Фази росту та достигання льону

За сприятливих умов сходи льону з'являються на 5-8-й день після сівби. Протягом вегетаційного періоду у льону-довгунця розрізняють такі фази росту: сходи, “ялинка”, бутонізація, цвітіння, стиглість. Стиглість льону буває зелена, ранньожовта, жовта та повна.

Фаза сходів настає тоді, коли у 10 % рослин на поверхні грунту з'являються сім'ядольні листки. Перші 15-20 днів після появи сходів льон росте дуже повільно, даючи приріст у висоту 0,3-0,6 см за добу. На кінець цього періоду рослини досягають висоти 8-10 см і мають 5-6 пар густо розташованих справжніх листків. Такий стан мають рослини льону у фазі “ ялинка ”.

Після фази “ ялинка ” у льону-довгунця настає період швидкого росту головного стебла. В цей період, що триває 10-12 днів, рослини льону за добу виростають на 3-5 см і досягають висоти 50-70 см. У стеблі рослин формується волокно, а на верхівці головного стебла і його бічних розгалужень з'являються генеративні органи-бутони.

У фазі бутонізації на головному стеблі утворюється перший бутон. Через 6-8 днів бутон розкривається і настає фаза цвітіння льону. У цій фазі ріст рослин сповільнюється і під кінець цієї фази припиняється зовсім. Одна квітка цвіте протягом 4-5 годин. В ясні дні квітки розпускаються о 5-6 годині і до 9-10-ї години ранку пелюстки обсипаються.

Фаза дозрівання характеризується формуванням насіння і швидким здерев'янінням тканин стебла.

Розрізняють такі фази технічної стиглості льону-довгунця.

Зелена стиглість настає на 60-62 день після фази сходів. У цей час стебла, листки і коробочки ще інтенсивно-зелені, іноді листки в нижній частині стебла починають жовтіти. Насіння в коробочках білувате-зелене, легко роздавлюється, перебуває у фазі молочної стиглості. Формування волокна ще не закінчилося. Зібраний у цій фазі льон має м'яке, шовковисте, тонке, але неміцне волокно, з якого виготовляють батист і мережива. Рання жовта стиглість настає на 73-78-й день після появи сходів. У цей час лише верхні листки залишаються зеленими, середні жовтіють, а на нижній третині стебла обпадають. Стебло стає світло-жовтим, а верхівка залишається зеленою. Верхні коробочки жовтіють і починають буріти. У більшості коробочок насіння вже сформоване, у достиглих плодів стає світло-коричневим, а повністю достигає – під час сушіння льону. Збирання врожаю в цей час забезпечує максимальний вихід насіння і волокна кращої якості. Жовта стиглість настає на 83-85-й день після появи сходів. Листки жовті й не обсипаються тільки у верхній частині стебла. Основна маса коробочок жовтого і бурого кольору. Насіння світло-коричневе. Вихід волокна зменшується, якість його знижується. У цій стиглості збирають льон на насінних ділянках. При повній стиглості всі листки обпадають, стебло стає темно-бурим, коробочки – світло-коричневими (в жарку погоду можуть розтріскуватись), насіння стає коричневим, блискучим. Волокно грубе, жорстке, вихід його зменшується.

 

 

Особливості технології вирощування.

Користуючись посібниками і набутими знаннями, зробити опис технології вирощування.

Попередники.

Обробіток грунту.

Удобрення.

Сівба.

РОЗРАХУНОК НОРМИ ВИСІВУ

Розрахувати норму висіву льону в кг/га і кількість схожих насінин на 1 м.п., і 1 м², якщо рекомендована норма висіву млн. схожих насінин/га, лабораторна схожість %, сортова чистота %, М₁₀₀₀ г, спосіб сівби −.

 

 

Догляд.

Збирання.

РАЙОНОВАНІ СОРТИ

ТЕМА 17

Наркотичні культури. тютюн і махорка.

МЕТА: ознайомитися з представниками наркотичних культур; на прикладі тютюну і махорки відмітити морфологічні, біологічні і господарські особливості наркотичних. Вивчити фенологічні фази тютюну.

ЗАВДАННЯ: 1. Ознайомитися з ботанічною характеристикою тютюну і махорки.

2. Ознайомитися з фенологічними фазами тютюну.

