Олексій Розумовський (Розум) (1709-1771)

Народився в с Лемеші в сім'ї реєстрового козака Григорія Розума. З 1731 року співав у придворній капелі в Петербурзі, де невдовзі став фаворитом цесарівни Єлизавети. У 1741 році брав активну участь у двірському заколоті, унаслідок якого престол зайняла Єлизавета Петрівна. Згодом отримав чин камергера, потім — генерала-поручника, а з 1756 року став генералом-фельдмаршалом. Був нагороджений орденом Андрія Первозванного й отримав великі маєтності в Росії та Україні. У 1742 році таємно обвінчався з царицею Єлизаветою Петрівною, а в 1744 році сприяв організації її поїздки в Україну, під час якої козацька старшина переконала царицю відновити гетьманство.

За активної участі О. Розумовського в 1745 році була відновлена київська митрополія, а 1747 року проголошена царська грамота про обрання гетьманом брата Олексія — Кирила Розумовського. Після смерті Єлизавети Петрівни вийшов у відставку, жив в Анічковому палаці в Петербурзі. Зберігаючи певний вплив при дворі, допомагав відстоювати права українського козацтва. Помер 1771 року в Петербурзі.

Ліквідація автономії України
§72. Кирило Розумовський

Завдяки протекції О. Розумовського по щаблях влади швидко просувався його молодший брат Кирило. Здобувши добру європейську освіту, він став улюбленцем царського двору, а 1746 року, у 18-річному віці, — президентом Петербурзької академії наук. Українська козацька старшина, відчуваючи зміну настроїв у Петербурзі й підтримку братів Розумовських, порушила клопотання перед царським урядом про відновлення гетьманської влади в Україні. У 1747 році уряд імператриці Єлизавети видав указ «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми звичаями», який і завершив період влади Правління гетьманського уряду. Практичне розв'язання гетьманського питання імператриця Єлизавета пов'язувала з особою Кирила Розумовського, якого зрештою й призначила новим українським гетьманом.

Урочисте «обрання» молодшого Розумовського гетьманом України відбулося 22 лютого 1750 року в Глухові без його присутності. Лише в березні 1751 року він склав у Петербурзі присягу на вірність імператриці й одержав від неї гетьманські клейноди: оздоблену коштовним камінням золоту булаву, великий білий прапор з російським гербом, бунчук, військову печатку та срібні литаври. Правою рукою новообраного українського гетьмана став його давній опікун і наставник Григорій Теплое, який поступово перетворився на негласного правителя Лівобережної України.

На початку свого гетьманування К. Розумовський рідко залишався у своїй столиці — Глухові, здебільшого перебував у Петербурзі. Хоч він перейнявся інтересами та звичаями пишного столичного життя, але не забував і про українські справи. К. Розумовський став виразником прагнень освіченої та заможної частини українського суспільства щодо відновлення прав і свобод України, досягнутих за часів Б. Хмельницького. Символічно, що в 1750 році своєю резиденцією він визначив зруйнований у 1708 році Батурин, де збудував розкішний палац.

Використовуючи свої зв'язки, гетьман у 1752 році домігся царського указу, який забороняв поширювати холопство на українців. Досягненням гетьмана було й те, що відтепер проблеми, пов'язані з Україною, спрямовувалися на розгляд не до Сенату, а до Колегії закордонних справ. Це засвідчило хоча б формальне визнання політичної самостійності Гетьманщини. Окрім цього, гетьманській адміністрації були підпорядковані Київ і Запорізька Січ, а з України виведені російські військові підрозділи.

З 1760 року К. Розумовський жив переважно в Україні, де серйозно дбав про державні справи. Для вдосконалення чинної системи судочинства він провів судову реформу, внаслідок якої були створені станові шляхетські суди — земський, гродський і підкоморський. Гетьманщина була поділена на 20 судових повітів, у кожному з яких засновувався суд земський (для розв'язання цивільних справ) і суд підкоморський (для земельних справ). За правління К. Розумовського обмежено право переходу селян, відтепер їм дозволялося переходити до інших господарів лише за умови отримання письмової згоди від поміщика й залишення йому всього свого майна.

Гетьман щедро роздавав землі українській козацькій верхівці, поступово перетворюючи її представників на справжніх поміщиків.

Він також реформував систему освіти, запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття в Батурині університету, намагався домогтися права вільних дипломатичних відносин гетьмана з іншими державами.

Варто зазначити, що в плани царського уряду аж ніяк не входило запровадження самостійного правління українського гетьмана. Діяльність К. Розумовського була під постійним контролем імперських чиновників, права гетьмана поступово обмежувалися. Наприклад, йому заборонили призначати полковників без погодження з російським урядом і вступати в дипломатичні зносини з іншими державами.

У 1762 році К. Розумовський брав активну участь у двірському заколоті на користь Катерини II. Запевнений гаслами нової цариці про загальне «благоденствіє», гетьман скликав у Глухові генеральний з'їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ. Старшина звернулася до Катерини II з проханням повернути Україні колишні права й створити в Гетьманщині парламент на зразок польського сейму.

Кирило Розумовський (1728-1803)

Останній гетьман України (1747— 1764). Народився в с Лемеші в сім'ї козака Григорія Розума. Отримав домашню початкову освіту, а 1743 року цариця Єлизавета Петрівна відправила його на навчання до Європи в супроводі академіка графа Г. Теплова. У 1743— 1745 pp. слухав лекції математика Ейлера в Берліні, навчався в університетах Геттінгена, Кенігсберга та Страсбурга. Після повернення до Петербурга в 1745 р. став дійсним камергером, у 18-річному віці був призначений президентом Петербурзької АН (перебував на цій посаді майже 20 років, підтримував наукові дослідження М. Ломоносова).

У 1744 році під час поїздки Єлизавети Петрівни в Україну козацька старшина за підтримки О. Розумовського переконала царицю відновити гетьманство. У 1747 році була проголошена царська грамота про відновлення гетьманства та про фактичне призначення гетьманом К. Розумовського. У лютому 1750 року на козацькій раді в Глухові його обрано гетьманом України, улітку 1751 року К. Розумовський переїхав з Петербурга в Україну.

(За «Довідником з історії України»)

Джерела

З універсалу гетьмана К. Розумовського про обмеження права переходу селян на території Лівобережної України (22 квітня 1760 р.)...наказуємо: оголосити по всій Малій Росії, щоб посполитий народ, переходячи з одного володіння в інше, не забирав нажитого ним на землях володільців майна й цим не завдавав збитків зазначеним володільцям. Так само й володільці, приймаючи до себе посполитих із чужих володінь, не приймали б майна, нажитого в іншому володінні, а хто буде в цьому викритий, матиме право той володілець, від якого посполитий перейшов з нажитим майном до іншого володільця і там його прийнято без письмового дозволу, шукати від того володільця слушного вдоволення та винагороди відповідно до малоросійських прав, керуючись у малоросійських судах тими ж малоросійськими правами, які вказані в указі її імператорської величності про вільний перехід посполитих без усякого скасування...

Ліквідація автономії України
§73. Антиукраїнська політика уряду Катерини II

1762 року до влади в Росії прийшла нова імператриця — Катерина II. Саме вона зробила останні кроки на шляху до рішучого обмеження автономії України, а згодом і остаточної її ліквідації.

Державницька позиція К. Розумовського та заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України, повністю суперечили централістській політиці російського уряду. Формальним приводом для таких дій стали дві чолобитні до імператриці, надіслані 1763 року гетьманом К. Розумовським і представниками козацької старшини, у яких ішлося про відновлення давніх прав України, збереження її автономії та офіційне визнання спадковості гетьманської посади за нащадками роду Розумовських.

У Петербурзі ці прохання були розцінені як один з кроків до відокремлення України від Росії.

Розлючена Катерина II була готова навіть віддати гетьмана під суд. Та врешті-решт вона запропонувала йому добровільно зректися гетьманства, що К. Розумовський і змушений був зробити — він подав рапорт про свою відставку. Замість гетьманської посади він отримав високий чин генерала-фельдмаршала й цілу низку нових маєтностей. 10 листопада 1764 року вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні.

Подальша доля К. Розумовського. Після ліквідації гетьманства К. Розумовський деякий час був членом Державної ради (1768-1771 pp.), але невдовзі відійшов від державних справ. Спочатку колишній гетьман жив у Петербурзі, потім — за кордоном (1765-1767 pp.), після чого оселився в підмосковному маєтку Петровсько-Розумовське. Останні 9 років життя провів у Батурині, де й помер 1803 року.

Катерина II (1729-1796)

(роки царювання 1762—1796)

Прийшла до влади внаслідок двірського перевороту. З її наказу був убитий Петро III. Ліквідувала залишки автономії України, скасувала гетьманщину. У 1775 р. за її наказом зруйновано Запорізьку Січ.