Університетська освіта в Україні

З курсу історії України студенти пам’ятають, що спочатку українці отримували освіту у європейських університетах, зокрема, у Краківському університеті, у знаменитій Паризькій Сорбонні, в університетах Німеччини: Гейдельберзькому, Віттенберзькому, Лейпцизькому, в Італії — у Болоньї та Падуї. Отримавши належну освіту, вихідці з України ставали відомими вченими, педагогами, медиками, митцями. Серед них студенти зможуть назвати імена Юрія Дрогобича, Лукаша із Нового Града, Павла Русина із Кросна, який постійно у працях наголошував на своєму українському походженні, викладав у Кракові університетський курс римської літератури, писав вірші, що мали певний вплив на розвиток польської ренесансної поезії початку XVI ст.

Студентам також відомо, що перший виший навчальний заклад і визначний освітній і культурний центр в Україні – Києво-Могилянська академія, початок якій поклала Київська братська школа (заснована 1615), яка у 1632 р. об'єдналася з Лаврською школою (заснована 1631). Об'єднана школа стала називатися Києво-Могилянською колегією на честь свого протектора митрополита П.Могили. У 1701 вона дістала титул і права академії й почала називатися Київською академією.

Далі студентам необхідно віднайти матеріал про виникнення та історичне значення перших університетів в Україні:

· Львівський університет (1661 р.) найдавніший з класичних університетів України;

· Харківський університет (1805 р.) перший на території України, що входила до складу Російської імперії;

· Київський університет (1834 р.), який виховав цілу плеяду видатних вчених, діячів освіти та культури;

· Одеський університет (1865 р.) відкритий як Новоросійський на базі Рішельєвського ліцею, що функціонував в Одесі з 1814р.;

· Чернівецький університет (1875 р.) з німецькою мовою викладання, але з самого початку його існування тут діяли кафедри української мови і літератури.

Розглядаючи розвиток університетської освіти у 1917-1920 рр., студентам необхідно охарактеризувати спроби створити власне українську систему університетської освіти, відзначивши зокрема такі факти:

· 5 жовтня 1917 року заснований Київський Український народний університет;

· 1 липня 1918 р. почав функціонувати Український державний університет у Кам’янці на Поділлі;

· 30 липня 1918 р. російські університети св. Володимира, Харківський і Новоросійський були оголошені державними університетами України;

· велася підготовча робота до відкриття університетів у Полтаві та Чернігові.

Необхідно також звернути увагу на те, що з 1919 р. у зв’язку з переходом влади до Радянського уряду в Україні розпочинається перебудова університетської освіти. Так, у 1920-1921 рр. Київський, Харківський, Одеський і Кам’янець-Подільський університети були реорганізовані в інститути народної освіти (ІНО), цільовим призначенням яких була підготовка вчителів, працівників бібліотек, дитячих позашкільних закладів. Проте життя вимагало поновлення діяльності університетів для підготовки професорсько-викладацьких кадрів та науковців, тому у 1933 р. уряд України ухвалив постанову про організацію діяльності державних університетів. У 1961 р. в Україні діяло 7 університетів. Крім того, у 1965 р. на базі Донецького педінституту було створено університет. У 1972 р. Кримський педінститут реорганізовано в Сімферопольський державний університет. 1985 р. у Запоріжжі педагогічний навчальний заклад перетворено в державний університет.

Студентам необхідно мати чітке уявлення про те, що являє собою сучасний університет?

Сучасний університет (нім. Universität, від лат. universitas – сукупність) – багатопрофільний вищий навчальний заклад, де готують висококваліфіковані кадри з широкого кола спеціальностей у галузі природничих, суспільних і гуманітарних наук. Типова структура університету в Україні передбачає в ньому факультети: історичний, філологічний, філософський, економічний, юридичний, журналістики, фізичний, механіко-математичний, хімічний, біологічний, геологічний, географічний. В університетах створено розгалужену систему науково-дослідних інститутів, проблемних та галузевих лабораторій, наукових шкіл і семінарів, обчислювальних центрів, наукових студентських товариств. Після 1992 р. в Україні почалося масове перетворення навчальних інститутів в університети: технічні економічні, лінгвістичні, медичні, лісотехнічні, педагогічні тощо.

