Репродукція людини та нові репродуктивні технології



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Репродукція людини та нові репродуктивні технології



Контрацепція

Контрацепція є свідомою та цілеспрямованою діяльністю щодо позбавлення статевого акту властивої йому за його природою дітородної функції. З моральної точки зору контрацепція – це спосіб зняти з себе відповідальність за свою сексуальну поведінку і за долю майбутніх дітей.

Найчастіше контрацепцію використовують як метод планування сім’ї. В загальнодержавних масштабах різні методи контрацепції пропагандують для вирішення демографічних проблем країни, а також як метод боротьби з розповсюдженням штучних абортів.

Контрацептивного ефекту можна досягти способами:

Ø блокуючи звільнення яйцеклітини з яєчників (за допомогою гормональних засобів);

Ø створюючи перешкоду для зустрічі яйцеклітини і сперматозоїда під час статевого акту (для цього використовується презерватив, матковий ковпачок, сперміцидні (знищуючі сперматозоїди) засоби).

Ø перерваний статевий акт (перериванні статевих зносин безпосередньо перед еякуляцією).

Ø стерилізація (повне позбавлення людини плідності)

Види контрацептивів:

1) Контрацептиви, що створюють механічну перепону - презерватив або матковий ковпачок.

2) Гормональні контрацептиви: естропрогестинова таблетка (поєднує контрацептивний та абортивний механізми – естроген пригнічує гіпоталамо-гіпофізну систему і не дозволяє виділення яйцеклітини та гормонів; недозволяє утворенню слизу в шийці матки, яка стає непрохідною для сперматозоїдів і тим самим створює перешкоду їх попаданню в матковий канал (контрацептивний механізм), прогестин є перешкодою нормальному процесу змін ендометрійної структури матки, в результаті чого в разі запліднення ембріон не має можливості імплантуватися в матку (абортивний механізм).

3) Хімічні методи контрацепції: сперміцидні засоби, вагінальні губки, таблетки, тампони, промивання.

4) Інтерцептивні. Серед інтерцептивних контрацептивів слід розрізнити

а) гормональні: міні - таблетка (містить тільки прогестин), естропрогестини пролунгованої (вводяться як “депозит” в м’язові тканини), таблетка на завтра (є справжнім абортивним засобом, передбачає посилене приймання естрогенів або естропрогестинів в межах 72 годин після статевого акту, що призводить до порушення гормональної рівноваги, яка в нормальних умовах служить для підготовки слизової оболонки матки до прийняття ембріона після можливого зачаття).

б) механічні: спіраль (виріб зроблений з пластмаси або іншого матеріалу (наприклад, срібла або міді), який вводиться в маткову порожнину, реакцією на введення чужорідного тіла є хронічне запалення ендометрійної слизової оболонки, що стає непридатною для можливого прийняття ембріона, готового імплантуватися в матку (абортивна дія) і зміни складу слизу шийки матки, яка стає перепоною для проникнення сперматозоїдів в матковий канал і маткову порожнину.

5) Антигестативні: препарат міфепристон викликає антипрогестинову реакцію, вшивають під шкіру, перешкоджає укоріненню людської істоти у властивому місці матки упродовж 5 років.

Слід наголосити, що усі контрацептивні засоби викликають ряд побічних змін в організмі, що згубно впливають на здоров’я жінки.

 

Природні методи планування сім’ї

Природне планування сім’ї – це метод, який на основі спостереження за змінами в організмі дає змогу подружжю визначити плідні дні в менструальному циклі жінки. Цей метод не має побічних впливів на здоров’я.

Природні методи планування сім’ї (ПМПС) ґрунтуються на спостереженнях за фізіологічними ознаками плідної (коли можливе запліднення) та неплідної (коли запліднення малоймовірне) фаз менструального циклу, що дає змогу подружній парі визначити період, коли варто утриматись від статевих зносин, якщо вона прагне уникнути вагітності, або вступати у статеві зносини, якщо вагітність бажана.