МАТЕРІАЛИ ТА ОБЛАДНАННЯ: натуральні або гербарні зразки рослин, заготовлених по основних фазах росту; насіння в коробочках, сходи в ростильні; розбірні дошки, пінцети, лупи; довідники, практикум, плакати, таблиці.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

До групи наркотичних рослин належать багато культурних і диких видів, але з тих, що вирощуються в Україні, найбільше значення мають тютюн і махорка, які містять нікотин – один з найотрутніших алкалоїдів. При окисленні хромовою кислотою нікотин перетворюється на нікотинову кислоту, яку застосовують для синтезу фармацевтичних препаратів. Обидві ці рослини належать до роду Nicotiana L. родини пасльонових (Solanaceae), яка об'єднує більше 100 ботанічних видів. На тютюнові вироби існує величезний внутрішній попит, крім того, тютюнова сировина є цінним товаром для експорту.

З листя тютюну і махорки дістають отруйний алкалоїд – нікотин, який застосовують у медицині, ветеринарії, для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур. Махорку використовують для добування органічних кислот – лимонної та яблучної. Сухі листки тютюну нікотину містять 1-3%, смоли – 4-7, ефірної олії близько 1, білків – 7-10, вуглеводів – 4-13 і золи – 13-І5%. Ефірні олії і смоли надають тютюну запаху й аромату. Чим менше білків, тим вищі якості тютюну. Листки махорки залежно від сорту і умов вирощування нікотину містять 2-5%, лимонної кислоти – 4-15 і яблучної – 3-4%. У стеблах цих речовин менше.

У кращих господарствах, вирощуючи крупнолисті сорти тютюні, збирають по 20-25 ц/га сухого листя. Середня врожайність махорки (стебла і листя) – близько 15 ц/га, у кращих господарствах – 30-50 іноді до 80 ц/га.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Користуючись посібником, натуральними зразками насіння, кошиків, рослин соняшника, а також набутими знаннями з попередніх тем, ознайомитися з ботанічною характеристикою льону.

Тютюн ( Nicotiana tabacum L.). Коренева система стрижнева, складається з головного і бічних коренів, проникає в грунт на глибину 1,5-1,8 м, але основна, маса розміщується в орному шарі.

Стебло прямостояче, 120-175 см заввишки, округле на поперечному перерізі, 2-3 см завтовшки при основі, зверху галузиться, при достиганні дерев'яніє.

Листки черешкові, у деяких форм сидячі, в кількості від 16-18 до 40-45, нижні майже супротивні, середні і верхні – чергові. Пластинка листка округла, овальна, серцеподібна, еліптична або ланцетна з вушками при основі, з гладенькою або трохи зморщеною поверхнею, від жовто- до темно-зеленого кольору. У пазухах листків в по 3-4 бруньки, з яких можуть виростати бічні пагони – пасинки. Вміст нікотину в сухих листках становить 1,09-3,67%.

Суцвіття розміщується на верхівці стебла у вигляді більш-менш щільної волоті, що складається з 30-120 квіток.

Квітки двостатеві, п’ятірного типу з приквітниками. Чашечка зелена, довгаста, з лопатями різної довжини. Віночок довший від чашечки у 2-3 рази, густо вкритий волосками. Віночок білий з рожевим або червоним відгином, п’ятилопатевий. П'ять пиляків на високих тичинкових ніжках майже на одному рівні з відгином. Зав’язь верхня, двогнізда з високим стовпчиком, що закінчується дволопатевою приймочкою; біля основи вона оточена нектарником.

 

А

Б

Рис. 1 Загальний вигляд рослини:

А. – тютюну; Б. – махорки

 

А Б Рис. 2 Квітка і коробочка тютюну

А. – квітка: – квітконіжка; – чашечка; – трубка віночка; – лійка; –відгин; – приймочка; – відгин.

Плід – коричнева овальна двогнізда коробочка з 2000-4000 насінинами.

Насіння дрібне, овальне, дещо видовжене, з шорсткою поверхнею, темно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин становить 0,08-0,1 г, вміст олії 35-42%.

Стебло та листки тютюну вкриті волосинками, помітно клейкі. Залежно від прикріплення листків та їх розмірів розрізняють такі форми рослин тютюну: циліндричну, еліптичну, овальну, конічну і оберненоконічну.

