Київська Русь в добу розквіту.

Київська Русь в добу розквіту.

Княжіння Ярослава мудрого та Ярославовичив.

 

Після смерті Святослава між його синами спалахнула війна. Її спровокувало вбивство київського боярина князем Олегом. Ярополк, підбурений боярами, вирішив помститися й пішов війною проти брата. Після вбивства Олега Володимир, наляканий такими подіями, звернувся по допомогу до варягів. Зібравши військо, новгородський князь вирушив у похід на Київ. Зраджений воєводою Блудом, Ярополк загинув від варязького меча у своїх княжих палатах. Відтак Володимир залишився князювати в Києві, а варягів спровадив до Візантії.

 

Володимир Великий (978—1015 pp.)

 

Ранньофеодальна монархія

Церква назвала князя Володимира святим, а народ — Красним Сонечком. Добу князя Володимира історики характеризують як ранньофеодальну монархію. «І почав княжити Володимир у Києві єдиновладно» («Повість временних літ»).

 

Реформи державного устрою.

Однією з найголовніших проблем, які довелося розв'язувати князю Володимирові, була консолідація давньоруських (українських) земель. За умов становлення Київської держави влада великого (київського) князя ще була не настільки сильною, щоб контролювати місцевих керівників. Тому вожді й князі — місцева знать — були фактично необмеженими правителями: привласнювали данину та неохоче виконували накази київського князя. До того ж слабкі політичні та економічні зв'язки, географічна віддаленість від Києва та бездоріжжя сприяли послабленню центральної влади.

 

Володимир рішуче розпочав реформи державного устрою:

• Щоб приборкати місцеву знать, яка прагнула бути незалежною, у кінці 80-х pp. X ст. Володимир послав дванадцять своїх синів і вірних дружинників до різних міст Київської Русі, а рідного дядька Добриню поставив правити від свого імені Новгородом.

Український історик М. Котляр так оцінює цю ситуацію: «З тієї пори у життєво важливих осередках Давньоруської держави сиділи вже не бунтівливі, завжди схильні до непокори місцеві князьки, а близькі до нього люди, бояри, старші дружинники тощо. На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства остаточно прийшов поділ територіальний, що є однією з визначальних ознак справжньої держави».

 

• Першим з українських князів Володимир почав карбувати срібні й золоті монети на зразок візантійських (до цього на Русі ходили срібні злитки певної форми — гривні). На монетах були зображені образи Христа й КНЯЗЯ Володимира та його монограма — знак «тризуб».

 

• Для посилення своєї влади та влади бояр і знатних дружинників він удосконалив і доповнив попередній кодекс — «Закон Руський». Особливо князь дбав про «Статут земляний», у якому йшлося про вироблення закону, що врегульовував правові відносини в тогочасному суспільстві.

 

• Велику увагу приділив будівництву столиці Русі — Києву, щоб наочно довести силу великокнязівської влади. У кінці X ст. у місті збудували фортецю, високі земляні вали — зовнішню лінію оборони — названі в народі «змійовими валами» (народний переказ розповідає, що Кузьмодем'ян, або Борисогліб, борючись з великим казковим змієм, запряг його в плуг і проклав гігантські борозни).

Зміцнення могутності й обороноздатності Київської Русі. Час правління Володимира Великого історики справедливо вважають періодом значного піднесення Київської Русі, добою зміцнення Києвом своїх попередніх завоювань, досягнення ним вершини стабільності політичного та економічного розвитку.

За час свого правління Володимир Великий розширив кордони Київської Русі:

 

• 981 року одержав велику перемогу над польським королем Мешком І, повернув захоплені ним давні міста Перемишль, Белз, Велинь, Холм і наклав на поляків данину;

 

• 983 року здійснив вдалий похід на Ні-ман проти сильного балтського племені ятвягів;

 

• у 982 і 984 pp. відновив владу Києва над землями радимичів і в'ятичів;

 

• здійснив успішний похід проти волзьких болгар, які утримували важливий «срібний шлях» з Азії. У результаті походу був укладений почесний мир, який забезпечував торгові зв'язки Русі з найбільшою державою Середньої Азії — Хорезмом;

 

• поширив владу Києва від Нижнього Дунаю, Карпат, Західного Бугу й Німану до Середнього Поволжя. Повністю залежними від Києва стали Біла Вежа й Тмутаракань.

Одним з головних напрямків зовнішньої політики Володимира був захист південних кордонів держави від печенігів, що кочували на той час між Дунаєм та Уралом. Для цього побудували «гради» на берегах річок Остер, Трубіж, Сула, Стугна та ін. Ці богатирські застави з постійними військовими гарнізонами, без сумніву, відіграли вирішальну роль у стабілізації ситуації на півдні Русі.

Похід князя Володимира на Корсунь (Херсонес). Щоб нагадати Цар-городу про могутність Русі, Володимир вирушив у похід на Корсунь (Херсонес). Узяти місто виявилося непросто, адже воно мало могутні мури й дисципліноване військо, а вільні громадяни були справжніми патріотами своєї держави. Князь почав облогу й заявив, що буде тут стояти навіть три роки, поки корсунці не здадуться.

За наказом Володимира навколо міста почали будувати величезний, заввишки з мури, вал, який греки зруйнували, зробивши підкоп. Але в місті знайшовся прибічник Володимира. Він пустив стрілу в бік руського війська з запискою, що взяти Корсунь можна, перекривши колодязі й залишивши мешканців без води. Руси так і зробили.

Місто капітулювало, після чого Володимир сповістив імператорів Василія і Костянтина, що бажає одружитися з їхньою сестрою Анною. Відмовити київському князю не наважилися, проте погодилися лише за умови, що Володимир прийме хрещення. Анна в супроводі найвищих політичних та релігійних діячів прибула до Корсуня, мешканці якого вітали її як визволительку.

Володимир одружився з цісарівною Анною, віддав Корсунь грекам і з почестями повернувся до Києва.

Усе було підготовлене для хрещення й весілля, але в останню хвилину Володимир відмовився хреститися. І раптом князь утратив зір. Анна почала вмовляти його негайно охреститися, обіцяючи, що потому хвороба відступить. Володимир погодився, і сталося диво — зір поновився. Це бачили всі русичі, які супроводжували князя. Вони також забажали прийняти християнство.

 

 

Нестор Літописець. «Повість временних літ»

Посадив Вишеслава в Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в деревлянській землі, Всеволода у Володимирі (Володимирі-Волинському), Мстислава в Тмутаракані.

 

Нестор Літописець. «Повість временних літ»

Одного разу до київських кордонів підійшло печенізьке військо. Князь зібрав велику дружину й рушив назустріч кочівникам. І став Володимир на одному боці річки, а печеніги на іншому. Але битись не починали. І от прийшов до річки печенізький хан і почав кричати: «Агов, ви, руси! Сіно! Солома! Виставляйте проти нашого богатиря свого вояка. Нехай борються. Якщо ваш переможе мого, то не воюватимемо три роки й розійдімося в різні боки. А якщо наш вояк повалить вашого, то воюватимемо три роки». Зажурився князь Володимир, адже дуже кремезний і сильний був печеніг. У цей час підійшов до князя старий дружинник і сказав: «Чотири сини мої в поході, княже, а молодший залишився вдома. Від дитинства ніхто не повалив його: коли я один раз допікав йому, а він м'яв шкуру, то він так розгнівався на мене, що передер шкуру руками». Послав князь за юнаком, і привели до нього хлопця середнього на зріст, зовсім не кремезного. І сказав він Володимиру: «Випробуй мене, княже». І дозволив йому князь битися з печенігом. Побачив київського вояка величезний печеніг і став хизуватися перед ним: «Прощавай. Твоя смерть прийшла». І зчепилися вони міцно. Підняв юнак печеніга над головою, вдарив об землю і вбив. Зраділа княжа дружина й кинулася бити печенігів. Гнали кияни ворогів, аж поки зовсім не вигнали з Руської землі. А Володимир на радощах на тому місці заклав на честь юнака град і назвав його Переяслав, бо мужній вояк перейняв велику славу.

 

Поширення освіти.

Ярослав Мудрий багато уваги приділяв освіті. Перші школи, які в Київській Русі з'явилися з прийняттям християнства, за Ярослава Мудрого не мали спеціальних приміщень, а створювалися при церквах і монастирях.

Дітей навчали письма, читання, церковного співу та етики. Спочатку школу відвідували лише діти «кращих людей» — бояр і знатних городян, але з часом навчалися й діти «чорних» людей. З'явилися також школи для дівчат, першу з яких заснувала Янка, онука Ярослава Мудрого, при Андріївському монастирі.

Про поширення освіти в Київській Русі свідчать новгородські берестяні грамоти та київські графіті. Тільки в Софійському соборі знайдено близько 300 написів і малюнків, що розповідають про події минулого.

