Фактори, від яких залежить прояв гнучкості

Рухливість у суглобах залежить від низки факторів. Найголовнішими серед них є:

· будова суглобів: їх форма, довжина суглобових поверхонь, наявність кісткових виступів та їх розмірів. Найбільша анатомічна рухливість властива кулястим суглобам як за амплітудою, так і за напрямками рухів.

На величині рухливості суглобів позначаються індивідуальні особливості будови суглобів, зокрема виступи на кістках та їх розміри.

Під впливом цілеспрямованих занять фізичними вправами не можна змінити форми суглобів, але можна досягнути позитивних морфологічних змін довжини суглобових поверхонь, що позначається на рухливості суглобів, особливо у дітей та підлітків;

· сила м’язів, що здійснюють рухи у конкретному суглобі, та їх еластичність, а також еластичність, зв’язок і сухожиль. Під час розтягування м’язи можуть збільшувати свою довжину на 30-40 і навіть 50% відносно стану спокою;

· міжм’язова координація та здатність розслабляти м’язи. В учнів, які погано координують рухи і не вміють розслаблятись, гнучкість нижча і повільніше розвивається;

· температура тіла та інтенсивність кровообігу. Здатність м’язів, зв’язок і сухожиль до розтягування покращується із підвищенням їх температури та збільшенням кровотоку;

· стан психіки та емоцій. Найсприятливішим є врівноважений стан. Надмірне збудження та пригніченість негативно позначаються на прояві гнучкості, а отже, і на її розвитку.

5.3. Засоби вдосконалення гнучкості

Основним засобом вдосконалення гнучкості є такі фізичні вправи, які вимагають більшої амплітуди рухів у суглобах, ніж у побуті, професійній та спортивній діяльності.

Грунтуючись на знаннях факторів, які зумовлюють гнучкість, представляємо класифікацію фізичних вправ на гнучкість (Рис. 15).

Силові вправи позитивно впливають на розвиток активної гнучкості. При цьому найефективнішими в цьому є вправи, що сприяють удосконаленню внутрішньом’язової та міжм’язової координації. Силові вправи доцільно поєднувати з виконанням вправ на розслаблення та розтягування цих же м’язів.

Вправи на розслаблення. Дослідження показали, що свідоме розслаблення м’язів на 12-15% покращує рухливість у суглобах.

Фізичні вправи, що сприяють розвиткові здатності розслабляти м’язи, можна поділити на такі групи:

· швидка зміна напруження і розслаблення;

· погойдування та потрушування різними частинами тіла;

· хлистоподібні рухи руками за рахунок поворотів тулуба;

· розслабленні “падіння” частин тіла;

· комбінації перелічених груп вправ.

Вправи на розтягування поділяються на активні, пасивні та комбіновані.

Активні вправи можуть виконуватись повільно, пружно або махом. Їх можна виконувати з обтяженнями та без обтяжень.

Рис. 15. Засоби вдосконалення гнучкості

Повільні вправи виконуються плавно з намаганням досягти більшої амплітуди у кожному наступному підході.

Вони ефективні на початкових етапах занять, сприяють зміцненню суглобів та м’язів, зв’язок і сухожиль, що їх оточують.

Ефективність повільних вправ зростає, при їх виконанні з обтяженнями, якщо воно не більше 50% від максимальної сили м’язів, що розтягуються.

Пружні рухи не передбачають повернення ланок тіла у вихідне положення, а лише робиться незначний (від 3-5 до 20-25см) зворотній рух, що дозволяє досягти більшої амплітуди. Так повторюють 3-6 разів і лише потім повертаються у вихідне положення.

Амплітуда пружних рухів більша, ніж повільних, і це сприяє ефективнішому розвитку активної гнучкості. При цьому економиться час і енергоресурси, а переважна більшість повторень виконується у найдієвішій фазі амплітуди рухів.

Ефективність пружних вправ підвищується при застосуванні додаткових обтяжень (до 50%).

Махові рухи розпочинаються за рахунок напруження м’язів та продовжуються за інерцією і можуть виконуватись маятникоподібно, або по типу колових рухів з поступово зростаючою амплітудою.

Найдоцільніше застосовувати махові вправи для збільшення амплітуди переміщень кінцівок саме у махових рухах (наприклад, стрибки у висоту). При цьому їх ефективність зростає при застосуванні додаткових обтяжень, які значно збільшують силу інерції руху кінцівок.

Пасивні вправи дають можливість значно швидше досягти більшої амплітуди в суглобах, ніж активні. Але після припинення їх виконання рухливість суглобів втрачається швидше, ніж та, що досягнута за допомогою активних вправ.

Комбіновані вправи застосовуються переважно на завершальному етапі розвитку гнучкості та на етапі її збереження і дозволяють розширити адаптаційні можливості організму, завдяки різноманітності тренувальних впливів та підвищенню емоційного тла занять.

На завершення слід зауважити, що найвищого ефекту в розвитку гнучкості можна досягнути при систематичному поєднанні вправ із різних груп.

 

 

Методика розвитку гнучкості

У розвитку гнучкості розрізняють два етапи:

· етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини;

· етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.

Перед початком роботи з удосконалення гнучкості визначають рівень розвитку активної і пасивної рухомості в суглобах. Чим більша між ними різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від сили м’язів. І чим менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від розтягнутості м’язів, зв’язок, сухожиль та довільного розслаблення м’язів. Виходячи з цього, вчитель обирає засоби.

Зрозуміло, що в руховій діяльності людина проявляє переважно активну гнучкість, але функціоанальною передумовою її розвитку є пасивна гнучкість. Тому вдосконалення гнучкості завжди починають з пасивної, яка розвивається у 1,5-2 рази швидше, ніж активна.

На початку кожного заняття з розвитку гнучкості треба добре розім’яти як організм загалом, так і м’язи, які будуть піддаватись розтягуванню, і вжити заходів, щоб протягом всього заняття підтримувати організм у розігрітому стані.

Вправи на розтягування виконують повторним або комінованим методом.

Тривалість вправи може коливатись від 15-20с до кількох хвилин. При цьому слід пам’ятати, що досягнути максимальної (для конкретного стану учнів) амплітуди можна лише через 10-15с після початку вправи. Протягом наступних 15-30 с вона зберігається, а потім, внаслідок втоми, зменшується.

Дослідження показали, що для розвитку гнучкості в різних суглобах треба затратити різну кількість повторень вправи в занятті.

Таблиця 5.

Дозування вправ з розвитку рухливості

у різних суглобах в одному занятті (Б.Ф. Сермеев, 1970)

 

Щоб уникнути монотонності та небажаної втоми для дітей та підлітків вправи дають серіями (3-5 серій) з 10-20 повторень у кожній..

Для розвитку гнучкості дорослим людям треба давати в 1,5-2 рази більшу кількість повторень вправи. Жінкам можна давати на 10-15% менше навантаження, ніж чоловікам для досягнення того ж ефекту.

Індивідуальним критерієм достатності вправ на гнучкість є зменшення амплітуди рухів.

Оптимальна тривалість статичних вправ – 6-12с.

Інтенсивність роботи визначається величиною амплітуди рухів, яка повинна поступово зростати при виконанні вправ в кожному наступному повторенні, або принаймні зберігатись.

В пасивних вправах з обтяженням величина обтяження повинна складати у початківців 30% від максимальної сили м’язів, що розтягуються.

У вправах з самозахопами слід орієнтуватись на суб’єктивні відчуття легкого поколювання у м’язах.

Добрий ефект при вдосконаленні гнучкості дає сходинкоподібна інтенсивність, при якій після досягнення біляграничної амплітуди утримують це положення 5-10с, а потім збільшують амплітуду на 8-12% і знову 5-10с утримують це положення.

Темп виконання повторних рухів повинен бути повільним, особливо у першій серії.

Відпочинок між вправами та їх серіями може тривати від 10-20с до кількох хвилин, і його тривалість можна визначити за суб’єктивним відчуттям готовності до наступної вправи.

За характером він може бути пасивним, якщо тривалість вправи 10-20с, або активним, якщо тривалість вправи більша.

Найбільшого тренувального ефекту можна досягнути, якщо розвивати гнучкість щоденно, або і два рази на день. За такої умови за 3-4 місяці можна досягти 80-90% анатомічної рухливості.

На етапі збереження рухливості в суглобах обсяг вправ можна зменшити на 50%. Їх достатньо виконувати 3-4 рази на тиждень у в поєднанні з силовими і швидкісно-силовими вправами (табл.5).