Психологічні чинники огляду місця події

Огляд мiсця подiї – це першочергова слiдча дiя, що має на метi знаходження слiдiв злочину та iнших речових доказiв, виявлення обстановки подiї, а також iнших обставин, котрі мають значення для розслiдуваної справи.

Окремi рiзновиди огляду диференцiюються залежно вiд спрямованостi пошукових дiй. Зокрема, рiзновидами огляду є огляд мiсця подiї, мiсцевостi, примiщень, предметiв, документiв, поштово-телеграфної кореспонденцiї, зовнiшнiй огляд трупа тощо.

Найбiльш складним і цiлiсним рiзновидом огляду є огляд мiсця подiї, який на початковому етапi розслiдування злочину, вчиненого в умовах невизначеностi, являє собою складну слiдчу ситуацiю, успiшне вирiшення якої забезпечується реалiзацiєю органiзацiйної та реконструктивної дiяльностi. Основним змiстом огляду мiсця подiї є усунення дефiциту iнформацiї про подiю злочину шляхом безпосереднього сприймання та фiксацiї змiн матерiальної обстановки на мiсцi подiї.

При оглядi мiсця подiї, окрiм збирання iнформацiї, складається уявлення про психологiчне тло подiї, тобто слiдчий з’ясовує, за яких умов відбувалася подiя i як дiяли її учасники. Iншими словами, виконуючи огляд, слiдчий поміщає себе не тiльки в просторову, але й у психологiчну атмосферу злочину. Повноту надходження iнформацiї (матерiальної та психологiчної) неможливо компенсувати нiякими схемами, фотографiями, малюнками, описами, iншими документальними джерелами.

Реалiзацiя інформаційно-пізнавальної та реконструктивної дiяльностi висуває декiлька вимог до особистостi слiдчого: по-перше, велика кiлькiсть iнформацiї, що надходить, потребує не тiльки ефективного сприймання, але й вирiшення багатьох мислительних завдань, пов’язаних із визначенням причетності iнформацiї до розслiдуваної подiї; по-друге, участь у оглядi мiсця подiї спецiалiстiв, понятих, iнших осiб вимагає вiд слiдчого органiзацiйних якостей, здiбностi встановлення мiжособистiсних контактiв, пiдтримання взаємодiї; по-третє, несприятливi об’єктивнi (погодно-клiматичнi, часовi, соцiальнi та iн.) та суб’єктивнi (особистiснi) умови огляду надають дiяльностi екстремального, психологiчно напруженого характеру, що вимагає значної мобiлiзацiї iнтелектуальних та вольових зусиль.

Емоцiйний, напружений характер огляду мiсця подiї зумовлений, принаймнi, п’ятьма причинами: 1) невизначенiстю слiдчої ситуацiї (дефiцит та безсистемна надмiрнiсть iнформацiї); 2) дефiцитом часу – плиннiсть подiй може призвести до втрати первинної iнформацiї; 3) негативним емоцiйним тлом злочину як негативно соцiально оцiнюваної та iндивiдуально сприйманої подiї; 4) пiдвищеним почуттям вiдповiдальностi при прийняттi рiшень; 5) публічністю, можливою присутнiстю стороннiх на мiсцi подiї.

Пiсля одержання iнформацiї про злочин слiдчий виконує органiзацiйну дiяльнiсть, що складається з формування технiчної та психологiчної готовностi до виїзду оперативно-слiдчої групи. Цьому повинна бути придiлена особлива увага, оскiльки оптимальне поєднання психологiчної сумiсностi членiв групи, вмiлий розподiл ролей, заснований на поєднаннi професiйних знань, досвiду та особистих якостей сприяють ефективному вирiшенню завдання.

Суттєвого опрацювання вимагає й питання про вiдбiр вiдповiдних спецiалiстiв. Так, готуючись до огляду магазину, де вчинено крадiжку, слiдчий включає до групи експерта-кримiналiста, працівників карного розшуку, кінолога, дiльничного iнспектора мiлiцiї, технiка з питань сигналiзацiї, представника охорони магазину, матерiально вiдповiдального представника магазину тощо. Для огляду мiсця подiї при насильницьких злочинах до групи пiдключаються (за наявностi трупа) – судово-медичний експерт, при подiях на транспортi – спiвробiтники ДАI, представники транспортних пiдприємств.

Основною організаційно-тактичною формою взаємодiї слiдчого та представника органу дiзнання на початкових етапах розслiдування є розподiл функцiй – слiдчий безпосередньо виконує огляд, вiдшукує та закрiплює докази, а оперативний спiвробiтник провадить комплекс оперативно-розшукових дiй, забезпечуючи умови якiсного огляду та всього подальшого процесу розслiдування. Важливими моментами пiдготовки оперативно-слiдчої групи є чiтке визначення слiдчим мети огляду, координацiя дiй учасникiв, створення атмосфери дiлового спiвробiтництва, iнiцiативностi та творчостi.

Безпосередньо пiд час огляду мiсця подiї практично одночасно реалiзуються пошуковi та реконструктивнi компоненти дiяльностi, тобто одержання iнформацiї за допомогою спостереження за конкретною обстановкою з подальшим аналiзом його результатів. Iншими словами, iнформацiя при оглядi спочатку сприймається на рiвнi конкретних образiв (на рiвнi першої сигнальної системи), а потiм асоцiюється, спрямовано компонується в мислительні моделі (версiї), якi мають вербально-логiчну форму. Пошукова дiяльнiсть забезпечує видiлення кримiналiстично значимої iнформацiї про динамiку подiї, особистiсть правопорушника, потерпiлих, спосiб вчинення злочину, предмети злочинних посягань тощо. Основне навантаження при цьому припадає на сферу органiв чуття спiвробiтника, його увагу, спостережливiсть. Реконструктивна дiяльнiсть спрямована на вiдтворення подiї, вiдбудову на основi сприйнятих матерiальних змiн як цiлiсної картини злочину, так i його окремих епiзодiв.

Тактично огляд мiсця подiї, як правило, вiдбувається у два етапи: початковий (орiєнтовний) та детальний (фiксований) огляд.

Перший полягає у загальнiй орiєнтацiї в обстановцi мiсця подiї, визначеннi меж простору огляду, вихiдної позицiї та способу, першочергової точки огляду. Формування найбiльш узагальненого образу матерiальної обстановки мiсця подiї на початковому етапi полягає в iнтеграцiї (зведеннi) великої кiлькостi цiлiсних вiдображень з наступною конкретизацiєю та формуванням образу обстановки. На цьому етапi визначаються оперативно-слiдчий простiр та межi огляду. Це досить важливий момент, оскiльки, наприклад, не можна забувати, що обмеження простору площиною вiзуального контролю безпiдставне, беручи до уваги тривимірність простору. Тут же вiдбувається й видiлення „кримiнального смислового вузла” злочину – труп із ознаками насильства, сліди проникнення в примiщення, знаряддя злочину, тощо. По сутi, це й є пошук вiдповiдi на базове запитання – що відбулося (крадiжка або її iнсценiвка, самогубство чи вбивство та iн.), на що було спрямовано злочинний намiр. Наприклад, порушенi речi, вiдчиненi шафи, шухляди, саквояжi i валiзи, пошкодження замкiв дозволяють припустити намагання заволодiти цiнностями; вивернуті кишенi одягу жертви, розiрванi мочки жiночих вух звичайно вказують на розбiйний напад. Видiлення „кримiнального смислового вузла” злочину (висунення первинної слiдчої версiї) визначає домiнування психiчної активностi слiдчого, допомагає концентрувати всi психiчнi пiзнавальнi процеси.

На наступному етапi огляду вiдбувається вiдокремлення певних допомiжних вузлiв на мiсцi подiї – слiди насильства на трупi, пошкоджений сейф, розбите скло, забуте знаряддя злочину, вiдбитки слiдiв. Цi вузли є основою побудови контуру злочину. Вирiшення психологiчно важливого завдання – визначення якомога більшої кількості допомiжних вузлiв – забезпечується динамiкою та вибірковістю спостережливостi слідчого. Це зумовлюється: установкою на сприймання iнформацiї, що дозволяє переборювати втому, байдужiсть, апатiю, бридливiсть; концентрацiєю уваги на iнформацiйно насичених об’єктах та їх якостях (предмети, люди, явища); збереженням стiйкої уваги яка вiдiграє роль психiчного контролю за станом сприймання, мислення, моторних компонентiв дiяльностi.

Необхiдно пам’ятати, що видiлення смислових та допомiжних вузлiв вiдбувається пiд кутом зору домiнуючої у слiдчого первинної версiї (далеко не завжди вiрної). Упорядкування одержаної iнформацiї за допомогою аналiтико-синтетичної реконструктивної дiяльностi призводить до формування рiзнобiчних слiдчих версiй.

Пiд час огляду мiсця подiї слiдчий має справу з множиною предметiв та обставин, котрi або не пов’язанi одне з одним, або ж пов’язанi таким чином, що не дозволяють вiдразу визначити напрям розслiдування. Просте перебирання варiантiв у таких випадках є нераціональним. Слiдчий, дiючи вибiрково, пов’язує елементи обставин та складає з них схему. Зовнішня картина, що досить легко сприймається органами чуття, вiдразу викликає труднощi при намаганнi пов’язати елементи, розкриттi їх внутрiшнiх, причинно-наслiдкових вiдношень у логiчному мисленнi. Крiм того, при переходi iнформацiї вiд однiєї форми (чуттєвої) до iншої (мисленевої) вiдбувається її часткова втрата, можливi викривлення та надмiрнi узагальнення, що безпосередньо впливає на повноту та об’єктивнiсть версiї, котра вiдпрацьовується. У зв’язку з цим фiксована в основній формі її закрiплення (протоколi огляду) iнформацiя має обов’язково підкріплюватися фотографiями, схемами, речовими доказами, малюнками.

