Панорама соціокультурних та духовних

План

1. Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.

2. Методологічні пошуки Ф.Бекона та Р.Декарта.

3. Теорія пізнання. Т.Г. Гоббса тa Дж. Локка. Скептицизм П. Бейля та Д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі.

4. Б.Спіноза та Г.Лейбніц – тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію.

5. Б.Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі.

6. Французький матеріалізм XVIII ст. Проблема свободи людини і шляхів її соціального звільнення.

 

Панорама соціокультурних та духовних

Процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.

За часом ця епоха охоплює період із XVII ст. до кінця XIX ст., після цього починається період так званої "новітньої історії", що триває і по наш час. Проте філософія цього періоду завершується першою третиною XIX ст., що є прикладом випереджаючого роз­витку духовних процесів порівняно із політичними та соціально-економічними. А це, у свою чергу, свідчить про творчий характер людського мислення.

Значення епохи з а соціальним змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин.

Суттєві зміни у суспільному житті:

1) центр життя – виробничої, культурної, соціально-політичної діяль­ності змістився у міста, де почали бурхливо розвиватися різноманітні форми промислової діяльності;

2) поява машинного виробництва революціонізувала всю людську діяльність взагалі.

Паралельно зі змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках:

1) розриваються колишні зв'язки особистої залежності лю­дини від людини;

2) зникає "велика сім'я", а натомість з'являється вільний, автономний індивід (що є засадою явища під назвою «буржуазний індивідуалізм»).

Все це спричиняє шалене прискорення темпів життя, зростання соціальної динаміки.

Характеристика епохи:

а) завершується епоха географічних відкриттів;

б) це епоха буржуазних революцій, які брали на себе місію докорінної зміни всіх сторін життя;

в) це епоха формування на­ціональних держав;

г) це епоха напо­леонівських походів, що сприяли швидкому руйнуванню в Європі застарілих соціальних відношень;

д) розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної дина­міки привели до швидкого розвитку наукового знання:

- наука в цю епоху стає провідним чинником життя та життєвих зрушень;

- з'являється перша заверше­на та експериментально підтверджена наукова теорія – механіка І.Ньютона.

Зміни в інших сферах духовного життя:

1) з'являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мисте­цтво світське, автономне у своєму розвитку;

2) народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;

3) виникають національні Академії наук, з'являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові

4) з'являється міський транспорт.

Сформувався новий світогляд:

1) світ тепер розглядається людиною як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб'єкт, тобто вихідний авто­номний пункт такої активності;

2) світ постає в якості надскладного механізму;

3) людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло "Знання є сила");

4) природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності;

5) вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його опти­мальним.

У духовний світ людини XVII-XVIII ст. проникають ідеї про­гресу, енергійного прагнення до майбутнього. Діяльність людей починають розглядати як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували італійський філософ
Д.Віко (1668-1744), французький учений Ж.Тюрго (1727-1781), німецький філософ Й.Г.Гердер (1744-1803).

Знаряддям досягнення свободи є знання.

Відбуваються зміни у розвитку філософії:

1) філософія починає розвиватися у діалозі із різними науками. У зв'язку з цим у філософських пошуках посідає розроблення правильного методу осягнен­ня істини;

2) філософія Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх диференціацій (розподілів):

а) виникають національні та регіональні філософії, які тепер пи­шуться не єдиною церковною мовою, а національними мовами;

б) формують­ся деякі нові філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропологія, історія філософії, методологія та ін.;

3) розгалуження філософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації - утворюються так звані "філософські системи ".

Тих, що виникають з чуттєвого досвіду

Тих, що формує сама людина

Декарт був переконаний у тому, що розуми усіх людей за своєю природою є однаковими, а тому існує перспектива створення єдиного для всіх людей виправ­даного методу достовірного пізнання. Прийнявши цей метод, будь-яка людина зможе ним скористатися і отримати надійні результати. Але, якщо пізнання за­лежить від дій розуму, останній повинен містити в собі початкові ідеї.

За Р.Декартом, ми можемо крок за кроком заперечувати все, що ми знаємо, хоча б тому, що стихійно набуті знання із неминучістю є непевними та неповними; здавалося б, під критичним поглядом все стає хитким, проте, врешті, сам сумнів приводить нас до де­чого безсумнівного. Р.Декарт пояснює це так: я можу сумніватися в усьому, проте не в тому, що я сумніваюсь, а коли я сумніваюсь, я мислю; звідси випливає знаменита теза філософа "Cogito ergo sum" – " Мислю, отже існую".

Цікавими та симптоматичними були й міркування Декарта про людину. Він вважав, що у тілесному, матеріальному плані людина постає складною природною машиною, тому всі її дії підпадають під закон причинного зв'язку, і лише мислення виводить людину за межі суто природного ходу подій. При цьому розум веде люди­ну шляхами істини та належної поведінки, але воля (у той час вона ототожнювалась із бажанням), яка ширша від розуму та не підпо­рядкована йому, спричиняє відхилення людини як від істини, так і від правильного життя.

Б.Паскаль та філософія

План

1. Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.

2. Методологічні пошуки Ф.Бекона та Р.Декарта.

3. Теорія пізнання. Т.Г. Гоббса тa Дж. Локка. Скептицизм П. Бейля та Д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі.

4. Б.Спіноза та Г.Лейбніц – тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію.

5. Б.Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі.

6. Французький матеріалізм XVIII ст. Проблема свободи людини і шляхів її соціального звільнення.

 

Панорама соціокультурних та духовних