Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Українська греко-католицька церкваСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Спадкоємицею «Київського Володимирового християнства», за словами кардинала Любомира Гузара, є і греко-католицька церква. Своїм корінням вона сягає вельми складного для України кінця XVI ст., коли Українська православна церква постала перед архіскладною дилемою: або вести нерівну боротьбу за власне існування у будь-якій формі в оточенні Римської католицької церкви, байдуже спостерігаючи за активним процесом колонізації українського народу; або погодитися на реформування церкви шляхом її унії з Римом, зберігши традиційний православно-візантійський обряд, а з ним і національну самобутність українського народу. Дилему було вирішено на користь реформування церкви і самозбереження українців шляхом укладення 1596 р. на соборі у м. Бересті (сучасна Білорусь) церковної унії (лат. unio — спілка, союз) — об'єднання Київської митрополії з католицькою церквою. Унія церковна — об'єднання однієї з церков православного Сходу чи її частини з Римо-католицькою церквою на засадах визнання першості Риму. Унія ґрунтувалася на засадах визнання православною стороною верховенства папи римського та віровчення католицизму при збереженні традиційного візантійсько-слов'янського обряду, української мови богослужінь, національного церковного календаря, особливостей церковної організації та традицій. Таким кроком єпископат Київської митрополії прагнув, окрім вирішення загальноукраїнських інтересів, ще й подолати глибоку внутріцерковну кризу, зрівняти православну церкву, що зазнавала всіляких утисків, із польською католицькою церквою в Польсько-Литовській державі. Це був вибір складного, а як засвідчила подальша українська історія, й багато в чому трагічного шляху. Адже на ньому були жорстке міжконфесійне протистояння у Польському сеймі і кривава боротьба за володіння церквами в українських парафіях; козацькі війни з вимогою ліквідації унії й нещадні розправи Петра І з василіанами; наступи конфедератів з метою насадження католицизму в Україні і Коліївщина, що полишила після себе мартиролог «уніатських мучеників» у багатьох містах і селах України тощо. На цьому шляху — яскраво виражена антиуніатська політика російського царату після поділів Польщі і поступове знищення греко-католицької церкви в тій частині України, що перебувала під владою Росії (1839 р. — ліквідовано уніатську церкву на Волині, 1875 р. — ліквідовано уніатську церкву на Холмщині). Перелік прикладів обопільних кривд і жертв на цьому не закінчується. Вони викликають багато суперечливих висновків, породжують спекуляції різного ґатунку. Та якщо зважати не на вигадки й інсинуації, а на конкретні факти, то можна зробити висновок: греко-католицизм для багатьох поколінь українців став національною українською церквою. Як і православ'я стало національною церквою для частини колишніх греко-католиків, їх дітей та онуків, які були «охрещені» православною церквою після подій 1946 р. Інспірований тоталітарним режимом радянської влади за активної участі Московської патріархії Львівський собор греко-католицької церкви 1946 р. (в якому взяло участь лише 214 священиків із 1270) заявив про «возз'єднання» з православною церквою. Відтак усі колишні греко-католицькі парафії автоматично набули статусу православних. Вищі ієрархи церкви були репресовані, а рядове духовенство і миряни, що не погодилися з таким «автоматизмом», відправляли свої богослужіння таємно, тобто діяли нелегально. Поступово за підтримки Апостольської Столиці і зарубіжної Української католицької церкви у тих регіонах України, де було вкорінене уніатство (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська області), утворилися його підпільні структури. Наприкінці 80-х років, з початком перебудови, рух за відновлення греко-католицької церкви в Україні набув організованого й динамічного характеру. Прискоренню її визнання посприяла й зустріч у Римі папи Іоана Павла II і Президента СРСР Михайла Горбачова. Як наслідок, було встановлено дипломатичні відносини між Апостольською Столицею і Радянським Союзом. ЗО листопада 1988 р. Рада у справах релігій Ради Міністрів УРСР зареєструвала громади греко-католиків Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка після 40-річної перерви знову набула офіційного статусу. Кількість