Агрохімічні властивості грунтів.

Назва грунту	горизон т	Глибина, см	Валовий вміст, %	Рухомі форми, мг/100 г
Азот	Фосф ор	Калій	Азот	Фосф ор	Калій
Чорноземи звичайні середньогумусні	Н/к	0-43	0,29	0,19	1,9		11,8	16,63
Лучно - чорноземні	Н(А)	0-45	0,28	0,16	0,17	6,0	5,2	21,7
Лучно – болотні	Hiks/gl	0-26	0,8	0,17	9,1	9,1	10,9	25,0

Азот у грунті входить переважно до складу органічних речовин. В сучасних умовах урожайності сільськогосподарських культур лімітується насамперед недостатнім вмістом у грунті азоту. Основним джерелом у грунті азоту є гумус. Його вміст і склад, а отже і нагромадження тісно пов’язані з особливостями і напрямом грунтоутворного процесу та виробничою діяльністю людини. Основними природними джерелами поповнення запасів азоту в грунті є азотфіксуюча діяльність мікроорганізмів, а також надходження його з атмосферними опадами.

Найбільша кількість азоту нагромаджується в грунті в результаті життєдіяльності бульбочкових бактерій на бобових рослинах. Азот атмосферних опадів надходить у вигляді аміаку і частково нітратів, які утворюються в атмосфері під час грозових розрядів. Слід зазначити, що надходження азоту у грунт не забезпечує рослини необхідною його кількістю. Саме тому запаси азоту у грунті з метою максимального підвищення родючості поповнюють внесенням органічних і мінеральних добрив. Азот втрачається ґрунтом по-різному: внаслідок іммобілізації ґрунтовою мікрофлорою; вимивання нітратних форм у грунтові води; випаровування аміаку, оксидів азоту і молекулярного азоту в повітря; фіксації або необмінного вбирання амонію грунтом. Тому аналіз причин, що зумовлюють ці втрати і розробка комплексу заходів щодо зменшення втрат азоту у грунті і добрив мають велике значення для підвищення коефіцієнта його використання при формуванні врожаїв сільськогосподарських культур.

Фосфор містять, як органічна, так і мінеральна частина грунту. Співвідношення форм фосфору в грунтах змінюється. У кислих грунтах, ненасичених основами, він в основному входить до складу мінеральної частини. У грунтах, насичених основами (чорноземи), представлені фосфоритами кальцію та магнію. Поступовий перехід фосфору з органічних сполук у мінеральні, легкодоступні для рослин, відбувається під впливом мікроорганізмів. Вміст доступного для рослин фосфору коливається від кількох (5-8) мг. на 100г. грунту. Органічні сполуки фосфору містяться в гумусі, рослинних рештках та живій плазмі мікроорганізмів. Оскільки органічні грунтові фосфати практично недоступні рослинам, основним джерелом фосфорного живлення для них є мінеральні сполуки. На відміну від азоту мінеральні сполуки фосфору малорухомі в грунті і не втрачаються внаслідок вимивання або вивітрювання. Вміст засвоюваних фосфатів у грунті постійно змінюється залежно від його властивостей, видів внесених мінеральних добрив та інших агротехнічних заходів, а також від кліматичних умов. Тому слід періодично уточнювати вміст у грунті засвоюваних фосфатів.

Вміст калію у грунтах визначається їх генетичним типом, окультуреністю, механічним та мінералогічним складом. Хоч калій безперервно і у значних кількостях виноситься з грунту з товарною частиною врожаю, рідко трапляються грунти, де нестача цього елементу значно зменшувала б урожайність культур. Це пояснюється тим, що калію у більшості грунтів набагато більше, ніж азоту і фосфору. Він не утворює органічних сполук, але підвищує жаро- і холодостійкість рослин, протидіє їх виляганню та грибковим захворюванням.

Сполуки елементів, які присутні в мікро кількостях, але виконують фізіобіохімічні ролі називаються мікроелементами. Під час активного гумусоакумулятивного процесу мікроелементи накопичуються в при поверхневих горизонтах, а елювіально – ілювіальні процеси можуть бути причиною збіднення верхніх горизонтів грунтів мікроелементами. Дефіцит таких мікроелементів, як B, Mn, Zn, Cu, Мо, спричинює значне зниження врожайності культурних рослин.

За даними таблиці 12 можна зробити висновок, що найбільш доступним для рослини являється калій, так як фосфор практично недоступний для рослин. Азот накопичується у грунті завдяки гумусу, він є основним його джерелом. Тому серед даних грунтів найбільш забезпечені азотом чорноземи середньогумусні. Також чорноземи типові характеризуються середньою та підвищеною забезпеченістю фосфором.

 

 

РОЗДІЛ 6. Бонітування грунтів.

Бонітування грунтів – це порівняльна оцінка грунтів за їх продуктивністю, яка будується на природних і набутих в процесі виробничого використання властивостях, що в найбільшій мірі впливають на рівень урожайності, і виражається

в кількісних показниках балах

Таблиця 13

Бонітування грунтів

 

Шрифт грунту	Назва грунту	Основні показники
Запас гумусу 0 – 100 см	ДАВ в шарі 0 – 100 см	Азот, що гідролізується	Рухомий фосфор	Обмінний калій
Т/га	Бал	мм	Бал	Мг/100г	бал	Мг/100г	бал	Мг/100г	бал
	Чорнозем звичайний	610,3		170,9	85,5			11,8		16,63	97,8
	Лучно - чорноземні	291,2	58,2	243,8	121,9	6,0		5,2		21,7	127,6
	Лучно - болотні	338,2	67,5			9,1	45,5	10,9	54,5	25,0

 

 

 

 

Середній бал	Поправки	Бонітет бал	Клас бонітету
клімат	кислотність	гідроморфність	щільність	скелетність.	еродованість
108,5	101,9	108,5	108,5	108,5	108,5	92,2	104,6	I
79,3	74,5	76,1	91,9	53,9	87,2	79,3		ІІІ
111,5		90,3	23,4	75,8	111,5	-	81,6	ІІ

 

 

 

Бонітування грунтів проводиться в такій послідовності:

1.Запас гумусу по генетичних горизонтах розраховується за формулою:

М = а х ЩГ х h;

Де М - запас гумусу в шарі h, т/га

а - вміст гумусу, %

ЩГ - щільність грунту, г/см

Розрахунок запасу гумусу по горизонтах окремо для кожного грунту:

а) для чорноземів звичайних середньогумусних:

б) для лучно – чорноземних грунтів:

в) для лучно – болотних: