Анна Ярославна (між 1024 і 1032 - близько 1075)

 

Дочка Ярослава Мудрого. Народилася в Києві. Була дружиною французького короля Генріха І. З 1060 р. — регентка під час правління свого сина Філіппа І. Фрескове зображення Анни Ярославни є в Софійському соборі, скульптурне — на порталі церкви св. Вінцента м. Санлісу у Франції.

 

Тимошик М. «Її величність книга»

Анна Ярославівна, від'їжджаючи з батьківського дому в далеку та невідому їй Францію, узяла з собою як дорогу реліквію кириличне Євангеліє. Ця книга, у рукописі якої вказане ім'я князівни — «Ана» (щоправда, з одним «н» — саме так підписувалася королева Франції), певно, писалася спеціально для неї в Софії Київській, а на чужині нагадувала французькій королеві Анні про її далеку батьківщину на берегах Дніпра. На Реймсько-му Євангелії — так назвали його після смерті Анни Ярославівни (від назви м. Реймс, у якому відбулося вінчання й коронація Анни) — пізніше присягали французькі королі під час коронування.

 

Золоті ворота — головна брама стародавнього Києва. Споруджена в 1037 р. під час будівництва оборонної системи «міста Ярослава». Мала вигляд великої прямокутної кам'яної вежі з проїздом у вигляді арки. Зруйнована в 1240 р. монголо-татарами Відбудована в 1982 р.

 

Фреска — розпис по свіжій вапняній штукатурці водяними фарбами

 

Мозаїка — зображення, набране з різнокольорової смальти (непрозоре скло) чи камінців.

 

 

Нестор Літописець. «Повість временних літ»

Зібрав князь Ярослав багато писців і перекладав з грецької на слов'янське письмо, і списали книги многі...

Звелів багато книг переписати і склав їх у церкві святої Софії.

 

Нестор Літописець. «Повість временних літ»

Зібрав від старшин і панів 300 дітей учити грамоти.

 

Графіті — це написи й малюнки на стінах давніх архітектурних споруд.

 

З «Руської правди»

— Коли вб'є чоловік чоловіка, то метиться брат за брата, якщо сини одного батька, чи батька син, якщо племінник, чи сестри син; а якщо не буде мститися — то 40 гривень за голову; якщо буде русин, чи гридин, чи купець, чи ябетник, чи мечник, якщо ізгой чи слов'янин, то 40 гривень поклади за нього.

— Якщо буде кров чи синці в ураженого, то не потрібен і свідок людині тій; якщо не буде знаку якогось — потрібен свідок, не буде знаків — і справі кінець; якщо не може мститися, то взяти за образу 3 гривні, а лікарю нагорода.

— Якщо хтось когось ударить батогом, чи жердиною, чи рукою, чи чашею, чи рогом, чи обухом, то 12 гривень; якщо його не спіймали, то... на тому й кінець.

— Якщо челядин сховається чи у варяга, чи в колбяга і його впродовж трьох днів не знайдуть, і на третій день не зізнається, — то З гривні за образу.

— Якщо хто поїде на чужому коні, не позичивши його, — виклади 3 гривні.

— Якщо холоп ударив вільного чоловіка і біжить до хоромів, а пан почне ховати його, то холопа спіймати, а пан мусить сплатити за нього 12 гривень, а коли зустріне той муж холопа — може вбити його.

— Якщо вб'ють огнищанина за образу, то вбивці мусять сплатити 80 гривень, а людям не потрібно; і за збирача княжих податків — 80 гривень.

— А за княжого тивуна 80 гривень.

А за сільського старосту княжого і хлібороба 12 гривень. А за радовичів княжих 5 гривень.

—А за смерда і холопа 5 гривень.

 

Ярославичі

Початок феодальної роздрібненості

 

Після смерті Ярослава Мудрого в 1054 році Русь поступово розпалася на окремі землі й перестала існувати як монархічна держава. Ярослав, який спостерігав наростання міжусобиць у більшості країн тодішньої Європи, хотів уникнути негативних тенденцій у Київській Русі й заповів поділити її землі між п'ятьма синами (шостий — Володимир — помер іще за життя Ярослава).

Старшим синам дісталися центральні міста — Київ (Ізяславу), Чернігів (Святославу), Переяслав (Всеволоду); молодшим — Ігорю та В'ячеславу — міста Володимир і Смоленськ. Кілька років старші Ярославичі правили в мирі й злагоді. Цей період навіть увійшов в історію Київської Русі як тріумвірат — правління трьох синів Ярослава — Ізяслава, Святослава й Всеволода.