У встановленнi iєрархiї слiдчих версiй при оглядi мiсця подiї великого значення набувають iнтуїцiя, мислення та уявлення слiдчого.

Слiд вiдзначити, що iнтуїцiєю володiє спецiалiст, який застосовує в своїй дiяльностi систему знань, умiнь та навичок щодо оперування об’єктом пiзнання. У версифiкованому поясненнi злочину iнтуїцiя випереджає уявлення слiдчого. Справа в тому, що незважаючи на неповторність кожного злочину, їх все ж таки можна певним чином типізувати за деякими схемами (матрицями), котрі накопичуються в довготривалiй пам’ятi слiдчого, який ранiше вже мав справу з подiбними злочинами. При оглядi мiсця подiї, а таким чином i при первиннiй оцiнцi злочину, слiдчий актуалiзує у формi матрицi тимчасових нервових зв’язкiв у корi великих пiвкуль головного мозку певний тип злочину, виконує iнтуїтивне (прискорене, пiдсвiдоме) перебирання та накладання на цi матрицi конкретного розслiдуваного злочину. Пiсля приблизної iдентифiкацiї й фiксацiї матрицi та схеми реального злочину пiдключаються уявлення та мислення, схема зв’язкiв елементiв злочину переводиться у план свiдомого, наповнюється конкретним змiстом. Чим бiльше розвиненi мислення та уявлення слiдчого, тим багатшi нюанси та ознаки образу чинного злочину. Водночас за допомогою критичного мислення вiдбувається оцiнювання одержаного образу, його вiдповiднiсть актуалiзованiй у пам’ятi матрицi. Практично вся подальша робота слiдчого – це поетапне уточнення, узгодженiсть наявних ознак злочину.

При оглядi мiсця подiї iнтуїцiя важлива також i тому, що дозволяє нетривiально трансформувати та поєднувати ознаки розслiдуваної подiї. При цьому значну роль вiдiграють наочнi компоненти мислення, що збiльшують елементарнi iнформацiйнi одиницi, якими слiдчий оперує при створеннi версiї. Цим прискорюється пошук недостатньої iнформацiї і створюється можливість „раптового” розумiння, охоплення сутi подiї без перебору її варiантiв.

Успiшна реалiзацiя пізнавальної та реконструктивної дiяльностi спрямована на вирiшення трьох основних завдань:

- збирання всiєї iнформацiї, яка може стосуватися подiї, а не вiдбір лише тiєї iнформацiї, що вiдповiдає однiй (хоча б i привабливiй) версiї;

- аналiз усiєї зiбраної iнформацiї i тiльки пiсля того – висунення конкретних версiй;

- зiставлення кожної версiї з усiма фактами, з усiєю обстановкою мiсця подiї, приділяючи особливу увагу протиріччям мiж фактами та обставинами.

Матерiальна обстановка мiсця подiї, вiдображаючи не тiльки зовнiшнi дiї злочинця, а й внутрiшнi (мотиви злочину), є одним iз джерел одержання iнформацiї не тільки про подiю, але й психологічні особливостi її учасникiв. Знаючи, якi саме гранi людської психiки можуть знайти матерiалiзоване вiдображення в обстановцi мiсця подiї, слiдчий одержує iнформацiю психологiчного характеру про потреби, звички, професiйнi та побутовi навички, деякi риси характеру злочинця, спонуки та мету злочину, психологiчну атмосферу на час його вчинення тощо.

Пiд час огляду мiсця подiї можуть бути одержанi вiдомостi про професiйнi вмiння та навички, iндивiдуальний злочинний „почерк” (стереотип дiй), професiйну, вiкову, статеву належнiсть злочинця. Наприклад, слiди руйнування замкiв та розрiзання металу за допомогою „фомки”, „гусячих лапок” вказують на злочинний досвiд та спецiалiзацiю; специфiка вузлiв на мотузцi, котрою було обв’язано труп, може вiдповiдати певним професiйним умiнням; акуратнiсть та впевненiсть при розчленуваннi трупа спiввiдносить це явище із можливою спецiалiзацiєю в медико-бiологiчному напрямi; труп, який знаходиться у зашитому, а не зав’язаному мiшку, наводить на роздуми про вчинення злочину жiнкою або кравцем.

У процесi огляду мiсця подiї висвiчуються так званi „супроводжуючi” особливостi та звички злочинця: вживання алкоголю, прихильнiсть до певного сорту сигарет, спосіб їх гасіння та прикушування; кiлькiсть недопалкiв вказує на емоцiйний стан хвилювання та термін очікування.

У злочинi виявляються вольовi та характерологiчнi риси. Так, жорстокiсть насильства, раптовiсть нападу, iгнорування можливостi появи свiдкiв – можуть бути проявами рiшучостi, авантюризму, фiзичної сили, професiйних навичок, високої самооцiнки злочинця. Навпаки, розбiйний напад без особливої жорстокостi, обачливий, розрахований на фiзично слабкого супротивника свiдчить, що злочинець обережний, нерiшучий, фiзично слабкий.

Вiдбiр украдених із примiщення речей, стараннiсть у знищеннi слiдiв, вiдсутнiсть невмотивованих руйнiвних дiй дозволяє оцiнити iнтелект та досвiд злочинців. Досить часто вони з метою приховування справжнiх мотивiв злочину та утруднення роботи працiвникiв правоохоронних органів із розслiдування та розкриття злочину вдаються до рiзних хитрощiв: виходячи із примiщення, не вимикають свiтло, вiдбирають цiнностi, що не мають iндивiдуальних прикмет (унiкальностi, реєстрацiйних номерiв тощо). Вони можуть також створювати інсценівки рiзних типiв. Зокрема, на iнсценiвку можуть опосередковано вказувати такi обставини:

- демонстративний характер дiй (розкиданi без потреби речi, розбитi свiтильники, дзеркала, iншi невмотивованi пошкодження та руйнування);

- наявнiсть певних ознак можливого злочину поряд iз ознаками iнших злочинiв, разом звичайно не вчинюваних;

- вiдсутнiсть ознак злочину, що обов’язково мають бути наявнi;

- протирiччя у обставинах або ознаках злочину (вiдсутнiсть слiдiв на м’якому грунтi, кровi за наявностi багатьох поранень на трупi, залишені цінні речі при пограбуванні чи розбійному нападі тощо).

Досить часто при оглядi мiсця подiї виникає питання про розмежування вбивства, самогубства або нещасного випадку. Так, типовими ознаками вчинення самогубства є: стрибок у глибоке водоймище; падiння зі значної висоти; вибiр мiцної опори для прив’язування мотузки; слiди вiд колiн та рук на грунтi залiзничного полотна; застосування медикаментiв із явними сильнодiючими властивостями; наявнiсть вiялоподiбних, декiлькох колотих ран бiля серця; наявнiсть на горлянцi багатьох подряпин, неглибоких надрiзiв; попереднє оголення мiсця ушкодження.

Певний висновок про види дiяльностi та психiчнi стани злочинця можна зробити пiд час огляду мiсця подiї на основi вивчення слiдiв нiг. Наприклад, у бiльшостi людей, якi займаються перенесенням вантажiв, виробляється спосiб ходiння, що забезпечує рiвновагу, стiйкiсть. Це досягається скороченням довжини кроку, ширшою розстановкою нiг та паралельним розмiщенням обох ступнів на поверхнi грунту. Така хода типова також для моряків. Скорочений крок спостерiгається у мисливцiв. Особи, що давно служать у Збройних силах, займаються землеустроєм, залiзничники звичайно мають широкий крок. Спортсменам, танцюристам притаманний крок, який починається з упору на носок з подальшим перенесенням ваги тiла на п’яту. Але якщо ми спостерiгаємо слiдовi вiдбитки, що вiдповiдають скороченому кроку з вираженою носковою частиною, можна припустити обережне пiдкрадання.

Для спокiйного емоцiйного стану характернi зберiгання загального напряму руху, подолання перешкод. У схвильованому емоцiйному станi людина йде, не вибираючи дороги, вiдстань мiж кроками нерiвна, напрям руху не витримується.

Інформацiя про емоцiйний або патопсихологiчний стан злочинця одержується також iз загальних реакцiй поведiнки. Наприклад, про певнi вiдхилення у станi психiки можна робити висновки за наявностi невмотивованих поранень на тiлi жертви, при розчленуваннi трупа без намагання його приховати, демонстративностi залишення вiдбиткiв пальцiв, написiв, надзвичайнiй витонченостi дiй у поєднаннi з наявними прорахунками та вiдсутнiстю маскування.

Таким чином, огляд мiсця подiї – слiдча дiя, що дозволяє одержати значущу доказову iнформацiю щодо подiї злочину, виявити особливості психiчного стану та особистості злочинця, i завдяки цьому виробити ефективнi слiдчi версiї, що визначають весь подальший хiд розслiдування. Як показують матерiали конкретних кримiнальних справ, значну кiлькiсть злочинiв розкрито „за гарячими слiдами” саме на основi результатiв, одержаних при оглядi мiсця подiї.