Захист та оцінювання дипломної роботи

Захист дипломної роботи здійснюється студентом перед Державною екзаменаційною комісією (ДЕК) на відкритому засіданні. Тези доповіді студент готує заздалегідь.

Після оголошення на засіданні ДЕК прізвища, імені та по-батькові студента, теми його роботи, студент доповідає, причому доповідь повинна бути тривалою (10-15 хвилин) і змістовною. Свій виступ студент може подати у формі читання (а краще переказу) тексту доповіді, покликаної показати високий рівень теоретичної підготовки її автора, його ерудицію і здатність викласти основні наукові результати проведеного дослідження.

Доповідь починається зі звертання: «Шановний пане голово! Шановні члени Державної екзаменаційної комісії!..». В даній доповіді студенту слід розкрити актуальність обраної теми, дати характеристику об'єкта і предмета дослідження, доповісти про отримані результати, висловити основні висновки і пропозиції, які він сформулював під час дослідження обраної теми. Під час доповіді необхідно звернути увагу членів ДЕК на демонстраційний матеріал, коротко пояснюючи його зміст, і на пропозиції, самостійно сформульовані студентом.

Після доповіді студент відповідає на питання членів ДЕК та присутніх на захисті. Далі, як правило, зачитуються відгуки керівника і рецензента. Наприкінці студенту надається слово для відповіді на зауваження керівника і рецензента роботи.

Після закритого засідання ДЕК голова комісії оголошує результати захисту дипломних робіт, які визначаються оцінками "відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно". При оцінюванні враховується теоретичний рівень та практичне значення роботи, правильність формулювання цілей та задач дослідження, самостійність та повнота їх рішень, оформлення, вміння студента доповісти на захисті сутність власної роботи та правильність відповідей на питання, вміння відстоювати свою думку, вести наукову дискусію.

Оскільки не тільки зміст доповіді, а й характер її прочитання (чи переказу), впевненість у відповідях на поставлені запитання значною мірою визначають оцінку захисту, є потреба зосередити увагу на деяких правилах публічного виступу.

Особливо важливо, щоб мовлення студента було ясне, граматично правильне, впевнене, що робить його зрозумілим і переконливим. Не варто готувати доповідь у якійсь спрощеній формі. Студент повинен зробити доповідь науковою, добре аргументованою, а отже, зрозумілою широкій аудиторії спеціалістів.

Мовлення студента має бути ще й виразним, що залежить від темпу, гучності та інтонації. Якість виступу різко знижується, коли говорять квапливо, ковтаючи закінчення слів або дуже тихо і невиразно. Спокійна, некваплива манера викладу завжди імпонує слухачам.

Неприпустимі порушення норм літературної вимови, зокрема, використання неправильних наголосів у словах.

Слід зважати також на вибір одягу, пози під час виступу, а також жестів, міміки, манер, інших зовнішніх форм поведінки.

Відповідати на запитання членів комісії та присутніх у залі слід тільки за суттю справи. Студенту треба виявляти скромність в оцінці своїх наукових результатів і тактовність

Виконання дипломної роботи на рівні вимог та рекомендацій, викладених в даних методичних розробках, є типовим варіантом написання роботи. У випадках, коли дипломна робота із навчально-дослідної переходить в науково-дослідну, коли вона несе в собі певний науковий результат, її автор заслуговує на отримання рекомендації продовжити науковий пошук у магістратурі чи аспірантурі.

 

Зміст і структура дипломної роботи

Вимоги, що пред'являються до дипломної роботи, можна об'єднати у групи:

1) до змісту;

2) до структури;

3) до оформлення.

 

Вимоги до змісту

За змістом дипломна робота носить навчально-дослідний характер.

Перш ніж розпочати написання дипломної роботи, студент повинен ознайомитися з основними вимогами до її змісту.