її прихильників почала швидко збільшуватися, особливо в регіонах її традиційного поширення. Сьогодні вона налічує понад 5,5 млн. віруючих і є найбільшою східною католицькою церквою у світі. На початку 2001 р. в Україні нараховувалося вже 3240 уніатських організацій, що більше, ніж до Другої світової війни (3237 громад). Переважна більшість парафій УГКЦ функціонує у Львівській (1479), Тернопільській (745), Івано-Франківській (657) та Закарпатській (298) областях. Греко-католики є також у інших регіонах України. Їх кількість неухильно зростає. Тому у 1996 р. було створено Києво-Вишгородський екзархат УГКЦ, якому папа римський доручив духовну опіку над віруючими і парафіями цієї церкви в усіх незахідних областях країни. З моменту легалізації УГКЦ відновила свою структуру, створивши 17 єпархій, 78 монастирів. Відродилися й чернечі ордени, зокрема чоловічі — василіан, редемптористів, студитів; жіночі — василіанок, йосафаток, св. Вікентія, Пресвятої родини, сестер-служебниць тощо. Церкві належить також 19 греко-католицьких єпархій, що діють в українській діаспорі. Це, зокрема, Перемишльсько-Варшавська греко-католицька митрополія (Польща), яка нараховує понад 100 парафій. У Західній Європі є три апостольські екзархати для українських греко-католиків: у Німеччині, Франції та Великобританії. Крім Європи, громади греко-католиків є у Північній та Південній Америці, Австралії, Росії тощо. УГКЦ має понад 20 періодичних видань. Діє три видавництва: «Нова зоря», «Свічадо» і «Місіонер» (засноване у 1897 p.), яке протягом 90-х років видало понад 600 найменувань книг загальним накладом понад 2,2 млн. примірників. З 2001 р. у видавництві «Свічадо» виходить дитячий журнал «Зернятко». Церкві належить мережа духовних навчальних закладів. Зокрема, у Львові (митрополичому осідку) діють: християнський дитячий садочок при монастирі Сестер Студійського уставу (з 1995), греко-католицький ліцей (з 1991), Львівська богословська академія (з 1994). Відновила свою діяльність у 1990 р. Львівська греко-католицька духовна семінарія Святого Духа, що була заснована ще 30 серпня 1783 р. австрійським цісарем Йосифом II. Підтримується давня традиція відкриття навчальних закладів при монастирях. УГКЦ у своєму управлінні та організаційній діяльності керується Кодексом канонів східних церков (1991) та партикулярним правом. На Синоді єпископів у серпні 2000 р. було прийнято 156 канонів цього права. УГКЦ очолюють верховний архієпископ та Синод єпископів, до складу якого входять всі 32 єпископи. Нинішнім верховним архієпископом УГКЦ, митрополитом Львівським і Галицьким, єпископом Кам'янець-Подільським є кардинал Любомир Гузар. У Римі постійно перебуває апокризіарій (представник) верховного архієпископа — владика Іван Хома. Сьогодні УГКЦ бере активну участь в екуменічному русі в Україні. Екуменічний рух — об'єднавчий рух християнських церков. На думку греко-католиків, кінцева мета екуменічного руху — повернутися до тієї первісної єдності, в якій перебувало християнство 1000 років тому. Сучасні греко-католики вважають себе послідовниками східної візантійської традиції і бажають зберегти її надбання. Водночас вони прагнуть, щоб в Україні була тільки одна церква, об'єднана із Вселенською. Тобто мова йде про поєднання двох церков українського народу — православної і греко-католицької — на засадах Київського патріархату. Віруючі греко-католики переконані, що їх прагнення відповідає формулі, висловленій папою Іоаном Павлом II: православний Схід і католицький Захід — дві легені, якими повинне дихати сучасне християнство. Православний і католик, за твердженням понтифіка, не протиставні, а взаємодоповнюючі, бо ж усі католики є православними за вірою, а всі православні — католиками за любов'ю. Візит Папи римського до України, який відбувся у червні 2001 p., також пройшов під гаслом «Мостити шлях діалогу з православними братами у правді й любові». Своїм приїздом до Києва — колиски православ'я на східнослов'янських теренах — папа символічно закликав дві гілки християнства до духовного єднання, до пошуків того, що зближує їх, є спільним. Адже Христос творив свою церкву не як організацію із системою управлінських структур, а як духовну спільноту учнів Євангелія.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 306; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.10.75 (0.007 с.) |