Послідовність опрацювання комерційної інформації

Облікова система, незалежно від розмірів банку, призначена для збору, опрацювання фінансової інформації про установу банку та пе­ріодичного звітування. Фінансові звіти складають наприкінці кож­ного звітного періоду, який часто також називають обліковим періо­дом. Для зовнішньої звітності звітним періодом є один рік (тобто від 1 січня до 31 грудня). Крім того, в межах річного облікового циклу банки складають проміжні фінансові звіти за менші періоди (квар­тальні, місячні).

У банках опрацювання облікової інформації здійснюється в авто­матизованому режимі з використанням інформаційних комп'ютерних технологій. В обліковій системі банків застосовується меморіально-ордерна форма обліку (рис. 1.).

 

 

Рис. 1. Схема автоматизованої меморіально-ордерної форми обліку

На відміну від підприємств, банки складають баланс щоденно і день є для них найменшим обліковим періодом, в якому повторюється обліковий цикл. Отже, протягом кожного звітного періоду обліко­ва система мусить збирати та опрацьовувати економічну інформацію про всі операції, які проводить банк.

Збір та опрацювання облікової інформації називають циклом цього процесу, оскільки він повторюється з новими даними кожного облікового періоду. В циклі можна виділити кілька послідовних фаз, починаючи з власне господарської операції, опрацювання інформації в обліковій системі протягом облікового періоду, до кінцевої фази - складання фінансових звітів.

За комп'ютерного опрацювання облікової інформації більшість етапів облікового циклу виконується в автоматизованому режимі і їх неможливо простежити наочно. Однак для розуміння цього роз­глянемо їх зміст.

Опрацьовувати інформацію в обліковій системі дозволяє Ав­томатизована банківська система (АБС). Базовою підсистемою, яка обов'язково функціонує в кожному банку, є «Операційний день банку».

Основні функції цієї підсистеми:

► введення та опрацювання розрахунково-грошових документів;

► створення та ведення особових рахунків клієнтів і масивів нормативно-довідкової інформації;

► робота з картотеками;

► опрацювання особових та бухгалтерських рахунків;

► ведення аналітичного і синтетичного обліку, формування ба­лансу та відповідних форм за кожний день (реєстрів аналі­тичного і синтетичного обліку) та форм фінансової звітності.

У підсистемі «Операційний день банку» опрацювання облікової інформації здійснюється за одним і тим самим обліковим циклом (рис. 2).

 

 

 

Рис. 2. Цикл опрацювання облікової інформації

Фаза 1. Збір економічної інформації про кожну операцію

Початкова фаза циклу опрацювання інформації - це збір пер­винної інформації щодо кожної операції.

Фаза 2. Аналіз операцій

Аналіз операцій - це термін, що вживається для опису в термінах облікової моделі процесу вивчення її подвійного впливу на установу. Аналіз операції починається тоді, коли з'являється документ, який вказує на завершеність операції. Відповідно до характеру операції і застосування фундаментальної облікової моделі наслідки операції реєструють у системі бухгалтерського обліку.

Фаза 3. Запис операцій у журнал

Після аналізу економічні наслідки кожної операції вводяться з документа або окремого меморіального ордера в комп'ютерну сис­тему.

Фаза 4. Перенесення даних до Головної книги

В автоматичному режимі всі операції розносяться за бухгалтер­ськими рахунками.

Фаза 5. Складання перевірочного балансу

На підставі даних Головної книги складають перевірочний ба­ланс. Це робиться для перевірки правильності записів та для по­дальшого використання. Перевірочний баланс складається як робо­чий баланс за всією номенклатурою бухгалтерських рахунків.

Фаза 6. Трансформаційні записи

Виправлення помилкових записів, виявлених у процесі скла­дання перевірочного балансу. Виконується звірка даних аналітич­ного обліку (особових рахунків) з даними синтетичного обліку (обігово-сальдова відомість, відомість за залишками та ін.) Виправ­лення виконується шляхом здійснення зворотних записів за бухгал­терськими рахунками, тобто методом зворотного сторно на підставі виправних ордерів. Передбачено виконання коригувальних прове­день, які використовують для обліку нарахованих процентних та ін­ших доходів і нарахованих процентних та інших витрат. Списується також безнадійна заборгованість.