Актуальність теми. Актуальність у значеннєвому перекладі з латинської мови означає важливість, практичну значущість проблеми, що розглядається. Дипломна робота може претендувати на той чи інший ступінь актуальності тільки тоді, коли її тема відповідає сучасним потребам функціонування підприємства, а питання, що розкриваються в роботі, важливі для розуміння суті і структури діяльності підприємства, її економічних, організаційних, правових, соціальних та інших сторін.

Достатній теоретичний рівень. Ця вимога означає, що студент повинен розкрити обрану тему дипломної роботи на сучасному рівні розвитку економічної науки, використовуючи такі підходи і наукові знання, що пояснюють різні явища і події у практиці бізнесу з позицій сьогодення, крім того, студент повинен достатньо повно розкрити основні поняття і терміни, що стосуються проблеми дипломної роботи, включити у зміст матеріалу тільки об'єктивні факти і реальні практичні приклади.

Дослідницький характер. У дипломній роботі повинні міститись елементи дослідження:

- вивчення достатньої кількості опублікованих джерел (книг, журнальних статей та інших розробок) вітчизняних і зарубіжних авторів;

- систематизація та аналіз різних думок і підходів, формування власного погляду на проблему, що розглядається;

- порівняння теоретичних поглядів вчених і практичної діяльності вітчизняних і зарубіжних фірм; розробка висновків, рекомендацій.

Цьому в значній мірі сприяють наявність аналітичного матеріалу та практичного досвіду студента.

Наявність в роботі достатнього практичного фактичного матеріалу. Досвід показує, що студенти часто дотримуються крайніх позицій: одні включаються лише теоретичні концепції, підходи, а інші - викладають (а іноді лише описують) конкретні приклади з діяльності підприємств. Необхідно розумно поєднувати теорію і фактичний матеріал. Конкретні приклади підтверджувати теоретичними положеннями.

Практична спрямованість. Сенс даної вимоги полягає у тому, щоб тісно ув'язати теоретичні положення з реальним завданнями різноманітних суб'єктів господарської діяльності. якщо результатом написання дипломної роботи будуть практичні рекомендації або пропозиції, підтверджені відповідними розрахунками, тоді навчально-теоретична та аналітична спрямованість роботи за обраною темою буде досягнута.

 

Вимоги до структури

Зміст кожної дипломної роботи визначається її темою і тому носить індивідуальний характер.

Дипломна робота повинна включати такі змістові розділи:

- зміст (план);

- вступ;

- теоретична частина;

- аналітична частина;

- проектна частина;

- висновки (заключна частина);

- список використаних джерел;

- додатки.

Незалежно від теми дипломної роботи, до кожного розділу пред'являються обов'язкові вимоги стосовно його змісту. Ступінь виконання цих вимог служить одним з критеріїв оцінки дипломної роботи.

Структурно дипломна робота повинна складатися із таких елементів:

Титульний аркуш, оформлення якого не потребує особливих пояснень. Варіант оформлення поданий у додатку Е.

Зміст дипломної роботи. В ньому вказуються назви розділів (підрозділів), згідно з планом на яких вони розміщені. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки тексту. Скорочувати або подавати їх в іншому формулюванні, послідовності порівняно із заголовками у тексті не допускається. Зразок змісту дипломної роботи поданий у додатку Ж.

Вступ, де обґрунтовується актуальність та практичне значення обраної теми, чітко формулюються мета і завдання роботи, визначаються предмет, об'єкт і методологія дослідження та інформаційна база.

Таким чином, вступ є відповідальною частиною дипломної роботи. Він не лише орієнтує читача на наступне розкриття теми, але й містить усі необхідні характеристики, які подають в певній послідовності.

Актуальність - обов'язкова вимога до будь-якої дослідницької роботи. Те, як автор роботи вміє обрати тему та наскільки правильно цю тему розуміє та оцінює з погляду сучасності і соціального значення, характеризує його професійну підготовленість. Розкриття актуальності повинно бути стислим і конкретним.

Щоб читачу роботи розповісти про стан розробки теми, складається короткий огляд літератури, який у підсумку повинен привести до висновку, що саме дана тема потребує подальшої розробки (дослідження).

