Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Особливості догляду за хворими похилого та старечого вікуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
При організації догляду за хворими похилого (від 60 до 74 років) та старечого (понад 75 років) віку основну увагу приділяють деонтологічним аспектам. Щоб надати необхідну допомогу таким хворим, медична сестра повинна не тільки знати вікові зміни різних органів та систем організму, але й відрізняти їх від зрушень, що виникають внаслідок хвороб; останні потребують профілактики та лікування. Догляд за хворими похилого та старечого віку більш складний, ніж догляд за хворими інших вікових груп, і вимагає від медичного персоналу більше уваги та часу. Треба пам'ятати, що головним принципом догляду за такими хворими є повага до нього, терпиме ставлення до його фізичних та психічних вад (дратливість, багатомовність, іноді недоумкуватість тощо). Хворі похилого та старечого віку, як правило, важко переносять зміни звичного життєвого стереотипу і важко пристосовуються до нового для них середовища. Якщо немає суворих показань до госпіталізації, бажано, щоб людина похилого віку знаходилася дома, в колі сім'ї. У разі необхідності госпіталізації треба переконати хворого, що госпіталізація йому конче необхідна. У хворих похилого віку можливе порушення пам'яті. Часто-густо вони добре пам'ятають те, що відбувалося багато років тому, але не пам'ятають, що було напередодні. При догляді за цими хворими треба бути тактовними та уважними, терпляче відповідати на запитання, які хворий може повторювати не один раз, постійно нагадувати про час приймання ліків та проведення процедур. Хворим неприпустимо нагадувати про їхній вік і натякати на природний кінець життя. Свідченням культури медичного персоналу є звернення до цих хворих на ім'я та по батькові. Має значення створення оптимального лікувально-охоронного режиму для хворих похилого та старечого віку. Часто в них порушується сон, вони сплять удень і не сплять уночі. У такому разі не слід негайно призначати снотворні препарати, а намагатися спочатку з'ясувати причину безсоння і по можливості усунути її. Причини, що призводять до порушення сну, бувають різними: дизурйчні порушений, викликані віковим зниженням фільтраційно-концентраційної функції нирок, яке приводить до того, що недостатність нирок протягом дня компенсується збільшенням діурезу вночі. У чоловіків похилого віку дизурйчні порушення можуть бути пов'язані з наявністю в них аденоми простати. Важливими чинниками, що забезпечують нормальний сон, є чисте повітря у палаті з оптимальною температурою 18—22 °С, тепла та легка ковдра, тиша, зручне ліжко. Внаслідок вікових змін в організмі хворих часто турбує біль у кістках, особливо в нічний час. Для полегшення стану хворого його постіль роблять більш зручною, під матрац підкладають щит, щоб ліжко не прогиналося. При болю в суглобах слідкують за правильним положенням кінцівок у ліжку, у разі необхідності їх кладуть на подушку. Важливе місце в організації догляду за хворими займає запобігання травмам і нещасним випадкам, які обумовлені віковими змінами: зниження зору й слуху, хиткою ходою з поганою координацією рухів і легкою втратою рівноваги, що призводить до падіння хворих. У зв'язку з тим що в них є зміни кісткової тканини (остеопороз), при падінні це викликає переломи, нерідко шийки стегна. Падінню і травмам можуть сприяти м'які килими, що легко зміщуються, волога підлога, захаращування меблями палат та коридорів, погане освітлення, відсутність спеціальних пристосувань для опори в санвузлі. Якщо хворим не протипоказана гігієнічна ванна, медична сестра повинна завчасно підготувати її і обов'язково бути присутньою при цій процедурі. Температура повітря у ванному приміщенні має бути не нижчою 25 °С, не можна робити протяги. На підлозі біля ванни має бути гумовий килимок, щоб хворий не підковзнувся та не впав, що може призвести до перелому кінцівок. Запобіганню нещасних випадків сприяє обладнання ванни спеціальними поручнями та лавками. Але найнадійнішим заходом профілактики переломів є присутність медичних працівників при купанні хворих похилого та старечого віку, які надають їм належну допомогу. Медична сестра допомагає хворому ввійти у ванну, куди вона завчасно налила води належної температури, бо хворі самі, помилившись, можуть відкрити кран з гарячою водою і обпектися. Під час приймання ванни чи душу в таких