Державна льотна академія України

Державна льотна академія України

 

Кафедра менеджменту та економіки

факультету менеджменту

ЗАТВЕРДЖУЮ

Декан факультету

А.В. Залевський

____ ____________ 20__ р.

 

Лекція № 8

з дисципліни „Трудове право”

 

Тема: „Оплата праці. Гарантії та компенсаційні виплати”

 

 

Розробив:

Доцент кафедри менеджменту

Та економіки

Максименко Н.В.

Кіровоград – 2011

ТЕМА № 8. Оплата праці. Гарантії та компенсаційні виплати

Лекційне заняття № 8.

Навчальна мета:

- вивчити поняття заробітної плати та визначити методи її правого регулювання;

- ознайомитися з поняттям нормування праці;

- проаналізувати тарифну систему, визначити її складові;

- вивчити систему оплати праці;

- визначити порядок виплати заробітної плати;

- дізнатися особливості обчислення середнього заробітку;

- ознайомитися з гарантіями та компенсаціями;

- розвити у курсантів та слухачів уміння та навички правильного розуміння правових норм інституту оплати праці та компенсаційних виплат.

Виховна мета:

Виховати у курсантів та слухачів повагу до законів та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють інститут оплати праці та компенсаційних витрат у трудовому законодавстві України.

План

Поняття заробітної плати і методи її правового регулювання

Нормування праці

Тарифна система та її складові елементи

Системи оплати праці. Оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами

Порядок виплати заробітної плати. Обчислення середнього заробітку

Гарантії і компенсації

Література:

Основна література

1. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Укл.: В. С. Ковальський, Л. П. Ляшко.— К.: Юрінком Інтер, 2004.

2. Болотіна Н. Б., Чанишева Г. І. та ін. Трудове право України: Підручник.— К.: Знання, 2000.

Додаткова література

1. Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р. № 2050-ІІІ.

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 р. № 255.

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р. № 663.

Нормування праці

Нормування праці — поняття широке і об'ємне. Воно є одним з механізмів управління виробництвом, методом виявлення резервів зростання продуктивності праці, регулятором міри праці робітників і службовців. І яка б з цих сторін не підкреслювалась, сутність нормування праці проявляється у розробленні та встановленні особливих видів норм, які узагальнено прийнято називати нормами витрат праці, або нормами праці.

До норм праці відносяться норми виробітку, норми часу, норми обслуговування і нормативи чисельності робітників та службовців. Вони встановлюються відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.

Норма виробітку відображає інтенсивність праці. Норма часу відображає тривалість часу, протягом якого виконувалась праця. Ці норми встановлюються методом нормування, виходячи з найбільш раціонального технологічного виконання даної роботи і організації праці на певному робочому місці, за умови найбільш ефективного використання засобів виробництва і робочого часу, вважаються технічно обґрунтованими.

До технічно обґрунтованих норм виробітку і норм часу відносяться єдині і типові норми, місцеві норми, обчислені на підставі чинних міжгалузевих, галузевих або місцевих нормативів, встановлених методами технічного нормування праці. За відсутності відповідних нормативів технічно обґрунтовані норми можуть бути обчислені на підставі даних про технічну продуктивність обладнання, вивчення витрат робочого часу при виконанні певних робіт.

Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду в зв'язку із зміною умов, на які вони розраховані. Тому в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, що забезпечили зростання продуктивності праці, вони підлягають перегляду. У той же час досягнення високого рівня виробітку продукції окремими працівниками чи бригадою із застосуванням з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, удосконалення своїми силами робочих місць не може бути підставою для заміни норм.

Уведення, заміна та перегляд норм праці здійснюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. Вони повинні роз'яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за наявності яких мають застосовуватися нові норми.

Про введення нових і заміщення діючих норм праці власник або уповноважений ним орган повідомляє працівників не пізніше ніж за один місяць до введення.

Поряд з нормами, що встановлені на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, можуть застосовуватися тимчасові та одноразові норми. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці. Одноразові норми встановлюються на окремі роботи, що носять одиничний характер. Це можуть бути позапланові, аварійні та інші роботи.

Стаття 88 КЗпП визначає умови праці, що мають враховуватися при розробленні норм виробітку, норм часу і норм обслуговування. Ці умови повинні бути нормальними, якими вони є при справному стані машин, верстатів і пристроїв; при належній якості матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасному поданні; при своєчасному постачанні виробництва електроенергією, газом та іншим джерелом енергоживлення; при своєчасному забезпеченні технічною документацією; при здорових і безпечних умовах праці, коли дотримуються правил і норм техніки безпеки.

Перегляд норм виробітку, норм часу і норм обслуговування при незмінній тарифній ставці автоматично знижує розцінки на одиницю продукції або роботи. Незважаючи на це, норми часу необхідно періодично зменшувати, а виробітку — відповідно підвищувати. Будь-яка, навіть найдосконаліша і найобґрунтованіша у свій час норма рано чи пізно застаріває, відстає від рівня техніки, втрачає свою мобілізуючу роль і стимулюючий вплив на зростання продуктивності праці.

Зростання заробітків за рахунок легкого перевиконання застарілих, занижених норм не можна вважати закономірним. Продуктивність праці зростає не тільки за рахунок зусиль, майстерності самих робітників, а й за рахунок державних вкладень підприємств у підвищення технічної оснащеності, енергоозброєність праці робітників, підвищення їх кваліфікації. Відповідно економічний виграш від зростання продуктивності праці повинен ділитися між працюючим і підприємством.

Нормативні завдання можуть встановлюватись також працівникам з почасовою системою оплати праці.

Системи оплати праці

Оплата праці повинна залежати від кількості і якості праці, її результатів, які мають кількісні і якісні показники. Оплата праці — це винагорода, що встановлюється попередньо в державно-нормативному порядку або за угодою сторін трудового договору.

Співвідношення між кількісними і якісними показниками праці, або мірою праці, і винагородою, створює систему оплати праці. Оскільки е дві міри праці: кількість виготовленої продукції і час, витрачений на виконання певної роботи, існують дві системи заробітної плати.

Коли мірою праці виступає кількість виготовленої продукції, винагороду за цю працю прийнято називати відрядною системою заробітної плати. Коли ж мірою праці є витрачений працівником час, ця система оплати називається почасовою.

Переважною системою оплати праці є відрядна система заробітної плати. Вона дозволяє працівнику своїми зусиллями збільшувати продуктивність праці і відповідно підвищувати розмір своєї заробітної плати.

При відрядній системі оплати праці заробіток нараховується за виконаний обсяг роботи, вироблену продукцію за відрядними розцінками, обчисленими виходячи з установлених тарифних ставок і норм виробітку або часу.

Застосування відрядної системи заробітної плати доцільно тоді, коли є практична можливість обчислити обсяг виконуваної роботи в натуральних показниках, що відображають фактичні витрати праці та її результати; застосувати норми виробітку чи норми часу і обчислити їх виконання: збільшити обсяг виконуваних робіт у порівнянні з установленими нормами.

Відрядна система заробітної плати за способом обліку має декілька різновидів: пряма відрядна система, відрядно-прогресивна система заробітної плати, акордна система заробітної плати і побічно-відрядна система заробітної плати. При цьому відрядна система заробітної плати може бути індивідуальною і колективною.

Пряма відрядна система оплати полягає у тому, що кожна одиниця продукції оплачується за незмінною відрядною розцінкою незалежно від рівня виконання норми виробітку чи норми часу.

Відрядно-прогресивна система заробітної плати є однією з найбільш складних з юридичної точки зору, її зміст полягає в тому, що працівник у разі перевиконання норми виробітку при дотриманні якісних показників праці одержує винагороду за прогресивно зростаючими відрядними розцінками. Правильне застосування цієї системи сприяє зростанню випуску продукції без збільшення обладнання і чисельності працівників, тобто веде до зростання продуктивності праці.

Оплата за цією системою пов'язана з визначенням і виплатою прогресивних доплат, правове регулювання яких відрізняється від правового регулювання основної оплати праці за твердими відрядними розцінками.

Відрядно-прогресивна система вводиться з метою значного підвищення продуктивності праці на вирішальних дільницях виробництва. Ця система оплати є заохочувальною. Але вона, як правило, не є постійною, оскільки вводиться на певний строк.