Огляд літератури за обраною темою повинен показати рівень знайомства дослідника зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, критично їх розглядати, відокремлювати головне, оцінювати виконане раніше іншими дослідниками. Матеріали такого огляду слід систематизувати в певному логічному зв'язку та послідовності.

Оскільки дипломна робота присвячується порівняно "вузькій" темі, то огляд робіт попередників слід робити лише з питань обраної теми, а не проблеми в цілому. В такому огляді не потрібно викладати все відоме досліднику з прочитаного матеріалу. Але усі публікації, що мають пряме відношення до теми роботи, повинні бути названі та критично оцінені.

Іноді автор роботи, не знайшовши у доступній йому літературі необхідних відомостей, бере на себе сміливість стверджувати, що саме йому належить перше слово в обраній тематиці, але пізніше це не підтверджується. Такі відповідальні висновки можна робити лише після всебічного огляду літературних джерел та консультацій з керівником дипломної роботи.

Від визначення проблеми дослідження потрібно перейти до формулювання мети дослідження, а також вказати на конкретні завдання, які потрібно вирішити відповідно з цією метою. Це, зазвичай, робиться у формі перерахувань (вивчити..., проаналізувати..., встановити... і т. п.). Формулювання цих завдань необхідно робити якнайретельніше, оскільки послідовність їх рішення повинна скласти зміст розділів роботи.

Обов'язковим елементом вступу є формулювання об'єкту і предмету дослідження. Об'єкт - це процес або явище, що створює проблемну ситуацію та обране для вивчення. Предмет - це те, що знаходиться в межах об'єкта.

Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, що служить предметом дослідження, який визначає тему дипломної роботи.

Обов'язковим елементом вступу є перелік методів дослідження, що служать інструментом в отримані та аналізі фактичного матеріалу і є необхідною умовою досягнення мети.

Окрім, того необхідно зазначити, які саме методи були використані у дослідженні конкретного аспекту дипломної роботи.

У вступі вказуються також інші елементи наукового процесу, наприклад, вказівка, на якому конкретному матеріалі виконана сама робота, характеризуються основні джерела отримання інформації (офіційні, наукові, літературні, бібліографічні, довідкові), зазначаються методологічні основи проведеного дослідження, та практичне значення отриманих результатів. Наприкінці вступу дипломної роботи подається її обсяг і структура.

Отже, вступ свідчить про методологічну і методичну підготовку молодого науковця, його вміння довести правильність вибору теми, її значення і актуальність.

Вступ є своєрідним показником роботи дипломника: він виявляє, чи достатньо зібрано матеріалу, чи добре продуманий план, чи правильна наукова позиція дослідника, чи може студент внести у роботу дослідницький струмінь.

Приблизний обсяг - 3-4 сторінки тексту.

Теоретична частина містить огляд сучасного стану теорії та практичної реалізації проблем, що є предметом дослідження. Вона розробляється на базі спеціальної літератури, нормативно-законодавчої документації, фінансово-статистичної інформації, досвіду розвинених макро- і мікроекономічних об'єктів. Розділ повинен мати конкретну назву відповідно до теми дипломної роботи та складатися з 2-4 параграфів. Розглядаються такі аспекти проблеми: поняття предмету дослідження - категорії, характеристики, процесу; взаємозв’язок з іншими економічними категоріями, характеристиками, процесами; показники; фактори; алгоритми; формули розрахунків; передумови (стратегічні й тактичні) прибутковості підприємства, пов'язані з проблемою дослідження; ступінь новизни проблеми. У розділі узагальнюються різні точки зору на обраний предмет дослідження з обов’язковим посиланням на використані джерела. Доцільно проводити таке дослідження на засадах порівняння, тобто враховувати динаміку розвитку об'єкта дослідження в світовій та вітчизняній економіці. Результатами теоретичної частини повинна бути певна теоретична модель (графічна, словесна, математична і т. д.) пошуку шляхів вирішення завдання, яке поставлено у дипломній роботі. Ця модель може бути достатньо узагальненою, але вона повинна мати наскрізний характер, тобто її алгоритм виконується для аналізу відповідної інформації в аналітичній частині та обґрунтування пропозицій і висновків.

В теоретичній частині повинна бути не тільки інтекстова інформація (інформація, що належить іншим авторам), а й висловлена власна думка студента. Власне ставлення до інтекстової інформації може виявитись за допомогою відповідних конструкції, наприклад: "не можна не погодитись з думкою...", "слушно вважати...", "як справедливо вважав...", "правомірно стверджувати..." і т. п. Розділ повинен бути написаний стисло, без загальних міркувань, що не мають відношення до теми; необхідно аргументувати власні основні положення та висновки.

Приблизний обсяг розділу – 30-35 сторінок тексту.

Аналітична частина. У цьому розділі студент повинен дати організаційно-економічну характеристику об'єкта дослідження відповідно до теми роботи; зробити аналіз фактичного стану досліджуваної проблеми. Аналітична частина виконується виключно на матеріалах конкретного підприємства (організації). Джерела інформації: дані обліку та звіт­ності, статистичні довідники, результати спеціальних економічних та соціальних досліджень, особистих спостережень та узагальнень, спеціальна література, періодичні видання тощо. Використання інформаційних мате­ріалів обов'язково супроводжується посиланнями на їх джерела. Розділ повинен бути максимально насиченим таблицями, графіками, діаграмами, побудованими на основі обробки первинних документів.

Розділ складається з 3-5 параграфів, які містять: по-перше, коротку характеристику об'єкта дослідження; по-друге, техніко-економічний аналіз основних показників діяльності підприємства (організації); по-третє, спеці­альний аналіз відповідно до теми дипломної роботи. Аналізовані питання повинні освітлювати рівень та динаміку (за 3-5 років) відповідних показ­ників, виявляти позитивні та негативні моменти діяльності підприємства (організації) та причини недоліків.

Методологія проведення аналізу базується на теоретичних знаннях та навичках, отриманих студентами при вивченні дисциплін: "Економічний аналіз", "Проектний аналіз", "Статистика", "Бухгалтерський облік", а також використанні довідково-методичної літератури. Форма подання аналітичного матеріалу може бути довільною (словесна, графічна, таблична, у вигляді блок-схем та інше), але з обов'язковою відповідністю моделі, що розроблена в теоретичні частині.

Залежно від об'єкта дослідження аспект аналізу може бути зміщеним в бік певних підсистем підприємства, в зв'язку з цим аналіз виділяють:

1) техніко-економічний;

2) фінансово-економічний;

3) аудиторський (бухгалтерський);

4) соціально-економічний;

5) економіко-статистичний;

6) економіко-екологічний;

7) маркетинговий.

Аналіз може бути порівняльним, діагностичним, факторним, маржинальним, економіко-математичним, економіко-статистичним, функціонально-вартісним тощо. При виконанні комплексного аналізу слід виділити такі етапи:

1) уточнити об'єкт, ціль і задачі аналізу;

2) розробити систему синтетичних і аналітичних показників для характеристики об'єкту;

3) зібрати і підготувати всю необхідну інформацію;

4) провести порівняння фактичних результатів діяльності з показниками плану звітного року, фактичними даними минулих років, з досягненням провідних підприємств, галузі тощо;

5) виконати пофакторний аналіз: виділити фактори і визначити їх вплив на результат;

6) виявити невикористані і перспективні резерви підвищення ефективності діяльності;

7) оцінити результати діяльності з врахуванням дії різних груп факторів і виявлених невикористаних резервів, розробити заходи по їх використанню.

В процесі аналізу діяльності підприємства можуть використовувати різні способи (рис. 2.1). Застосування тих чи інших способів залежить від цілі і глибини аналізу, об'єкту дослідження, технічних можливостей виконання розрахунків.

Всі об'єкти аналізу знаходяться в системі показників плану, обліку, звітності і інших джерел інформації.

