Валютне котирування та купівельна спроможність

 

Вартісну основу величини валютного курсу будь-якої національної валюти визначає паритет купівельної спроможності.

Купівельна спроможність валюти - це сукупність товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності валюти означає співвідношення купівельної сили валюти. Він визначається на основі порівняння рівня цін споживчого кошика і співвідношення витрат виробництва однієї країни відносно іншої за формулою:

 

Р= S₁/S₀

 

де Р - паритет купівельної спроможності валюти даної країни; S1 - купівельна спроможність валюти даної країни за відповідний період; S0 - купівельна спроможність валюти тієї країни, відносно якої здійснюється порівняння.

Встановлення курсу називають котируванням валюти. Розрізняють пряме котирування, якщо розрахунок здійснюється шляхом вираження іноземної валюти певною кількістю одиниць національної, та непряме - якщо національну валюту прирівнюють до певної кількості одиниць чужоземної валюти. Числове значення валютного курсу, як правило, визначають з точністю до 1/10000, тобто до четвертого знака після коми.. Далі він публікується офіційно в періодичних виданнях і використовується як довідкова інформація учасниками ділових угод.

Ринкове котирування чужоземних валют, що здійснюється комерційними банками, передбачає публікацію курсу покупця і продавця для угод з різними умовами і термінами (готівкові - спот, строкові - форвард).

Правильне визначення валютного курсу відіграє вирішальну роль у забезпеченні еквівалентності і взаємної вигоди у відносинах економічних суб´єктів різних країн. Якщо в умовах золотого стандарту рівень валютних курсів грошових одиниць різних країн визначався співвідношенням їхнього золотого вмісту, то в сучасних умовах в основі валютних курсів лежить співвідношення їх купівельних спроможностей. Суттєво впливати на валютний курс здатні зміни попиту і пропозиції іноземної валюти, стан платіжного балансу країни, економічна і політична ситуація в країні, рівень довіри до національної валюти тощо.

Чинники, що визначають стан валютного курсу:

1. Співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку;

2. Стан платіжного балансу;

3. Рівень інфляції;

4. Різниці процентних ставок у різних країнах;

5. Ступінь довіри до національної валюти на світових валютних ринках;

6. Міждержавна та соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу та міжнародного авторитету.

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку даної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері.

Курс національної валюти до іноземної визначається і встановлюється через валютне котирування.

Валютне котирування — це встановлення курсів іноземних валют у відповідності до діючих законодавчих норм і практикою, що склалася. Котирування валют здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.

Котирування іноземних валют, як правило, здійснюється щодо долара США, марки ФРН і деяких інших валют. Долар США довгий час зберігає за собою позицію загальновизнаного міжнародного платіжного і резервного засобу. Зміцнення позиції марки ФРН пояснюється також її становищем як засобу обігу і платежу в світовому платіжному обороті, а також центральною роллю цієї валюти в Європейському Союзі. На регіональному і національному рівнях, які відображають специфіку розрахунково-кредитних відносин більш вузького кола суб'єктів, набір валют, що котируються, може бути, звичайно, іншим.

У більшості країн використовується пряме котирування іноземної валюти, коли за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти і до неї прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їх часток.

При непрямому (зворотному) методі валютного котирування, який традиційно використовується Велика Британією та деякими державами — колишніми її колоніями, за умовну одиницю береться одиниця національної валюти і до неї прирівнюється певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.

Історична традиція непрямого (зворотного) котирування англійського фунта стерлінгів сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою, частка якої в міжнародних розрахунках сягала в 1913 році до 80 %. На сьогодні, крім англійського фунта стерлінгів, непряме котирування використовують такі валюти: ірландський фунт стерлінгів, австрійський і новозеландський долари, євро та деякі інші валюти. З 1978 р. введене зворотне котирування долара США стосовно більшості валют, крім англійського та ірландського фунтів стерлінгів.

При котируванні валют розрізняють поняття "база котирування" (базова валюта) та "валюта котирування" (валюта, що котирується). Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, яка визнана по всьому світу. Однак інколи, з історичних причин, базовою валютою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є базовими при котируванні долара США незважаючи на тс, що останній має більш високу вартість.

Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов'язково слід враховувати методи котирування валют, які при цьому використовуються.

При котируванні валют вказуються курси, за якими банки даної країни купують іноземну валюту (курс покупця — bid rate — BR) а також курси, за якими ці банки продають іноземну валюту (курс про давця — ask rate — АR). Курс продавця завжди вищий курсу покупця, за винятком валютного ринку Лондона, де використовується непряме котирування і тому курс продавця валюти нижчий курсу покупців. Різниця між курсами продавців і покупців становить прибуток балку, який здійснює ці операції. Цей прибуток, як різниця між двома певними показниками (ціною продавця і ціною покупця), називається маржа (спред).

Розраховують як абсолютну (AR-BR), так і відносну маржу (спред):

BAS=

Де AR-курс купівлі валюти (курс продавця);

BR-курс продажу валюти (курс покупця);

BAS-продажно-купівельна моржа (спред).

 

Спред, або маржа, повинен покривати операційні витрати банку і забезпечувати йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є своєрідною "платою'' за надані банком форе кепі (безготівкові) послуги. При цьому величина маржі, що призначається комерційним банком для різних валют та різних клієнтів і в залежності від обсягу операцій може суттєво різнитися.

При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, є не що інше, як залишки на рахунках в іноземній валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переказу з одного рахунку на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнотами валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зростають витрати на транспортування, охорону, страхування і зберігання валюти, що, в свою чергу, призводить до відповідного зростання маржі (спреду) при котируванні іноземних банкнот.

При здійсненні міжнародних економічних зв'язків має місце порівняння двох видів цін — внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національних вартостей, то світові — на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають в зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення національних грошових одиниць, їх купівельної спроможності.

Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно з базовим періодом.

Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866—1944), хоча подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.

Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Розраховуватись цей показник повинен на базі середньозважених товарних цін і використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів.

Сьогодні теорія ПКС переживає друге народження. МВФ і Світовий банк займаються зіставленнями показників виробництва продуктів надушу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу.

До 1992 р. ці зіставлення здійснювались шляхом порівняння вартостей на основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом виступав долар США.

Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійснюється на базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначений відносно стабільний набір споживчих благ, їх ваги в купівельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду).

Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, німецької марки, франка, рубля і т. д. Таким чином складається "натуральний", або "природний", курс валюти.

Саме завдяки цьому були переборені різні кон'юнктурні коливання і перекоси валютного регулювання. Вдалося зробити досить цікаві висновки і внести суттєві корективи у співставлення і прогнози, які колись базувалися на перерахунках за офіційними курсами.

Так, виявилося, що частина країн, які розвиваються, у всесвітньому валовому продукті не така вже й мала (вона зросла при перерахунку даних за 1992 р. з 8 до 34 %), відповідно змінилося розташування країн у переліку першої десятки. Китай, наприклад, перемістився з валовим продуктом на друге місце у світі.

Сьогодні за даними МВФ і Світового банку, розрахованих на основі натуральних курсів, переведених у долари, валові продукти країн світу за величиною мають таку послідовність (табл. 13.1).

Таблиця 1.2.

Дані про обсяг ВВП у деяких країнах світу за 2009-2010 рр.

№	Держава	Величина ВВП країни в 2009-2010 pр., млрд дол. США
	США
	Китай
	Японія
	Німеччина
	Індія
	Франція
	Італія
	Велика Британія
	Індонезія
	Мексика
	Канада
	Росія
	Бразилія

В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було покладено золотий паритет, який визначався співвідношенням двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що вміщувалось у них. Цей вміст, або вага, чистого золота в грошовій одиниці країни встановлювався державою і законодавчо фіксувався.

При золотомонетному стандарті золотий паритет встановлювався шляхом фіксації ваги золотої монети. Після відміни золотомонетного стандарту золотий паритет визначався виходячи з ціни золота під якою мається на увазі сума паперових грошей, що сплачується за певну вагову одиницю золота — грам, унція і т. д. У США, наприклад, долар, введений в обіг з 1792 р., мав золотий вміст 1,603 77 г чистого золота. У 1873 р. грошовою одиницею був оголошений золотий долар, а Закон про золотий стандарт від 1900 р. встановив золотий вміст долара у розмірі 1,50463 г.

