Визначення дохідності операцій з фінансовими активами на вторинному ринку

 

К = ((Pn – Pk + B) / Pk) x (T / t)

 

де Pn – ціна продажу фінансового активу на ринку;

Pk – ціна купівлі фінансового активу на ринку;

В – процентні або дивідендні виплати;

T – часова база (360 днів);

t – період володіння даним фінансовим активом.

 

 

Існує три основні способи визначення ставки доходу за дисконтними борговими зобов’язаннями, які базуються на використанні формул простих та складних процентів. Ставку дохо­ду, обчислену цими трьома способами, називають відповідно банків­сько-дисконтною, купонно-еквівалентною та ефективною.

 

1) Банківсько-дисконтну ставку доходу k_Б визначають за формулою

, (1)

де N — номінальна вартість векселя;

Р — ринкова вартість векселя;

T — часова база;

t— термін погашення векселя, днів.

 

Процентну ставку k_Б також називають обліковою. Якщо банк вка­зує таку ставку, то за нею можна розрахувати суму Р, яка буде спла­чена банком власнику векселя при його обліку, та дохід банку — дисконт D від обліку векселя. Отже, відповідно до формули (1)

, (2)

. (3)

2) Дохідність операції з обліку векселя, як і дохідність будь-якої операції з фінансовими активами на вторинному ринку, може бути розрахована за формулою (4). Відповідний дохід назива­ють купонно-еквівалентним доходом:

, (4)

де N визначає ціну продажу або номінальну вартість боргового зобов'язання, за якою відбудеться погашення;

Р — поточна ринкова ціна зобов'язання;

T — часова база;

t — термін по­гашення, днів.

За цією формулою можна визначити дохідність операції з купівлі-продажу чи купівлі з подальшим погашенням будь-якого дисконт­ного боргового зобов'язання.

Користуючись формулою (4), можна визначити, якою має бути ціна дисконтного зобов'язання на вторинному ринку, щоб забезпе­чити інвестору дохідність у розмірі k_k:

, (5)

 

За цією формулою та формулою (3) можна отримати залежність між банківсько-дисконтним та купонно-еквівалентним доходом:

, (6)

 

Чим менша кількість днів tдо погашення векселя, тим менше відрізняються ставки k_к та k_Б, незалежно від початкового терміну по­гашення векселя. В цілому ставка купонно-еквівалентного доходу k_К завжди перевищує ставку k_Б.

Для того щоб зберегти реальну дохідність операцій на вторинно­му ринку на належному рівні в умовах інфляції, потрібно визначити процентні ставки k_к і k_Б зурахуванням відповідних рівнів інфляції.

Припустимо, що рівень інфляції за період t дорівнює і. Щоб забез­печити реальну дохідність операції обліку векселя на рівні, що ви­значався величиною k_к, треба номінальну вартість векселя N скоригувaти на множник (1 + і). Використовуючи формулу (5), отримаємо:

. (7)

З іншого боку, скориговану величину N₁ можна подати у вигляді

. (8)

 

де k _к1 — ставка, що враховує інфляцію. Прирівнявши вирази (7), (8) та здійснивши перетворення, отримаємо

. (9)

деk _к1 — номінальна купонно-еквівалентна ставка доходу, яка забезпечує інвестору реальну дохідність на рівні k _к при рівні інфляції i за період t.

Аналогічно можна визначити облікову ставку k_Б1, що компенсує інфляційні витрати і забезпечує реальну дохідність, яка визначаєть­ся обліковою ставкою k_Б:

. (10)

 

3) Крім банківсько-дисконтної та купонно-еквівалентної ставки доходу, у фінансових розрахунках для визначення дохідності дисконт­них боргових зобов'язань використовують також ефективну ставку доходу, яка визначається за формулою

. (11)

 

Ринкова вартість дисконтного зобов'язання, що забезпечує необхід­ний рівень ефективного доходу k_Е, розраховується на основі форму­ли (11)

 

. (12)

 

Ризиковість фінансового активу відображає невизначеність, пов'язану з величиною та часом отримання доходу по даному активу в майбутньому. Ризик інвестування в конкретний фінансовий актив визначається сумою ризику неліквідності, ризику неплатежу та ризику пов'язаного з терміном обігу цього фінансового активу. Ризик неліквідності відображає ризик того, що актив не можна буде швидко і без втрат продати на ринку, тобто швидко і без втрат перетворити на готівку. Чим менш ліквідним є актив, тим більшим є ризик не­ліквідності. Ризик неплатежу відображає міру непевності в отриманні грошових виплат по активу. Цей ризик відображає ризики несвоє­часної сплати доходу, сплати доходу не в повному обсязі або повної його несплати. Ризик, пов'язаний з терміном обігу фінансового ак­тиву, як правило, збільшується зі збільшенням терміну обігу, оскіль­ки більший період часу пов'язаний з більшою невизначеністю, а отже, і з більшим ризиком несвоєчасного отримання доходу по активу.