 

 

Рис. 2.1. Способи аналізу діяльності підприємства

 

Наприкінці кожного параграфа потрібно робити коротке узагаль­нення, висновки стосовно розглянутого питання.

Приблизний обсяг другого розділу – 30-35 сторінок тексту.

Проектна частина. Це основна частина дипломної роботи, яка містить власні розробки дипломника. В ній визначаються основні напрямки вирішення обраної проблеми, тобто даються відповіді на питання, що витікають з теми роботи.

На основі теоретичних досліджень (частина перша) та аналізу, зробленого у другій частині, дипломник розробляє організаційні, економічні та соціальні заходи щодо розв'язку проблем або вдосконалення існуючих шляхів їх розв'язку.

Кожна пропозиція повинна містити опис заходу, обґрунтування необхідності його здійснення, систему вихідних даних, методичний підхід та власне вирішення задачі, вплив на подальшу діяльність підприємства (організації). Також потрібно розрахувати економічну ефективність від впровадження заходу.

Спеціальна частина є обов’язковим структурним елементом дипломної роботи і може виділятись в окремий розділ або розміщуватись в межах проектної частини. Ця частина стосується застосу­вання математичних методів і моделей та розрахунків із застосуванням обчислювальної техніки. Вона повинна містити постановку задачі, визна­чення найбільш ефективного методу її розв'язку з обґрунтуванням вибору саме цього методу, алгоритм розв'язку задачі на ЕОМ, розрахунки та результати. (Перелік програмного забезпечення та вказівки по його використанню видаються окремо).

Приблизний обсяг проектної частини - 30-35 сторінок, спецчастини - до 10 сторінок.

Розділ «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях» передбачає вибір питання з додатку Д. Приблизний обсяг розділу – 10-12 сторінок тексту.

Висновки та пропозиції викладаються у дипломній роботі на базі результатів, отриманих при виконанні теоретичної та аналітичної частини.

Загальні висновки виконують роль закінчення, зумовленого логікою проведення дослідження у формі синтезу накопиченої в основні частині наукової інформації. Цей синтез – послідовне, логічне викладення окремих підсумкових результатів та їх співвідношення із загальною метою і конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі. Прикінцева частина передбачає узагальнену підсумкову оцінку виконаної роботи. У висновках можна внести і практичні пропозиції, котрі повинні обов’язково випливати з кола робіт, проведених дипломником і впроваджених на виробництві. Прикінцева частина дипломної роботи – не простий перелік отриманих результатів проведеного дослідження, а їх остаточний синтез, тобто формулювання нового, запропонованого його автором у вивчення і розв’язанні проблеми.

Приблизний обсяг загальних висновків - 4-6 сторінок.

Перелік усіх джерел інформації, що була використана при написанні дипломної роботи, розміщується в алфавітному порядку. Нормативно-правові акти наводять на початку списку використаних джерел.

У літературних і наукових джерелах вказують прізвище, ініціали автора, повну назву книги, місце видання, видавництво, рік видання, загальну кількість сторінок. Для статей, що опубліковані в періодичній пресі, зазначають прізвище, ініціали автора, назву статті, назву журналу чи газети, рік видання номер журналу чи дату виходу газети, сторінки (додаток К).

Кожне літературне джерело, що включається у список, повинне мати відображення у рукописі дослідження. Якщо автор дипломної роботи робить посилання на певні факти або цитує праці інших авторів, то він повинен обов'язково вказати джерело наведених матеріалів. Не слід включати в бібліографічний список праці, що фактично не використовувалися.

Додатки включають допоміжні матеріали (таблиці допоміжних цифрових даних, ілюстрації, схеми допоміжного характеру тощо). Посилання на додатки в текстовій частині роботи є обов'язковими.

При необхідності до додатків доцільно включати допоміжний матеріал, що потрібний для повноти розкриття теми дипломної роботи:

- проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

- таблиці допоміжних цифрових даних;

- інструкції і методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, які розроблені в процесі виконання дипломної роботи;

- ілюстрації допоміжного характеру;

- графіки, діаграми;

- документи бухгалтерської звітності.