Махорка (Nicotiana rustica L.). Будова кореневої системи залежить від способу вирощування. При вирощуванні махорки сіянкою краще розвивається стрижневий корінь, саджанкою – бічні корені. Основна маса коренів розміщується на глибині до 30 см, окремі корінці заглиблюються в грунт на 120-130 см.

Стебло 50-120 см заввишки, ребристе, вкрите короткими залозистими волосинками, липке, заповнене нещільною серцевиною, галузиться майже від основи.

Листки черешкові (12-18 шт.). Найбільш поширеною формою є округло-серцеподібна з тупою верхівкою. Поверхня здебільшого зморшкувата, світло- або темно-зеленого кольору, вкрита залозистими волосинками. У м’якоті листків 8-9% нікотину.

Квітки зібрані в суцвіття – волоть, двостатеві, розміщуються здебільшого на квітконіжках з приквітниками. Останніх іноді немає. Чашечка зелена, п’ятироздільна. Віночок вкритий волосинками, зелений або жовто-зелений. Трубка віночка знизу утворює стиснутий зів, який переходить у гладенький, з п’ятьма короткими лопатями відгин. Махорка – самозапильна рослина, але спостерігається і перехресне запилення.

Плід – двогнізда, рідше тригнізда коробочка, яйцеподібна або напівкуляста, з рубчиком на верхівці. В коробочці – кількасот насінин. Насіння дрібне, коричневе, з шорсткою поверхнею. Маса 1000 насінин 0,25-0,35 г.

 

ФЕНОЛОГІЧНІ ФАЗИ РОСТУ І РОЗВИТКУ ТЮТЮНУ

За своїми біологічними особливостями тютюн має два періоди при його вирощуванні: розсадний і польовий.

В розсадний період розрізняють такі фази росту: проростання насіння, сходи, хрестик, вушка, формування розсади.

Сходи – над землею з'являються дві сім'ядолі, які мають вид маленьких листочків.

Хрестик ~ з'являються два справжні листки, розміщені навхрест сім'ядолі, посилюється ріст коренів.

Вушка – виростають чотири листочки, прижаті до стебла, і вони тягнуться до світла і стирчать, як вушка, на фоні рослини.

Формування розсади – на рослині 5-6 добре розвинених листків, довжина рослини від кореневої шийки до вершини останнього листка 12-15 см. Коренева система мичкувата, добре розвинена.

У польовий період, який починається після висадки розсади в полі, рослини тютюну мають наступні фази росту: укорінення, формування рослин, поярусне достигання листків, бутонізація, цвітіння, утвореннятадостигання насіння.

Укорінення – надземна частина рослини не росте. Посилений ріст коренів, які через 15-20 днів досягають 25 см довжини.

Формування рослин – швидке розростання надземної частини. Інтенсивне позеленіння рослин, а згодом технічне достигання нижніх ярусів листків.

Бутонізація – рослини створюють поодинокі бутони, поярусне достигання листків.

Цвітіння – розкриття першої центральної квітки. Технічне достигання листків середніх ярусів. Поступове розкриття всіх квіток і формування суцвіття. Технічне достигання верхніх листків.

Утворення та достигання насіння – утворення коробочок з насінням (спочатку в центральній частині суцвіття, а згодом і на периферії). Набуття коробочками бурого, або світло-каштанового кольору.

Вегетаційний період від проростання насіння до достигання останнього ярусу листків триває 115-140 діб, а до повної стиглості насіння – 140-180 діб, в тому числі розсадний період триває 45-50, польовий – 90-130 діб.

 

РАЙОНОВАНі СОРТи

ТЕМА 18

Кормові трави

МЕТА: ознайомитися з представниками кормових трав; на прикладі окремих представників відмітити морфологічні, біологічні та господарські особливості багаторічних та однорічних бобових і злакових трав.

ЗАВДАННЯ: 1. Ознайомитися з представниками бобових трав (багаторічні і однорічні), їх ботанічною і морфологічною характеристикою.

2. Ознайомитися з представниками злакових трав (багаторічні і однорічні), їх ботанічною і морфологічною характеристикою.

3. Зробити опис районованих сортів і гібридів.