Дохідність будь-якого активу, що перебуває в обігу на ринку, насам­перед відображає його ризиковість та загальний стан ринку. На ефек­тивно діючих ринках більш ризикові активи забезпечують, як правило, вищу дохідність. Якщо фінансовий ринок перебуває в стадії форму­вання, він не завжди гарантує встановлення таких ринкових цін на активи, які відповідали б їх ризиковості. В таких випадках на рин­ку можуть бути в обігу активи одного рівня дохідності, але різного ступеня ризику.

На будь-якому фінансовому ринку існують активи, що забезпечу­ють інвесторам мінімальний рівень доходу і які при цьому вважа­ються безризиковими. Цими активами є короткострокові державні боргові зобов'язання: казначейські векселі, облігації внутрішньої державної позики тощо. Вони забезпечують досить невисокий по­рівняно з іншими інвестиціями рівень доходу, але є високоліквідни-ми активами, які гарантують отримання доходу на рівні і в терміни, передбачені умовами випуску. Короткострокові державні цінні па­пери є практично безризиковими, високонадійними активами, середньо- та довгострокові вважаються більш ризиковими і характеризу­ються вищим рівнем доходу.

Подільність фінансового активу характеризується мінімальним його обсягом, який можна купити чи продати на ринку. Подільність фінансового активу тісно пов'язана з поняттям номіналу, саме за номінальною вартістю, як правило, погашаються боргові зобов'язан­ня, емітуються акції. Велика подільність приваблива для інвесторів, хоча й не стає вирішальним чинником при прийнятті рішення про інвестиції. Прикладами активів з дуже великим ступенем поділь­ності можуть слугувати депозитні вклади, будь-яка частина яких може бути вилучена чи залишена на депозиті.

Конвертованість — це можливість перетворення фінансового ак­тиву на інший фінансовий актив. Як правило, таку властивість ма­ють ті фінансові активи, для яких вона зазначена в умовах випуску. Прикладами конвертованих активів є конвертовані та обмінювані облігації, в умовах випуску яких визначаються терміни та умови, при яких вони можуть бути обміняні на акції емітента або іншого ак­ціонерного товариства, акціями якого володіє емітент.

Механізм оподаткування фінансового активу визначає, у який спосіб та за якими ставками оподатковуються доходи від володіння та перепродажу фінансового активу. Механізм оподаткування фінан­сового активу суттєво впливає на склад та інтенсивність операцій, що проводяться з ним. Наприклад, якщо оподатковуються процентні доходи по облігаціях і не оподатковуються доходи від перепродажу цих облігацій, як у Японії, це призводить до розширення кола осіб, що купують-продають облігації, і, відповідно, до звуження кола осіб, які володіють цими облігаціями. Підвищення ставок оподаткуван­ня призводить до зменшення інтенсивності операцій по фінансово­му активу, а ще більше підвищення ставок може призвести і до пов­ного відтоку капіталу з ринку такого активу.

Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюються виплати по тому чи іншому фінансовому активу. Іноді встановлюється одна ва­люта для здійснення процентних виплат і інша валюта для здійснення Кінцевого платежу по фінансовому активу. В такому випадку актив називають двовалютним.

Комплексніст ь — властивість фінансового активу бути сукупністю кількох простих активів.

Близькість до грошей (moneyness) — властивість фінансового активу бути перетвореним на гроші з мінімальними витратами, за-тримкою в часі та ризиком. До активів, що мають таку властивість, належать строкові депозити та державні боргові зобов'язання з тер­міном обігу до 3 місяців.

Повороткість відображає розмір витрат обігу або сукупних витрат по інвестуванню в певний фінансовий актив та по перетворенню цього активу на готівку. Активи називають високоповоротними, якщо ви­трати обігу близькі до нуля, наприклад у випадку депозитів. Для фінансових активів, які перебувають в обігу на ринку, основною складовою витрат обігу є так званий спред попиту-пропозиції (bid-ask spread), тобто різниця між цінами попиту та цінами пропозиції на нього.