Графічна частина містить листи креслень. Склад і зміст креслень регламентується індивідуальним завданням. Листи графічної частини повинні бути взаємоузгодженими.

 

Вимоги до оформлення

Важливою вимогою до оформлення дипломної роботи є грамотність оформлення, що підвищує її якість. У роботі не повинно бути граматичних та сти­лістичних помилок. Необхідно дотримуватись правил цитування, оформлення зносок, списку використаної літератури. Крім того, виконання цієї вимоги виховує у студента культуру оформлення наукових праць, яка може знадобитись в майбутній практичній діяльності.

Дипломну роботу друкують машинописним способом або за допомогою комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) із використанням шрифтів текстового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом.

Обсяг основного тексту дипломної роботи повинен становити 100-110 сторінок.

Текст дипломної роботи необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: лівий — не менше 25 мм, правий — не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка — чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту дипломної роботи повинна бути однаковою.

Вписувати в текст дипломної роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щіль­ність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявилися в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагмента малюнка) машинописним способом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними), їх включають до загальної нумерації сторінок дипломної роботи і розміщують, як правило, в додатках.

Текст основної частини дипломної роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин дипломної роботи «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Перенесення слів заголовку розділу не допускається. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Абзацний відступ повинен бути однаковим і дорівнювати 1,27 см.

Відстань між заголовками і подальшим чи попереднім текстом має бути в один інтервал.

Не допускається розміщувати назву підрозділу, пункту, підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту. Назва розділу починається з нової сторінки.

У вступі дипломної роботи назви основних частин (актуальність теми, мета і завдання дослідження, об’єкт і предмет дослідження, методи дослідження, практичне значення дослідження, обсяг і структура дипломної роботи) виділяються напівжирним шрифтом.

У дипломній роботі окрім зазначених елементів напівжирним шрифтом виділяються лише заголовки структурних частин роботи і заголовки підрозділів.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою дипломної роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. У змісті роботи вказувати тільки початкову сторінку кожного розділу.

Такі структурні частини дипломної роботи, як зміст, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад:

«2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.»(другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Текст дипломної роботи повинен ілюструватись кресленнями, малюнками, схемами, фотографіями, графіками, діаграмами, таблицями. Вибір виду ілюстрації залежить від змісту матеріалу та поставленої мети. Кількість ілюстрацій, які розміщуються у дипломних роботах, повинна бути достатньою для того, щоб надати тексту роботи ясності та конкретності.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в дипломній роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках дипломної роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри яких більші формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією.

Отже, підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи:

- найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис.»;

- порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами;

- тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислішою характеристикою зображеного;

- експлікацію, котра будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Приклад:

Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети:

1 - розмотувач плівки;

2 - сталеві ролики;

3 - привідний валик;

4 - опорні стояки.

Основними видами ілюстративного матеріалу в дисертаціях є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Креслення — основний вид ілюстрацій в інженерних роботах. Воно використовується, коли треба максимально точно зобразити конструкцію машини, механізму або їх частин. Будь-яке креслення повинно бути виконане у точній відповідності з правилами креслення і вимогами відповідних стандартів.

Фотографія — найбільш переконливий і достовірний засіб наочної передачі дійсності. Вона застосовується тоді, коли треба з документальною точністю зобразити предмет або явище зі всіма його індивідуальними особливостями. У багатьох галузях науки і техніки фотографія — це не тільки ілюстрація, а й науковий документ (зображення ландшафту, виду рослини або тварини, розташування об'єктів спостереження і т.ін.).

Технічні рисунки використовуються в дипломних роботах працях, коли треба зобразити явище або предмет таким, яким ми його сприймаємо зором, але без зайвих деталей і подробиць. Такі рисунки виконуються, як правило, в аксонометричній проекції, що дає змогу найбільш повно, просто і дохідливе зобразити предмет. Незважаючи на простоту, технічний рисунок має широкі пізнавальні можливості.