 

 

Рис.1. Природні методи розпізнавання днів плідності.

 

На даний час відомі чотири природні методи планування сім’ї (рис. 1):

1) Ритмічний (календарний, метод Огіно – Кнауса). Календарний метод дає змогу визначати дні можливої фертильності за допомогою підрахунків, аналізуючи останні 6-12 менструальних циклів. Перший день періоду потенційної плідності визначають, віднімаючи число 18 від тривалості найкоротшого циклу, останній день – віднімаючи число 11 від тривалості найдовшого циклу. Овуляція припадає на 14 день циклу

2) Спостереження за цервікальним слизом (овуляційний, метод Біллінгса). Метод передбачає розпізнавання жінкою циклічних змін у слизових виділеннях з шийки матки. У перші дні після менструації більшість жінок відчуває сухість у піхві (це рання інфертильна фаза, неплідний період). Зростання вмісту естрогенів в призводить до посилення шийкової секреції: якщо на 7-8-й день циклу шийкові залози виділяють 60-70 мг слизу на добу, то на початок овуляції – 700 мг. Саме тоді, коли з'являється рідкий слиз, починається фертильна фаза циклу. Цервікальні виділення стають рідкими, прозорими, тягучими, слизькими та нагадують сирий яєчний білок (плідний слиз). Жінка відчуває, що присінок піхви наче "змащений" – це день найбільшого виділення слизу, коли здатність до запліднення найвища. Після овуляції під впливом прогестерону виділення слизу істотно зменшується, слиз стає густішим або цілком зникає. Постовуляторна, або пізня інфертильна (неплідна), фаза циклу починається на 4-й день після дня піку виділення слизу і триває до першого дня чергової менструації.

3) Температурний метод (вимірювання базальної температури тіла вранці натще відразу після пробудження). Базальна температура тіла має двофазну динаміку по відношенні до гормональних змін менструального циклу і тому дає можливість визначити, після її підвищення і подальшої стабільності по відношенню до попередньої фази, що вже відбулася овуляція. Постовуляторна (пізня інфертильна) фаза у циклі жінки настає на третій день після зміни температури.

4) Симптотермальний метод (спостереження за кількома ознаками – базальною температурою, змінами цервікального слизу, чутливістю молочних залоз, болями в низу живота в середині циклу, збільшенням ваги, мінливістю бажань, настрою, апетиту тощо). Утримуватись від статевих зносин потрібно від дня появи рідкого слизу, доти, доки не мине три дні після підвищення температури тіла.

 

Аборт поширений нині більше, ніж коли-небудь за всю історію цивілізації. Згідно з даними ВООЗ у цілому світі щороку здійснюється 53 млн. абортів (за всю Другу світову війну загинуло 50 млн. людей). Аборти і пов'язані з ними ускладнення забирають життя майже кожної десятої жінки, що померла під час вагітності. Не зважаючи на тенденцію до зниження, рівень абортів в Україні залишається найбільш високим серед країн Європи і складає близько 200 тис. абортів на рік.

З огляду на моральні чинникирозрізняють кількавидів аборту:

Мимовільний аборт (викидень, спонтанний аборт) – незумисна і ніким не спровокована втрата плода всупереч волі матері. Причини викидня можуть бути різними, найчастіше патологічні процеси. У разі мимовільного аборту не можна говорити про моральну вину, хіба що причиною такого аборту є очевидна і свідома недбалість, яка провокує викидень (невідповідна турбота про себе, зокрема на початку вагітності, негативне ставлення чоловіка до жінки під час вагітності, надмірне фізичне навантаження, стреси тощо).

2) Аборт при ектопічній (позаматковій) вагітності. Така патологія вагітності практично не залишає для дитини жодного шансу, щоб вижити. Окрім цього, позаматкова вагітність може спричинити смерть вагітної. Тому при імовірності втрати обох людей, треба рятувати життя хоча б однієї.

3) Терапевтичний (безпосередній, прямий) аборт. Це ситуація, коли вважають, що жінка перебуває у фізичній чи психічній небезпеці, яка ускладнюється вагітністю і пологи можуть призвести навіть до смерті матері. Доволі часто йдеться про вибір між життям жінки та дитини.

Опосередкований (непрямий) аборт. Якщо вагітна жінка тяжкохвора, наприклад на рак матки з ураженням ембріона, аборт дозволений і морально оправданий, оскільки і матір, і дитина приречені на смерть. Продовження вагітності не тільки призвело б до смерті матері, але і не врятувало б життя дитини. Видаляють хвору матку, а отже, і плід.

5) Селективний (євгенічний) аборт виконують, щоб запобігти народженню дитини з генетичними відхиленнями. Згідно з цією ідеологією лише сильні особистості, здорові, корисні для суспільства мають право на життя. З одного боку такий прагматизм дуже небезпечний (прикладом цього є події Другої світової війни), бо призводить до расизму. Не існує жодних причин, які б усправедливлювали позбавлення людського плода його індивідуальності і гідності. З іншого боку народження хворої людини, з генетичними відхиленнями – це зло, «навіть якщо особа внаслідок такого народження позитивно переживала б своє існування, бо такі дії вводять у світ непотрібне страждання…», – пише Дж. Харріс, професор біоетики в Університеті Манчестеру.

6) Аборт як наслідок зґвалтування. Не можна у випадку вагітності через зґвалтування шукати рекомпенсації справедливості, застосовуючи як засіб ще більшу несправедливість, якою є переривання життя вже зачатої дитини. Діти, зачаті внаслідок зґвалтування чи інцесту, залишаються людськими особами. Вони мають право на життя, як і ті діти, які були зачаті у подружній любові, і тому також заслуговують на захист.

7) Суспільний (соціальний) аборт. Іноді до аборту вдаються з різноманітних суспільних мотивів: економічні труднощі сім'ї; страх жінки перед втратою праці, дотеперішнього стилю життя, вільного часу; страх перед відповідальністю; незрілість, зокрема молодих людей, що не готові прийняти дитину і т. ін.

 

Правовий статус абортів

У XX столітті цивілізований світ – перш за все держави Європи, США, СНД - намагається звільнитися від традиції, в якій вони існували практично п'ятнадцять століть. Мова йде про традицію морально-релігійного засудження і законодавчої заборони абортів. Відомо, наприклад, що плодовигнання каралося стратою у всіх європейських державах протягом кількох століть. За останні шістдесят років в результаті тривалих дискусій і обговорень відбулося скасування законодавчої заборони або його ослаблення в тій чи іншій мірі в багатьох цивілізованих країнах (Швеції (1946), в Англії (1967), у Франції (1979), в США (1973), в Італії (1978), в Іспанії (1978), в Нідерландах (1981), в Норвегії (1978)). У той же час залишаються ще держави, яких не торкнулася легалізація абортів.

Всі держави щодо допустимості аборту можна розділити на чотири групи:

· Повна заборона. У цій групі держав аборт розглядається як злочин проти внутрішньоутробного життя і прирівнюється до вбивства. Аборти в них повністю заборонені: в Афганістані, Анголі, Бангладеші, Венесуелі, Гватемалі, Гондурасі, Єгипті, Індонезії, Іраку, Ірані, Ірландії, Ємені, Колумбії, Лівані, Лівії, Мавританії, Малі, Непалі, Нікарагуа, Об’єднаних Арабських Еміратах, Омані, Парагваї, Папуа-Новій Гвінеї, Сальвадорі, Сирії, Чилі, на Філіппінах.

· Аборт за медичними показаннями і у виняткових випадках. В Алжирі, Аргентині, Болівії, Бразилії, Гані, Ізраїлі, Кенії, Коста-Ріці, Марокко, Мексиці, Нігерії, Пакистані, Перу, Польщі, Уругваї дозволені аборти лише за загрози життю і здоров'ю жінки, тобто тільки за медичними показаннями.