Фаза 7. Трансформація перевірочного балансу

Після складання виправних та коригувальних проведень та їх реєстрації й відображення в Головній книзі складається трансфор­мований перевірочний баланс для контролю за правильністю кори­гувальних записів.

Фаза 8. Підготовка фінансових звітів.

Після складання коригувальних проведень Головна книга міс­тить усі відповідні рахунки та їх сальдо, необхідні для складання зві­ту про фінансові результати, а також бухгалтерського балансу. Фі­нансові звіти, які складаються протягом облікового періоду (денні, місячні, квартальні), називаються проміжними.

Фаза 9. Закриття рахунків

Наприкінці річного облікового періоду виконуються заключні проведення. За допомогою заключних проведень закриваються тим­часові рахунки, до яких належать рахунки з обліку доходів і витрат і відкривається рахунок «Результат поточного року». Підсумовують­ся залишки за кожним бухгалтерським рахунком.

Фаза 10. Підготовка повного перевірочного балансу

Ця фаза має процедурний характер. її мета - перевірка сальдо рахунків після перенесення всіх заключних проведень до Головної книги. У комп'ютеризованій обліковій системі це може бути зробле­но автоматично. Цей повний пробний баланс складають до початкунового облікового періоду. Оскільки всі рахунки звіту про фінансові результати закриваються наприкінці облікового періоду на рахунок фінансового результату поточного року, то повний пробний баланс складається тільки з постійних рахунків (тобто рахунків активів, зобов'язань та капіталу власників). Кінцеві сальдо рахунків Голов­ної книги після здійснення заключних проведень будуть початкови­ми сальдо цих рахунків у новому обліковому періоді.

Необхідність запровадження контррахунків та їх використання під час обліку

Принципи оцінки та обачності — основоположні принципи міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Так, за принци­пом обачності активи й зобов'язання мають бути оцінені та відо­бражені в обліку розумно, з достатньою мірою обережності. Це дасть змогу не переносити існуючих фінансових ризиків, що по­тенційно загрожують фінансовому стану установи, на наступні звітні періоди.

В українській практиці цей принцип реалізовано через проце­дури формування резервів під можливі втрати банків при здійс­ненні операцій. Для обліку резервів призначено контрактивні ра­хунки резервів. Вони є рахунками, які використовуються для регулювання показників активних рахунків. Відображення опе­рацій за цими рахунками здійснюється за методами відображення операцій за пасивними рахунками.

Відрахування у резерви є витратною статтею для банку, що свідчить про об'єктивні зміни у капіталі через пропорційне зниження фінансового результату за звітний період у процесі за­криття рахунків класу 6 «Доходи» та класу 7 «Витрати».

Суми відрахувань до резервів, що обліковуються за відповід­ними контррахунками резервів, спричиняють зменшення балан­сової вартості відповідного активу, а саме: кредитного портфеля, портфеля цінних паперів на продаж та до погашення, сумнівної заборгованості за нарахованими доходами, сумнівної дебіторсь­кої заборгованості.

Водночас відкоригована балансова вартість зазначених акти­вів дає реальне уявлення про їх вартість.

Наприклад, сальдо рахунка 2400 КА «Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами, що надані клієнтам» визначає роз­рахункову суму невпевненості банку у погашенні кредитної за­боргованості позичальниками, а сальдо за рахунком 2490 КА «Резерв під заборгованість за нарахованими доходами за опера­ціями з клієнтами» засвідчує міру невпевненості, виражену у грошовій формі, щодо погашення належних до сплати сум дохо­дів банку.

Рахунки резервів передбачено за всіма видами активних опе­рацій, при здійсненні яких банк зазнає ризику втрат.

Крім рахунків резервів за кредитними операціями, контракти-вні рахунки передбачено за групами рахунків для обліку операцій банку з цінними паперами, як у класі З, так і в класі 1. Вони сто­суються процедури обліку неамортизованого дисконту.

