Проаналізувати вплив методу отримання на формув-ня спож-х власт виробів із П. Способи декор-ня виробів із П.

Методи переробки П можна под на групи в зал від стану полімеру при формув-ні: 1)переробка у в’язко-текучому стані – формув-ня виробів із литтєвих і пресув-х композицій литтям під тиском, екструзією, каландруванням, гарячим пресув-м 2)переробка у високоелест-му стані – форм-я виробів із підігрітих листів і труб пневматичними методами (вакуум-формув-м, видуванням) і гарячим штампуванням 3)переробка у твердому стані – механічна обробка на верстатах (вирубне штамп-ня, вирізання, виточування тощо) 4)вигот-ня виробів з рідкого мономера. Цей метод можна назвати хіміч форм-м. він заст.-ся при вигот-ні листів органіч скла, а також пінополіуретану 5)ін методи переробки – спікання, зварювання, склеювання.

Вибір методу переробки обумовлений харак-м змін П прпи нагріванні (оборотними або необоротними). Термопласти (необоротні П) можуть бути переробленими б-я методом пластичної деформації, а термореактив П (оборот) – переважно лише методом гарячого пресування. Термопласти мають у цьому віднош велику перевагу, оскільки їх можна переробляти найбільш прогресивними методами – литтям під тиском і екструзією.

Декорування. Для ряду виробів заст.-ть двоколірне лиття, а також декор-ня їхньої поверхні гравіюванням, гарячим тисненням, розфарбув-м(преса, деколь), металізацією.

7. Оцінка якості пласт виробів. Охар-те дефекти вир-ва виробів із П та причини їх виник-ня.

Якість зал від власт-й вихід матеріалів та складу П; від правильного вибору конструкції та її відповідності призначенню вибору; від дотримання технологіч режимів переробки П. при оцінці Я вироби перевіряють за зовн виглядом, кольором, формою, розміром, міцністю до удару, станом декорованої поверхні; міграцією барвників, коробленням. В зал від призн-ня виробів П випробовують на ст.-ть до дії хлорної і гарячої води, розчинників і нафтопродуктів, хім. реагентів, а також до впливу світлі, тепла, вогню, морозу й ін атмосферних впливів. Іноді визнач мікробіолог-ну ст.-ть.

Дефекти-причини. 1)Жолоблення й утворення тріщин – недотримання режиму охолодж-ня відформов-го виробу або проведення спеціаль термообробки його після форм-я 2) сторонні домішки – наслідок забруднення прес-порошку і поганого очищення прес-форм 3)тріщини – утв-ся у зв’язку з внутр напругою і при необережному вийманні виробів із форм 4)подряпини, риски, відколення на поверхні утв-ся при мех.-му опрацюванні відформованих виробів грубозернистими абразивними матеріалами. Недопустимі дефекти: недолив, перелив і пов'язаний з ним облой, помітні стикові шви, усадочні раковини та ін. причиною браку можуть також бути ввідхилення від їхніх розмірів, які перевищ-ть допуски за креслення. Вони виник-ть при надмірній усадці литтєвої або пресув-ї маси, при невідповідності розмірів форми. Найпоширенішими дефектами виготов-ня листових і плівкових П є неоднакова товщина, розшарування та різні поверхневі дефекти. Деф-ти декорув-я виробів є нечіткість малюнків, гравіювання і тиснення, зсув малюнка тощо.

Порівняльна хар-ка власт-й плівкових матеріалів на основі різних полімерів.

Термопласти широко викорис-ть у вигляді плівкових матеріалів, до яких належ:

1)поліетиленові плівки – стійкі до дії води і хім. реагентів, тривкі на розтіг, вигин і розрив, зберігають еласт-ть при ниль темпер-х, легко зварюються. ПЕ плівки недостатньо стійкі лише до дії нафтопродуктів і жирів та відрізн-ся підвищ-ю газопроникністю.

2)поліпропіленові плівки здебільшого аналогічні ПЕ-м, але більш прозорі і термостійкі, легко без змін витримують дію киплячої води. Мороз ост-ть їх нижче, а мех. Тривкість і ст.-ть до жирів і мінераль олій вище, ніж у ПЕ плівок. Вони менш газопроникні, ніж ПЕ.

3поліамідні – прозорі і механічно тривкі, проникні для ультрафіол променів, але водонепроникні, стійкі до дії жирів і мінераль масел, мороз ост-кі і не горючі. Однак заст.-ня їх для упак-ня харч продуктів небажано у зв’язку з можливим вмістом мономерів, шкідливих для орг-му л-ни

4)полістирольні – прозорі, стійкі до дії води, кислот і лугів, сонячного світла і морозу, не мають запаху. Недол: горючість і мала теплості-ть

5)лавсанові прозорі, мають дуже високу мех. Тривкість і хім. ст.-ть. Вони дуже мало проникн6і для газів і парів води, стійкі до дії жирів і при відсутності шкіл домішок фізіологічно нешкідливі.

6)полікарбонатн плівки мають багато переваг. Сполучення в них прозорі, вис мех. Тривкості, стійкості до води дозволяє розглядати їх як наваж-й і винятково перспективний вид полімерних плівкових матеріалів. Відсутність запаху і смаку, низька паро-, водо= і газо проник-ть роблять їх придатними для упакув-ня багатьох харч продуктів.

Класиф-я та хар-ка асор-ту виробів із П.

Вироби із П под на 3 групи: 1)господарські за признач розпад на такі підгрупи: вироби посудо-господарчого вжитку (сухарнці, хлібниці, коробки для продуктів тощо); вироби для ванної кімнати і туалету (кошики для білизни, щітки тощо); вир для саду і городу (лійки, ящики для ін струм-в); вир меблеві і для інтер’єру житлових помешкань (стільці, шафки, полки). У асорті-т посудо-господарчих т-в входять вироби, які контактують із харч продуктами (для сухих, холодних і гарячих харч продук), а таож ін господарчі вироби (підноси, підставки для чайника, губки для миття посуду). Для вигот-ня виробів господар-го признач застос-ть ПЕ, ПП, ПВХ, ПС, амінопласти, фенопласти, полікарбоніт, полі метилметакрилат.

2)галантерейні – широкий асорт-т, що обумовлено можливістю імітувати коштовні матеріали. Для цього особливо придатні полі метилметакрилат, ПС і сополімери стиролу, полікарбоніт та ін. (гребінці та щітки, прикраси, декоративні вироби тощо)

3)культурно - побутові – іграшки, канцелярські вироби, фото приналежності тощо.

Склад та спож власт-ті клеїв (К). ох арак-те різні теорії склеювання, їх переваги та недоліки.

Клеї – це розчини, дисперсії або розплави переважно високомолекулярних орган і рідше не орган реч, спроможних утворювати плівки. При затвердінні на поверхні тверд тіл клейова плівка з’єднує їх міфж собою. Склеювання засноване на адгезії. Тривкість склеювання визнач-ся інтенсив-тю адгезії, а також когезією – тривкістю самої клейової плівки.

Склад. Основою К є клею чий матеріал (складні орган високомолекул природн6і або синтетичні реч) до К не орган природи належ силікатний і асфальтобітумні клеї. Крім клеюч реч, до складу К можуть входити розчинники (вода або орган рідини – необх для переводу клеюч реч у в’язкий розчин, зручний для викорис-ня); наповнювачі (для зменш-ня усадки клейової плівки при затвердінні і зниження в ній внутр напруг, що зменш-ть тривкість склеюв-я); пластифікатори (для одерж-ня еласт-го клей-го зєднання і знизити крихкість кл-їплівки); речовини для затвердіння (для прискорення переходу кї плівки в затверділий стан і для підвищ ст.-ті кл-го шва до дії води, н7афтопрод-в і орган розчинників), також можуть додавати антисептики.

Теорії: 1)теор механічного кріплення пояснює склеювання як пр-с проникнення рідкого К в пори матеріалів, що склеюються, і подільшого утв-ня в цих порах своєрідних шипів з отверділого К. але це не пояснює сутн7ості скл-ня без пористих матер-в із гладкою полірованою поверхнею 2)адсорбційна теорія розглядає присипання кл-ї реч до матеріалу як результат дії молекул сил. Ця теорія добре обґрунтована і перизнана більшістю вчених 3)електрична пояснює виникнення адгезій них зв’язків можливістю утв-ня подвій-го електрик прошарку на поверхнях поділу кл-ї плівки підложки, що розглядаються як обкладки конденсатора. Але з погляду цієї теор не можна пояснити тривке скл-ня матер-в, які проводять струм. 4)хімічна пояснює тривке скл-ня і присипання можл-тю хім. взаємодії між поверхневими молекулаи кл-ї плівки і тіл, які склеюються. 5)дифузійна теор розглядає присипання і скл-ня як дифуз пр-с. відпов до цієї теорії, адгезія пов’язана за спроможністю окремих ланок і кінців ланцюгів полімерних кл-х реч-н дифундувати в ін реч і взаємодіяти з нею.

Всі зазначені теор-ї, за винятком ефект-ї, мають достатньо переконливі докази, хоча і не носять універ-го хар-ру.