Антропологічна філософія Л. А. Фоєрбаха 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Антропологічна філософія Л. А. Фоєрбаха



З Ф. починається період нового злету,піднесення матеріалізму. В світі нема нічого,крім природи,вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини,а релігія це хибна перекручена свідомість. Він не просто відки-дав релігію з порогу,як це робили багато його попередників,а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Ф.-це ніби справжній матеріалізм, атеїзм.Але його філософія не була послідовно матеріалістичною.В розумінні природи Ф.матеріаліст, а в розумінні історії людства-ідеаліст.

Великі зміни історії суспільства,вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії.Будучи глибоким критиком релігії,що існувала в той час,Ф. На-магався створити свою нову релігію,в якій замість культа бога буде панувати культ людини і любові, крім цього,матеріалізму Ф. були притаманні такі риси як метафізичність, механіцизм,він мав споглядальний хар-р. В центрі філософії Ф.стояла людина,тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко,тільки як частину природи,як біологічну істоту,яка повністю залежить від природи,”панує” над природою “шляхом покори її”, в той час як людину слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного, ”як сукупність суспільних відносин”. /К.Маркс/

 

Життєва» філософія А. Шопенгауера.

Видатний представник цього напряму Артур Шопенгауер (1788-1860 pp.) народився в заможній сім'ї в Данцігу (Німеччина). Батьки сварилися, потім роз'їхались, і це, звичайно, відбилося на психології майбутнього мислителя. Проте освіту Шопенгауер здобув ґрунтовну. Завдяки матері-письменниці серйозно вивчав стародавні мови, а в Берлінському університеті — філософію, яку викладали Фіхте і Шлейєрмахер. Зацікавився принципом фіхтеанського суб'єктивізму та ідеями Шеллінга про свободу волі. Шопенгауер мав злопам'ятний характер, його честолюбство і прагнення до слави упродовж тривалого часу залишалися незадоволеними. Пронизаний егоцентризмом, зосереджений на власному «Я», він з особливою люттю нападав на Гегеля, оптимістичний пафос філософії якого суперечив усьому складові шопенгауерівського мислення. Курс, який викладав Шопенгауер у Берлінському університеті (в ті ж години, коли лекції читав Гегель), успіху не мав. Його відвідувало не більше десяти чоловік. Головна праця — «Світ як воля і уявлення» - залишилася поза увагою, видавець зазнав збитків, і більша частина тиражу перетворилася на макулатуру. Все це викликало і посилювало презирство до людей, які здавалися не гідними його. «Книга — це дзеркало», — вважає Шопенгауер, — коли осел дивиться в нього, він не може побачити в ньому ангела». Після невизнання в Берліні Шо-пенгауер переїжджає до Франкфурта-на-Майні, де веде життя холостяка, вважаючи, що «одружитися — це позбутися половини своїх прав і подвоїти свої обов'язки». Егоцентризм призводить до відчуження від людей, яких він ненавидить і називає «двоногою породою мавп».

Основною рисою вчення Шопенгауера є відокремлення волі від пізнання. Воля первинна, незалежна від пізнання, яке є вторинним, незалежним від волі. Зі світом як з уявленням має справу пізнання, а світ як воля не підлягає пізнанню, він - різноманітний, невимірний, інтуїтивний. Кожний організм, у тому числі й людське життя, є нічим іншим, як розкриттям волі. На противагу Гегелю, Шопенгауер висуває тезу: «Усе дійсне нерозумне, все нерозумне дійсне». Діяти розумно і діяти морально, вважає мислитель, - це дві несумісні речі. У волі своя власна необхідність, вона не визначається розумом Воля є першим і первісним, виконує роль вершника, який пришпорює коня. Універсальний об’єкт волі — «воля до життя». Перше праило волі до життя — інстинкт самозбереження, який веде до егоїзму, що є джерелом усіх вчинків людини. Кожний вчинок є егоїстичним. «Я» і «егоїзм» - це одне і те ж, вони тотожні: якщо зникне останній, не буде і першого. Шопенгауер розрізняє два види егоїзму: один, який хоче власного добра, і другий - гіпертрофований, злостивий, який хоче чужого горя.