хворих може виникнути приступ стенокардії або навіть порушення мозкового кровообігу. В осіб похилого віку спостерігається сухість шкіри, тому треба застосовувати мило, яке містить значну кількість жирів (дитяче). Необхідно пам'ятати, що шкіра в осіб похилого віку дуже уразлива, її чутливість порушена, на ній легко утворюються виразки, пролежні, запалення. При застосуванні грілки можливі опіки. Тому таких хворих треба особливо ретельно доглядати. Необхідно частіше повертати хворого в ліжку, якщо дозволяє його стан, протирати та розтирати шкіру, часто перестеляти постіль, слідкувати, щоб там не було залишків їжі, складок, латок на простирадлі. Шкіру хворих, прикутих до ліжка, треба щодня оглядати, особливо місця найчастішого утворення пролежнів. Після кожного акту дефекації та сечовипускання хворого підмивають, насухо витирають, промежину у разі необхідності змащують вазеліном або кремом. Нігті на кінцівках в осіб похилого віку стають ламкими та твердими, тому перед зрізанням їх змащують якимось жиром, краще касторовою олією, їм своєчасно видаляють мозолі; треба всіляко заохочувати осіб похилого віку, щоб вони слідкували за своєю зовнішністю. Акуратна зачіска, регулярне гоління, охайна одежа самі по собі сприяють доброму настрою хворого, поліпшують його самопочуття. Ретельного догляду потребують хворі з нетриманням сечі, яке викликає в них опрілості та пролежні. Для запобігання їм необхідно підкласти під хворого гумове судно, частіше його підмивати, насухо витирати промежину. У похилому та старечому віці часто порушується функція кишок, що проявляється стійким закрепом внаслідок ослаблення перистальтики (вживання безшлакової їжі, мала рухова активність тощо). У таких випадках призначати щодня очисні клізми протипоказано, бо настає звикання до них та подразнення слизової оболонки кишок. Для боротьби з закрепом у раціон включають продукти, багаті на клітковину (яблука, сливи, буряк, капуста), кефір. Щодня натще рекомендують випивати склянку холодної води. При випинанні гемороїдальних вузлів акт дефекації стає болючим, а іноді й неможливим. Тому до початку дефекації у пряму кишку вставляють свічку з гліцерином або белладонною. Після кожного акту дефекації доцільно обмивати ділянку ануса теплою водою, робити ванночки з відвару ромашки, слабкого розчину калію перманганату, змащувати гемороїдальні вузли жиром і по можливості вправляти їх у пряму кишку. Іноді у цих хворих утворюються калові камені, які давлять на стінку прямої Кишки і можуть бути причиною утворення в ній пролежнів. Для їх видалення медична сестра надягає гумову рукавичку, змащує її вазеліновою олією, вводить II палець у пряму кишку і витягує тверді калові маси. Потім ставить очисну клізму. Важливе місце в догляді за хворими похилого та старечого віку займає правильна організація їх харчування. У зв'язку з тим, що в осіб похилого віку інтенсивність обмінних процесі» в організмі знижена, їм зменшують енергетичну цінність харчового раціону за рахунок зменшення вмісту жирів тваринного походження та вуглеводів. Особи похилого віку повинні більше споживати жирів рослинного походження (соняшникову, кукурудзяну, маслинову олію). Внаслідок зниження в них інкреторної функції підшлункової залози зменшують споживання вуглеводів, що легко засвоюються (цукор, цукерки, мед, варення). Навпаки, продукти, які містять грубоволокнисту клітковину, обов'язково включають до раціону осіб похилого віку. Потреба організму, який старіє, у білках значно не змінюється порівняно з такою осіб похилого віку і залишається у межах 1,2 г на 1 кг маси тіла людини (120 г на добу). Кількість мінеральних солей та мікроелементів з віком не змінюється; разом з тим споживання кухонної солі слід обмежити до 6—8 г на добу. При наявності набряків рідину також обов'язково обмежують. Особам похилого та старечого віку необхідні вітаміни, особливо аскорбінова кислота. Необхідно пам'ятати, що в осіб старечого віку часто відсутні зуби. Це обумовлює неповноцінність жувального апарату, знижує засвоювання їжі в кишках, а внаслідок цього порушує травлення. Таким хворим дають напіврідку, добре протерту їжу невеликими порціями, 4 рази на день. Якщо у хворих наявні знімні протези, після кожного приймання їжі їх миють, а на ніч поміщають у склянку з водою. Тривале перебування на постільному режимі, відсутність рухової активності (гіподинамія) негативно позначаються на функціональному стані організму. Тому