Особливістю грошової системи США було тривале збереження золотомонетного стандарту. Проте, світова економічна криза 1929—1933 рр. підірвала позиції долара і США у 1933 р. змушені були відмовитися від золотомонетного стандарту. Одночасно, згідно з "Актом про золотий резерв" 1934 р., була проведена девальвація долара і його золотий вміст було знижено до 0,888 671 г; або на 41 % шляхом підвищення паперової ціни золота з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г чистого золота) (1 долар вміщував 31,1035/35 = 0,888 671 г). Ця ціна існувала до кінця 1971 р. (офіційно до квітня 1972 р.), коли ціна на золото була підвищена до 38 доларів за унцію, а долар девальвований на 7,89 %. Його золотий вміст становив 0,818 513 г. чистого золота (31,1035/38). З серпня 1971 р. був припинений обмін долара на золото, а в лютому 1973 р. США девальвували свою валюту ще на 10 % і 1 долар став вміщувати 0,736 736 г. Це була остання офіційна ціна на золото.

Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах золотомонетного стандарту не могло бути значним, оскільки обмежувалося лише витратами на транспортування золота для здійснення за кордоном прямих платежів або його обміну на потрібну державі валюту (фактично таке відхилення не перевищувало одного відсотка від паритету в кожний бік).

Нижня межа такого відхилення, що дорівнювала величині золотого паритету мінус витрати на перевезення золота відповідала мінімальному курсу валюти і дістала назву нижньої золотої точки. Після такого зниження курсу валюти країни розпочинався імпорт до неї золота. Тому нижня золота точка ще носила назву імпортної.

Зрозуміло, що верхня золота точка відповідала максимальному курсу валюти і дорівнювала величині валютного паритету плюс витрати на перевезення золота. За цих обставин починався експорт золота і точка носила назву експортної. Внаслідок краху системи золотомонетного стандарту зникає і золотий паритет, як основа валютного курсу. Його місце заступає так званий валютний паритет, що визначається вже не золотим вмістом валют, а їх купівельною спроможністю. Кредитні гроші, не маючи своєї внутрішньої вартості, часто знецінюються, їх купівельна спроможність падає. А оскільки в різних країнах цей процес проходить нерівномірно, то й сам валютний паритет змінюється. Таким чином, якщо в умовах дії системи золотомонетного стандарту основа валютних курсів — золотий паритет був величиною відносно сталою, то в умовах паперово-грошового обігу ця основа сама постійно змінюється. Це є безпосередньою причиною різких коливань валютних курсів.

Кардинально ситуація не змінилася і з введенням так званого валютного кошика, що є набором певної кількості валют і використовується як валютний паритет для визначення валютних курсів. На основі такого валютного кошика визначаються курси СПЗ, євро та деяких інших валют.

Оскільки "кошик" включає валюти з різноспрямованою динамікою курсів, їх сукупний курс змінюється менш різко, ніж курси окремо взятих валют. Все ж амплітуда коливань валютних курсів Європейського Союзу, наприклад, зросла за роки після заснування Європейської валютної системи (1979 р.) з ±2,25 і ±6 % до ±15 %, а з 1993 р. до ±30 %.

Якщо курс національної валюти за певних обставин відхиляється в той чи інший бік за рамки допустимих меж, визначених спільними угодами, тоді з невідворотністю приходить момент або девальвації, або ревальвації валюти. Тоді ж встановлюється й інший валютний паритет для визначення валютних курсів.

Взаємозв'язок валютних курсів, валютних паритетів і амплітуди допустимих коливань валюти показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Можливі межі відхилення валютного курсу від валютного паритету

Курс валюти залежить не тільки від рівня цін, як основи визначення валютного паритету, але і від стану платіжного балансу країни, вартості кредитів, масштабів міграції капіталів, темпів економічного зростання та перспектив політичного розвитку в країні й в світі.

Загалом, до факторів, що впливають на валютний курс, можна віднести:

• довгострокові (структурні), які формують основні вартісні характеристики грошових одиниць як основи товарного наповнення грошей. Це — продуктивність праці, довгострокові темпи росту національного доходу, місце і роль країни у світовій торгівлі і вивозі капіталу. Вказані фактори формують довгочасні пропозиції обміну між грошовою масою і товарами та послугами, тобто формують реальну купівельну спроможність валюти даної країни. Сукупність цих факторів дає змогу розглядати валютний курс як синтезуючу економічну категорію, оскільки в ній віддзеркалюються майже всі найважливіші підсумкові показники функціонування господарського комплексу країни;

• середньострокові (стан платіжного балансу країни, відносний рівень процентних ставок, різницю в темпах зростання цін);

• короткочасні (кон'юнктурні) фактори складають в основному психологічні моменти, які безпосередньо впливають на валютні курси. Це насамперед компетентна думка провідних банкірів, валютних дилерів, керуючих валютними відділами транснаціональних корпорацій про найближчі перспективи ймовірної зміни валютних курсів. Саме відповідно до даних прогнозних оцінок приймаються практичні рішення про переводи авуарів із одних валют у інші. Такий же короткочасний вплив на валютні курси справляють і валютні інтервенції, які розглядатимуться в розділі, присвяченому аналізу сучасних методів валютного регулювання.

Серед наведених факторів найбільш суттєвий вплив на валютний курс має стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо він є активним, то і курс валюти має тенденцію до підвищення і, навпаки, якщо, наприклад, дана країна має пасивний платіжний баланс на світовому ринку, то це значить, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження з-за кордону. За цих умов пропозиція даної валюти країни на світових ринках зросте і коли перевищить попит, ЇХ курс впаде.

Валютний курс має сильний вплив на міжнародні економічні відносини. З його допомогою вдається порівняти затрати виробництва підприємств з цінами світового ринку.

Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній, на співвідношення експортно-імпортних цін та ін.

Так, зниження курсу національної валюти вигідно експортерам, дозволяючи їм поставляти товари на зовнішній ринок за цінами, нижчими від середньосвітових, але здорожує імпорт. Це призводить до зростання цін у країні, зниження обсягів ввозу товарів і спаду рівня споживання. За цих умов загострюється проблема зовнішньої заборгованості.

І, навпаки, при підвищенні курсу національної валюти, знижується ефективність експорту, падає конкурентоспроможність внутрішніх цін; що стосується імпорту, то він збільшується, зростає притік у країну з-за кордону капіталів.

Зміна курсу валют безпосередньо впливає на перерозподіл між окремими державами тієї частки їх сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках.

Важливим індикатором фінансової стабільності є обмінний курс національної валюти. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою у грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Установлення курсу називається котируванням валюти. Котирування — це визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. У більшості країн, коли встановлюється валютний курс, застосовується пряме котирування. Тобто певна постійна сума іноземної валюти (1, 10, 100 одиниць) використовується для виразу змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад 1 дол. = 5,34 грн.). Іноді застосовується непряме котирування, коли одиниця національної валюти порівнюється з певною сумою іноземної валюти (наприклад 1 грн. = 0,02 дол.). Валютний курс виконує важливі економічні функції.
Валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин.
На основі валютного курсу здійснюється зіставлення умов і результатів виробничої діяльності різних країн: продуктивності праці, темпів економічного зростання, торговельного та платіжного балансів.
За допомогою валютних курсів зіставляються національні та світові ціни. На його основі витрати національної економіки прирівнюються до єдиного вартісного еквівалента — суспільно необхідних світових витрат.
Механізм валютного курсоутворення здійснює перерозподіл національного продукту між країнами — членами зовнішньоекономічних зв'язків.
Вирізняють курси продавця, за якими банки продають іноземну валюту, і курси покупця, за якими банки купують іноземну валюту. За умови прямого котирування курс продавця завжди вищий від курсу покупця. Різниця між курсами продавця та покупця становить банківський прибуток.
За видами платіжних документів існують: курс телеграфного переказу, курс поштового переказу, курс чеків, курс векселів тощо.

В основі визначення валютних курсів лежить співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют — це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної спроможності валют називається паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП — загальним.