави перед громадянами, так і громадян перед державою.

Таким чином, наявність недоліків ринкового саморегулюван­ня зумовлює необхідність державного регулювання економіки

Інструменти фінансового регулювання: податки, видатки уряду та державний бюджет.

Серед названих форм державного регулювання еконо­міки важлива роль належить бюджетно-податковому регулюван­ню, спрямованому на забезпечення функціонування державних фінансів, формування державного бюджету та державних витрат. Бюджетно-податкова система починає формуватися з виникненням держави, оскільки для виконання державою певних економічних та інших функцій потрібні кошти.

На перших етапах розвитку державності податки вилучалися у вигляді натуральних продуктів (зерно, шкіра, худоба) та вико­ристання робочої сили. А згодом почали збирати данину у вигляді грошей чи коштовностей. Як розвивалася система оподаткування на території України, дізнаємося з виступу студента

З історії оподаткування.

Від перших років виникнення Київської Русі київські кня­зі встановлювали різні податки. Люди сплачували такі подат­ки: подимне, полюддя, погілужне, поголовщина, поштучне, мито, стадія, подушне.

Назва подимного податку походить від слова «дім», тобто по­даток цей сплачував кожний селянський дім. При цьому частина податку сплачувалася грошима, частина — продуктами господар­ства (зерном, хутром, виробами ремісників тощо).

Інший стародавній податок — полюддя походить від словосполучення «ходіння по людях». Цей податок збирали князь та його дружина, щороку об'їжджаючи двори. Збирали полюддя натуральними продуктами (хутрами, медом, воском) або грошима.

Ще один вид податку — це погілужне, тобто селяни спла­чували податок із кожного плугу, що вони мали для обробітку землі. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико­князівського двору.

Податок, іцо має назву поголовщина, стягувався залежно від площі землі, кількості худоби («голів») та іншого майна. Поголов- щину сплачували селяни грошима на користь великого князя.

Цікаво знати, що існував в Україні й такий податок, як по­штучне. Він сплачувався також селянами залежно від того, скільки вони мали худоби, витканого полотна, рушників тощо.

Важливою формою поповнення державної скарбниці було мито. Цей податок існує на наших землях більше ніж півтори ти­сячі років. Мито брали за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони або митні застави, а також за користування до­рогами, мостами, переправами тощо.

За часів Гетьманщини був установлений такий податок, як стадія — податок на утримання війська, а також податки з про­мислових прибутків.

У XVIII ст. в Україні з'явився новий податок — подушне. Цікаво, що подушне сплачували лише чоловіки, крім дворян, духо­венства та державних службовців. Цей податок спрямовувався на утримання армії й флоту та був досить великим.

Податки — це обов'язкові (примусові) платежі, що вносяться до державного (місцевих) бюджетів юридичними та фі­зичними особами.

Суб'єкти оподаткування — це ті, із кого стягуються подат­ки: юридичні та фізичні власники доходів (фірми, власники майна, споживачі товарів та послуг).

Об'єкти оподаткування — це те, із чого стягуються податки: заробітна плата, підприємницький прибуток, дохід із майна (не­рухомості), виторг від реалізації тощо.

На перший погляд здається, що чим вищою є ставка оподат­кування, тим більшими виявляться надходження до бюджету, але до певної межі. Якщо ж ставка опо­даткування перевищує оптимальний розмір (приблизно третина доходу), то надходження до бюджету почина­ють зменшуватися. При податковій ставці 100 % державний бюджет не отримуватиме доходів, оскільки ба­жаючих працювати та вести бізнес безоплатно немає. Крива Лаффера визначає таку ставку оподаткуван­ня, за якої податкові надходження до бюджету досягають максимально­го значення (точка Лт).

Роль податків як важливого інструменту макроекономічного регулювання виявляється в їх функціях:

^ фіскальна — це вилучення частини доходів юридичних і фі­зичних осіб для формування доходів бюджетів усіх рівнів;

регулююча — оперуючи податковими ставками, податковими пільгами та санкціями, держава має можливість стимулюва­ти або обмежувати ділову та інвестиційну активність, еконо­мічне зростання, регулювати рівні інфляції та безробіття;

розподільча — акумулюючи в бюджетах податкові надхо­дження, держава перерозподіляє їх для фінансування бю­джетних видатків.