 

Ярослав Мудрий (978-1054)

 

З 1019 р. — великий князь київський. Об'єднав під своєю владою землі на схід від Дніпра. За князювання Ярослава складено збірник законів «Руська правда», побудовано Софійський собор, Золоті ворота, створено бібліотеку Софійського собору.

 

Нестор Літописець. «Повість временних літ»

І було печенігів безліч. Ярослав же виступив з города, зготував дружину до битви. І поставив варягів посередині, а з правого краю — киян, а на лівому крилі — новгородців. І стали перед городом. А печеніги почали наступати. І зійшлися на місці, де нині собор святої Софії — митрополія руська. А тоді було там поле за городом. І була січа люта. І ледве здолав надвечір Ярослав. Побігли печеніги врізнобіч, і не знали куди біжать. І одні втікачі втонули в Симомлі, інші ж — у інших ріках.

 

Київська Русь в добу розквіту.

Княжіння Ярослава мудрого та Ярославовичив.

 

Після смерті Святослава між його синами спалахнула війна. Її спровокувало вбивство київського боярина князем Олегом. Ярополк, підбурений боярами, вирішив помститися й пішов війною проти брата. Після вбивства Олега Володимир, наляканий такими подіями, звернувся по допомогу до варягів. Зібравши військо, новгородський князь вирушив у похід на Київ. Зраджений воєводою Блудом, Ярополк загинув від варязького меча у своїх княжих палатах. Відтак Володимир залишився князювати в Києві, а варягів спровадив до Візантії.

 

Володимир Великий (978—1015 pp.)

 

Ранньофеодальна монархія

Церква назвала князя Володимира святим, а народ — Красним Сонечком. Добу князя Володимира історики характеризують як ранньофеодальну монархію. «І почав княжити Володимир у Києві єдиновладно» («Повість временних літ»).

 

Реформи державного устрою.

Однією з найголовніших проблем, які довелося розв'язувати князю Володимирові, була консолідація давньоруських (українських) земель. За умов становлення Київської держави влада великого (київського) князя ще була не настільки сильною, щоб контролювати місцевих керівників. Тому вожді й князі — місцева знать — були фактично необмеженими правителями: привласнювали данину та неохоче виконували накази київського князя. До того ж слабкі політичні та економічні зв'язки, географічна віддаленість від Києва та бездоріжжя сприяли послабленню центральної влади.

 

Володимир рішуче розпочав реформи державного устрою:

• Щоб приборкати місцеву знать, яка прагнула бути незалежною, у кінці 80-х pp. X ст. Володимир послав дванадцять своїх синів і вірних дружинників до різних міст Київської Русі, а рідного дядька Добриню поставив правити від свого імені Новгородом.

Український історик М. Котляр так оцінює цю ситуацію: «З тієї пори у життєво важливих осередках Давньоруської держави сиділи вже не бунтівливі, завжди схильні до непокори місцеві князьки, а близькі до нього люди, бояри, старші дружинники тощо. На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства остаточно прийшов поділ територіальний, що є однією з визначальних ознак справжньої держави».

 

• Першим з українських князів Володимир почав карбувати срібні й золоті монети на зразок візантійських (до цього на Русі ходили срібні злитки певної форми — гривні). На монетах були зображені образи Христа й КНЯЗЯ Володимира та його монограма — знак «тризуб».

 

• Для посилення своєї влади та влади бояр і знатних дружинників він удосконалив і доповнив попередній кодекс — «Закон Руський». Особливо князь дбав про «Статут земляний», у якому йшлося про вироблення закону, що врегульовував правові відносини в тогочасному суспільстві.

 

• Велику увагу приділив будівництву столиці Русі — Києву, щоб наочно довести силу великокнязівської влади. У кінці X ст. у місті збудували фортецю, високі земляні вали — зовнішню лінію оборони — названі в народі «змійовими валами» (народний переказ розповідає, що Кузьмодем'ян, або Борисогліб, борючись з великим казковим змієм, запряг його в плуг і проклав гігантські борозни).

Зміцнення могутності й обороноздатності Київської Русі. Час правління Володимира Великого історики справедливо вважають періодом значного піднесення Київської Русі, добою зміцнення Києвом своїх попередніх завоювань, досягнення ним вершини стабільності політичного та економічного розвитку.

