Педагогична культура епохи Відродження

Епоха Відродження пов’язана із значними змінами у соціально-економічній та духовній сферах життя. Формується нова ідеологія, новий світогляд і світосприймання. Найбільш яскраво ці тенденції можна прослідкувати в Італії. У західній і Центральній Європі утворюються буржуазні нації, посилюються економічні взаємозв’язки між державами, інтенсифікується процес первинного накопичення капіталу, виникають національні мови.

У філософії та педагогіці висувається ідеал життєрадісної, сильної духом і тілом людини. Зразки античної культури стають еталонами поведінки. У педагогічній культурі, поряд з традиційними християнськими цінностями, значна частина європейських мислителів пропагує достатньо суперечні та небезпечні ідеї. У радянський період у вітчизняній філософській і педагогічній літературі перехід із середніх віків у Новий час був представлений однозначно світлим (розсіявся морок середньовіччя). Однак це дуже небезпечний стереотип прийняття культури. Людина, опинившись у центрі світу, сприймала його як полігон своїх глобальних експериментів. Мільйони людей були вихованні на педагогічній парадигмі „Ми – Боги, Ми – Титани”. Ці ідеали стали основою для перетворень у сфері природи та суспільства.

„Усі покоління, що живуть тепер, у тому числі ті, що мають жити завтра, виконують в дусі людино центризму епохи відродження й перетворювального титанізму, „в дусі вже зараз явно несучасному і здатному викликати серйозні лиха, просто небезпечному” (Рубцева А. Стереотипи сприйняття культури //Народное образование. – 1999. - №2).

Епоха є суперечною: висовуючи ідеал вільної, всебічно розвинутої особистості, стверджуючи пошану до людини, віру в його силу, вона деформувала цілу низку основоположних християнських духовних і моральних цінностей, звільнивши людини від цілої низки обмежень і моральних табу, вироблених світською людською культурою протягом тисячоліть.

Середньовічна освіта й виховання носили яскраво виявлений релігійно-догматичний характер. Головною її перевагою було формування християнського світогляду, християнської моралі. Однак вони мали великі недоліки. У школах панував формалізм, схоластика, сурова дисципліна, вживалися покарання, вчителі часто не мали професійної підготовки.

Епоха Відродження на зміну ідеалу споглядання внесла ідеал дії, творчості.

Найбільш яскраво головні педагогічні ідеї представлено у працях П. Верджеріо (1350-1444); М. Веджо (1406-1456); Є Пікколоміні (1405-1464); Л. Бруні (1369-1444) – в Італії; Х. Л. Меса (1492-1540) – в Іспанії; Т. Мора (1478-1535)); Р. Ашама (1515-1568) – в Англії;, Ф Рабле (1483-1553), М. Монтеня (1535-1592) – у Франції, Р Агріколи (1443-1485), І. Рейхліна (1455-1522) – у Німеччині, Еразма Роттердамського (1439-1536)- У Нідерландах.

Гуманісти по-новому відкрили, як багато для європейської зробили Афіни І Рим. Вивчення греко-римської культури – це найкращий шлях виховання. По-новому гуманісти підходили до методів навчання й виховання. Як зразок, вони розглядали ідеї Квінтіліана. Ідеал всебічно розвинутої особистості, висунутий ще в Афінах був наповнений новим змістом. Самі гуманісти були живим втіленням своїх ідей. Багато з них було одночасно і поетами і філософами, і воїнами, і політиками, і композиторами. Велику увагу вони приділяли фізичному вихованню, загартуванню, гігієні.

Особливу увагу гуманісти приділяли трудовому вихованню. Томас Мор підкреслював обов’язкову участь усіх громадян у виробничій праці, обов’язково з’єднаній з освітою.

У своєму творі „Утопія” Томас Мор описав ідеальне суспільство, виклав свої погляди на виховання. Мета суспільства – дати кожному можливість розвивати свої духовні сили, займатися вивченням наук і мистецтв. Головні людські якості – скромність, доброчинність, працелюбність, доброта, ввічливість. Основу морального виховання – релігійна. Священики повинні (наставляти у моралі). Т. Мор Був католиком, однак він був далеким від релігійного фанатизму.