Залежно від того, до бюджету якого рівня зараховуються по­датки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні — податки, які встановлюються державою й повністю або частково зараховуються до державного бюджету (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухомість, рентні платежі, мито та ін.).

Місцеві — податки, які встановлюються місцевими органами влади й зараховуються до місцевих бюджетів за місцем стягуван­ня податків (ринковий збір, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, збір за паркування автомобілів, податок із реклами та ін.).

Крім власне податків для юридичних і фізичних осіб вста­новлені обов'язкові платежі у фонди державного соціального стра­хування: Пенсійного фонду, фонду зайнятості, фонду соціального страхування. Ці платежі здійснюються за встановленими нормати­вами у відсотках до фонду оплати праці підприємств та організацій і заробітної плати їх працівників.

Сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів, прин­ципи та механізм їх стягування, склад і структура податкових ор­ганів утворюють податкову систему країни.

Саме податкова система сприяє постійним, стабільним і пов­ноцінним надходженням коштів до бюджету. Податкова система України постійно вдосконалюється, змінюються форми й методи оподаткування, система стягнення податків і контроль за надхо­дженням їх до бюджету.

Розширення видатків бюджету як метод антикризової фіс­кальної політики (через стимулювання попиту) в умовах України є непридатним, оскільки видатки й без того надмірні. Тому наба­гато доцільніше розширювати сукупний попит шляхом зниження податків та одночасного скорочення державних витрат, щоб уник­нути надмірного дефіциту бюджету.

В умовах вітчизняної економіки з її значними структурними деформаціями проведення такої політики вимагає (із метою запо­бігання новому спалаху інфляції) також проведення структурних | реформ і стимулювання виробництва, тобто розширення не тільки сукупного попиту, а й сукупної пропозиції. Це потребує реформу­вання податкової системи.

Головним завданням у реформуванні податкової політики і повинна стати переорієнтація податкової системи із суто фіскаль­них цілей на стимулювання економічного зростання. Здійснити це можна насамперед шляхом послаблення податкового тягаря економіки — частки податків у ВВП. Зниження ставок податків сприятиме пожвавленню підприємницької активності й зрештою не зменшить, а, навпаки, збільшить податкові надходження до бюдже­ту. Стимулюючий вилив матиме й радикальне скорочення пільг: крім соціального ефекту (утвердження принципу справедливості в оподаткуванні) воно сприятиме розширенню бази оподаткуван­ня, зменшить можливості для ухилення від сплати податків. Як свідчить досвід багатьох країн, стабільність і помірність системи оподаткування дають кращий і триваліший стимулюючий ефект, ніж податкові пільги.

 

ТЕМА: Державне регулювання економіки.

 

ПЛАН

1. Цілі та функції державного регулювання національної економіки.

2. Інструменти фінансового регулювання: податки, видатки уряду та державний бюджет.

3. Інструменти грошового регулювання: емісія грошей, режими формування валютного курсу.

4. Інструменти регулювання у соціальній сфері: перерозподіл доходів, соціальні пільги, допомоги, гарантії для громадян.

 

Студенти повинні знати:

- об’єктивні причини державного регулювання економіки, цілі та інструменти державного регулювання економіки.

Студенти повинні вміти:

визначати структуру надходжень та видатків бюджету та оцінювати рівень дефіциту бюджету.

Студент повинні мати уявлення:

невдачі (обмеження) ринку, причини дефіциту державного бюджету та необхідність регулювання курсу національної валюти.

Література

1. Абалкин Л. Роль держави у становленні і регулювання ринкової економіки. // Питання економіки. 2008. № 6. С.4-12.

2. Гейц І. У. Гарантії, со-ціальний захист і підтримка населення Російської Федерації. М.: Річ навіть і Сервіс, 2005. 320 з.

3. Клавдиенко У. Державне регулювання економіки // Проблеми теорії та практики управління. 2008. № 6. З. 29-37.

4. Орешин У. П. Державне регулювання національної економіки М.: ИНФРА-М, 2007. 124

5. Осадчая Р. І. Соціальна політика, соціальне управління економіки й управління соціальної сферою. М.: Союз, 2007. 278с.

6. Павленок П. Д. Теорія, історія та методика Школі соціальної роботи. М.: ЮНИТИ, 2009. 228 з.

7. Райзберг Б. А. Державне управління економічними і соціальними процесами М.: ИНФРА-М, 2008. 382с.