· Аборт з медичних та соціально-економічних показань. В Англії, Індії, Ісландії, Люксембургу, Фінляндії, Японії аборти дозволені тільки за медичними та соціально-економічними показниками, а також у випадках зґвалтування. У Великобританії для медичного аборту потрібні висновки двох лікарів про його необхідність відповідно до закону про аборт 1967 року.

· Свобода аборту. У більшості сучасних держав вважається, що тілесна автономія жінки дає їй право розпоряджатися своїм організмом, а поява нової особистості, яка володіє правами, відбувається тільки в момент появи на світ. Тому у всіх розвинених країнах аборт дозволений. Караються тільки позалікарняні і пізні аборти. Аборти «за бажанням» на ранніх стадіях вагітності дозволені на території СНД і Балтії, у колишніх югославських республіках, Австралії, Австрії, Албанії, Бельгії, Болгарії, Угорщини, В'єтнамі, Німеччини, Греції, Данії, Італії, Камбоджі, Канаді, КНР, на Кубі, в Монголії, Нідерландах, Норвегії, Румунії, Сингапурі, Словаччині, США, Тунісі, Туреччини, Франції, Чехії, Швеції, ПАР.

Згідно чинного законодавства України, хірургічний аборт проводиться в акредитованих закладах охорони здоров'я при вагітності до 12 тижнів. На терміні вагітності від 12 до 22 тижнів штучний аборт проводиться тільки у випадку виявлених показань згідно законодавства (стаття 50 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII, ст. 281 Цивільного кодексу України). Проведення штучного переривані вагітності у пацієнтки віком до 14 років або у недієздатної особи здійснюється за заявою її законних представників.

 

Репродукція людини та нові репродуктивні технології

У світі, зокрема в Україні, з кожним роком зростає число неплідних подружніх пар, що збільшує попит на використання репродуктивних технологій.

У 70-х роках XX ст. виник і почав розвиватися напрям екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) для вирішення проблем неплідності. 25 липня 1978 р. в Англії народилась перша в історії людства дитина, що була зачата за допомогою техніки штучного запліднення у пробірці з перенесенням ембріона в організм матері. Відтоді використання такої репродуктивної технології набуло великих масштабів.

Сьогодні існують допоміжні прокреативні технології, які цілком виправдані з морально-етичної точки зору. Це і стимуляція овуляції, і хірургічна корекція фаллопієвих труб, і лікарська допомога при заплідненні в лоні матері (наприклад, допомога у просуванні сперматозоїдів після подружнього єднання або хірургічне діставання яйцеклітини з яєчника і вміщення у матку, де вона запліднюється в природних умовах). З позицій персоналістичної біоетики ці технології не засуджуються, адже вони не порушують права людини бути зачатою у гідний спосіб у подружньому єднанні та любові.

Однак є такі репродуктивні методи, застосування яких викликає багато морально-етичних питань. До них належать: запліднення у пробірці з перенесенням ембріона в організм матері (техніка FIVET (Fertilization In Vitro Embryo Transfer)); ін'єкції сперматозоїдів до цитоплазми яйцеклітини (ICSI – Intra-Cytoplasmic Sperm Injection – трансцитоплазматична мікроін'єкція сперматозоїдів); донорство яйцеклітини від здорової жінки; штучна інсемінація спермою донора (гетерологічне запліднення – без участі одного з подружжя); сурогатне материнство – виношування ембріонів здоровою жінкою. Ці технології спричинилися до таких явищ, як "наймані матері", FIVET для самотніх жінок, вдів, гомосексуальних пар і навіть літніх жінок.

Основний принцип ліберальної позиції по відношенню до штучного запліднення – це "право кожної жінки мати дитину". Підставою цього права в рамках ліберальної ідеології є природно-біологічна функція дітонародження.

Розглянемо найрозповсюдженіші методи штучного запліднення.

Гомологічна штучна інсемінація – перенесення сім’я чоловіка у вагіну, порожнину шийки матки або фалопієву трубу жінки. В загальному, цей тип інсемінації не має в собі протипоказів або труднощів морального порядку, оскільки мова йде про лікувальну допомогу для того, щоби подружні стосунки закінчилися народженням дитини.

Набагато складніше морально-етична проблема постає в разі гетерологічної штучної інсемінації, коли використовується для запліднення сім’я донора – чужої по суті, в більшості випадків, незнайомої людини, а не чоловіка. Як наслідки – розрив між генетичним батьківством дитини і відповідальністю за її виховання, виникнення сімейних негараздів на грунті “умовного”, не біологічного батьківства, психологічна проблема “ідентифікації” батька дитиною тощо. Однак, у випадку, коли чоловік має “неякісне” для запліднення сім’я внаслідок патологічного процесу, гетерологічна інсемінація – єдина можливість у сім’ї народити дитину.

До технологій інтракорпорального запліднення відносять GIFT (Gamet Intra Fallopian Transfer) – перенесення гамет всередину маткової труби, полягає вона в одночасному, але розділеному перенесенні чоловічих та жіночих гамет всередину фаллопієвої труби. Показниками для такого методу являються деякі форми жіночої або чоловічої неплідності, несумісні із штучною інсемінацією, при умові, що жінка має, по крайній мірі, одну прохідну фаллопієву трубу. Під час інтракорпорального перенесення гамети деякий час перебувають поза організмом батьків, а це можна розглядати і як заміну подружнього акту, що засуджується релігією. Однак багато моралістів не погоджуються з подібною інтерпретацією і розглядають цей спосіб як допомогу подружньому акту.

Штучне гомологічне екстракорпоральне запліднення, запліднення у пробірці із подальшою пересадкою ембріону у матку жінки (FIVET), викликає ряд моральних заперечень. При сучасній технології відбувається запліднення декількох ембріонів. Оскільки відсоток вдалої імплантації і розвитку вагітності дуже низький (1 або 2 на 10), то заради досягнення більшого успіху створюють більше ембріонів для можливості повторити спробу у випадку неуспіху. Так званий “надлишок” ембріонів є етичною і юридичною проблемою: він може бути знищений, або його використовують для експериментів, або виробництва косметичних засобів, або переносять в іншу жінку (і в цьому випадку, очевидно, не відбувається гомологічного запліднення). Під час проведення FIVET загальна втрата ембріонів сягає 93-94% і лише мізерна їх кількість виживає.

Заплановане знищення ембріонів, являє собою з моральної точки зору навмисне знищення людської істоти, як і у випадку штучного переривання вагітності. Як причину, яка могла б морально виправдати це знищення, згадують той факт, що і при природному заплідненні відбувається велика кількість міні-абортів до або після імплантації внаслідок різних аномалій чи несумісностей. Отже, якщо сама природа виконує селекцію (відбракування) і з числа різних ембріонів імплантуються і розвиваються тільки ті, які мають найбільшу життєздатність, то і в лабораторних умовах також є допустимо застосовувати ряд спроб. В цьому випадку лікар лише “копіює” те, що відбувається в самій природі.

Етичною проблемою також є "ембріональна редукція". При імплантації одного ембріона нідація малоймовірна, тому одночасно імплантують три-чотири ембріони для того, щоб хоча б один вкорінився у матку. З цього випливає, що можлива багатоплідна вагітність. У свою чергу багатоплідна вагітність вважається невдачею, адже потрібно підвищити шанси для повноцінного розвитку хоча б одного ембріона. Ось чому в такому разі проводять постімплантаційний селективний (або євгенічний) аборт (під контролем УЗД при терміні вагітності до 10 тижнів у тіла "менш якісних" ембріонів вводять речовини, які призводять до їх загибелі). Такий аборт з позицій біоетики ніколи не виправданий.