5. Розрахувати норму висіву згідно індивідуального завдання

6. Скласти агрокомплекс вирощування пшениці озимої за індивідуальним завданням

 

МАТЕРІАЛИ ТА ОБЛАДНАННЯ: натуральні або гербарні зразки рослин; насіння в коробочках, розбірні дошки, пінцети, лупи; довідники, практикум, плакати, таблиці.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Основною умовою успішного розвитку тваринництва є міцна кормова база. Для її створення потрібно вирощувати такі культури, які дають змогу в місцевих умовах одержати найбільше кормів з одиниці площі при мінімальних трудових і матеріальних витратах. Разом з тим потрібно повніше забезпечити тваринництво високобілковими кормами та вітамінами. Для виконання цих завдань насамперед необхідно підвищувати врожайність кормових культур та впорядкувати природні кормові угіддя, широко впроваджувати післяукісні, післяжнивні, ущільнені та сумісні посіви.

Важливим джерелом одержання цінного високоякісного корму є однорічні та багаторічні кормові трави, при високій агротехніці урожай сіна яких досягає 40–50, а при зрошенні 100-150 ц/га.

Кормові трави належать в основному до двох родин – бобових і злакових і поділяються на однорічні та багаторічні.

Бобові трави

З бобових трав (fabaceae) найбільш поширені багаторічні: конюшина червона, рожева, біла; люцерна посівна, жовта, гібридна; еспарцет звичайний і піщаний; буркун білий, лядвенець рогатий, а з однорічних – вика яра і озима, серадела, конюшина інкарнатна (багряна) та персидська (шабдар).

Бобові трави мають велике агротехнічне значення. Вони сприяють нагромадженню в грунті гумусу, який є джерелом поживних речовин для рослин і сприяє розвитку корисних ґрунтових мікроорганізмів. Бобові трави збагачують грунт на азот і є добрими попередниками в сівозміні для багатьох сільськогосподарських культур.

Сіно багаторічних бобових трав має високу кормову цінність: 100 кг, сіна конюшини, люцерни, еспарцету відповідають 50 кормовим одиницям і містять 3,5-7 кг перетравного протеїну. Кожна кормова одиниця містить 120-140 г перетравного протеїну. У зеленій масі і сіні багато вітамінів, фосфору і кальцію, що має важливе значення для годівлі тварин. Із зеленої маси багаторічних трав виготовляють вітамінне сіно, трав’яне борошно, брикети, гранули, трав’яну січку, а з сухого сіна – борошно, що є цінною домішкою до концентрованих кормів.

Для зміцнення кормової бази крім багаторічних важливе значення мають однорічні бобові трави. Їх теж вирощують на зелений корм, випас, сіно та для виготовлення сінажу, трав’яного борошна.

Бобові трави часто висівають у сумішках із злаковими культурами. Яру вику вирощують у чистих посівах і в сумішках з вівсом, ячменем, кормовими бобами, кормовим люпином, горохом, а озиму вику – з житом, озимою пшеницею, щоб мати рано навесні зелений корм для тварин.

 

А	Б	В	Г	Д	Е
Є	Ж	З
Рис. 1. Насіння і плоди бобових кормових трав А. – конюшини червоної; Б. – конюшини рожевої; В. – конюшини білої; Г. – буркуну білого (біб і насіння); Д. – буркуну жовтого; Е. – люцерни жовтої; Є. – люцерни посівної; Ж. – еспарцету високолистого (біб і насіння); З. – серадели (біб, частина бобу і насіння).

Рис. 2. Листки бобових кормових трав

а. – конюшина; б. – люцерна посівна; в. – буркун; г. – еспарцет виколистий;

д. – серадела; е. – вика посівна.

Рис. 3. Суцвіття бобових трав 1. – конюшина червона; 2. – буркун; 3. – еспарцет виколистий

Багаторічні бобові трави

А Б		а б в
Рис. 4. Люцерна синя (А) і жовта (Б) 1. – суцвіття, 2. – плід.	Рис. 5. Еспарцет і його китиці (а, б, в): а. – посівного, б. – закавказкого, в. – піщаного

а	б
Рис. 6. Буркун а. –гілка і квітки; б. – боби і насіння білого буркуна; в. – боби і насіння жовтого буркуна;

Рис. 7. Лядвенець рогатий

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Користуючись посібником, натуральними зразками насіння, рослин, а також набутими знаннями з попередніх тем, зробити опис ботанічної характеристики конюшини білої, зазначити рис. 8.

