А. Антагоністи кислоти фолієвої

Б. АНТАГОНІСТИ ПУРИНУ.

В.АНТАГОНІСТИ ПІРИМІДИНУ

Протипухлинні антибіотики.

Протипухлинні засоби рослинного походження

ІІ.Радіопротектори.Антиоксиданти.

ІІІ.СПЕЦИФІЧНА (АНТИДОТНА) ТЕРАПІЯ.

І. Алкілювальні засоби.

 

До цієї групи протипухлинних засобів належать сполуки різноманітної хімічної будови. Проте загальною для них є реакція алкілювання функціонально активних груп різних біохімічних субстратів клітини, що лежить в основі механізму дії цієї групи лікарських засобів.

 

В результаті змінюються фізико-хімічні властивості нуклеїнових кислот, білків, що зумовлює порушення їх функціонування і внаслідок чого пригнічується життєдіяльність клітини. При цьому клітина втрачає здатність до розмноження. Це насамперед стосується клітин, які інтенсивно проліферують.

Під час взаємодії алкілювальних протипухлинних засобів з ДНК і РНК, особливо з гуанідиновими утвореннями, виникають "зшивки" спіралей нуклеїнових кислот, розриви їх ланцюгів і мутації. ДНК втрачає властивість до редуплікації.

Слід зазначити досить високу токсичність алкілюючих речовин для організму через низьку їх специфічність (вибірковість). Препарати цієї групи крім пухлинних ушкоджують також клітини, що швидко розмножуються: крові, травного каналу, статевих залоз, імунної системи.

 

А. ПОХІДНІ ХЛОРЕТИЛ АМІНУ.

Це одна з найбільших груп алкілювальних протипухлинних засобів. Особливістю дії похідних хлоретиламіну (допан, лофенал, пафенцил, сарколізин, спіробромін, хлорбутин, циклофосфан) є те, що вони мають здатність до внутрішньомолекулярної циклізації з утворенням високореактивного етиленамінового циклічного катіону.

 

Фармакокінетика багатьох препаратів цієї групи, як і представників інших груп протипухлинних препаратів, не вивчена.

 

ФАРМАКОДИНАМІКА. Похідні хлоретиламіну мають цитостатичну дію, оскільки блокують мітотичний поділ клітин. Впливають на органи кровотворення. Найменше цей ефект виявляють лофенал і циклофосфан. Для сарколізину, поряд з алкілюванням нуклеїнових кислот і білків пухлинних і нормальних тканин, властиво також роз'єднання процесів окиснення і фосфорування, що зумовлює розлад енергозабезпечення клітин організму.

 

Усі похідні хлоретиламіну мають імунодепресивну дію.

 

Показання: гемобластози (хронічний мієлолейкоз, лімфолейкоз, лімфогранульоматоз, ретикулосаркоматоз), гемангіоендотеліома; хлорбутин — гігантоклітинна фолікулярна лімфома (хвороба Брілла — Сіммерса), макроглобулінемія Вальденстрема, еритремія, рак яєчників; циклофосфан — рак молочної залози, матки, семінома яєчка тощо; сарколізин, хлорбутин, циклофосфан та інші похідні хлоретиламіну — також як імунодепресанти для подолання тканинної несумісності, аутоімунні захворювання, зокрема системні захворювання сполучної тканини,васкуліт.

Протипоказання: термінальна стадія захворювання, кахексія, пригнічення кровотворення, тяжкі захворювання печінки, нирок, серця у стадії декомпенсації.

Побічна дія: лейкопенія, тромбоцитопенія (загроза кровотечі), втрата апетиту, нудота, блювання; циклофосфан — запаморочення, порушення зору, біль у м'язах, геморагічний цистит, токсичний гепатит, мутагенний вплив.

 

 

Б. ПОХІДНІ ЕТИЛЕНІМІНУ.

 

Із численних засобів — похідних етиленіміну найбільшого поширення набув тіофосфамід.