Крім контрактивних, у Плані рахунків виділено також контр-пасивні рахунки, які використовуються для регулювання показ­ників пасивних рахунків. Відображення операцій за цими рахун­ками здійснюється за методами відображення операцій за актив­ними рахунками.

Контрпасивні рахунки передбачено у класі 5 «Капітал» за та­ким переліком:

5001 КП «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку»;

5002 КП «Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)».

Механізм записів за контрпасивними рахунками резервів окреслює правило обліку статутного капіталу. Відповідно до ньо­го облік статутного капіталу банку ведеться у розрізі таких еле­ментів: несплаченого зареєстрованого статутного капіталу, влас­них акцій, викуплених в акціонерів, а загальний обсяг статутного капіталу обліковується за рахунком 5000 «Зареєстрований статут­ний капітал».

Періодично до плану рахунків вносяться контрпасивні рахун­ки, що пояснюється оновленням методик обліку.

Так, з 1 січня 2005 р. запроваджено такі рахунки:

1316 КП «Неамортизований дисконт за короткостроковими кре­дитами, що отримані від Національного банку України»;

1326 КП «Неамортизований дисконт за довгостроковими кре­дитами, що отримані від Національного банку України»;

1626 КП «Неамортизований дисконт за кредитами, що отри­мані від інших банків».

їх внесення до Плану рахунків пов'язане зі змінами правил обліку кредитних операцій, згідно з якими дозволяється отриму­вати суми комісій та/або процентів за користування кредитами наперед, тобто на початкову дату здійснення кредитної операції. Це підтверджує, що план рахунків є технічним засобом обліку фактів і процесів банківської діяльності, а тому змінюється від­повідно до зміни характеру здійснюваних операцій.

За принципом оцінки активи і пасиви обліковуються переважно за вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов'язання в іноземній валюті мають переоцінюватися на звітну дату.

Важливо розуміти, що в умовах ринкових механізмів вартість активів може змінюватися. Це зумовлює зменшення корисності ак­тивів, тобто втрату економічної вигоди банку на суму перевищення балансової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування або ж навпаки. Унаслідок цього виникає об'єктивна потреба у ви­конанні процедури переоцінки (уцінки чи дооцінки) з подальшим обліком суми переоцінки за відповідними рахунками переоцінки, що їх виокремлено у класі 5 «Капітал» за групою 510 «Результати переоцінки»

При виконанні облікових правил принципів обачності та оцін­ки слід оперувати такими вартісними категоріями:

— балансова вартість — вартість, за якою актив обліковується у балансі банку;

—ринкова вартість — сума коштів, яку можна отримати від продажу активу на конкретну дату;

—собівартість — ціна придбання активу, у тому числі комі­сійна винагорода, мито, податки, збори, обов'язкові платежі та інші витрати, що безпосередньо пов'язані з придбанням відповід­ного активу;

— справедлива вартість — сума, за якою може бути здійсне­ний обмін активу або оплата зобов'язання внаслідок операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Контрольні питання:

1. Які ви знаєте види комерційних банків?

2. Перерахуйте основні банківські операції.

3. Які операції називають активними?

4. Які операції називають пасивними?

5. Якими бувають банки за формою власності?

6. Що таке банківські ресурси?

7. Назвіть найбільші банки України.

8. Назвіть принципи функціонування комерційних банків.

9. Назвіть мінімальний розмір статутного капіталу банківської установи

10. Що таке «рахунок бухгалтерського обліку»?

11. Що означає «відкрити рахунок обліку»?

12. Які елементи має рахунок?

13. Як визначити залишок на кінець періода по рахунку обліку?

14. Охарактеризуйте синтетичні рахунки бухгалтерського обліку

15. Охарактеризуйте аналітичні рахунки бухгалтерського обліку

16. Охарактеризуйте активні та пасивні рахунки обліку

17. За яким принципом (правилом) здійснюються записи на рахунки обліку?

18. В чому полягає суть подвійного запису?

19. Що таке бухгалтерська проводка?