Конюшина належить до роду Trifolium L., який поділяється на велику кількість однорічних і багаторічних видів. У культурі поширені вісім видів, з яких лише шість мають певне значення в Україні. Конюшина має підвищений вміст незамінних амінокислот, зокрема лізину, триптофану, ізолейцину, аргініну, лейцину, треоніну, валіну та ін. На відміну від злакових трав і зерна злакових культур, конюшина має підвищений вміст критичних амінокислот – лізину і триптофану. Включаючи в раціони годівлі свиней і птиці зелену масу, трав’яне і сінне борошно з конюшини, корм балансують за вмістом не тільки каротину, а й названих амінокислот. Урожайність зеленої маси (4-5 циклів випасу) – 280-320 ц/га.

	1. – 2. – 3. – 4. – 5. –
Рис. 8. Конюшина біла

РАЙОНОВАНі СОРТи і гібриди

Однорічні бобові трави

А	Б
Рис. 9. Вика
А. – яра 1. – 2. – 3. – 4. –	Б. – озима 1. – 2. – 3. – 4. – 5. –

 

Рис. 10. Серадела

а. – гілка, б. – боби, в. – суцвіття.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Користуючись посібником, натуральними зразками насіння, рослин, а також набутими знаннями з попередніх тем, зробити опис ботанічної характеристики вики ярої та озимої, зазначити рис. 9 і табл. 1.

Вика яра – найпоширеніша однорічна бобова трава. За кормовою цінністю вика не поступається багаторічним бобовим травам: 100 кг повітряносухої маси її відповідає 46 корм. од. і містять 123 г перетравного протеїну на кожному кормову одиницю. Вика яра – цінна парозаймаюча культура. Урожайність озимої пшениці і жита після вико-вівсяної суміші, зібраної на зелений корм або сіно, мало поступається їх урожайності по чистому пару. За високого рівня агротехніки врожайність зеленої маси вико-вівсяної суміші 200-300, а сіна 40-60 ц/га.

Вика озима, яка в Україні представлена двома видами: вика волохата та вика паннонська – цінний бобовий компонент посівів озимого жита, трітікале і озимої пшениці в зеленому конвеєрі. Суха маса містить 22% протеїну, тоді як вики ярої – 17-19%.

 

Таблиця 1.

Відмінні ознаки ярої і озимої вики

Ознака	Вика посівна	Вика озима
Сходи (форма і кількість листочків)
Листки
Листочки
Суцвіття
Квітки (розмір і колір)
Боби (форма, розмір, кількість насінин)
Насіння (форма, розмір, колір, рубчик)

 

РАЙОНОВАНІ СОРТИ і гібридИ

Злакові трави

Трав’янисті рослини, які належать до родини злакових і вирощуються для кормових цілей, об’єднують у групу злаковим трав. На території СНД ця група налічує до 1000 видів. Характерними особливостями будови злаків є мичкувата коренева система; стебло – соломина, поділена вузлами на міжвузля; листки лінійні, складаються з листкової піхви і пластинки. На переході листкової піхви у пластинку є язичок різної величини та форми, відповідно до виду рослин, а в деяких видів є вушка. Стебло закінчується суцвіттям – колосом, волоттю чи колосоподібною волоттю або султаном. Злакові трави за типом кущіння поділяють на кореневищні, нещільнокущові та щільнокущові, а за розташуванням листя і за висотою стебла – на верхові й низові. Плід у багаторічних злакових трав – зернівка. У багатьох видів вона вкрита квітковими лусками. Насіння різних злакових трав значно важче відрізнити одне від одного, ніж насіння бобових трав.

Верхові злаки високоврожайні при вирощуванні на сіно, а тому їх використовують здебільшого для поліпшення або створення сіножатей. Ці злаки мають як генеративні, так і вегетативні пагони. Генеративні дають суцвіття й плоди, а вегетативні – залишаються безплідними, і на них розвиваються лише листки. Вони бувають вкороченими і високорослими. Вегетативні пагони мають більшу кількість листків. До верхових належать трави з рівномірним розміщенням листків на пагонах, висота яких понад 60-70 см.