При акордній системі оплати праці винагорода виплачується за кінцевий результат комплексу робіт — готовий будівельний об'єкт, монтаж обладнання та ін. Акордна оплата визначається на підставі чинних норм виробітку чи норм часу, що передбачені на окремі роботи, які входять як складові частини до цілісного об'єкту. Тому остаточний розрахунок за роботу, виконану акордне, проводиться після прийомки всього об'єкту.

Акордна система оплати праці вводиться для посилення матеріальної зацікавленості у скороченні строків виконання робіт без зниження їх якості.

Побічно-відрядна система заробітної плати, як правило, застосовується для оплати праці допоміжних робітників, які обслуговують основне виробництво, їх заробіток визначається за відрядними розцінками, що встановлені на одиницю продукції, виготовлену робітниками основного виробництва.

Переважно заробітна плата нараховується і виплачується індивідуально кожному працівнику. Разом з тим існує колективна форма організації праці, яка застосовується в бригаді. При бригадній формі організації праці заробіток кожного члена бригади визначається на підставі загальних результатів роботи бригади. Загальний колективний заробіток бригади розподіляється між членами бригади відповідно до їх кваліфікації і відпрацьованого часу. При цьому застосовується коефіцієнт трудової участі.

Почасова система оплати праці застосовується переважно для оплати праці службовців. Для робітників ця система є доцільною в умовах механізації і автоматизації виробництва, зокрема, на дільницях і видах робіт з регламентованим режимом виробництва, при обслуговуванні апаратури, на дослідних виробництвах тощо.

Залежно від того, який відрізок часу взято для обчислення заробітку, почасова система поділяється на погодинну, поденну і помісячну.

Для посилення матеріальної зацікавленості робітників і службовців у підвищенні ефективності і рентабельності виробництва, зростанні продуктивності праці, поліпшенні якості продукції і економії матеріальних ресурсів може вводитись преміальна оплата

Основою правового регулювання цієї оплати є положення, що розробляються на підприємствах і в організаціях і затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. Ці положення визначають умови преміювання, тобто вимоги до працівника чи колективу в цілому, виконання яких дає право на преміальну винагороду, і показники преміювання — вимоги до працівника чи колективу в цілому, від ступеня виконання яких залежить розмір винагороди. Переважно це виконання місячної норми виробітку.

Працівники, які допустили виробничі упущення, прогули, порушення громадського порядку, можуть бути повністю або частково позбавлені преміальної винагороди. Таке позбавлення премії прийнято називати депреміюванням. Воно може застосовуватись навіть тоді, коли працівник досяг усіх показників і умов преміювання.

Оскільки депреміювання ст. 147 КЗпП не віднесено до дисциплінарних стягнень, то воно може застосовуватись поряд із заходами дисциплінарного стягнення.

На доповнення систем оплати праці може встановлюватись винагорода за наслідками роботи підприємства чи організації за рік. Винагорода за поліпшення загальних наслідків роботи за рік уведена господарською реформою, що була започаткована в 1966 р. Підприємства і організації, що перейшли на нову систему матеріального стимулювання, одержали широку можливість у визначенні розміру, порядку і умов виплати щорічної винагороди за наслідками роботи підприємства за рік. В народі ця винагорода одержала назву «тринадцята зарплата».

Зміст цієї винагороди полягає у тому, що підприємство має право по закінченні року витратити кошти, що виділені на виплату щорічної винагороди, за умови виконання річних планових завдань по реалізації продукції (або прибутку) і рентабельності виробництва. В разі недосягнення цих показників винагорода не виплачується взагалі або може виплачуватись у зменшеному розмірі. Обчислення винагороди проводиться відповідно до заробітної плати, що виплачена працівнику протягом року, з урахуванням безперервного трудового стажу даного працівника на підприємстві чи в організації.

В окремих випадках передбачається виплата винагороди за вислугу років, яку в побуті називають «чотирнадцятою зарплатою». Вводиться ця винагорода в нормативному порядку. Обов'язковою умовою виплати винагороди за вислугу років е зайнятість працівника на роботах основного виробництва. Працівники обслуговуючого складу, як правило, права на цю винагороду не мають.