 

Ф а р м а к о д и н а м і к а. Як і інші алкілювальні сполуки, похідні етиленіміну мають цитостатичну дію, пригнічують розвиток тканини, що швидко проліферує, у тому числі й злоякісної за рахунок порушення обміну нуклеїнових кислот і блокування мітотичного ділення клітин. Пригнічують кровотворення. Тіофосфамід, на відміну" від інших алкілювальних цитостатиків, лише незначною мірою змінює деякі функції печінки, проте ці зміни нестійкі і згодом зникають.

Показання: злоякісні пухлини яєчка, молочної залози, гемобластози (хронічний мієлолейкоз, лімфогранулематоз, лімфосаркоматоз, ретикульосаркоматоз).

Протипоказання і побічна дія: такі самі, як і для похідних хлоретиламіну.

 

В. ПОХІДНІ КИСЛОТИ МЕТАНСУЛЬФОНОВОЇ.

 

До цієї групи належать лише два препарати: мієлосан і мієлобромол.

 

Особливостями цих засобів є порівняно низька токсичність і добра переносність хворими. Призначають тільки всередину.

 

ФАРМАКОДИНАМІКА препаратів цієї групи така сама, як і інших алкілювальних протипухлинних засобів. Пригнічують розвиток мієлоїдної тканини і є специфічними засобами лікування хворих на хронічну мієлоїдну лейкемію. Мієлобромол, на відміну від мієлосану, діє цитоста-тично переважно на проліферуючі клітини, є ефективним у випадках резистентності до мієлосану.

Показання: хронічна мієлолей-кемія (при справжніх пухлинах і гемо-бластозах лімфоїдного походження неефективні).

Протипоказання: усі форми лейкозу, мієлобромол — геморагічний діатез.

Побічна дія: диспепсичні явища, у осіб похилого віку — незначний головний біль,запаморочення.

 

 

1. Антиметаболіти.

 

 

Досить активною, хоч і нечисленною групою протипухлинних засобів, є група антиметаболітів — антагоністів природних метаболітів. За хімічною будовою засоби цієї групи є структурними аналогами амінокислот, пуринових і піримідинових основ, тобто попередників нуклеїнових кислот, кислоти фолієвої, вітамінів, гормонів, коферментів та інших субстратів, що відповідають за нормальну життєдіяльність клітин і тканин організму.

В основі механізму дії антиметаболітів лежить їх здатність вступати в конкурентні зв'язки з близькими за будовою метаболітами організму, що зумовлює нестачу відповідного метаболіту і зниження активності життєво важливих біохімічних процесів у клітині.

Показання: гострий лейкоз у дітей, хоріонепітеліома матки, рак молочної залози, легень, яєчка, інші злоякісні пухлини у дорослих (у комбінації з іншими протибластомними препаратами); застосовують також як імунодепресивний засіб.

Протипоказання: вагітність, недостатність нирок, печінки, порушення гемопоезу.

Побічна дія: втрата апетиту, блювання, шлунково-кишкова кровотеча, (ураження слизової оболонки травного каналу), стоматит, кон'юнктивіт, виразки слизової оболонки порожнини рота, випадання волосся, зниження статевої функції. Токсичну дію метотрексату можна ліквідувати чи зменшити введенням лейковорину (антидот метотрексату).

 

А.АНТАГОНІСТИ КИСЛОТИ ФОЛІЄВОЇ.

Антагоністом кислоти фолієвої є метотрексат, який має високу протипухлинну активність і широкий спектр дії.

 

б. АНТАГОНІСТИ ПУРИНУ.

 

Антагоністи попередників нуклеїнових кислот — пуринових і піримідинових основ — можна віднести до найперспективніших засобів фармакотерапії при злоякісних новоутвореннях. Одним із найефективніших протипухлинних засобів із групи антагоністів пурину є меркаптопурин — аналог гіпоксантину.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії меркаптопурину полягає в тому, що він, будучи антагоністом аденіну (6-амінопурину) і гіпоксантину (6-оксипурину), активно залучається до пуринового обміну, спричинюючи при цьому горушення синтезу нуклеїнових кислот, отже, й проліферацію клітин пухлини. Має імунодепресивний ефект.