Після смерті В'ячеслава в 1057 році брати перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь приєднали до земель Ізяслава, а коли помер Ігор — поділили між собою й Смоленщину. Сини померлих В'ячеслава та Ігоря, інтереси яких під час такого переділу враховані не були, розпочали боротьбу за спадщину зі своїми родичами, насамперед з дядьками й небожами. До них приєднався й син Володимира Ярославича — Ростислав, оскільки спадщини від свого діда він не отримав.

Князі настільки захопилися захистом своїх володінь від властолюбних родичів, що зовсім забули про зовнішню небезпеку. Тільки-но прогнали від південних кордонів Русі торків, як з'явилися інші кочівники, що вирішили скористатися розбратом, — половці. Боротьба з половцями на деякий час відвернула увагу князів від міжусобиць, проте поразка Ярославичів на річці Альті та викликане нею повстання киян 1068 року спровокували ще більшу ворожнечу.

 

Любецький з'їзд. З ініціативи Володимира Всеволодовича (Мономаха) 1097 року в Любечі проведено князівський з'їзд.

 

Головні питання з'їзду:

• прийняття загального правового кодексу, у якому мали зазначатися принципи взаємовідносин між князями;

 

• стабілізація внутрішньої ситуації на Русі;

 

• подолання усобиць і забезпечення політичної єдності держави.

 

На з'їзді були присутні Святополк Ізяславич (із Києва), Володимир Мономах (із Переяслава), Давид і Олег Святославичі (з Чернігова), Давид Ігоревич (із Володимира) та Василько Ростиславич (із Прикарпаття). Рішенням з'їзду стало закріплення «вотчин» за конкретними династичними лініями, що мало сприяти політичному та економічному розвитку держави. Та цим самим з'їзд фактично засвідчив і узаконив подрібнення колись єдиної держави на окремі спадкоємні князівства. Іншими словами — Любецький з'їзд ознаменував собою офіційний початок поступового й неминучого розпаду Київської Русі.

У 1100 році знову зібрався князівський з'їзд, цього разу в с. Уветичі (Витичеві), що біля Вишгорода. Тут уклали мирну угоду князі Святополк Ізяславич, Володимир Мономах, Давид Святославич і його брат Олег (із Новгорода-Сіверського). На цьому ж з'їзді відбувся суд над князем Давидом Ігоревичем, якого звинуватили в порушенні рішення Любецького з'їзду про припинення міжусобиць, а також в осліпленні князя Василька Ростиславича. Як покарання в Давида відібрали Володимир-Волинський, а натомість віддали далекі землі. «Не хочемо тобі дати стіл Володимирський, бо ти всадив ніж у нас; такого ще ніколи не бувало в Руській землі», — сказали йому князі.

Проте не тільки справедливі рішення прийняли князі на цьому з'їзді. Так, сліпого Василька позбавили його володінь і наказали його братові Володарю забрати сліпого князя до себе в Перемишль. Ростиславичі звичайно не погодилися з цим і зі зброєю в руках протистояли Святополку, який хотів захопити їхні родові володіння.

Через рік, у 1101 році, виникла потреба скликати новий князівський з'їзд, який відбувся на Золотчі — одному зі старих річищ Дніпра, неподалік від с. Вишеньки Бориспільського району Київської області. Участь у з'їзді взяли Святополк Ізяславич, Володимир Мономах, Давид Святославич, Олег Святославич та Ярослав, волинський князь. Крім того, на цей з'їзд своїх послів прислали й половці, які просили миру з руськими князями. Сторони уклали мирну угоду й навіть обмінялися полоненими, та попри це, набіги кочівників та спустошення руських земель не припинилися.

1103 року на Долобському озері (затока дніпровського рукава Чорторию) біля Києва зібралися київський та переяславський князі. Володимир Мономах запропонував Святополку здійснити спільний похід проти половців. Київський князь і його дружина відмовилися йти в похід, мотивуючи це тим, що він принесе смердам і їхньому господарству збитки. Та іншої думки був Володимир Мономах: «Але це дивно мені, браття, що смердів жалуєте і їхніх коней. А про те не думаєте, що весною, як почне орати смерд, під'їде половчанин, заб'є смерда стрілою й забере коня того, і жону його, і дітей його, і гумно його запалить. То чому про це не думаєте?». Святополк і його дружина підтримали брата: «І загомоніла вся дружина, так воно і є». І сказав Святополк: «Тепер я, браття, і ми з тобою готові... І встали Володимир і Святополк, і поцілувалися, і пішли на половців...». Разом з ними в похід на кочівників рушили й інші князі. Вороги зазнали поразки й були відкинуті від руських кордонів.

Персеналыї