 

Філософія Фрідріха Ніцше.

Філософом парадоксів, логіка думки якого заворожує, називають Фрідріха Ніцше (1844-1900 pp.). Вчився в Бонні та Лейпцигу, в 1868-1869 pp. одержав професуру в Базельському університеті, який невдовзі змушений був залишити через хворобу. З 1876 р. і до кінця життя страждав тяжкими головними болями, які інколи тривали 200 днів на рік Його твори здебільшого написано у формі коротких фрагментів, афоризмів, бо така форма викладу була єдино можливою при його стані здоров'я. Філософ жив відлюдно, був відірваний від друзів та рідних, усі сили і час присвячував творчості, задовольняючись скромним достатком Певно, хвороба змушувала його бути зібраним, гордим, викликала сміливість думки як прагнення швидше і точніше висловитися. Він любив повторювати формулу Amor fati (люби долю), яка закликала не тільки терпіти неминуче, а й любити його. Отже, духовний аристократизм Ф. Ніцше переходить у проповідь «надлюдини», вчення про життя як ірраціональне становлення, порив, волю. Основні його праці: «По той бік добра і зла», «Так сказав Заратустра», «Антихристиянин». Центральним поняттям ніцшеанства є «воля до влади» як найбільш значний критерій кожного типу поведінки, кожного суспільного явища. «Життя, — стверджує Ніцше, — прагне до максимуму почуття влади». Якщо у Шопенгауера Воля є основою буття, то Ніцше надає цьому поняттю соціально-морального відтінку. «Що добре? - запитує в «Антихристиянині» Ніцше. - Все, що зміцнює свідомість влади, бажання влади і саму владу людини. - Що зле? - Все, що є наслідком слабкості. - Чи сприяє пізнання, як раціональна діяльність, підвищенню «волі до влади»? — Ні, оскільки перевага інтелекту паралізує волю до влади, замінюючи активність, діяльність розмовами, судженнями. Загальноприйнята мораль також підриває «волю до влади», проповідуючи любов до ближнього.

У теорії Ніцше багато суперечностей і випадів проти демократії, і це не могло не відіграти своєї ролі. Але Ніцше не випадково остерігався і зневажав ницу людину, яка живе догматами, традиціями та жадобою влади, людину, маленьку та сіру, слабку та боягузливу, бо добре розумів, що за-гибель і зруйнування суспільства може спричинити саме така людина, яка здобула владу та можливість керувати людськими долями.

 

Психоаналіз З. Фрейда.

Ірраціоналістичні тенденції «філософії життя» продовжує та поглиблює психоаналітична філософія. її емпіричною базою став психоаналіз, який виник у рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів методом катарсису, або самоочищення. Основоположником психоаналізу є австрійський лікар-психопатолог і психіатр Зигмунд Фрейд До Фрейда класична психологія вивчала прояви свідомості у здорової людини. Як психопатолог, вивчаючи характер і причини неврозів, Фрейд наштовхнувся на ділянку людської психіки, яка раніше не вивчалась, але мала велике значення для життєдіяльності людини, - це «несвідоме». На думку Фрейда, більшість наших бажань і прагнень несвідомі. У сновидіннях, гіпнотичних станах, у фактах нашої поведінки: описках, обмовках, неправильних рухах тощо - знаходить вираження «несвідоме». Людська психіка, за Фрейдом, — структура з трьома головними рівнями, несвідоме, підсвідоме і свідоме. Створена Фрейдом модель особистості виступає як комбінація трьох головних інстанцій. Фрейд вважав, що психоаналіз може бути використаний для пояснення і врегулювання суспільних процесів. Зокрема, людина може оволодіти своїми інстинктами, пристрастями і свідомо керувати ними в реальному житті Завдання психоаналізу, на його думку, якраз і полягає в тому, щоб несвідомий матеріал людської психіки перевести у сферу свідомого і підкорити своїм цілям.

Екзистенційна філософія.

Екзистенціально-романтична філософська хвиля початку XX ст. Українська класична філософія XVIII—XIX ст. як специфічний філософський феномен виявляє у своїх характеристиках певну парадоксальність, яка стає помітною в другій половині XIX ст. Йдеться про досить високий загальнокультурний рівень класичної української думки не тільки на «загальноімперському», а й європейському рівні. Водночас XIX ст. було чи не найтяжчим за всю колоніальну добу нашої історії. Отже, виникає питання, чи не вияв це того зазначеного Ж. П. Сартром екзистенціального парадокса, коли найбільшою мірою свобода притаманна людям у ситуаціях обмеження та скутості (Сартр славить свободу «в'язня, скутого кайданами», оскільки саме ця скутість і стимулює зростання у в'язня найпристраснішого бажання свободи, визволення)?

Змушена обставинами національного гніту одягати машкару російськомовності, українська світоглядно-філософська думка, як вже говорилося, зберігає свій виразно національний дух (про це свідчить і роздратованість цією обставиною Бєлінського та Чернишевського). Більше того, як докласична доба, так і особливо класична створили в Києві настільки стійку україноментальну культурну атмосферу, що нею визначалися істотні риси російськомовної! київської екзистенціально-філософської школи початку XX ст; до якої входили М. Бердяєв, Л. Шестов, Василь і Зеньковський (1881—1962) та ін. До речі, останній, будучи міністром сповідань в уряді Гетьмана П. Скоропадського, виступав за автокефалію української церкви.

З М. Бердяєвим ми вже зустрічалися як з мислителем, що стояв (разом з Л. Шестовим) біля джерел європейського екзистенціалізму. Зустрічалися ми з ним і як з автором оригінального творчого варіанта сучасного марксизму, який, на відміну від ленінсько-сталінського діамату, виявив суто «європейську» (і в цьому, як уже зазначалося, виявився україноментальний дух київської світогляднокультурної атмосфери) орієнтацію. Україноментальна «атмосфера» Києва—не просто абстоактна метафора. Ця атмосфера була притаманна й самій родині Бердяєва; Старший брат відомого філософа Сергій Бердяєв (1860— 1914) був українським поетом. Перед засланням Миколи Бердяєва до Вологди за участь у студентських заворушеннях Сергій писав у вірші, присвяченому братові.

 

 

71.Феноменологія Е. Гуссерля.

Е. Гуссерль - вчений, який заклав теоретичні основи сучасного західного мислення і визначив проблематику майже всіх напрямів філософії (екзистенціалізму, філософської і культурної антропології, герменевтики, структуралізму, деконструктивізму). Народився він в Австрії, у двадцять два роки закінчив математичний факультет Лейпцизького університету. Зацікавленість філософією і філософськими питаннями в математичних науках привела Е. Гуссерля у Віденський університет, де він здобув філософську освіту під керівництвом знаменитого на той час професора філософії Ф. Брентано У ствердженні своєї позиції Е. Гуссерль виходить з того, що всі існуючі на його час філософські вчення не відповідали вимогам строгої науковості, оскільки за зразок науковості беруть науки про природу і суспільство. Всі науки можна поділити на два основних види:

• ейдетичні науки, до яких належать логіка, математика і філософія;

• фактуальні науки, які обґрунтовують свої судження посиланням на факти, котрі мають випадковий характер.

Філософським судженням не притаманні ні точність математичних істин, ні чуттєві спостереження істин фізичних. Вони й не повинні мати їх, оскільки філософія є новим виміром знання, пов'язаним із прагненням до чистого і абсолютного знання.

Справжня філософія, або трансцендентальна феноменологія, на відміну від фактуальних наук, є наука не про факти, а про сутності. Проте, на відміну від інших ейдетичних наук (наприклад, математики), вона не може абстрагуватися від того факту, що все дано нам через свідомість. Філософія має справу з мисленням, спрямованим на предмет як такий, і в цьому розумінні вона не дискурсивна, а інтерпретативна. Основні риси філо-софського знання — абсолютна самоочевидність, абсолютна істина, безпосередня споглядальність сутності. Філософське знання самоцінне, воно встановлює і описує те, що є насправді, без фантазій і домислів; воно не проповідує, не оцінює, не визначає наперед. Воно вимагає істини

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 175; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.222.152 (0.013 с.)