в комплекс заходів догляду за хворими включають лікувальну фізкультуру, але необхідно обережно ставитися до визначення обсягу фізичних вправ. Починають з малих навантажень і поступово збільшують їх інтенсивність під контролем функціональних показників серцево-судинної системи (частота пульсу, артеріальний тиск). При появі перших ознак втоми або неприємних відчуттів фізичні вправи негайно припиняють. Треба пам'ятати, що проведення медикаментозної терапії в геріатричній практиці вимагає надто великої обережності. В умовах стаціонара медична сестра повинна особисто дати хворому ліки і прослідкувати, щоб він їх прийняв. Антисептика — одна із складових частин єдиного асептичного методу, який забезпечує сьогодні профілактику ранової інфекції під час проведення хірургічних операцій та досліджень. Антисептика — комплекс засобів та заходів, спрямованих на знищення мікробів у рані, тканинах і порожнинах, що її оточують. Сучасна антисептика і якісно, і кількісно відрізняється від первинної антисептики Д. Лістера, хоча мета у них одна — знищити патогенних мікробів, які потрапили в рану і на тканини, що оточують її. Антисептика Д. Лістера мала в своєму арсеналі лише один протимікробний засіб — обмежене коло хімічних речовин, серед яких найбільш уживаним проти збудників гнильних процесів була карболова кислота. Сучасна антисептика, передусім, володіє значно ширшим колом засобів. Поряд із хімічними антисептиками вона користується механічними, фізичними, біологічними засобами, більше того, вона віддає пріоритет у профілактиці та лікуванні ранової інфекції не хімічним, а механічним засобам або їх поєднанню. Другою відмінною рисою сьогоднішньої антисептики є її біологічна прийнятність і спрямування. Засоби повинні мати не тільки протимікробну активність, бактерицидний чи бактеріостатичний вплив, але бути насамперед нешкідливими для живих тканин, організму. Зараз добре відомо, що головним чинником у протидії збудникам інфекції є живі тканини, їх нормальний фізіологічний стан, тому біологічна нейтральність антисептичних засобів, а в ідеалі — стимулювання захисних властивостей живих тканин, є визначальною рисою сучасної антисептики. Як засвідчив історичний досвід, антисептика Д. Лістера тому й проіснувала недовго, що головний її засіб — карболова кислота — не стільки згубно діяла на мікрофлору, як на живі тканини, спричинюючи їх некроз. Хімічна антисептика. Під хімічною антисептикою розуміють застосування хімічних речовин для профілактики інфекції та боротьби з нею. Але не всі хімічні речовини, які застосовуються для боротьби зі збудниками інфекції, можна називати антисептиками. Під останніми треба розуміти лише ті речовини та засоби, які використовуються для знезараження поверхні людського тіла та відкритих, що сполучаються із зовнішнім середовищем, гнійних порожнин. Хімічні речовини та сполуки, які використовуються для знезараження, дуже різноманітні за своїм складом та механізмом ДІЇ на мікрофлору. Протимікробна дія їх може полягати у дегідратації, набряку чи лізису мікробних клітин; порушенні їх дихання, синтезу ними білків, ДНК, РНК, ліпопротеїдів мембран та в інших ефектах, завдяки яким гинуть мікроби або пригнічується їх життєдіяльність. Хімічні засоби використовують у вигляді розчинів, лініментів, мазей та порошків, дуже рідко — паличок чистої речовини (регзе), до яких належить паличка нітрату срібла («пекельний камінь»). Застосовують хімічні антисептики у вигляді зрошення ран (у тому числі й перманентне промивання їх), пов'язок, аплікацій. Знезаражують також шляхом занурення в їх розчини органів: кисті, стопи, статевого члена, сідниці, що мають рану чи виразку, присипання порошками антисептиків ран та виразок (всі ці форми складають поверхневу антисептику). Уведення розчинів антисептиків через природні чи штучні (фістули) отвори в порожнини органів (сечовий міхур, матка тощо) чи тканини становлять другу форму антисептики — внутрішньопорожнинну. За призначенням антисептики діляться на засоби для обробки рук хірурга перед операцією і операційного поля та на засоби для безпосереднього зрошення, просочування перев'язного матеріалу, промивання, аплікацій, ванночок, впливу на рани (контаміновані та інфіковані), виразки, опікові поверхні, порожнини. З численних груп хімічних сполук найчастіше застосовують як антисептики галоїди та галоідмісткі засоби, окислювачі, органічні кислоти, барвники, спирти, деякі солі важких