За час свого правління Володимир Великий розширив кордони Київської Русі:

 

• 981 року одержав велику перемогу над польським королем Мешком І, повернув захоплені ним давні міста Перемишль, Белз, Велинь, Холм і наклав на поляків данину;

 

• 983 року здійснив вдалий похід на Ні-ман проти сильного балтського племені ятвягів;

 

• у 982 і 984 pp. відновив владу Києва над землями радимичів і в'ятичів;

 

• здійснив успішний похід проти волзьких болгар, які утримували важливий «срібний шлях» з Азії. У результаті походу був укладений почесний мир, який забезпечував торгові зв'язки Русі з найбільшою державою Середньої Азії — Хорезмом;

 

• поширив владу Києва від Нижнього Дунаю, Карпат, Західного Бугу й Німану до Середнього Поволжя. Повністю залежними від Києва стали Біла Вежа й Тмутаракань.

Одним з головних напрямків зовнішньої політики Володимира був захист південних кордонів держави від печенігів, що кочували на той час між Дунаєм та Уралом. Для цього побудували «гради» на берегах річок Остер, Трубіж, Сула, Стугна та ін. Ці богатирські застави з постійними військовими гарнізонами, без сумніву, відіграли вирішальну роль у стабілізації ситуації на півдні Русі.

Похід князя Володимира на Корсунь (Херсонес). Щоб нагадати Цар-городу про могутність Русі, Володимир вирушив у похід на Корсунь (Херсонес). Узяти місто виявилося непросто, адже воно мало могутні мури й дисципліноване військо, а вільні громадяни були справжніми патріотами своєї держави. Князь почав облогу й заявив, що буде тут стояти навіть три роки, поки корсунці не здадуться.

За наказом Володимира навколо міста почали будувати величезний, заввишки з мури, вал, який греки зруйнували, зробивши підкоп. Але в місті знайшовся прибічник Володимира. Він пустив стрілу в бік руського війська з запискою, що взяти Корсунь можна, перекривши колодязі й залишивши мешканців без води. Руси так і зробили.

Місто капітулювало, після чого Володимир сповістив імператорів Василія і Костянтина, що бажає одружитися з їхньою сестрою Анною. Відмовити київському князю не наважилися, проте погодилися лише за умови, що Володимир прийме хрещення. Анна в супроводі найвищих політичних та релігійних діячів прибула до Корсуня, мешканці якого вітали її як визволительку.

Володимир одружився з цісарівною Анною, віддав Корсунь грекам і з почестями повернувся до Києва.

Усе було підготовлене для хрещення й весілля, але в останню хвилину Володимир відмовився хреститися. І раптом князь утратив зір. Анна почала вмовляти його негайно охреститися, обіцяючи, що потому хвороба відступить. Володимир погодився, і сталося диво — зір поновився. Це бачили всі русичі, які супроводжували князя. Вони також забажали прийняти християнство.

 

 

Нестор Літописець. «Повість временних літ»

Посадив Вишеслава в Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в деревлянській землі, Всеволода у Володимирі (Володимирі-Волинському), Мстислава в Тмутаракані.

 

Нестор Літописець. «Повість временних літ»

Одного разу до київських кордонів підійшло печенізьке військо. Князь зібрав велику дружину й рушив назустріч кочівникам. І став Володимир на одному боці річки, а печеніги на іншому. Але битись не починали. І от прийшов до річки печенізький хан і почав кричати: «Агов, ви, руси! Сіно! Солома! Виставляйте проти нашого богатиря свого вояка. Нехай борються. Якщо ваш переможе мого, то не воюватимемо три роки й розійдімося в різні боки. А якщо наш вояк повалить вашого, то воюватимемо три роки». Зажурився князь Володимир, адже дуже кремезний і сильний був печеніг. У цей час підійшов до князя старий дружинник і сказав: «Чотири сини мої в поході, княже, а молодший залишився вдома. Від дитинства ніхто не повалив його: коли я один раз допікав йому, а він м'яв шкуру, то він так розгнівався на мене, що передер шкуру руками». Послав князь за юнаком, і привели до нього хлопця середнього на зріст, зовсім не кремезного. І сказав він Володимиру: «Випробуй мене, княже». І дозволив йому князь битися з печенігом. Побачив київського вояка величезний печеніг і став хизуватися перед ним: «Прощавай. Твоя смерть прийшла». І зчепилися вони міцно. Підняв юнак печеніга над головою, вдарив об землю і вбив. Зраділа княжа дружина й кинулася бити печенігів. Гнали кияни ворогів, аж поки зовсім не вигнали з Руської землі. А Володимир на радощах на тому місці заклав на честь юнака град і назвав його Переяслав, бо мужній вояк перейняв велику славу.