Загальна характеристика ринків факторів виробництва.

Фактори виробництва – це економічні ресурси, що фірми вже придбали на ринку економічних ресурсів і залучили до виробництва певних товарів чи послуг.

Економічні ресурси, які вже надійшли на ринки і купляються фірмами для виробництва називають факторами виробництва. Економічні ресурси ділять на дві категорії: матеріальні ресурси – це земля і капітал; людські ресурси – це праця і підприємницька спроможність. Земля – включає всі природні ресурси, що можуть бути використані у виробництві, тобто орні землі, ліси, корисні копалини, водні басейни. Вона приносить дохід у вигляді ренти.Капітал – до нього відносять всі вироблені засоби праці, що застосовуються для виробництва і доставки споживачеві товарів і послуг (будови, споруди, устаткування, машини, верстати,). Процес утворення і накопичення цих засобів виробництва становить собою інвестування, а поняття “капітал” припускає інвестиційні ресурси. Капітал приносить дохід у вигляді проценту. Праця – це будь-яка інтелектуальна або фізична діяльність, спрямована на утворення товарів і послуг. Праця приносить дохід у вигляді зарплати.Підприємницька спроможність – має прояв у здібності виявити напрям прибуткового бізнесу; об¢єднати економічні ресурси для виробництва товарів і послуг; приймати основні рішення в бізнесі; ініціювати нововведення у техніці, організації виробництва, пропонувати нові товари (новаторство); ризикувати не аби як, а зважено, щоб справа приносила прибуток, а не збитки (ніхто не застрахований від банкрутства). Підприємницька спроможність приносить дохід у вигляді прибутку. Підприємницька спроможність забезпечує використання в економіці досягнень НТР і сприяє економічному розвитку суспільства. Стимули для інноваційної діяльності підприємців створює ринкова конкуренція.

Рішення фірм про те, скільки виробляти і як виробляти вираховують специфіку попиту на фактори виробництва (ресур­си). їх попит і пропозиція визначає як обсяги окремих факторів, що використовуються фірмами, так і їх ціни, а також доходи, отримані власниками цих факторів. Значна частина цих доходів надходить на продуктові ринки і йде на відшкодування витрат виробництва відповідних продуктів та формування прибутків підприємств. Усе це свідчить про наявність тісного взаємозв'язку між виробництвом і ціноутворенням на товари та послуги, виро­блені фірмами, з одного боку, і ціноутворенням та обсягом засто­сування фірмами вироблених факторів, а також доходами, які ці фактори приносять їхнім власникам, з другого боку.

Попит на фактори виробництва є вторинним попитом відносно попиту на товари та послуги, що виробляються за допомогою цих факторів. Попит на будь-який фактор виробництва залежить від ринкової ціни товару, що виробляється за допомогою певного фактору виробництва, від продуктивності фактору виробництва при вироблені товару, і від ціни цього фактору виробництва.

Крива ринкового попиту на фактор виробництва відображає сумування по горизонталі кривих попиту окремих фірм на певний фактор, при цьому слід урахувати зниження ціни продукту по мірі розширення виробництва в галузі (крива більш крута і менш еластична, ніж при постійній ціні на продукт). Крива ринкового попиту на фактор виробництва зрушується праворуч або ліворуч із-за: 1) змін у попиті і ціні продукту, що виробляється за допомогою цього фактора виробництва; 2) із-за зміни продуктивності фактора виробництва; 3) із-за зміни цін на інші фактори виробництва. Ринок фактора виробництва з досконалою конкуренцією – це ринок, де є велика кількість продавців і покупців певного чинника, причому окремий продавець або покупець не може вплинути на ціну фактора виробництва.

Крапка перетину кривої ринкового попиту всіх фірм на певний фактор виробництва з кривою ринкової пропозиції цього фактор виробництва визначає рівновагу на ринку, показує рівноважну ціну і рівноважну кількість фактору виробництва. В умовах ринкової рівноваги робітники у вигляді зарплати отримують вартісний еквівалент свого граничного вкладу у виробництво товарів та послуг.

Крива ринкової пропозиції фактора виробництва може бути вертикальною, якщо є фіксована кількість фактора (земля, родовища корисних копалин), може бути з позитивним нахилом на всьому протязі кривої, або лише на першому етапі, а на другому етапі може мати від¢ємний нахил (чинник – праця).

34. Ринок праці: сутність, функції, особливості

Праця – це будь-яка інтелектуальна або фізична діяльність, спрямована на утворення товарів і послуг. Праця приносить дохід у вигляді зарплати. Ринок праці є складовою ринку робочої сили. При з'ясуванні згаданих двох категорій слід розрізняти їх техніко-економічні, економічні та правові аспекти. У першому випадку не може бути об'єктом купівлі-продажу ні сама робоча сила, ні її праця, оскільки вони не відчужуються від особистості найманого працівника. Предметом торгівлі є результат його праці, або уречевлена праця, втілена у певних товарах. Водночас окремі елементи техніко-економічного, або технологічного, відчуження робочої сили від особистості мають місце тоді, коли, наприклад, надмірно швидкий рух конвеєра швидко виснажує робочу силу або робітник володіє вузькоспеціалізованою однобічною професією, яка підпорядковує його машині, що може супроводжуватися його деградацією.

Практикується регулювання сучасного ринку праці. Суб¢єкти регулювання – профспілки, фірми і держава. Регулювання стосується попиту на працю та її пропозиції, тривалості робочого дня та відпусток, порядку найму та звільнення робітників, форм компенсації ризику, рівня мінімальної зарплати. Існує законодавство, яке регулює взаємовідносини між робітниками та підприємцями. Укладаються тарифні угоди між окремими робітниками чи їхніми групами на рівні фірми чи галузі з підприємцями. Активну роль в цьому процесі грають профспілки.

Одночасно спостерігається і протилежна тенденція на ринку праці – дерегулювання ринку праці. Це пов¢язано з гнучкою системою праці. Флексібілізація – потреби виробництва у кількості і структурі робітників непостійні у просторі і часі. Тому спостерігаються такі особливості взаємовідносин робітників з фірмами, особливості організації праці: а) фірми часто мають постійних і тимчасових робітників, тобто відбувається сегментація робітників. Так у фірмах Японії, США 25% робітників відносять до постійного складу, 25% - робітники, для яких існує певна нестабільність у зайнятості, 50% - робітники з високим ступенем нестабільності у зайнятості, тобто їх звільняють у першу чергу, якщо це вигідно фірмі. б) Практикується повна або неповна зайнятість протягом тижня, робочого дня. в) Розповсюджена праця вдома (зокрема, комп’ютери розширюють можливості такої праці).

Равновесие на рынке труда в точке Е достигается путём взаимодействия спроса и предложения на рынке труда. Точка равновесия Е характеризуется равновесным объёмом трудовых ресурсов (L*) и равновесной ставкой заработной платы (W*).