металів, нітрофурани, похідні 8-окси-хіноліну, етоній, сульфаніламіди, фітонциди та антибіотики. Галоїди та галоїд місткі засоби. Розчин йоду спиртовий З— 5 % володіє широким спектром бактерицидної та спороцидної дії, а також подразною дією (у 10 % концентрації — дубильною та припікальною). Застосовують для обробки (дезінфекції) операційного поля та рук, свіжих мікротравм та невеликих ран з метою профілактики інфекції. У дітей та у дорослих у ділянках з ніжною тонкою шкірою використовують 1—3 % розчин йоду спиртовий. Треба пам'ятати, що інколи спостерігається висока чутливість (а іноді й алергія) до препаратів йоду. Широкого застосування набули йодофори — сполуки, що містять йод: йодонат — водний комплекс поверхневоактивної речовини з йодом, йодинол (сполука йоду з полівініловим спиртом), йодопірон, або повідонйод (сполука атомарного йоду з полівінілпиролідоном) та ін. їх використовують у 1 % концентрації для обробки ділянки операційного поля, гнійних ран, опікових поверхонь та виразок. Всі ці препарати володіють високою антимікробною (і спороцидною) активністю і малою (порівняно з йодом) подразною дією. Інші препарати галоїдів (зокрема розчин хлораміну 2—3—10 %) використовують для дезінфекції інструментів, рукавичок, іноді шкіри. Через гемолітичний ефект хлорамін для обробки ран та виразок не використовують. Великою популярністю в останні роки користується хлормісткий антисептик хлоргексидин. Спиртовий 0,5 % розчин його застосовують для лікування гнійних ран та опікових поверхонь, виразок, а також для обробки операційного поля та миття рук. Водний розчин хлоргексидину менш ефективний. Окислювачі. Найпоширеніші з них перекис водню та калію перманганат. Перекис водню (1—3 % розчин) застосовують для промивання гнійних ран та порожнин. Хоч він слабкий антисептик, але як донатор, джерело атомарного кисню знаходить широке застосування при лікуванні хворих з анаеробною інфекцією. Завдяки ціноутворенню він добре проникає в глибину ран і порожнин і вимиває з них гній, некротичний детрит та мікроби. Калію перманганат дуже сильний окислювач. Його розчинами у концентрації від 0,1—0,5 до 1—3 % промивають рани, виразки, порожнини, опікові поверхні, гнильні рани та рани, ускладнені анаеробною інфекцією. У вищих концентраціях забезпечує припікальний, коагуляційний ефекти, тому його 5 % розчином обробляють ділянки опіків, Переважно тоді, коли лікують відкритим способом (обличчя тощо). Цінною якістю розчинів калію перманганату є їх дезодоруюча дія (знищують неприємний запах гнильних ран), тому він незамінний при лікуванні гнильних ран та виразок. У поєднанні перекис водню та калію перманганат значно ефективніші. Барвники. Брильянтовий зелений (1—2 % спиртовий розчин) використовують при стафілококових інфекціях шкіри (стафілокок дуже чутливий до цього антисептика), рідше — для лікування гнійних ран та опіків. Входить до складу однієї з композицій, зокрема композиції М.В.Новікова, для обробки мікротравм. Метиленовий синій — слабкий антисептик. Його 1—3 % розчин застосовується при гнійних (стафіло-, стрептококових) ураженнях шкіри та слизових оболонок, особливо порожнини рота. Оскільки має високу окисно-відновну здатність, застосовують його як антидот при отруєннях ціанідами, чадним газом та сірководнем. Спирти. Головним антисептиком цієї групи є спирт етиловий, який широко застосовується для дезінфекції операційного поля та рук хірурга, лікування у початковій стадії інфекцій м'яких тканин (інфільтрат, панарицій тощо). Застосовують 70—90— 95 % спирт етиловий. Антисептична бактерицидна дія препарату полягає в дегідратації мікробної клітини та розчиненні її ліпідної оболонки. Терапевтичний ефект спирту етилового при запальних інфільтратах тканин проявляється головним чином зменшенням набряку та поліпшенням кровопостачання. При сепсисі іноді 20—30 % спирт уводять парентерально, як енергетичний субстрат. Кислоти та основи мають мале застосування та переважно слабкі антисептичні якості. Застосовуються борна кислота (2—3 % розчин) — у разі ускладнення ран синьогнійною паличкою, надоцтова кислота (дозок-сон-1) — для підготовки операційного поля та рук хірургів та метанова (мурашина) кислота в суміші з перекисом водню (рецепт С-4) — для миття рук хірургів (1,5 хв). Потім після висушування рук їх оброблюють 95 % спиртом етиловим 3 хв. З основ раніше широко використовувався 0,5 % розчин аміаку — для обробки рук хірургів за способом