Показання: усі форми лейкозу, хоріонепітеліома матки (в комбінації з метотрексатом), як імунодепресант.

Протипоказання: вагітність, порушення функції печінки, нирок.

Побічна дія: підвищена чутливість до препарату, лейкопенія.

 

В.АНТАГОНІСТИ ПІРИМІДИНУ.

 

Препарати цієї групи (фторурацил, фторафур) відрізняються від інших антиметаболітів спектром протипухлинної активності. Так, якщо метотрексат і меркаптопурин використовуються головним чином для лікування хворих на гемобластоз (лейкоз), то антагоністи піримідину — при справжніх пухлинах.

 

Фторафур значно переважає фторурацил за ефективністю і спектром протипухлинної дії. У той же час фторафур має меншу токсичність і більшу ліпофільність, що дає змогу ширше застосовувати його в онкологічній практиці.

Показання: рак прямої і товстої кишок; рак шлунка, підшлункової і молочної залоз.

Побічна дія: токсичний вплив (насамперед фторурацил) на травний канал, кровотворення, шкірні покриви, запаморочення (під час введення фторафуру). Фторафур, на відміну від фторурацилу, хворі переносять краще.

 

 

Протипухлинні антибіотики.

 

 

Препарати цієї групи різні як за хімічною будовою, так і за механізмом протипухлинної дії. На відміну від протимікробних антибіотиків, їм властива висока токсичність для людини. Щороку до клінічної практики впроваджуються нові протипухлинні антибіотики, які дають змогу розширити спектр їх застосування.

Фармакокінетику протипухлинних антибіотиків не вивчено, що можна пояснити методичними труднощами ідентифікації препаратів цієї групи в біологічних середовищах організму.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Протипухлинна дія більшості антибіотиків зумовлена головним чином їх властивістю утворювати комплекси з ДНК, що призводить до пригнічення її інформаційної (матричної) функції, тобто до порушення синтезу РНК. Таким чином виявляють протипухлинний ефект, зокрема рубоміцину гідрохлорид, дактиноміцин, блеоміцину гідрохлорид, олівоміцин, брунеоміцин, адріаміцин. Останній більше пригнічує синтез ДНК, ніж РНК.

Особливістю фармакодинаміки блеоміцину гідрохлориду є його виразна органотропність відносно легеневої тканини, він не впливає на кровотворення.

Для адріаміцину (адріабластин) властиві імунодепресивний і кардіотоксичний ефекти. Кардіотоксичний вплив цього препарату може чинити аглікон, який утворюється у процесі метаболізму антибіотика.

Практично всі протипухлинні антибіотики мають і протимікробну активність, їх можна комбінувати з протипухлинними засобами інших груп, зокрема з алкілювальними і антиметаболітами.

 

Показання: Олівоміцин використовують у вигляді натрієвої солі при пухлинах яєчка, тонзилярних пухлинах, ретикулосаркомі з ураженням периферичних вузлів, меланомі. Цей антибіотик привертає увагу у зв'язку з ефективністю його місцевого застосування у вигляді мазі при виразкових ракових пухлинах і метастазах, які не піддаються лікуванню іншими методами.

 

Блеоміцин призначають дорослим у випадках плоскоклітинного раку слизової оболонки порожнини рота, язика, мигдаликів, гортані, шкіри, шийки матки, а також лімфогранульоматозу і раку статевого члена (в комбінації з вінбластином).

 

Досить широкий спектр протипухлинної активності має адріаміцин: карцинома молочної залози, рак легень, сечового міхура, щитоподібної залози, яєчників, саркома кісток, м'яких тканин.

 

Брунеоміцин призначають хворим на лімфогранульоматоз, ретикулосаркому, лімфосаркому, хронічний лімфолейкоз.

Протипоказання: лейкопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції (кропив'янка, набряк Квінке), тяжкі порушення функції нирок, кровообігу, активна мієлосупресія після променевої терапії.

Побічна дія: нудота, блювання, анорексія, лейкопенія, тромбоцитопенія, блеоміцин — випадання волосся, алергічний висип на шкірі.