Предмет політології , її основні закономірності та категорії .

Предмет політології, її основні закономірності та категорії.

Політологія – наука, об’єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

Предмет: вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами. Предметом політології є феномен політичної влади, закономірності її функціонування та розвитку, її використання у суспільстві.Політологія виступає як спеціальна теорія політики, котра відрізняється від інших наук наступним: – вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об’єкт; – вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну, цілісну систему; – головним своїм предметом має пізнання закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади. – має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій. Політологія як наука має систему закономірностей, які характеризують найбільш істотні та сталі тенденції розвитку та використання політичної влади. Виділяють три групи закономірностей: Політико-економічні закономірності, які відбивають співвідношення між економічним базисом суспільства та політичною владою як елементом надбудови(К. Маркс та Ф. Енгельс). Політико-соціальні закономірності, які характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи, з власною внутрішньою логікою та структурою. Тут основною закономірністю є зміцнення стабільності політичної влади. Політико-психологічні закономірності, що відбивають комплекс існуючих зв’язків та відносин між особистістю та владою. Найбільший інтерес з даної групи становлять закономірності, пов’язані з досягненням влади політичним лідером, вперше сформульовані ще Н. Макіавеллі. Категорії - загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. їхня специфіка полягає в тому, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві. У політології базовою є категорія «політична влада». Засобом здійснення політичної влади є політика, яка також виступає однією з базових категорій політології. Політика як заснована на владі суспільна діяльність реалізується у просторових рамках політичної системи. «Політична система суспільства» є центральною категорією політології. Вона органічно поєднує в собі, з'єднує в систему решту категорій цієї науки. Так, інституціональна підсистема політичної системи об'єднує політичні інститути — державу та її структурні елементи, політичні партії, групи інтересів, органи місцевого самоврядування тощо.

 

Методи та функції політичної науки.

Призначення політології в суспільстві виражається в її функціях. Функції політології. 1. Теоретико-пізнавальна - адекватне відображення політичної реальності, дослідження світу реальної політики, опис і виявлення його закономірностей, аналіз природи владних відносин, держави, формування комплексу знань про політичні події і процеси, найбільш ефективних формах розвитку суспільства. 2. Методологічна - використання знань, накопичених наукою з метою подальшого дослідження політичного життя, застосування знань про політику в якості теоретичної основи прикладних політичних наук. 3. Раціоналізаторська - удосконалення політичного життя, політичних інститутів, відносин, політико-управлінських рішень і т. д., необхідність створення або ліквідації тих чи інших політичних інститутів, актуальність політичних реформ і реорганізацій, розробка оптимальних моделей управління державою і ефективних технологій дозволу соціально політичних конфліктів. 4. Діагностична - визначення відповідності політичних програм, курсів тенденціям сучасного суспільства і його реального розвитку. 5. соціалізується - придбання навичок аналізу політичного життя, оцінки влади та пануючих, формування сучасної політичної культури, вироблення норм позитивних відносин в рамках політичного плюралізму (множинності позицій і поглядів), вміння розуміти свої права, декларувати свою громадянську позицію. Метод - це спосіб отримання нового знання. Методи політології 1. Соціологічний метод з'ясовує, як політика залежить від соціальної сфери, тобто від суспільства. 2. Структурно-функціональний метод розглядає політику як цілісну систему, де кожен елемент виконує певну функцію. 3. Функціональний метод вивчає політику через залежності між політичними явищами (наприклад, політична культура - режим влади, наявність політичних партій - виборча система і т. д.). 4. Системний метод розглядає політику як систему-механізм, який взаємодіє з навколишнім світом. Вимоги громадян, їх побажання, претензії, підтримка або невдоволення - це «вхід» системи; реакція на це держави, влади - це «вихід». 5. Антропологічний метод вивчає явища політичного життя на основі ірраціональної, інстинктивної природи людської поведінки, розглядає людину як родове істота, що має основні потреби - в їжі, безпеки, свободи і т. д. 6. Порівняльний метод зіставляє політичні партії, політичні системи, політичні режими і ін., Щоб виявити найбільш ефективні форми організації суспільства і шляхи вирішення політичних проблем. 7. Історичний метод вивчає політичні явища в їх історичному розвитку, що дозволяє проводити паралелі між минулим і справжнім політичним процесом. 8. Емпіричний метод вивчає політику на підставі емпіричних досліджень (статистичні дані, опитування, анкетування, експерименти, спостереження і т. д.).

 

Політична думка Кирило-Мефодіївського товариства.

Кирило-Мефодіївське товариство ставило за мету об'єднання всіх слов'янських народів у федерацію. Головними завданнями члени товариства вважали: ліквідацію самодержавства, скасування станів і кріпосного права; визволення слов'янських народів та об'єднання їх у федеральну республіку з парламентським ладом, наданням кожному народу автономії; запровадження загальної освіти народів тощо. Програмові положення розвивали республіканські традиції декабристів. Члени товариства прагнули розкрити політичний ідеал, здійснення якого принесло б передусім свободу Україні. Для цього треба добре усвідомити й осмислити минуле й сучасне. Суть слов'янської федерації полягала в тому, щоб кожна слов'янська держава — польська, литовська, українська, білоруська, російська — була самостійною та щоб у них був спільний виборний орган для вирішення загальних справ. Очолювати як кожну окрему державу, так і їхню спілку загалом мали виборні особи. У всіх суб'єктів федерації мали бути однакові основні закони, єдина грошова одиниця, свобода торгівлі, єдина центральна влада, якій належить управління збройними силами та зовнішніми відносинами за збереження повної автономії кожного суб'єкта федерації щодо внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства та народної освіти. Настав час, вважали члени товариства, об'єднати всіх слов'ян навколо ідеалу свободи, рівності та братерства у федеративну парламентську республіку з наданням кожному народові рівних прав і широкої політичної автономії. Здійснити об'єднання слов'янських демократичних держав передбачалося шляхом реформ, мирної пропаганди, виховання молоді, літературної діяльності.

Форми і типи держави.

В межах різних науково-методологічних підходів політологи і правознавці здійснюють типологію держав. Формаційний підхід /Маркс, Енгельс, Ленін/, в якому головним критерієм виступають соціально-економічні ознаки /спосіб виробництва, тип виробничих відносин між класами/ - базис, який детермінує політичну надбудову /державу, право. Виокремлюють – рабовласницьку, феодальну, буржуазну, соціалістичну державу. У межах цивілізаційного підходу /О.Шпенглер, А.Тойнбі/ головними критеріями типологізації держав виступають – культурні, релігійні, національні, психологічні та геополітичні ознаки. І в залежності від них держави ототожнюються з осередками цивілізацій: єгипетської, китайської, західної, православної тощо. Правова держава - форма організації діяльності державної влади, за якої сама держава, всі соціальні спільноти, окремий індивід поважають закон, право і знаходяться в однаковому положенні щодо нього. Право є засобом взаємозв’язку індивіда, суспільства і держави. Головними відмінними ознаками правової держави є – 1/верховенство права і закону в усіх галузях життя; 2/гарантованість всього спектру прав особистості й можливість її вільного розвитку; 3/взаємна відповідальність держави в своїх діях перед законом і одне до одного; 4/реальний розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, а також центральну і місцеву; 5/наявність розвинутого й самодіяльного громадянського суспільства. Соціальна держава є такою формою організації державної влади, якій притаманна постійне піклування про добробут громадян, утворення гідних умов існування, рівних можливостей реалізації їх талантів, здібностей, оцінки щодо ”слабких” членів суспільства, підтримки сприятливого середовища буття людей. Історії відомі такі історичні типи держав: рабовласницька держава - найдавніша держава, що виникла у 4-3 тисячолітті до н. е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон. У цих державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка; найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими - авторитарний, деспотичний. Феодальні держави - виникають в Європі в 5-6 ст. н. е. на основі рабовласницьких держав, що потерпіли крах. Формами держави були ранньофеодальна монархія, представницька монархія; абсолютна монархія і феодальна міська республіка. Буржуазна держава - виникає у результаті революцій 17-18 ст. внаслідок впровадження капіталістичного способу виробництва. Формами такої держави були конституційна монархія, парламентарна та президентська республіки. Держава соціально-демократичної орієнтації — це перехідний тип держави, який існує в період переходу від буржуазного типу до соціальної демократії Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, здійснення нею влади має відбуватися певними методами, способами. Форма держави - це спосіб організації політичної влади, сукупність його зовнішніх ознак. Форма державного устрою являє собою спосіб територіального устрою держави. Існують 3 форми держави: унітарна, федеративна і конфедеративний. Унітарна держава - це політично однорідна і неподільна організація. Всі адміністративні одиниці діють на основі єдиних норм і правил. Федерація як форма державного устрою являє собою форму вільного об'єднання окремих держав (суб'єктів федерації), кожне з яких володіє певною автономією і має особливі відносини з центральною владою. Конфедерація є постійним союзом самостійних держав, які тимчасово передають частину повноважень союзним органам для здійснення спільних цілей (у галузі оборони, транспорту, зв'язку).

 

Предмет політології, її основні закономірності та категорії.

Політологія – наука, об’єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

Предмет: вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами. Предметом політології є феномен політичної влади, закономірності її функціонування та розвитку, її використання у суспільстві.Політологія виступає як спеціальна теорія політики, котра відрізняється від інших наук наступним: – вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об’єкт; – вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну, цілісну систему; – головним своїм предметом має пізнання закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади. – має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій. Політологія як наука має систему закономірностей, які характеризують найбільш істотні та сталі тенденції розвитку та використання політичної влади. Виділяють три групи закономірностей: Політико-економічні закономірності, які відбивають співвідношення між економічним базисом суспільства та політичною владою як елементом надбудови(К. Маркс та Ф. Енгельс). Політико-соціальні закономірності, які характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи, з власною внутрішньою логікою та структурою. Тут основною закономірністю є зміцнення стабільності політичної влади. Політико-психологічні закономірності, що відбивають комплекс існуючих зв’язків та відносин між особистістю та владою. Найбільший інтерес з даної групи становлять закономірності, пов’язані з досягненням влади політичним лідером, вперше сформульовані ще Н. Макіавеллі. Категорії - загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. їхня специфіка полягає в тому, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві. У політології базовою є категорія «політична влада». Засобом здійснення політичної влади є політика, яка також виступає однією з базових категорій політології. Політика як заснована на владі суспільна діяльність реалізується у просторових рамках політичної системи. «Політична система суспільства» є центральною категорією політології. Вона органічно поєднує в собі, з'єднує в систему решту категорій цієї науки. Так, інституціональна підсистема політичної системи об'єднує політичні інститути — державу та її структурні елементи, політичні партії, групи інтересів, органи місцевого самоврядування тощо.