До верхових злаків належать тимофіївка лучна, вівсяниця лучна і очеретоподібна, грястиця збірна, стоколос безостий, пирій повзучий, шовкова трава, або канарник очеретяний, лисохвіст лучний, пирій безкореневидний, райграс високий, колосняк сибірський тощо.

Низові злаки до 50-70 см заввишки, більша частина листків розміщується в нижній частині пагона, добре відростають після скошування. Дослідження показали, що генеративні пагони найчастіше мають 3-5 листків, загальна маса яких рідко становить понад 20% маси пагонів; вегетативні подовжені – відповідно 5-11 листків і понад 50%. Це позначається на якості сіна, оскільки у листках порівняно із стеблами у два рази більше протеїну і білка, але менше клітковини.

А	Б	В	Г	Д
Е	Є	Ж	З	И
Рис. 1. Насіння злакових трав А. – тимофіївки лучної; Б. – грястиці збірної; В. – костриці лучної; Г. – райграсу багатоукісного; Д. – райграсу пасовищного; Е. – пирію повзучого; Є. – пирію безкореневищного; Ж. – райграсу високого; З. – стоколосу безостого, И. – суданської трави.

 

Рис. 2. Типи суцвіть злакових трав:

1. – колос; 2. – колосоподібна метелка або несправжній колос (частина колосків у суцвітті видалена); 3. – метелка.

До низових злаків належать: тонконіг лучний, цибулинний і болотний, райграс пасовищний, вівсяниця (костриця) овеча і червона.

 

Багаторічні злакові трави

 

 

Тимофіївка лучна Костриця лучна Стоколос безостий

 

Житняк Райграс високий Грястиця збірна

 

Багаторічні злакові трави поширені на сіножатях і пасовищах, їх також висівають для поліпшення кормових угідь. З багаторічних кормових трав польового травосіяння більш поширені тимофіївка лучна, вівсяниця лучна, стоколос безостий, житняк, райграс високий, грястиця збірна, пирій безкореневищний. Всі вони мають добре розвинену мичкувату кореневу систему, яка розміщується переважно у верхньому шарі ґрунту – до 20 см. Найбільш вологолюбною рослиною серед названих злакових трав є тимофіївка лучна, менш вимогливий до вологи житняк.

Хімічний склад цих трав значною мірою залежить від фази розвитку рослин. Наприклад, у сухій речовині стоколосу безостого при скошуванні в період викидання волотей містилося 16,4% протеїну, на початку цвітіння – 14,2%, вівсяниці лучної – відповідно 17,2 і 14,6; грястиці збірної – 16,2 і 13,8%. Вміст протеїну та інших речовин залежить також від укосу трави. У трав другого і третього укосів міститься більше протеїну, ніж першого укосу. Наприклад, вміст протеїну в травосуміші конюшини з тимофіївкою першого укосу – 14,4, другого 18,5 %, а третього 22,6 %. Вміст клітковини в наступних укосах зменшується Під дією добрив, особливо азотних, вміст протеїну в сіні злакових трав значно підвищується.

 

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Користуючись посібником, натуральними зразками насіння, рослин, а також набутими знаннями з попередніх тем, зробити опис ботанічної характеристики пирію безкореневищного.

Пирій безкореневищний – багаторічний нещільнокущовий верховий, колосовий, мезофітний, середньостиглий, ярий, переважно сіножатний злак. Рослина добре й середньо облистнена. Придатна для вирощування у травосумішах з люцерною й еспарцетом, менше, ніж інші злаки, витісняє бобові в травостої. Дикі види у нас не трапляються. Введений в культуру в 1913 р. Досить посухостійкий. У травостоях утримується до 5 років, потім потрібне самообсіменіння; морозостійкий. Його можна вирощувати на солончаках. Дуже добре росте на родючих чорноземних ґрунтах, реагує на удобрення й поливи. Продуктивність середня 20-30, а при зрошенні 40-50 ц/га сіна. Отавність задовільна. Кормова цінність висока. Проте внаслідок меншої облистненості та деякої грубостеблості тварини поїдають пирій гірше.

 

А Б Рис. Пирій безкореневищний А. – загальний вигляд, Б. – колос

Однорічні злакові трави

	а. – волоть; б. – лопаті з гілочкою першого порядку; в. – гілочка другого порядку з частиною лопаті; г. – гілочка третього порядку; д. – колосок
Рис. Суцвіття чумизи

 

 

А Б В

Рис. Однорічні злакові трави

А. – могар (загальний вигляд і суцвіття), Б. – райграс однорічний, В. – пайза.

 

 

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Користуючись посібником, натуральними зразками насіння, рослин, а також набутими знаннями з попередніх тем, зробити опис ботанічної характеристики суданської трави.

Рис. Суданська трава

Суданську траву вирощують у посушливих степових і лісостепових районах на сіно, зелений корм, випас, для виготовлення сінажу, силосу. Зелену масу і сіно суданки добре поїдають велика рогата худоба, вівці і коні. Кормова цінність суданської трави висока: сіно містить 8-10% білка, 1 кг зеленої маси – 70-80 мг каротину. 100 кг зеленої маси суданки містять 1,2 кг перетравного протеїну і відповідають 17 кормовим одиницям, а 100 кг сіна – відповідно 4,4 кг і 52 кормовим одиницям. Суданка походить з Судану, де й тепер трапляються дикі види її. З однорічних злакових трав вона найбільш врожайна і посухостійка, тому дуже швидко поширилась у степових посушливих районах України. У лісостепових районах збирають 2, а іноді і 3 укоси суданки за літо. Після скошування вона добре відростає. За сприятливих умов вирощування суданська трава дає високі врожаї зеленої маси і сіна.

 

На сортодільницях врожайність зеленої маси становить у середньому 230-295, а сіна – 65-77 ц/га. У південних та південно-східних районах при зрошенні з 3-5 укосів мають 500-800 ц/га зеленої маси. Часто суданську траву вирощують у сумішках із зернобобовими –соєю, горохом, викою, чиною тощо. Найбільш поширені посіви суданської трави з соєю.

РАЙОНОВАНІ СОРТИ і гібридИ

 

ДОДАТКИ

 

ПОПЕРЕДНИКИ ОСНОВНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ЗОНИ ЛІСОСТЕПУ, СТЕПУ, ПОЛІССЯ.

Озима пшениця. Чистий пар – який поділяється на два види (чорний і ранній). Чорний пар починають обробляти в літньо-осінній період після збирання основної культури і закінчують у наступному році перед сівбою пшениці.

Ранній пар – обробіток починають весною і закінчують восени (характерно для зони недостатнього зволоження: північний Лісостеп, Степ).

Зайнятий пар – на якому певну частину періоду вегетації вирощують сільськогосподарські культури, а решту часу поле обробляється, удобрюється і підтримується в чистому від бур'янів стані (вирощується культури які не дають повного біологічного урожаю, а саме: вико-вівсяні сумішки, кукурудза на зелений корм, озимі на зелений корм, багаторічні трави на 1 укіс, рання картопля) Різновидністю на Поліссі є сидеральний пар, у якому вирощують люпин, сераделу, гірчицю, озиме жито Їх заорюють в грунт на зелене добриво.

Багаторічні трави – на один укіс або їх сумішки із злаковими травами, для Полісся і західних районів Лісостепу; люцерна для східного Лісостепу, Північного Степу; на Поліссі – сумішка конюшини з тимофіївкою.

Зернобобові культури – горох, вика для всіх зон; в Степу – чина, нут; для Полісся – сочевиця, кормові боби (соя і люпин для оз. пшениці не рекомендується).

Кукурудза на силос і зелений корм – в молочно-восковій стиглості, зібрана до 20-25 серпня.

Просо, гречка – для Лісостепу і Полісся, а в Степу, лише просо.

Додатково – в Степу для озимої пшениці як попередники можна використовувати баштанні культури, рицину, кукурудзу на зерно з розширеними міжряддями, просо з розширеними міжряддями, озима пшениця, яка вирощувалася по чорному пару. Для східних районів Степу – кукурудза на зерно широкорядного способу сівби Для Полісся і передгірських районів Карпат – льон.

Озиме жито, озимий ячмінь. Крім названих вище для озимої пшениці можна висівати озиме жито по озимій пшениці, картоплі, люпину на зерно.