Штучне гетерологічне екстракорпоральне запліднення засуджується з моральної точки зору ще в більшій мірі, адже додається ще ряд морально-етичних проблем, окрім того, що при заплідненні "у пробірці" продукуються ембріони, смерть яких наперед передбачена та запланована (“надлишкові” ембріони та “ембріональна редукція”).

По-перше, звернення за гаметами до третьої особи, щоб отримати в розпорядження сперму або яйцеклітину, створює розрив між подружнім єднанням і розмноженням людини, що призводить до дегуманізації подружнього акту.

По-друге, порушується право дитини бути зачатою і приведеною на світ у подружжя і з подружжя, дитина позбавляється синівської спорідненості з батьківськими коренями, страждає біологічна, психологічна і юридична ідентичність дитини. Кожен з нас має право знати, від кого він народжений. Це право визнається і на юридичному рівні в деяких країнах, в яких легалізована процедура штучного запліднення. Передбачається, що, при збереженні анонімності донорів, слід вести їх централізовану реєстрацію, щоб можна було отримати інформацію загального характеру у випадку, коли дитина її вимагає.

По-третє, оскільки, за допомогою еякуляції лише одного чоловіка можна запліднити велику кількість яйцеклітин, імплантуючи отримані в такий спосіб ембріони в різних жінок, і оскільки “батьківство” донора повинно залишатися невідомим, то теоретично є можливим отримання певного населення однокровних братів і сестер, які не будуть підозрювати про своє споріднення. В такому випадку можливе укладання шлюбів між однокровними родичами, які збільшують ймовірність генетичних захворювань.

По-четверте, постає проблема євгенічних тенденцій, коли є можливість селекції донорів. Ціль такої селекції полягає в тому, щоби дати парі, яка про це просить, не лише бажану дитину, але і “досконалу дитину”, або по крайній мірі, дитину, найбільш подібну до соціального батька.

По-п’яте, проблема сурогатного материнства. У випадку сурогатного материнства чітко проявляється інорідність сімейної пари-замовника та матері, яка виношує дитину, і яка може глибоко прив’язатися до виношуваної дитини в силу тісного біологічного зв’язку з нею в період її дозрівання. Таким чином являється очевидною маніпуляція тілесною природою дитини, яка отримує генетичну спадковість від двох конкретних осіб і разом із цим кров, харчування і життєве внутріматкове забезпечення (що в майбутньому може мати наслідки і на психічному рівні) – від третьої особи – сурогатної матері. В свою чергу сурогатна матір також отримує значну психологічну травму внаслідок придушення природного материнського інстинкту. Інколи і біологічні батьки не можуть до кінця прийняти дитину, виношену іншою жінкою, чужою для сім’ї по суті, як свою рідну. Ця проблема має і інший негативний бік: об’єктом договору купівлі-продажу є не тільки матка сурогатної матері, але і перш за все людське життя. Якщо ж дитина має вади розвитку, замовники можуть від неї відмовитися: для чого обтяжувати себе, якщо можна замовити ще один “товар”, який буде відповідати усім вимогам?

По-шосте, реалізація "репродуктивних прав" самотніх жінок з використанням донорської сперми порушує право майбутньої дитини мати батька, призводить до деформацій інституту сім'ї в бік збільшення неповних сімей, і реального росту числа дітей, народжених поза шлюбом. Використання репродуктивних технологій для забезпечення тих же "репродуктивних прав" осіб з "нестандартною сексуальною орієнтацією" неминуче сприяє руйнуванню традиційних форм сімейних відносин.

Нині лікарів турбує здоров'я "дітей з пробірки". Адже за даними досліджень відомо, що з 82 дітей зачатих in vitro – 44 мали неврологічну симптоматику. Зазвичай у народжених "дітей з пробірки" виникають такі розлади: затримка розвитку (30%), асфіксія при народженні (80%), неврологічні порушення (54%). Діти, зачаті у пробірці, нечасто виживають. Не можна забувати і про те, що застосування репродуктивних технологій пов'язане із загрозою розвитку онкологічних захворювань у жінок (у результаті гормональної гіперстимуляції овуляції).