Спасокукоцького — Кочергіна. Зараз цей спосіб майже не використовується, бо з'явилися простіші й ефективніші. У останнє десятиріччя набули широкої популярності в клініці похідні налідиксової кислоти, так звані квінолони, зокрема ципрофлоксацин. Вони мають високу антимікробну активність, особливо щодо грамнегативної патогенної мікрофлори. Але препарати цієї групи використовують переважно як хіміотерапевтичні засоби (ентерально та парентерально). Солі важких металів. Застосовуються як антисептики солі срібла, міді сульфат, цинку сульфат, вісмуту нітрат та дезінфікуючі засоби (препарати дихлориду ртуті та ін.). Найбільш використовуваними антисептиками з цієї групи є солі азотно-кислого срібла: 1—5 % водний розчин; "ляпісний олівець"; 1—3 % розчин протарголу (містить 7,8—8,3 % срібла); 0,2— 1 % розчин коларголу. Ними промивають сечовий міхур, гнійні рани та виразки. Для профілактики бленореї по 1 краплі 2 % розчину нітрату срібла закапують у кон'юнктивальний мішок. У останні роки широко застосовують мазі сульфазину срібла (частіше 1 %) для лікування опіків, ран, виразок. З інших препаратів цієї групи для лікування гнійних ран і виразок, що супроводжуються дерматитом, частіше застосовують ксероформ, дерматол (похідні нітрату вісмуту) та пасти й мазі цинку сульфату. Нітрофурани. Антисептики нітрофуранової групи фурацилін (1:5000-1:2500) та фурагін (1:13 000) застосовують для лікування місцевих інфекційних процесів (гнійних ран, опіків, виразок) шляхом змочування ними перев'язного матеріалу, а також промивання ран та порожнин. Препарати малотоксичні і мають широкий спектр антимікробної дії. Інші препарати нітрофуранового ряду, зокрема фурадонін, фуразолідон тощо, вводять ентерально при інфекціях сечових шляхів та травного каналу. Похідні 8-оксихіноліну, зокрема хінозол, призначають у формі водних розчинів (1:1000,1:2000) та мазей (5—10 %) для лікування гнійних ран, промивання їх та аплікацій. Водний розчин (0,5 %) етонію та 1—2 % мазі, до складу яких він входить, використовують для лікування інфекційних процесів на шкірі і слизових оболонках ротової порожнини та кон'юнктиви, а також опікових ран. Детергенти. Застосовуються різні препарати (дегмін, рокал тощо) для обробки рук хірурга і операційного поля, а також дезінфекції інструментів (рокал). В останні роки сфера їх використання різко звузилась. Сульфаніламіди. Активні щодо збудників гнійної інфекції препарати цієї групи, зокрема стрептоцид, етазол, сульфацил-натрію, сульфапіридазин-натрію, застосовують у формі лініментів, мазей, присипок та розчинів для лікування гнійних ран та запобігання нагноєнню свіжих ран, санації кон'юнктиви. Найбільш ефективними препаратами цієї групи є 5 % сульфамілон (ма-феніду ацетат) та мазі, що містять сульфадіазин срібла, — фламазин (1 %) та дермазин. Сульфаніламідні препарати поділяються залежно від швидкості виведення з організму (періоду збереження в організмі у максимальній концентрації) на короткоживучі, середньої тривалості дії та довготривалої і надтривалої. Застосовують їх переважно як хіміотерапевтичні засоби. Серед них найбільш відомі: фталазол (короткочасна дія); сульфаметаксазол та триметаприм (середньої тривалості) і особливо комбінація їх — бактрим чи бісептол (вони діють швидко і широко використовуються для лікування інфекції легень, нирок тощо); сульфадиметоксин, сульфапіридазин-натрію, сульфален тощо (тривалої і над тривалої дії, максимальна концентрація їх зберігається протягом 2—10 діб), що знайшли широке застосування при інфекціях легень, кишечнику тощо. Антибіотики. Велика група біологічних антимікробних препаратів використовується переважно для хіміотерапії. Але деякі з них знаходять і топічне застосування, переважно в формі лініментів (1—10 %) та мазей (5—10 %); головним чином на водорозчинній основі (левоміцетин, поліміксин, еритроміцин тощо), рідше — розчинів (мікроцид, граміцидин тощо) для лікування гнійних ран, опіків, виразок. Поряд із зовнішнім застосуванням антибіотики використовують також для інфільтрації тканин навколо ділянки запалення (антибіотикова блокада), введення у порожнини абсцесів після відсмоктування з них гною та уражені інфекцією плевру, очеревину, суглоби, спинномозковий канал та ін. Для лікування ран, опіків, виразок застосовують також деякі ферменти (лізоцим, протеази тощо), а також фітонциди — продуценти різних рослин (звіробою звичайного, нагідок лікарських, евкаліпту тощо), які мають протимікробну активність. Серед них найвідоміші такі фітонцидні препарати: 0,25 % розчин іманіну та новоіманіну, настоянка календули, розчин хлорофіліпту (із евкаліпту та ін.). їх застосовують для лікування гнійних ран, опіків, промивання порожнин, полоскання ротової порожнини тощо. Асептика — система заходів із запобігання потраплянню патогенної мікрофлори в рани, порожнини, судини і розвитку інфекції в організмі під час операції, досліджень та лікувальних процедур. Асептика — основа асептичного методу, складовою частиною якого є і антисептика у її вузькому значенні. Асептика включає в себе комплекс різноманітних за змістом і характером дії на мікрофлору заходів — організаційно-технічних, гігієнічних, фізичних та хімічних. Питома вага їх у комплексі асептичних заходів неоднакова, але значущість кожного дуже велика. Залежно від джерела проникнення в організм патогенна мікрофлора поділяється на екзогенну та ендогенну. Перша проникає в рану чи порожнину з навколишнього середовища (повітря, різних предметів та поверхні тіла хворого, зокрема шкіри та слизових оболонок), друга — з осередків, що є в самому організмі (хронічні та гострі запальні процеси, зокрема тонзиліт, пародонтоз, періодонтит, лімфаденіт, холангіт, асимптомне баци-лоносійство тощо). Екзогенна мікрофлора (інфекція) буває повітряною, крапельною чи повітряно-крапельною, контактною. Повітряна та повітряно-крапельна мікрофлора потрапляє в організм чи рану повітряно-крапельним шляхом, контактна — через забруднені інфекцією предмети та руки, які контактують з раною. Різновидом контактної інфекції є так звана імплантаційна, яка вноситься в тканини з предметами, що забруднені мікрофлорою. Такими предметами можуть бути лігатури, протези судин, клапанів серця, суглобів, інколи — пластичні матеріали, нитки, якими перев'язують судини в тканинах та зашивають рани. Особливістю імплантаційної патогенної мікрофлори (інфекції) є її тривала дія в організмі, що обумовлено замкнутістю простору. В глибині тканин разом зі стороннім тілом мікрофлора рідко інкапсулюється навколишньою сполучною тканиною, частіше вона спричиняє навколо стороннього тіла гнійне запалення. Інфекція ліквідується лише після видалення стороннього тіла, яке її підтримує. Інколи така місцева імплантаційна інфекція може спричинити загальне зараження (сепсис). Найбільшу питому вагу має екзогенна мікрофлора, або, як її частіше називають, екзогенна інфекція (хоча ці терміни не є синонімами, але хірурги ототожнюють мікрофлору, що часто зумовлює захворювання, з інфекційним процесом). Тому головні зусилля спрямовують саме на запобігання екзогенній інфекції, але не слід недооцінювати ролі ендогенної мікрофлори. Профілактика екзогенної інфекції розпочинається з раціонального конструювання і розташування лікарні або ж хірургічного корпусу та гігієнічно витриманого планування в хірургічному відділенні його функціональних підрозділів — операційного та перев'язочного блоків, палат, їдальні, туалетів тощо. Найкраще хірургічне відділення обладнувати в окремому корпусі, на деякій відстані від дороги. Якщо ж цього зробити неможливо з якихось причин, то треба заборонити проїзд біля нього транспорту або хоча б обмежити його рух у робочий час. За умови розташування хірургічного відділення в багатоповерхневому будинку для нього повинні бути відведені верхні поверхи, щоб пил та забруднене повітря якомога менше досягало його приміщень. Площа відділення, його блоків, палат, коридорів, освітлення повинні відповідати гігієнічним нормам. Так зване чисте відділення та септичне гнійне повинні бути відокремлені. Кожне з них має свої операційні та перев'язочні блоки, палати, їдальні, туалети, і хворі цих відділень не повинні контактувати між собою. У разі відсутності гнійного відділення хворі з інфекційними ускладненнями повинні бути ізольовані в окремій палаті. їх перев'язують (за відсутності окремої перев'язувальної) у останню чергу. Відділення повинно мати добру фрамужну систему провітрювання палат. Палати мають бути просторі, на 2—4 ліжка. Площа на 1 хворого (ліжко) становить 7 м2. Стіни палат фарбують у світлий колір, а підлогу покривають лінолеумом, що дозволяє її вологе прибирання. Вікна треба завішувати, щоб пряме сонячне проміння в спеку не падало на хворого. На особливу увагу заслуговує організація операційного блоку. Він складається з власне операційної (операційних кімнат), передопераційної, матеріальної кімнати й кімнати для персоналу та його перевдягання. В деяких відділеннях є також у операційному блоці кімната для введення хворого в стан наркозу. Операційна кімната має бути дуже чистою. Орієнтують її вікнами звичайно на північний чи південний захід (але не на південь), щоб сонячне проміння влітку не нагрівало повітря в ній та не заважало освітлювати належним чином операційне поле (сонячного світла не досить для проведення операцій в глибині тіла і хірурги під час операції користуються безтіньовими лампами). На один операційний стіл має бути відведено 15—20 м2 площі. Бажано, аби в операційній кімнаті був один стіл. Якщо в кімнаті два чи три столи, між ними ставлять рухомі перегородки. Стіни, стелю, підлогу операційних треба часто мити, прибирати вологим способом. Тому підлогу покривають лінолеумом чи кахлями, стіни — кахлями чи олійною фарбою, стелю — олійною фарбою. Стіни операційної фарбують звичайно в світлий колір. Інтер'єр операційної кімнати має бути найпростішим, без прикрас, ліплення, з закругленими кутами, бо в кутках кімнати збирається пил, отже й мікроби. Меблі операційної мають бути щонайпростішої конструкції (окрім операційного стола) і в мінімальній кількості. Звичайно в ній стоять операційний стіл з механічним чи автоматичним пристроєм для надання хворому різного положення — залежно від характеру операції, великий прямокутний стіл для перев'язного матеріалу, інструментів тощо, пересувний операційний столик для інструментарію, підставки для біксів і власне бікси, металеві стільці, що обертаються, столи для шовного матеріалу і медикаментів (головним чином антисептичних розчинів), сухожарова шафа, пересувні лампи бічного освітлення, електричні аспіратори рідин з порожнин тіла. Головна освітлювальна лампа (безтіньова) прикріплюється стаціонарно до стелі над операційним столом. Біля головного кінця операційного стола має бути наркозний апарат, який сполучається з настінною системою централізованого подання кисню, та наркозний столик — каталка. Операційний зал забезпечується кондиціонованим повітрям, а за відсутності кондиціонера — провітрю-вальною конструкцією вікон. У сучасних операційних є примусова система витяжки насиченого мікрофлорою повітря з-під операційного стола. Крім того, операційні кімнати обладнані бактерицидними (з ультрафіолетовим опромінюванням) кварцовими лампами. Операційні, що розміщені серед зелених насаджень далеко від доріг, після операції провітрюються, а в операційних, в яких провітрювання вдень неможливе через значне запилення повітря з вулиці, це роблять уночі. Для забезпечення чистоти в операційних їх ретельно прибирають. Прибирання буває поточним (підбирають з підлоги предмети, що впали, і протирають підлогу), після кожної операції, в кінці операційного дня (з миттям підлоги) і генеральним — в кінці тижня (миють не лише підлогу, а й стіни та стелю). Застосовують і складні технічні засоби підтримки та забезпечення асептичного режиму в операційній. Так, у операційних, де проводять надчисті операції (втручання на серці, кістках, трансплантація органів тощо), налагоджують систему подання стерильного (профільтрованого) повітря в ламінарних потоках з малою швидкістю, а над бригадою хірургів напинають намет. За потреби в операційній може бути спеціальна апаратура (електрокардіограф, дефібрилятор, електроенцефалограф тощо) для визначення функцій органів та систем, але це буває спорадично, а не систематично. Передопераційні, наркозні, матеріальні кімнати, хоч і є зонами нижчої, порівняно з операційною, стерильності, одначе вони теж повинні відповідати умовам асептичного режиму операційного блоку. Перев'язочна «асептичного» хірургічного відділення принципово є підрозділом операційного блоку: вона організаційно й матеріально підпорядкована операційній, і керують її роботою завідувач хірургічного відділення чи відповідальний (завідувач) за операційний блок та безпосередньо старша сестра хірургічного блоку. Остання виділяє перев'язний матеріал та інструменти, білизну, ліки тощо і здійснює контроль за станом асептики в перев'язочній. Відповідальна за перев'язочну медична сестра (старша сестра, якщо в штаті перев'язочної є кілька медсестер) працює в тісному контакті зі старшою операційною сестрою, підзвітна останній і разом з нею планує роботу перев'язочної. У перев'язочній операційного блоку хірургічного відділення роблять як перев'язки (зміна пов'язок) оперованим хворим, так і виконують деякі, невеликі за обсягом оперативні втручання, переважно під місцевим знеболюванням чи (рідко) під внутрішньовенним наркозом. Тому в перев'язочній повинні бути всі потрібні для виконання цих процедур і втручань інструменти, зокрема для знеболювання (шприци, голки тощо), розтину та з'єднання тканин, зупинки кровотечі, а також білизна та перев'язні матеріа ли, різного характеру дренажі, знеболюючі та антисептичні розчини та інші медикаментозні засоби. У перев'язочній повинні бути засоби для проведення реанімаційних заходів (штучної вентиляції легень, серцевої реанімації тощо). Режим асептики в перев'язочній (як у чистій, так і в гнійній) повинен бути таким самим жорстким, як і в операційній. У них мають бути бактерицидні лампи — як настінні, неекрановані, що вмикаються за відсутності людей (після роботи), так і пересувні, бажано екрановані, якими можна користуватись упродовж 6 год і в присутності людей. Ліжка в палатах мають бути металеві або з металевими сітками, щоб можна було проводити обробку дезінфікаційними засобами. Матраци повинні бути м'якими, змінними і підлягати санітарній фізичній дезінфекції. У палаті, окрім ліжка, є при-ліжкова дерев'яна тумбочка для речей хворого, переносна вертикальна вішалка, нічній світильник, сигналізація для зв'язку з медичним персоналом. Обов'язкові елементи палати — холодильник, а також радіоприймач (радіоточка). Організаційно-технічні та гігієнічні заходи, спрямовані на забезпечення асептики в операційній та перев'язочній хірургічного відділення, не обмежуються раціональними архітектурно-конструктивними особливостями (розташуванням, плануванням, обладнанням інтер'єру, вентиляційними механізмами тощо) цих та інших підрозділів. Вони стосуються діяльності персоналу та відвідувачів хірургічних закладів, насамперед операційної. Перебування в операційному залі повинно бути обмежено лише хірургічною та анестезіологічною бригадами. Студенти ж та спостерігачі мають стежити за перебігом операції через скляний «ковпак» над операційною. Максимальне обмеження відвідування операційної, переміщення людей та розмов у ній повинно бути незаперечним правилом під час роботи в хірургічних відділеннях. Кондиціювання повітря в операційних, використання пересувних рециркуляційних повпряочищувачів, захист від статичної електрики, яка сприяє перенесенню пилу та мікробів, регулярне провітрювання операційних та опромінювання повітря в них бактерицидними лампами, а також розпилення в них аерозолей бактерицидних речовин напередодні чи не пізніше, як за 2 год до операції, — важливі засоби боротьби з повітряною мікрофлорою. Профілактика крапельної інфекції забезпечується обов'язковим носінням маски, що закриває рот і ніс. Важливими заходами запобігання екзогенній та крапельній інфекції є боротьба з бактерієносійством серед персоналу операційних. Значну роль у профілактиці повітряної інфекції відіграє скорочення контакту операційної рани з повітрям операційної, яке забруднюється з мікрофлорою, що її виділяють члени операційної бригади та хворі. Скорочення до мінімуму часу перебування хворих у відділенні до операції, гігієнічний душ увечері перед операцією складають важливу передумову профілактики внутрішньогоспітальної контактної інфекції. Але головним у боротьбі з контактною інфекцією є обробка всього того, що контактує з раною (білизни, перев'язного матеріалу, інструментів, рук, рукавичок, шовного матеріалу, дренажів тощо), хімічними та особливо фізичними чинниками. Оскільки контактна інфекція небезпечніше за повітряну (у разі дотримання правил профілактики останньої), а основу профілактики її складають фізичні чинники, насамперед висока температура, асептику нерідко ще й досі вважають системою чи комплексом знищення патогенної мікрофлори, профілактики інфекції фізичними методами. Це звужує поняття терміну "асептика". У основі хімічної та фізичної асептики лежать дезінфекція та стерилізація всіх, що контактують з операційною раною, речей та інструментів.
ЗАСТОСУВАННЯ ВОДНИХ ВАНН Ванни — це воднi процедури, якi застосовують з гiгiєнiчною та лiкувальною метою. Вони бувають загальнi, коли у воду занурюється все тiло, i мiсцевi, коли у воду занурюється частина тiла (сидячi, ручнi, ножнi). Механiзм дiї вапни складається з дiї температурного та механiчного
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 960; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.12.71.166 (0.021 с.) |