Виховання моральної культури є найпершою виховною проблемою. Паралельно з цим людині треба дати освіту. Тільки освічена людина здатна досягти щастя.

Діти і дорослі повинні працювати, відвідувати навчальні заняття, слухати музику, займатися філософією, наукою. Особливу увагу Мор приділяв жіночій освіті. Він цінував у жінці вченість у сполученні з притаманною їй доброчинністю.

Головні педагогічні ідей Відродження втілити було дуже складно. Між ідеалами гуманістів та реальними умовами виховання й освіти існував великий дисбаланс. Ідеї природо відповідності виховання – демократизації системи навчання, збагачення методів і змісту виховання й освіти благотворно вплинули на розвиток європейської системи освіти. Ці ідеї втілювалися у практику протягом століть.

Одним з головних центрів нової гуманістичної культури стала Платонівська академія у Флоренції. Крім неї майже в усіх країнах Європи виникали гуртки інтелектуалів. Прищеплення своїм сучасникам нових ідей – це стало одним з головних напрямків діяльності гуманістів. Значне місце в їхній творчості займали переклади ї коментарі античних авторів. Цей напрям у культурі одержав назву „філологічного” гуманізму. Вивчення латинської граматики, наслідування античних класиків стало домінуючим у середній освіті.

Християнські ідеали, як колись панували у Європейській культурі, але вони піддалися значній трансформації. Є. Роттердамський намагався поєднати античну й християнську культуру у процесі формування й виховання особистості. Люди, на його думку, є рівними, незалежно від їхнього походження. Для всіх характерне є прагнення до самовдосконалення, але шляхетність і знатність визначається не походженням, а особистою активністю, діяльністю, способом життя. Ці дві ідеї є типовими для значної частини гуманістів. Освіта повинна зайняти головну роль у формуванні людини. Усі проведенні педагогічні питання гуманісти починають розглядати у безпосередньому зв’язку з ідеєю вдосконалення суспільства.

У 20-ті роки 15ст. два італійських педагога створюють “експериментальні” школи. Вітторіно да Фельтре (1378-1446) створив школу, що ввійшла в історію розвитку освіти, як “Будинок радості ”. Це була придворна школа, в якій, поряд з дітьми мантуанського герцога вчилося ще більш, ніж сорок, незаможних учнів і сорок дітей придворних. У школі навчалися хлопчики й дівчатка. У дітей розвивалися творчі здібності, самостійність. Головними предметами у школі Вікторино да Фельтре були класичні мови й література. Методика викладання нагадувала ораторську школу Квінтіліана. На початкових етапах навчання було багато творчих завдань, ігор. Давалися також знання із сфери точних наук. Поряд з моральним та естетичним вихованням приділялася увага фізичному вихованню (прогулянки, танці, ігри та ін.).

У Феррарі іншу школу очолив Гуаріно Гуаріні (1374-1460). Крім дітей маркіз, тут навчалися сини бідняків. Гуаріно намагався підготувати своїх вихованців до трудової діяльності, дати професійні знання. У його школі були представлені предмети природничо-наукового циклу. Як і Вітторіно да Фельтре, Гуаріно Гуаріні надавав великого значення формуванню громадських якостей. Викладачі школи приділяли велику увагу аналізу сучасних проблем, порівнюючи їх з прецедентами, що були взяті з античної історії. Школа Гуаріні при його сині переросте в університет.

Ціла низка нових навчальних закладів виникає у Франції, Німеччині, Нідерландах, Іспанії та Англії.

У Франції багато коледжів відкриває Гійом Бюде (1468-1540). Він, поряд з викладанням мов, вводить нові курси, наповнені фактами із сфери економіки, політики. Бюде складає найбільш фундаментальний на той час підручник і словник давньогрецької мови.

Образ людини нового часу створює Мішель Монтень (1533-1592) у своєму тритомному творі “Досліди”. Дослідження, за М. Монтенем, це основа людського знання. Людину з дитинства треба вчити самостійно мислити й вирішувати проблеми. М. Монтень у кожній дитині бачить індивідуальність. Дитина перетворюється в особистість не стільки завдяки знанням, скільки завдяки розвитку своїх аналітичних здібностей, умінню самостійно мислити. Сучасна школа – це в’язниця, звідки чути крики дітей, над якими знущаються. У школі більше повинен говорити учень, а вчитель повинен більше слухати. Учнів необхідно, як це не важко, привчати досліджувати довкілля. М. Монтень вважав утопією енциклопедичну освіту (“не можна навчати багатьом речам”). Найбільш ефективно з’єднувати учнів з довкіллям, через тисячі взаємозв’язків і взаємодій.

Цікавою є педагогічна спадщина Хуана Луїза Вівеса (1492-1540). Вівер певний час був наставником дочки англійського короля Генріха VII, він є відомим, як автор низки педагогічних трактатів. Вівес пропонував більш гнучко ставитися до античної культури, не копіювати методи Цицерона, Квінтіліана. На першому місці у Вівеса – необхідність обліку психофізіологічних можливостей дітей, вживання сократівських методів навчання. Більшу роль повинно відіграти шкільне, ніж домашнє, навчання й виховання, хоча ці види виховання він не протиставляє. Процес навчання залежить від закономірностей пізнання. Жінки нарівні з чоловіками повинні одержувати освіту.

Багато цінного гуманісти внесли у методи вивчення мов. Більшість з них вважали, що вивчення повинно розпочинатися з рідної мови, далі – мов сусідніх народів і тільки потім – латинської та грецької. Р. Ашам (1515-1568) розробив новий метод навчання латинської мови. У його основу було покладено переклад оригінального тексту й зворотний переклад з рідної мови на латинську. Книгу Ашама “Шкільний учитель” англійці і сьогодні вважають зразковим твором з питань виховання й навчання, що може служити керівництвом для вивчення мов.

Однією з найвидатніших фігур нового гуманістичного виховання у Німеччині став Рудольф Агрікола (1444-1485). Він розробив триступеневу програму гуманітарно-фізіологічної освіти. Перший ступінь навчання – елементарний (знайомство з основами дисциплін, що вивчаються); другий – граматичний (заснований на поглибленому вивчені граматичних форм та побудов); третій – логічний (передбачає достатньо високий рівень володіння мовами).

Деякі гуманісти відходили від демократичних тенденцій у своїх педагогічних проектах. Наприклад, англієць Томас Еліот (1490-1546) розробив проект виховання й навчання для “шляхетних” дітей. Гуманістичний ідеал всебічно розвиненої особистості у нього стосується моделі виховання аристократів.

На початку 16 ст. гуманістична думка стикається з новим реформаційним рухом, який боровся з католицизмом. Хоча в частині філософських і педагогічних питань думки гуманістів і представників Реформації збігалися, у головному вони були діаметрально протилежними.

Діяльність Мартіна Лютера (1483-1546), Жана Кальвіна (1509-1564), Ульріха Цвінглі (1484-1582) була спрямована проти середньовічної католицької церкви, вимагала зміни релігійної свідомості народу в дусі християнської віри. Найбільш характерним для реформаторів було скасування пишної обрядовості, протиставлення авторитету Біблії соціально-політичній діяльності середньовічної католицької церкви. Ідеологи. Реформації звинуватили католицизм у викривленні вчення Христа. Головним завданням вони вважали повернення до правдивого християнства апостольських часів.

Мартин Лютер не заперечував цінності активної діяльності на землі. Успіх трудової діяльності є показником Божої благодаті. Сама реформаційна боротьба була неоднорідною. У Німеччині спостерігалося дві течії: Бюргерська й селянська (Т. Мюнцер). Реформатори прагнули розширити мережу навчальних закладів, висунули гасло загального елементарного навчання для дітей всіх прошарків.

Для утримання шкіл використовувалися приватні пожертвування й секуляризоване церковне майно. Навчання стало проводитися рідною мовою. При церквах утворювалися школи. У церковних статутах були розділи, що стосувалися організації навчання, регулювання часу ганять, укладання програм виховання, кроків.

По всій Європі виникають світські організації та братства. Вони були характерними для католиків і протестантів. В багатьох братствах було загальне майно, сумісне харчування й робота, однаковий одяг. Серед соціальних завдань у багатьох братствах головним було виховання й освіта.

Одна з найкращих католицьких організацій 15ст. – “Брати спільного життя” – створила цілий ряд шкіл: французьку школу у Льєжі, голландські у Зволлі та Девентері. Девентерську школу закінчили М. Кузанський, Е. Роттердамський, Р. Агрікола та ін. Ці навчальні заклади відзначалися високою кваліфікацією викладачів, цілою низкою нововведень, оригінальними методами навчання, вчителям допомагали старші учні. Поступово вводилася система іспитів.

На думку М. Лютера, однією з головних завдань початкової школи було навчання читання й розуміння Біблії. Середня школа повинна була служити підготовці кваліфікованих кадрів для держави. Невдовзі, після придушення селянського повстання у Німеччині, М. Лютер відмовляється від ідеї загальної освіти.

Прибічники М. Лютера Філіп Меланхтон (1497-1560) та Йоганн Штурм (1507-1587) створив два показових навчальних заклади, у яких здійснювали свої педагогічні ідеї.

Меланхтон у Віттенберзі відкрив приватну школу. Навчання в ній проходило на латинській основі. Діти поділялися на класи, передусім вивчалася латинь, рідна мова витіснялася. Велика увага приділялася Закону Божому, співам, римській та грецькій поетиці і прозі.

У 1538р. Й Штурм у Страсбурзі створює гімназію, де виховання й навчання базується на: доброчинності, красномовстві, знанні. Крім гуманітарних предметів, вивчалися геометрія, красномовство. Учні добре знали мови.

Французька Реформація була менш радикальною, ніж німецька, її анти панська спрямованість була приглушеною. Хоча У Паризькому університеті гриміли словесні баталії.

Показовим навчальним закладом у Франції можна назвати Сієнський коледж у Бордо. В ньому глибоко вивчалися французька мова, вживалася методика широкої розмовної практики, а не зубріння латинських текстів.

Мартін Лютер переклав Біблію німецькою мовою, Кальвін – французькою, Уіяльм Гендель (1484-1536) - англійською мовою.

Широкі верстви населення Англії, Франції, Німеччини пов’язували з Реформацією соціально-політичні зміни. Одним з головних факторів цих змін повинна була стати нова система освіти. Буржуазне суспільство, що тільки народжувалося, формувало нову духовну культуру. Але в ній яскраво виділялися й традиційні цінності християнські ідеали спільності, працелюбства, народність, громадянськість.

З середини 16ст. набирає силу католицька реакція. Одним з яскравих її представників був Ігнатій Лойова (1481-1556). У його педагогічних поглядах, без сумніву, присутні ідеї Вівеса. Контрреформація мала й позитивні тенденції. Це ідея загальнодоступних початкових шкіл, нова система середніх закладів, які повинні були підтримувати й пропагувати ортодоксальний католицизм. Єзуїтам належать цікаві знахідки у сфері виховання й навчання: шкільне самоврядування, змагання між класами, конкурси, різного роду заохочення, театралізація навчання й виховання. Однак було створено й міцну систему маніпулювання громадською думкою.

Епоха, що має назву Відродження, незважаючи на суперечливість головних своїх тенденцій і пошуків в економіці, політиці, культурі, освіті, є однією з унікальних епох, що принесла підйом творчих сил людства, створила нові оригінальні системи навчання й виховання. У її надрах намітилися дві головні тенденції соціалізації людини: гуманістична, що проповідувала гармонійний розвиток вільної особистості, яка перетворює суспільство і природу, та реформаційна, що пропагувала ідеал спільноти і визначали функціонування особистості в межах громади, а також намагалася реформувати католицизм.

Педагогіки Відродження створила новий тип школи, що орієнтувала учнів на практичне вирішення задач, на знання, що базуються на світських і раціоналістичних принципах (дослідного походження). Проте кількість таких навчальних закладів була ще невеликою, а ідея загальної освіти не була практично здійснена.