Сьогодні прискореними темпами розвивається новий вид міжнародного бізнесу – "зародкового" або "репродуктивного". Реклама фірм, що займаються подібною практикою, з зазначенням ціни за сурогатне материнство, стає типовою. Скільки років знадобиться для повного виходу "терапії безпліддя" на рівень соціально-морального принципу "асексуального розмноження" або "техногенного" дітонародження? Просуваючись далі, можна припустити, що вагітність жінки буде замінена вагітністю тварини чи механічною вагітністю; або що через схрещення між людиною і твариною можна буде отримати новий тип істоти.

Отже, критерієм біоетичної дозволеності репродуктивних технологій людини слід вважати подружній акт, запліднення в живому організмі із допоміжною функцією техніки. Інші техніки, особливо ті, що намагаються вплинути на хромосомну і генетичну спадковість людини шляхом генетичних маніпуляцій, які не є терапевтичними, а націлені на продукування людських істот, відібраних щодо статі чи інших наперед визначених якостей, суперечать особистій гідності людини, її цілісності та ідентичності, тому вони жодним чином не можуть бути виправдані можливими корисними наслідками для майбутнього людства.

 

Контрацепція

Контрацепція є свідомою та цілеспрямованою діяльністю щодо позбавлення статевого акту властивої йому за його природою дітородної функції. З моральної точки зору контрацепція – це спосіб зняти з себе відповідальність за свою сексуальну поведінку і за долю майбутніх дітей.

Найчастіше контрацепцію використовують як метод планування сім’ї. В загальнодержавних масштабах різні методи контрацепції пропагандують для вирішення демографічних проблем країни, а також як метод боротьби з розповсюдженням штучних абортів.

Контрацептивного ефекту можна досягти способами:

Ø блокуючи звільнення яйцеклітини з яєчників (за допомогою гормональних засобів);

Ø створюючи перешкоду для зустрічі яйцеклітини і сперматозоїда під час статевого акту (для цього використовується презерватив, матковий ковпачок, сперміцидні (знищуючі сперматозоїди) засоби).

Ø перерваний статевий акт (перериванні статевих зносин безпосередньо перед еякуляцією).

Ø стерилізація (повне позбавлення людини плідності)

Види контрацептивів:

1) Контрацептиви, що створюють механічну перепону - презерватив або матковий ковпачок.

2) Гормональні контрацептиви: естропрогестинова таблетка (поєднує контрацептивний та абортивний механізми – естроген пригнічує гіпоталамо-гіпофізну систему і не дозволяє виділення яйцеклітини та гормонів; недозволяє утворенню слизу в шийці матки, яка стає непрохідною для сперматозоїдів і тим самим створює перешкоду їх попаданню в матковий канал (контрацептивний механізм), прогестин є перешкодою нормальному процесу змін ендометрійної структури матки, в результаті чого в разі запліднення ембріон не має можливості імплантуватися в матку (абортивний механізм).

3) Хімічні методи контрацепції: сперміцидні засоби, вагінальні губки, таблетки, тампони, промивання.

4) Інтерцептивні. Серед інтерцептивних контрацептивів слід розрізнити

а) гормональні: міні - таблетка (містить тільки прогестин), естропрогестини пролунгованої (вводяться як “депозит” в м’язові тканини), таблетка на завтра (є справжнім абортивним засобом, передбачає посилене приймання естрогенів або естропрогестинів в межах 72 годин після статевого акту, що призводить до порушення гормональної рівноваги, яка в нормальних умовах служить для підготовки слизової оболонки матки до прийняття ембріона після можливого зачаття).

