Поняття, види та підстави виникнення господарських зобов’язань.

Зв'язок між суб'єктами та іншими учасниками господарських відносин здійснюється у формі господарських зобов'язань, яким присвячений цілий розділ (IV) Господарського кодексу з відповідною назвою - «Господарські зобов'язання».

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Отже, сторонами зобов'язальних відносин є: зобов'язана сторона і управнена сторона. Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які на вимогу управненої сторони має виконати чи від вчинення яких має утриматись зобов'язана сторона. При цьому сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше. Господарський характер дій зобов'язаної сторони полягає у виконанні робіт/послуг, переданні майна, сплаті грошей, наданні інформації тощо для задоволення господарських потреб управненої сторони чи утриманні від таких дій. Управлінсько-господарський характер дій може проявлятися, зокрема, у поданні визначеного законом комплекту документів для реєстрації суб'єкта господарювання, отримання ліцензій та інших дозволів, затвердження інвестиційного проекту будівництва, укладенні договору, його пролонгації та ін.

Підстави виникнення господарських зобов'язань передбачені ст. 174 ГК України та ст. 11 ЦК України. Господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із акта законодавства (ГК, закону, підзаконних нормативно-правових актів), що регулює господарську діяльність; з акта управління господарською діяльністю; з господарських договорів; інших договорів, передбачених законом, а також з договорів, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; інших правочинів, що не суперечать законові; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання; придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом гос-іодарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання; на підставі рішення суду (якщо, наприклад, суд зобов'язує вчинити певні дії, спрямовані на відновлення становища сторін зобов'язання, яке було до порушення зобов'язаною стороною свого обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань згідно з ч. 2 ст. 173 є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими (згідно із ч. 1 ст. 175) визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.Ці відносини регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути: суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК; негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, які вступають у відносини із суб'єктами господарювання з метою забезпечення власних господарських потреб; органи державної влади, наділені господарською компетенцією; органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетеції.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Проте від майново-господарських слід відрізняти негосподарські зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами -громадянами (споживачами, зокрема) та регулюються іншими актами законодавства (Законом «Про захист прав споживачів», зокрема).

Організаційно-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 176 ГК України) визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами господарювання є особи, визначені ст. 55 ГК України. До категорії суб'єктів організаційно-господарських зобов'язань належать: органи державної влади, наділені господарською компетенцією,- щодо підпорядкованих їм державних підприємств та підконтрольних (з певних питань) підприємств та інших господарських організацій будь-яких форм власності; органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції,- щодо комунальних підприємств і організацій та підконтрольних (з певних питань) підприємств і організацій будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної територіальної громади; господарські об'єднання - щодо підприємств-учасників; головне підприємство промислово-фінансової групи - щодо інших учасників такої групи; засновники унітарних підприємств (у т. ч. дочірніх) та власники їх майна (ними можуть бути суб'єкти господарювання - господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об'єднання та ін.); учасники господарських організацій корпоративного типу, що володіють корпоративними правами (в т. ч. правом брати участь в управлінні організацією такого типу); суб'єкти господарювання, наділені управлінськими повноваженнями щодо інших суб'єктів на підставі укладених між ними договорів підприємницького характеру,- щодо делегування управлінських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і більше суб'єктів господарювання іншому та ін.

Відтак, розрізняють окремі підвиди організаційно-господарських зобов'язань залежно від підстав виникнення (закон, договір, акт управління), від складу суб'єктів, у т. ч.:між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта; між суб'єктом господарювання та органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта; між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств; між суб'єктами господарювання

Як окремі види господарських зобов'язань ГК України визначає соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 177, ч. 4 ст. 175) та публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 178).

Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 178 ГК) виникають відповідно до закону та установчих документів суб'єкта господарювання, на якого покладається обов'язок здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах. При цьому суб'єкт господарювання не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг,продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зобов'язання суб'єкт господарювання повинен відшкодувати другій стороні завдані ним збитки в порядку, визначеному законом. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила.