Просвітництва про місце і роль людини у світі.

Основні ідеї Просвітництва:

1) концепція природних прав;

2) теорія «суспільного договору»;

3) соціально-економічна нерівність;

4) вчення про неуцтво і незнання;

5) теорія Просвітництва;

6) історичний оптимізм.

БЛЕЗ ПАСКАЛЬ (1623-1662) – відомий французький фізик, математик і філософ. У своїй праці «Думки» (що являє собою підготовчі матеріали до праці на захист християнства) Паскаль змальовує вражаючу картину людського становища у світі: на тлі космічних масштабів людина перетворюється на непомітну порошину, але, якщо рухатися углиб матерії, людина є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами.

* Отже, людина ніби зависає поміж: двох безодень, і ось цю вихідну відсутність опори вона весь час відчуває: тривога, нудьга, невпев­неність є її звичними станами. Не маючи надійних коренів життя, людина кидається у розваги й інтриги, але вся людська велич полягає лише в мисленні.

Ш.Л.Монтеск`є (1689-1755)

1) вважав, що у природі й суспільстві існує всезагальна закономірність;

2) виступав прибічником теорії «природного права»;

3) не поділяв трактувань «природного права» як однаково можливого для усіх народів і держав;

4) «універсальність» цього права, сумнівна тому, що кожен народ має специфічні умови існування і насамперед гео­графічні (клімат, поверхня Землі і т.ін.), а тому кожен окремий народ потребує й особливої форми правління: аристократії, демократії, деспотії або монархії;

5) стверджував, що на бідних за врожайністю землях деспотія не мала б успіху, тут як засіб виживання можлива тільки демократія;

6) по сучасному розподіляв владу на законодав­чу, виконавчу і судову.

Чи можна влаштувати соціальний устрій на раціональних засадах? Це питання намагався з'ясувати Ж.-Ж.Руссо (1712-1778). Він вважав, що природним станом людини були первісні суспільні форми життя, коли на підставі розуму люди об'єднувалися у певні рівноправні спільноти.

На захисті приватної власності стоїть Ф.-М.Вольтер(1694 - 1778).

Основні погляди Вольтера:

1) не допускав критики приватної влас­ності;

2) на чолі держави пови­нен стояти освічений правитель, який керує у межах конститу­ційної монархії;

3) царство розуму або свободи запанує лише тоді, коли в суспільстві діятимуть "розумні закони", гарантом яких є держава;

4) раціонально побудоване суспільство – це таке, що дає лю­дині свободу слова, передбачає єдність "Я" і суспільного інтepeсy.

Тема виховання була однією з провідних у філософії Просвітництва, її теоретичне опрацювання знаходимо у К.А.Гельвеція (1715-1771). Вважаючи, що прагнення до насолоди життям зумовлює вчинки людей і виступає своєрід­ною рушійною силою розвитку суспільства, К.А.Гельвецій постулював суб'єк­том життя ізольованого індивіда. Пристрасті такого індивіда залежать як від природи, так і від навколишнього соціального середовища. Процес формування пристрастей зумовлює етика, і немає жодної людини, яка була б подібна до іншої у своїх пристрастях. Останні є результатом неповторного індивідуального ото­чення. Щоправда, індивідуалізм у К.А.Гельвеція не приводив до «війни всіх проти всіх», як у Т.Гоббса, а був просто фактичним змістом життя. Прагнення людей повинні скеровувати раціонально створені закони держави, або ці праг­нення повинні відповідати здоровому глуздові (розумним законам природи).

Індивідуальні особливості, нерівність розумових здібностей К.А.Гельвецій виводив із конкретної діяльності, з оточення, з досвіду окремої людини.

Представниками Просвітництва в Німеччині були Х.Вольф (1678-1754), Г.Е.Лессінґ (1729-1781), Й.Г.Гердер (1744-1803).

У працях "Логіка, або Розумні думки про силу людського розсудку", "Розумні думки про Бога, світ і душу людини, а також про всі речі в цілому" Х.Вольф, вихований на філософії РДекарта, Б.Спінози і, особливо, Г.Лейбніца, прихо­дить до висновку, що пізнання оточуючого нас світу може здійснюватись раціонально тоді, коли кожна з наук буде мати чітко окреслений предмет дослі­дження і не "заходитиме" на терени суміжної.

Прихильник просвіченого абсолю­тизму Х.Вольф:

1) в поміркованій формі проголошував теорію "природного права";

2) був палким прихильником гуманізму;

3) завдання філософії вбачав у визначенні первинної основи існування всіх живих істот - Бога;

4) доводив, що немає таких процесів і явищ, яких би розум не зміг витлума­чити.

"Школа Вольфа", представники якої працювали майже в усіх німецьких університетах, сприяла розвитку раціоналізму не тільки в Німеччині, а й у Франції та Англії.

Г.Е.Лессінґ бувактивним борцем за демократичні перетворення на німецькій землі, за вільний розвиток культури. Він наполягав на віротерпимості і мріяв про часи, коли просвітницький розум займе місце релігії. Віротерпимість по­ ряд із просвітницьким розумом – це, за Г.Е.Лессінґом, свобода думок, їх вільний, позбавлений політичного тиску розвиток. Гуманізм поглядів Г.Е.Лессінґа яскраво виявився у галузі літератури. Принаймні у драмі «Натан Муд­рий» (1779) Г.Е.Лессінґ різко критикував феодальний деспотизм і обстоював ідеї демократичного оновлення Німеччини.

Й.Г.Гердер не обмежувався уявленням про раціоналізм як функціонування тільки розуму. Він стверджував, що людиною керує не тільки розум, а й відчуття. Це являло собою нові підходи у філософії Просвітництва, відкривало теоре­тичні можливості для пояснення різноманітності людської культури, яка не є шаблонною і не випливає з якогось єдиного для усіх «розуму», а є своєрідною для кожного народу. Світ для Й.Г.Гердера постає як поступовий процес формування Землі й людини. Цим Й.Г. Гердер протистоїть релігійному поясненню світу.

У філософії Просвітництва людина постає як неповторна індивідуальність та особистість. Філософські ідеї цього періоду відображали бачення людини в добу Нового часу. Це насамперед непохитна впевненість у величі людського розуму. Вся історія людства, на думку просвітників, – це «попередня» історія. Уся майбутня історія повинна бути розбудована на засадах Розуму. Гармонійність, злагода у при­ роді, «продовженням» якої є людина, повинні існувати та­кож: і в суспільстві.

6. Французький матеріалізм XVIII ст.