Розмір винагороди залежить від стажу роботи працівника. Стаж роботи визначається за трудовою книжкою комісією по встановленню стажу, яка зобов'язана вирішувати всі спірні питання обчислення трудового стажу. Рішення цієї комісії є остаточним і оскарженною в судовому порядку не підлягає.

Винагорода за вислугу років, наприклад, встановлена для службових осіб Державної податкової адміністрації та місцевих державних податкових адміністрацій, які мають спеціальні звання, їм винагорода виплачується у розмірі 5 відсотків при стажі роботи від одного до двох років і 40 відсотків при стажі роботи від 25 і більше років1.

Гарантії і компенсації

Чинне законодавство про працю України передбачає гарантії працівникам при здійсненні ними своїх трудових обов'язків. Це можуть бути гарантії: у збереженні попереднього місця роботи; у збереженні середнього заробітку при виконанні державних, громадських, трудових обов'язків поза місцем своєї роботи; при направленні на навчання, перенавчання чи підвищення кваліфікації; винахідникам і раціоналізаторам; при переїзді в іншу місцевість і службових відрядженнях.

Робітникам і службовцям, які вивільнені від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, профспілкових, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень по виборчій посаді попередня робота (посада), а при її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за їх згодою, на іншому підприємстві.

Народному депутату після закінчення строку його повноважень, а також у разі дострокового їх припинення за особистою заявою про складення ним депутатських повноважень надається попередня робота (посада), а у разі неможливості цього (ліквідація підприємства) він зараховується до резерву кадрів державної служби або відповідного міністерства чи відомства, в системі якого він працював на попередній роботі, для заміщення посади, що відповідає його професійному рівню, з урахуванням рангу державного службовця.

За військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання, при звільненні з військової служби зберігається право на працевлаштування у тримісячний строк на те саме підприємство або його правонаступника на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу, їм також надається матеріальна допомога в розмірі місячної заробітної плати.

У даному випадку йдеться не про поновлення на роботі, а про надання попередньої роботи, якщо вона вільна, або іншої рівноцінної роботи. Під рівноцінною прийнято вважати таку роботу або посаду, що відповідає попередній за кваліфікацією, умовами праці та її оплатою, а також за обсягом пільг, що надаються у зв'язку з її виконанням. Саме тому ст. 232 КЗпП передбачає можливість безпосереднього звернення до суду виборних працівників після закінчення строку повноважень з позовом про відмову у прийнятті на роботу, а не з позовом про поновлення на роботі.

За робітниками і службовцями — авторами винаходів і раціоналізаторських пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні їх від основної роботи для участі по впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій на тому ж підприємстві чи організації.

При впровадженні винаходів і раціоналізаторських пропозицій на іншому підприємстві чи організації за працівником зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу чи раціоналізаторської пропозиції оплачується за угодою сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи. З винахідником і раціоналізатором на період впровадження його винаходу на іншому підприємстві може бути навіть укладено окремий трудовий договір.

За працівником, що направлений у службове відрядження, зберігаються місце роботи і середній заробіток або посадовий оклад з урахуванням доплат і надбавок за час відрядження, в тому числі за час перебування в дорозі. Середній заробіток за час перебування у відрядженні зберігається за усі робочі дні тижня за графіком, встановленим за постійним місцем роботи.

Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийняттям на роботу в іншу місцевість, гарантується виплата заробітної плати за час перебування у дорозі і ще за шість днів, що надаються на збори в дорогу і влаштування на новому місці.

Під час перебування робітників і службовців у трудових відносинах їх у робочий час можуть залучати до виконання державних або громадських обов'язків. Виплата їм заробітної плати гарантується: при здійсненні виборчого права; при участі як депутатів у сесіях Рад народних депутатів усіх рівнів або при виконанні інших депутатських обов'язків; при участі як делегата на з'їздах, конференціях, пленумах, що скликаються профспілковими чи громадськими організаціями; при прибутті на виклик в органи дізнання, попереднього слідства, до прокурора і в суд як свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста, перекладача, понятого, а також при участі в судовому засіданні як засідателя, громадського обвинувача і громадського захисника, представників громадських організацій і трудових колективів; при участі у роботі комісії по призначенню пенсій і в медичній соціально-експертній комісії як представників профспілкових органів у складі цих комісій; при прибутті в комісію по призначенню пенсій як свідка для дачі пояснень про трудовий стаж; при участі членів добровільних пожежних дружин у ліквідації пожару або аварії та в інших випадках, передбачених законодавством.

За своїм змістом ці суми не можна вважати заробітною платою, оскільки вони виплачуються не за працю, обумовлену трудовим договором. За їх допомогою попереджається втрата працівниками свого заробітку в зв'язку з відволіканням їх від виконання трудових обов'язків, гарантується одержання рівня заробітної плати, яку працівник мав раніше.

За працівниками, які направляються на підвищення кваліфікації, підготовку, перепідготовку і навчання іншим професіям з відривом від виробництва, зберігається середня заробітна плата за основним місцем роботи за час навчання. За учителями та іншими працівниками освіти, які направляються на курси до інституту вдосконалення учителів, зберігається середня заробітна плата за кожним місцем роботи (постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695).

У деяких передбачених законодавством випадках прийняттю громадян на роботу передує обов'язковий медичний огляд, а пізніше проводяться періодичні обов'язкові медичні огляди працюючих (ст. 169 КЗпП). В особливо складних випадках діагностики захворювань, що виявлені при медичних оглядах, працівники направляються на обстеження в лікувальні установи. За час перебування в лікувальній установі на обстеженні за працівниками, які зобов'язані проходити такі обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи.

Робітникам і службовцям, які в установах охорони здоров'я здають кров або її компоненти, в день здачі крові і на наступний день надається вільний від роботи день із збереженням за ними середнього заробітку за ці дні.

Усі перелічені випадки дають підстави зробити висновок, що гарантійними вважаються випадки, коли працівник безпосередньо не виконує своїх трудових обов'язків, але за ним зберігається і йому виплачується середня заробітна плата. Виходячи з цього визначення до гарантійних виплат слід віднести оплату часу щорічної основної та додаткової відпусток, оплату за час вимушеного прогулу при незаконному переведенні чи звільненні працівника, оплату часу простою, що стався не з вини працівника, та інші подібні випадки.

Крім гарантійних виплат чинне законодавство передбачає гарантійні доплати. Так, робітникам і службовцям віком до 18 років, які допущені до відрядних робіт, оплата праці здійснюється за відрядними розцінками, що встановлені для дорослих робітників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується у порівнянні з тривалістю роботи дорослих робітників. Гарантійні доплати провадяться працівникам, що працюють у холодну пору року на відкритому повітрі чи в закритих неопалювальних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників, яким надаються спеціальні перерви для відпочинку, що включаються до робочого часу і підлягають оплаті.

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальних перерв для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви оплачуються за середнім заробітком, що також є гарантійною доплатою.

Компенсаційні виплати — це виплати, що мають за мету компенсувати працівнику понесені ним матеріальні витрати у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.

Таких додаткових витрат працівник зазнає при службових відрядженнях, якими визнається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншої місцевості для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. За період перебування працівника у службовому відрядженні йому виплачуються добові, вартість проїзду до місця відрядження і назад, витрати по найму жилого приміщення.

Добові фактично є компенсацією працівнику витрат, що він змушений нести у зв'язку з тим, що відірваний від сім'ї і повинен харчуватись окремо. В межах України добові відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 січня 1998 р. № 10 для працівників підприємств, усіх форм власності (крім державних службовців, а також осіб, які направляються у відрядження підприємствами, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів) граничні норми добових витрат у разі, коли до рахунку оплати вартості проживання у готелях не включаються витрати на харчування, для відряджень у межах України виплачується 6 гривень, для відряджень за кордон — 76 гривень. У тих випадках, коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях включаються витрати на одноразове харчування, для відряджень у межах України виплачується 4 гривні 40 коп., для відряджень за кордон — 60 гривень; при дворазовому харчуванні для відряджень у межах України — 2 гривні 60 коп., для відряджень за кордон — 45 гривень. При триразовому харчуванні для відряджень у межах України добові виплачуються у сумі 1 гривня, для відряджень за кордон — 27 гривень.

Державним службовцям та іншим особам, які направляються у відрядження в межах України і за кордон підприємствами, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтверджуючих документів відшкодовуються витрати на харчування, вартість якого включена до рахунку вартості проживання у готелях, при одноразовому харчуванні не більше 20 відсотків, при дворазовому — 40 відсотків, при триразовому — 60 відсотків норм добових витрат для країни, куди відряджається працівник, визначених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 5 січня 1998 р.

Відшкодовуються також витрати на побутові послуги, що надаються у готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більше як 10 відсотків норм добових витрат для країни, куди працівник відряджається, за всі дні проживання.

Відшкодовується також бронювання місць у готелях у розмірі не більш як 50 відсотків вартості місця за добу.

Працівникам, направленим на виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівникам, робота яких виконується вахтовим методом, постійно провадиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, підприємства самостійно можуть встановлювати польове забезпечення. Граничні норми польового забезпечення працівникам за день не можуть перевищувати розміру добових, що виплачуються працівникам при службових відрядженнях.

Витрати на проїзд (включаючи перевезення вантажу) до місця відрядження і назад відшкодовуються працівникові у розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі), включаючи страхові платежі з обов'язкового особистого страхування пасажирів на транспорті, оплату послуг, пов'язаних з придбанням квитків і користуванням постільними речами в поїздах.

У разі, коли документи, що підтверджують проведені витрати на проїзд, не можуть бути подані, керівник підприємства чи установи має право дозволити оплату проїзду за мінімальною вартістю.

Працівникам у зв'язку з переведенням на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість (інший населений пункт), відповідно до постанови Кабінету Міністре України від 2 березня 1998 р. № 255 виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім'ї, крім випадків, коли власник або уповноважений ним орган надає для цього відповідні засоби пересування у порядку і розмірах, встановлених законодавством для відряджень; витрати на перевезення майна залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування вагою до 500 кг на самого працівника і до 150 кг на кожного члена сім'ї, який переїжджає. За згодою сторони, яка приймає, можуть бути оплачені витрати на перевезення майна більшої ваги.

За відсутності зазначених видів транспорту можуть бути оплачені витрати на перевезення майна повітряним транспортом від найближчої до місця роботи залізничної станції або від найближчого морського чи річкового порту, відкритого для навігації.

За кожний день перебування в дорозі працівникові виплачуються добові у розмірі, встановленому законодавством для відряджень.

При переїзді працівника на постійну роботу в іншу місцевість йому виплачується також одноразова допомога (підйомні гроші) в розмірі його місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і кожному члену сім'ї, який переїжджає, — в розмірі 25 відсотків одноразової допомоги самого працівника.

До членів сім'ї працівника, на яких виплачується компенсація, належать чоловік, дружина, а також діти і батьки подружжя, які перебувають на їх утриманні і проживають разом з ними. Вартість проїзду членів сім'ї і перевезення їх майна, а також одноразова допомога виплачуються їм у разі, коли вони переїжджають на нове місце проживання працівника до закінчення одного року з дня фактичного отримання ними житлового приміщення.

Працівникам, які переводяться на іншу роботу за власним бажанням, компенсаційні виплати можуть провадитись повністю або частково за погодженням сторін.

Якщо працівник переводиться або приймається на роботу на строк не більше одного року, а сім'я з ним не переїжджає, за погодженням сторін замість виплати одноразової допомоги йому можуть відшкодовуватися витрати, пов'язані з тимчасовим проживанням на новому місці. Розмір відшкодування витрат не повинен перевищувати 50 відсотків розміру добових.

У разі переїзду осіб в іншу місцевість у зв'язку з направленням їх на роботи в порядку розподілу після закінчення навчального закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору їм виплачуються суми компенсації і надаються зазначені вище гарантії. Якщо ці особи направлені на роботу в порядку розподілу за місцем знаходження навчального закладу, в якому вони навчались, якщо вони до навчання постійно проживали в іншій місцевості, їм також виплачується одноразова допомога.

У разі відмови у прийнятті або непідготовленості до прийняття (відсутність необхідних виробничих і житлово-побутових умов) осіб, направлених у порядку організованого набору, і членів їх сімей підприємства набору оплачують вартість їх зворотнього проїзду до колишнього місця проживання, витрати на перевезення майна, а також добові за час перебування в дорозі.

Підприємства оплачують особам, прийнятим в порядку організованого набору, і членам їх сімей вартість зворотнього проїзду до колишнього місця проживання і у разі, якщо вони звільняються з роботи у зв'язку з скороченням чисельності або штату працівників чи після закінчення строку дії трудового договору. Усі витрати на виплату сум компенсації несе те підприємство, до якого переводиться, направляється або яким приймається працівник.

Працівник зобов'язаний повністю повернути кошти, виплачені йому у зв'язку з переїздом на роботу в іншу місцевість, якщо він не з'явився на роботу без поважної причини: до закінчення строку роботи, передбаченого законодавством або обумовленого при переведенні, направленні або прийнятті на роботу, а за відсутності визначеного строку — до закінчення одного року роботи звільнився за власним бажанням без поважної причини або був звільнений відповідно до законодавства.

Працівник, який не з'явився на роботу або відмовився стати до роботи з поважної причини, зобов'язаний повернути виплачені йому кошти, за винятком вартості проїзду і перевезення майна та добових за час перебування в дорозі.

Працівникам, які направляються на підвищення кваліфікації, підготовку, перепідготовку і навчання іншим професіям з відривом від виробництва, оплачується вартість проїзду до місця навчання і назад; добові за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. Іногороднім працівникам протягом першого місяця добові виплачуються в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень, а в наступному місяці, до закінчення терміну навчання, тим, хто одержує заробітну плату в розмірі менше шести неоподаткованих мінімумів доходів громадян, виплачується стипендія у розмірі 20 відсотків добових.

На час навчання працівники забезпечуються гуртожитком готельного типу. У разі відсутності гуртожитку відшкодування витрат, пов'язаних з наймом житлового приміщення, провадиться у порядку, встановленому законодавством для службових відряджень (постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695).

При виконанні трудових обов'язків у деяких випадках працівники змушені користуватися своїми інструментами. Працівники, які використовують для потреб підприємства свої інструменти, мають право на одержання компенсації за амортизацію інструментів. Розмір і порядок виплати такої компенсації визначаються керівником підприємства за погодженням з працівником і профспілковим комітетом. В окремих випадках, наприклад, при використанні музичних інструментів у театрах і концертних закладах, розмір амортизації визначається у централізованому порядку.

Підлягає компенсації також використання працівником свого одягу за умови, що підприємство повинно було забезпечити його спеціальним одягом.

Відповідно до ст. 54 Закону України „Про оплату праці” підлягає компенсації втрата частки заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати працівникам. Ця компенсація здійснюється відповідно до індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Термінологічний словник

1. Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу.

2. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки).

3. Додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад встановлені норми, трудові успіхи і винахідливість та особливі умови праці.

4. Мінімальною заробітною платою є законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці чи обсяг робіт.

5. Тарифна сітка — шкала, яка визначає співвідношення в оплаті праці при виконанні робіт різної кваліфікації.

6. Тарифно-кваліфікаційний довідник — це перелік професій і видів робіт, які застосовуються в державі, та їх кваліфікаційні характеристики.

7. Схема посадових окладів — це перелік усіх посад, які існують в тій або іншій галузі господарювання з визначенням місячного посадового окладу.

8. Система заробітної плати — певний спосіб встановлення співвідношень між виконаною працівниками роботою, вимірюваною відповідно до певних показників, і розмірами заробітної плати, що їм нараховується.

9. Гарантійні виплати — виплати, що проводяться за час, упродовж якого працівник не виконував свої трудові обов’язки з причин, які визначені законодавством України поважними.

10. Компенсаційні виплати — виплати, що відшкодовують вимушені витрати працівника, пов’язані з виконанням трудових обов’язків, покладених на працівника трудовим договором.

Державна льотна академія України