Студенти повинні знати основні віхи розвитку Криворізького технічного університету.

· 4 жовтня 1922 рокузасновано Криворізький технічний університет. Тоді в приміщенні 7-річної школи на ст. Вечірній Кут розпочав роботу Криворізький вечірній робітничий технікум.

· У 1929 році, враховуючи гостру потребу в спеціалістах вищої категорії для Кривбасу, Народний комісаріат освіти України прийняв рішення про перетворення вечірнього робітничого технікуму у вечірній робітничий гірничий інститут.

· З 1931 року навчальний заклад перетворено на Криворізький гірничорудний інститут (КГРІ). Розпочинається прийом студентів на денне та заочне відділення. Заклад переміщується в центр міста на вулицю Пушкіна.

· У 1941 році майже 500 чоловік – викладачів, студентів, співробітників інституту –пішли на фронти Великої Вітчизняної війни. Серед тих, хто загинули – Герой Радянського Союзу, студент Ю.Должанський. На їхню честь у 1985 році біля корпусу університету по вул. Пушкіна було встановлено пам'ятник.

· З початком війни КГРІ, разом із викладачами і студентами, які не підлягали мобілізації, у серпні 1941 року евакуювали у м. Нижній Тагіл (Росія).

· У серпні 1944 р. викладачі та студенти повернулись до рідного міста.

· За заслуги в підготовці інженерних кадрів і розвиток наукових досліджень у1972 роціПрезидія Верховної Ради СРСР нагородила інститут орденом Трудового Червоного Прапора.

· У 1982 роціінститут був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

· У 1991 р. інститут став ініціатором створення Академії гірничих наук України та її колективним членом.

· У 1994 роціінститут набув статус технічного університету (КТУ).

Віхи зростання університету пов’язані із діяльністю висококваліфікованого колективу вчених, який очолювали ректори академік Г.М.Малахов (1951-1973 рр.); доктор технічних наук, проф. Ю.П.Астаф'єв (1973-1985 рр.), доктор технічних наук, проф. В.Ф. Бизов (1985-2002 рр.), доктор технічних наук, проф. Ю.Г.Вілкул (2002-2005 рр.). У КТУ відбулося радикальне осучаснення усього навчального процесу, змінилася змістовна парадигма навчання, відкрився набір на нові спеціальності, на яких готують фахівців, що відповідають сучасним вимогам економіки України. Сьогодні до складу університету входять 9 факультетів, 43 кафедри, з них 34 випускаючі, 6 технікумів, 17 науково-дослідних лабораторій, Центр довузівської підготовки та післядипломної освіти, 24 філії кафедр на підприємствах.

Одним із наймолодших факультетів Криворізького технічного університету є економічний факультет. Його засновано в 1998 році. Декан факультету – кандидат технічних наук, професор О.А.Темченко.

Відкриття факультету було підготовлене усім попереднім розвитком нашого навчального закладу. Дисципліни економічного циклу займали важливе місце в навчальних програмах КГРІ. До початку 50-х років економічні предмети вивчалися на технічних кафедрах. Згодом, почали виникати спеціалізовані економічні кафедри. Зокрема, у вересні 1951 року була створена кафедра політекономії; у жовтні 1956 р. – кафедра "Економіки, організації та планування гірничої промисловості"; у 1983 році – кафедра економіки промислового виробництва і будівництва.

На кафедрах економічного факультету в різний час плідно працювали такі відомі науковці, як Ю.П.Астаф'єв, А.О.Шершньов, В.Д.Якубенко, І.П.Яровий, В.Т.Коваль.

До складу економічного факультету входять кафедри:

· економіки, організації та управління підприємствами (зав.каф. професор А.В.Ковальчук);

· економічного аналізу і фінансів (зав.каф. професор А.М.Турило);

· обліку, аудиту і фінансового аналізу (зав.каф. професор В.Я.Нусінов);

· економічної теорії та підприємництва (зав.каф. доцент В.Д.Кононенко);

· менеджменту та адміністрування (зав.каф. професор Л.М.Варава);

· іноземних мов (зав.каф. доцент Н.О.Голівер).

 

Тема 2.

“ Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки

фахівців з вищою освітою “