Ярі зернові колосові (Полісся і Лісостеп – ярий ячмінь та овес, в Степу – яра пшениця) – найкращі попередники – цукрові і кормові буряки, картопля, кукурудза на зерно та силос, зелений корм, просо, гречка – Лісостеп, в Степу можна ярі висівати по озимих, на Поліссі – після люпину на зерно.

Зернобобові культури – найкращі попередники – кукурудза на зерно, картопля, озимі культури. В районах недостатнього зволоження цукрові і кормові буряки (під цукрові буряки вносять азотні добрива, які не повністю використовуються урожаєм).

Круп'яні (просо, гречка) – найкращі попередники цукрові і кормові буряки, картопля, озимі культури, можна вирощувати і по кукурудзі при умові високоякісного обробітку ґрунту.

Кукурудза на зерно – найкращі попередники – озимі культури. Можна висівати по картоплі, кукурудзі. В умовах недостатнього зволоження можна вирощувати кукурудзу після цукрових буряків.

Цукрові і кормові буряки – озима пшениця, враховуючи передпопередник:

1. чистий пар – озима пшениця – цукрові буряки;

2. зайнятий пар – озима пшениця – цукрові буряки;

3. багаторічні трави – озима пшениця – цукрові буряки;

4. зернобобові – озима пшениця – цукрові буряки.

Картопля – озима пшениця в усіх ланках, цукрові та кормові буряки.

Льон (Полісся, Передгірські райони Карпат) – найкращі попередники: багаторічні трави, озима пшениця, яка йшла по багаторічних травах, угноєна картопля:

1. багаторічні трави – льон,

2. багаторічні трави – озима пшениця – льон;

3. багаторічні трави – озима пшениця – угноєна картопля – льон.

Люпин на зерно – на Поліссі вирощують після картоплі, кормових і цукрових буряків, озимих культур; можна сіяти люпин після ярих.

Соняшник – в Степу соняшник є основною технічною культурою. Його вирощують після озимих культур, просапних (цукрові, кормові буряки, картопля) можна після кукурудзи на зерно. Слід враховувати, що культура сильно засмічує ґрунт падалицею, пересушує його, тому після соняшника обов'язково розміщують чисті чи зайняті пари, або силосні культури.

У Лісостепу високі врожаї отримують не тільки після озимої пшениці, а й після ячменю.

Баштанні культури – кращі попередники озимі культури, просапні (цукрові, кормові буряки, картопля, можна вирощувати і по кукурудзі).

Рицина (в Степу) – озимі культури і просапні, крім соняшнику.

Суданська трава, сорго (в Степу) – найкращі попередники озимі, просапні, в тому числі кукурудза. Оскільки суданка і сорго сильно засмічують грунт падалицею, після них розміщують чистий, зайнятий пар або силосні культури.

Яра пшениця – вибаглива до умов вирощування, в Степу і Лісостепу висівають по зайнятих парах, після парової озимої пшениці, коренеплодів, зернових бобових культур, кукурудзи, цукрових буряків, багаторічних трав, а на Поліссі – після люпину, льону, картоплі, коренеплодів.

Багаторічні трави в сівозмінах не висівають, а підсівають. Основними покривними культурами є ячмінь, овес, можна також підсівати під озимі культури і просо, а в кормових сівозмінах – під однорічні трави, кукурудзу на зелений корм.

Конюшину і еспарцет використовують один рік, люцерну і сумішки із тимофіївкою – два роки.

Тютюн – попередники ті ж, що і для цукрових, кормових буряків і картоплі.

Ріпак – озима пшениця, горох.

 

Способи сівби польових культур

Розрізняють звичайний рядковий спосіб сівби з міжряддям 15-18-20-22 см, вузькорядний з міжряддям 7,5-12 см, перехресний, діагонально-перехресний, широкорядний, гніздовий, квадратно-гніздовий, пунктирний (точний), безрядковий, розосереджений (сівба з надвузькими міжряддями, наприклад – 5 см), стрічковий, смуговий.

Звичайним рядкови м способом висівають озимі і ярі зернові – пшеницю, жито, трітікале, ячмінь, овес, горох, чину, просо, гречку та ін.; широкорядним (30, 45, 70 см) – просапні – к