б) механічні: спіраль (виріб зроблений з пластмаси або іншого матеріалу (наприклад, срібла або міді), який вводиться в маткову порожнину, реакцією на введення чужорідного тіла є хронічне запалення ендометрійної слизової оболонки, що стає непридатною для можливого прийняття ембріона, готового імплантуватися в матку (абортивна дія) і зміни складу слизу шийки матки, яка стає перепоною для проникнення сперматозоїдів в матковий канал і маткову порожнину.

5) Антигестативні: препарат міфепристон викликає антипрогестинову реакцію, вшивають під шкіру, перешкоджає укоріненню людської істоти у властивому місці матки упродовж 5 років.

Слід наголосити, що усі контрацептивні засоби викликають ряд побічних змін в організмі, що згубно впливають на здоров’я жінки.

 

Природні методи планування сім’ї

Природне планування сім’ї – це метод, який на основі спостереження за змінами в організмі дає змогу подружжю визначити плідні дні в менструальному циклі жінки. Цей метод не має побічних впливів на здоров’я.

Природні методи планування сім’ї (ПМПС) ґрунтуються на спостереженнях за фізіологічними ознаками плідної (коли можливе запліднення) та неплідної (коли запліднення малоймовірне) фаз менструального циклу, що дає змогу подружній парі визначити період, коли варто утриматись від статевих зносин, якщо вона прагне уникнути вагітності, або вступати у статеві зносини, якщо вагітність бажана.

 

 

Рис.1. Природні методи розпізнавання днів плідності.

 

На даний час відомі чотири природні методи планування сім’ї (рис. 1):

1) Ритмічний (календарний, метод Огіно – Кнауса). Календарний метод дає змогу визначати дні можливої фертильності за допомогою підрахунків, аналізуючи останні 6-12 менструальних циклів. Перший день періоду потенційної плідності визначають, віднімаючи число 18 від тривалості найкоротшого циклу, останній день – віднімаючи число 11 від тривалості найдовшого циклу. Овуляція припадає на 14 день циклу

2) Спостереження за цервікальним слизом (овуляційний, метод Біллінгса). Метод передбачає розпізнавання жінкою циклічних змін у слизових виділеннях з шийки матки. У перші дні після менструації більшість жінок відчуває сухість у піхві (це рання інфертильна фаза, неплідний період). Зростання вмісту естрогенів в призводить до посилення шийкової секреції: якщо на 7-8-й день циклу шийкові залози виділяють 60-70 мг слизу на добу, то на початок овуляції – 700 мг. Саме тоді, коли з'являється рідкий слиз, починається фертильна фаза циклу. Цервікальні виділення стають рідкими, прозорими, тягучими, слизькими та нагадують сирий яєчний білок (плідний слиз). Жінка відчуває, що присінок піхви наче "змащений" – це день найбільшого виділення слизу, коли здатність до запліднення найвища. Після овуляції під впливом прогестерону виділення слизу істотно зменшується, слиз стає густішим або цілком зникає. Постовуляторна, або пізня інфертильна (неплідна), фаза циклу починається на 4-й день після дня піку виділення слизу і триває до першого дня чергової менструації.

3) Температурний метод (вимірювання базальної температури тіла вранці натще відразу після пробудження). Базальна температура тіла має двофазну динаміку по відношенні до гормональних змін менструального циклу і тому дає можливість визначити, після її підвищення і подальшої стабільності по відношенню до попередньої фази, що вже відбулася овуляція. Постовуляторна (пізня інфертильна) фаза у циклі жінки настає на третій день після зміни температури.

4) Симптотермальний метод (спостереження за кількома ознаками – базальною температурою, змінами цервікального слизу, чутливістю молочних залоз, болями в низу живота в середині циклу, збільшенням ваги, мінливістю бажань, настрою, апетиту тощо). Утримуватись від статевих зносин потрібно від дня появи рідкого слизу, доти, доки не мине три дні після підвищення температури тіла.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-25; просмотров: 13; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.016 с.)