Схема — це зображення, котре передає зазвичай за допомогою умовних позначень і без збереження масштабу основну ідею якогось пристрою, споруди або процесу і показує взаємозв'язок їх головних елементів.

На схемах різних пристроїв вся вимірювальна і комунікаційна апаратура, електричні, електронні, кінематичні, теплові та інші типи приладів і механізмів зображують із використанням позначень, установлених відповідними стандартами.

Діаграма — один із способів графічного зображення залежності між величинами. У діаграмах наочно відбивають і аналізують масові дані.

Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, лінійні й об'ємні. У дипломних роботах найбільшого поширення набули лінійні діаграми, а з площинних — стовпчикові (стрічкові) і секторні.

Для побудови лінійних діаграм звичайно використовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладається час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат — показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з'єднуються відрізками, внаслідок чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпчиків) однакової ширини, розміщених вертикально або горизонтально. Довжина (висота) прямокутників пропорційна зображеним ними величинам.

При вертикальному положенні прямокутників діаграма зветься стовпчиковою, при горизонтальному— стрічковою. Секторна діаграма являє собою круг, поділений на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображеного об'єкта чи явища.

Результати обробки числових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки і лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу.

Крім геометричного образу, графік містить низку допоміжних елементів:

- загальний заголовок графіка;

- словесне пояснення умовних знаків і сенсу окремих елементів графічного образу;

- осі координат, шкалу із масштабами і числові сітки;

- числові дані, що доповнюють або уточнюють величину нанесених на графік показників.

Вісі координат графіка викреслюють суцільними лініями. На кінцях координатних осей стрілок не ставлять. На координатних осях вказують умовні позначення і розмірності відкладених величин у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерні позначення, прийняті у тексті. Написи, що стосуються кривих і точок, залишають тільки у тих випадках, коли їх небагато і вони короткі. Багатослівні підписи замінюють цифрами, а розшифровку наводять у підрисунковому підпису.

Якщо крива, зображена на графіку, займає невеликий простір, то для економії місця числові поділки на осях координат можна починати не з нуля, а обмежити значеннями, в межах яких розглядається дана функціональна залежність.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов'язана із ілюстрацією, і де треба вказати на неї. розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках «(рис. 3.1) «або зворот типу: «...як це видно з рис. 3.1», або «... як це показано на рис. 3.1».

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують чорнилом, тушшю або пастою виключно чорного кольору.

Використання кольорових ілюстрацій у дипломній роботі не допускається.

Цифровий матеріал, коли його багато або є потреба у зіставленні певних показників, як правило, оформлюють у таблиці. Таблиця являє собою такий спосіб подання інформації, при якому цифровий або текстовий матеріал групується в рядки і графи, відокремлені одна від одної вертикальними та горизонтальними лініями.

За змістом таблиці поділяються на аналітичні та неаналітичні. Аналітичні таблиці є результатом обробки й аналізу цифрових показників. Як правило, після таких таблиць робиться узагальнення про нове (виведене) знання, яке вводиться до тексту словами: «таблиця дає змогу зробити висновок, що...», «із таблиці видно, що...» і т.ін. Часто такі таблиці сприяють виявленню і формулюванню певних закономірностей.

До неаналітичних таблиць вміщують здебільшого необроблені статистичні дані, потрібні лише для подання інформації або констатації певного стану речей.

Приклад побудови таблиці

Таблиця (номер)

Назва таблиці

 

Головка				Заголовки граф
						Підзаголовки граф
Рядки
	Боковик (заголовки рядків)	Графи (колонки)

 

Звичайно таблиця складається із таких елементів: порядкового номера і тематичного заголовка, боковика, заголовків вертикальних граф (головки), горизонтальних рядків та вертикальних граф (основної частини, тобто прографки).

Кожна таблиця повинна мати назву, котру розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють. Між заголовком таблиці і самою таблицею залишається відстань в один інтервал.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами п