До держбюджету відійшла частина доходів з податку на доходи фізичних осіб, і як компенсацію місцеві бюджети отримали два нові види надходжень: медичну та освітню субвенції - цільовий платіж.

Субвенція вираховується за формулою, яку розробляють профільні міністерства і затверджує Кабінет міністрів. Цей механізм має свої плюси та мінуси. Завдяки субвенціям місцева влада може використовувати ці гроші більш ефективно, наприклад, на державні закупівлі. Їй не потрібно буде поспішати приймати рішення наприкінці року, щоб швидше провести тендер. Оскільки, залишки коштів за освітньою та медичною субвенціями в кінці року зберігатимуться на рахунках місцевих бюджетів, у формулі розрахунку обсягу даних субвенцій, і будуть використовуватися у наступному бюджетному періоді.

Це дає місцевій владі стимул для економії коштів. На початку бюджетного року вона буде знати, скільки грошей отримає на фінансування освіти та охорони здоров'я, внаслідок чого ця стаття доходів буде більш прогнозована і гарантована.

Необхідно додати, що за інформацією Асоціації міст України втратилася норма про збереження бюджету розвитку на рівні 10% від загального фонду.

Виходить, що бюджетів розвитку не діє, оскільки найбільш дохідні джерела, наприклад, єдиний податок, переведено до загального фонду, а компенсаторні механізми вилучено з опублікованої редакції змін до Бюджетного кодексу.

Отже, баланс надходжень до місцевих бюджетів змінився. Чи стануть ці зміни ефективними? Чи вдасться місцевим органам влади отримати більше коштів? Будемо обережні і залишимо відповіді на кінець 2015 року.

Напевне немає в світі жодної країни, де б усі її регіони були однаково квітучі та заможні. Комусь пощастило більше з природними покладами, а хтось століттями займався землеробством. Комусь у спадок від великої імперії дісталися виробничі потужності, а хтось за збігом обставин живе в політичному центрі країни - у столиці. Так склалось історично. А тому різниця у доходах між різними регіонами не може бути ані заслугою, ані провиною сучасних громадян. Адже навряд чи хтось може стверджувати, що кияни чи жителі Дніпропетровська набагато працьовитіші та талановитіші, ніж їхні сусіди житомиряни та луганчани. Проте, доходи середнього киянина в рази більші, ніж доходи решти українців. Звичайно, таку розбіжність у доходах в усіх країнах намагаються зменшити, створюючи у так званих «депресивних» регіонах нові підприємства та робочі місця. Однак, це справа не одного року, а в деяких випадках не одного десятиріччя. Досить часто стається навіть так, що для деяких регіонів дешевше просто утримувати жителів за бюджетні кошти, сплачуючи «за просто так» регулярну допомогу, аніж створювати для них робочі місця. І саме через такі перепони фактично всі країни світу змушені використовувати державний бюджет для вирівнювання базових соціальних стандартів, перерозподіляючи громадські кошти від більш заможних до депресивних регіонів.

Сутність і зміст міжбюджетних відносин розкриваються у визначенні, яке міститься у статті 81 Бюджетного кодексу України, де міжбюджетні відносини визначаються як відносини між державою, Автономною Республікою Крим і територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

З визначення міжбюджетних відносин, яке міститься в Бюджетному кодексі України, зрозуміло, що суб’єктами цих відносин є виключно публічно-територіальні утворення (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), а об’єктом – фінансові ресурси (бюджетні кошти).

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Деякі науковці виділяють рівні поставленої мети при міжбюджетних відносинах.

Мета	Зміст
Основна	полягає у встановленні справедливого та неупередженого розподілу публічних фінансів, забезпеченні відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень
Стратегічна	полягає у сприянні соціально-економічного розвитку регіонів для забезпечення фінансової стабільності всієї країни

Відповідно до Бюджетного кодексу мета регулювання міжбюджетних відносин полягає у забезпеченні відповідності між повноваженнями на здійснення видатків і бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Більшість авторів трактує кінцеву мету бюджетного регулювання більш узагальнено - забезпечення необхідними коштами соціально-економічного розвитку та соціального захисту населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Отже, можна виділити довгострокову (стратегічну) і короткострокову (тактичну) мету регулювання міжбюджетних відносин.

Міжбюджетні відносини забезпечують територіальний перерозподіл фінансових ресурсів та здійснюють безпосередній вплив на соціально-економічний розвиток регіонів, правове регулювання міжбюджетних відносин реалізує конституційні права громадян. Крім того, необхідність у регулюванні міжбюджетних відносин виникає в основному тоді, коли у органів влади територіальної громади нижчого рівня при формуванні бюджетів з об’єктивних причин не вистачає коштів від дохідних джерел (власних, закріплених на постійній основі повністю чи частково), для забезпечення мінімально необхідних видатків у відповідності з покладеними на них функціями та повноваженнями.

Регулювання бюджетних правовідносин в аспекті міжбюджетних відносин передбачає функціонування відносин:

а) з таким об’єктом, як бюджетні кошти, які підлягають розподілу (міжбюджетні трансферти). Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Ці відносини можна назвати майновими міжбюджетними відносинами і сюди слід віднести:

- відносини по наданню базових дотацій (міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету);

- відносини по наданню субвенцій (міжбюджетних трансфертів для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції);

- відносини по наданню реверсних дотацій;

- відносини з надання додаткових дотацій;

б) процесуального, організаційного характеру:

- відносини із розподілу доходних джерел між рівнями бюджетної системи;

- відносини із закріплення видаткових повноважень між рівнями бюджетної системи;

- відносини із здійснення контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, які передані в рамках міжбюджетних відносин;

- відносини із подання звітів про отримання та використання бюджетних коштів у рамках міжбюджетних відносин.

У сукупності всі зазначені відносини утворюють міжбюджетні відносини в широкому розумінні [1].

Об’єднуючою ознакою є обов’язкова та виключна участь публічних суб’єктів – держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Загальними є і завдання, які вирішуються в міжбюджетних відносинах – забезпечення збалансованості всіх бюджетів бюджетної системи України. Разом з тим, Бюджетний кодекс України в статті 81 до міжбюджетних відносин відносить не всі відносини, які виникають між різними бюджетами, а тільки ті з них, які пов’язані з майновим аспектом, – передачею фінансових ресурсів (бюджетних коштів). Такі відносини утворюють міжбюджетні відносини у вузькому розумінні.

Міжбюджетні відносини всередині країни мають ґрунтува­тися на певних принципах, до яких у фінансово-правовій на­уці відносять, зокрема, такі:

1) збалансованість інтересів усіх учасників міжбюджетних відносин;

2) законодавче розмежування видаткових повноважень, відповідальності та доходних дже­рел між різними рівнями бюджетів;

3) самостійність бюджетів різних рівнів;

4) обґрунтованість надання фінансової допомоги та вирівнювання доходів місцевих бюджетів;

5) ефективність контрою за повнотою та цільовим характером використання фі­нансової допомоги.

Крім цього, варто виділити також ще кіль­ка принципів, на яких засновуються міжбюджетні відносини, а саме:

1) розподіл і закріплення видатків за певними рівнями бюджетної системи держави;

2) розмежування (закріплення) на постійній основі та розподіл за тимчасовими нормативами регулюючих доходів за бюджетами різних рівнів бюджетної системи держа­ви (відповідно до цього принципу щорічними законами про державний бюджет України розподіляються між бюджетами надходження, наприклад, від загальнодержавних податків і зборів);

3) рівність бюджетних прав органів місцевого самовря­дування (йдеться, зокрема, про право цих органів на власний бюджет, на мінімальний бюджет місцевого самоврядування, яки гарантується державою);

4) рівність усіх бюджетів держави у взаємовідносинах із державним бюджетом (тобто всі бюджети мають право на перерахування до них міжбюджетних трансфер­тів у тих чи інших формах).

В основу політики держави в сфері міжбюджетних відносин закладений принцип формування доходної та видаткової части­ни кожного бюджету. Відповідно до цього принципу, будь-який бюджет має бути забезпечений фінансовими ресурсами, достат­німи для покриття першочергових завдань. Слід погодитися з твердженням вчених про те, що, оскільки на практиці поки що цього немає, метою вказаної політики є перерозподіл ресурсів між бюджетами для вирівнювання доходної частини бюджетів нижчих рівнів до мінімально необхідного рівня мінімальної бюджетної забезпеченості.

Опрацьовані джерела також дають змогу виділити наступні ознаки міжбюджетних відносин:

- не всі суб'єкти бюджетних відносин належать до кола їх учасників;

- органи місцевого самоврядування та органи державної влади в процесі реалізації міжбюджетних відносинах виступають від імені адміністративно-територіальних утворень, які вони представляють;

- завжди пов'язані з фінансовою діяльністю адміністративно-територіальних утворень.

На сьогодні, згідно з Бюджетним кодексом України, можна виділити два рівні управління міжбюджетними відносинами:

- перший рівень встановлює пряме регулювання відносин між державним бюджетом і місцевими бюджетами АРК, областей, районів, міст Києва та Севастополя, міст обласного (республіканського для АРК) значення;

- на другому рівні встановлюються взаємовідносини між районними бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст, (зокрема районів у містах), а також між бюджетами міст обласного (республіканського АРК) значення, Севастополя та бюджетами адміністративно підпорядкованих їм міст, селищ, сіл.

Міжбюджетні відносини виконують наступні функції:

- розподіл між бюджетними ланками доходних повноважень;

- розподіл між бюджетними ланками витратних повноважень, прав та відповідальності.

Таким чином, формування міжбюджетних відносин - досить складна та багатогранна проблема. Вона стосується не лише суто розподілу фінансових ресурсів між різними рівнями бюджетної системи для виконання власних і делегованих повноважень, але й удосконалення діючої системи управління фінансуванням органів місцевого самоврядування та законодавчого розподілу функцій і відповідальності між центральними і місцевими органами влади.

Проте, основоположним принципом міжбюджетних відносин є принцип самостійності бюджетів, який виража­ється в наявності власних джерел доходів та в праві самостійно витрачати ці кошти. Однак часто бюджетам нижчого рівня не вистачає коштів для реалізації покладених на них завдань, і тоді з бюджетів вищого рівня можуть направлятися додаткові фінан­сові кошти цим бюджетам. Це, зокрема, відповідає статті 142 Кон­ституції України, згідно з якою держава бере участь у форму­ванні доходів бюджетів органів місцевого самоврядування, фі­нансово підтримуючи місцеве самоврядування. Крім того, від­повідно до статті 143 Конституції України органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повнова­ження органів виконавчої влади. При цьому держава зо­бов'язується фінансувати здійснення таких повноважень у пов­ному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків. Отже, потреба в доходах кожного бюджету часто змінюється, що спричинює необхідність в постійному бюджетному регулюван­ні, тобто в перерозподілі коштів в середині бюджетної систе­ми з метою збалансування всіх видів бюджетів.

Міжбюджетні відносини реалізуються за допомогою ме­ханізму бюджетного регулювання. Бюджетне регулювання являє собою перерозподіл (у доповнення до постійно закріпле­них доходів) частини загальнодержавних доходів між різними бюджетами з метою збалансування кожного з них. Саме за до­помогою бюджетного регулювання вирішуються такі завдання:

1) бездефіцитне збалансування кожного бюджету;

2) виділення регулюючих доходів із джерел, які забезпечують надходжен­ня коштів протягом року в розмірах, що відповідають видат­кам, які передбачені планами;

3) створення матеріальної за­цікавленості місцевих органів влади у виконанні бюджетів по загальнообов'язкових податках і доходах. При бюджетному регулюванні мають ураховуватися державні мінімальні со­ціальні стандарти, а також розмір мінімального місцевого бюд­жету.

Проблеми міжбюджетних відносин (фінансового (бюджетно­го) вирівнювання) в більшості зарубіжних країн викликають гострі політичні дискусії, адже «території-донори» повинні на­давати певну фінансову допомогу з власних бюджетів іншим. Проте як бути з принципом самостійності місцевих бюджетів, з правом вирішувати долю тимчасово вільних коштів, чи коли на­явним є профіцит бюджету? Для вирішення подібних проблем необхідно встановлювати чіткі законодавчі норми бюджетного регулювання, розмір мінімального бюджету для «бідних» тери­торій тощо.

Як співвідносяться фінансове вирівнювання та бюджетне ре­гулювання? Фінансове вирівнювання - це процес перерозподілу фінансових ресурсів на користь адміністративно-територіаль­них одиниць, які не мають достатньої власної доходної бази. Відповідний процес забезпечується центральними органами державної влади. Вважається, що це синонім поняття «бюджетне регулюван­ня». Фінансове вирівнювання є не абсолютним вирівнюванням доходів територіальних одиниць, а лише в цілому забезпечує цей процес (розділ VII Указу Президента України від 22 лип­ня 1998 р. № 810/98 з подальшими змінами та доповненнями «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні»). Проте, на нашу думку, фінансове вирівнювання є ширшим поняттям, що охоплює також і бюджетне регулюван­ня. Фінансове вирівнювання органів місцевого самоврядування може здійснюватися не лише в межах бюджету — є ще кошти, які спрямовуються від міжнародних фінансово-кредитних уста­нов на розвиток, наприклад, комунальних підприємств, водока­налів. Тобто безпосередньо кошти через бюджет не перерозподі­ляються і це не є бюджетним регулюванням.

Виходячи з умов сьогодення, некоректно стверджувати, що бюджетне регулювання сприяє створенню матеріальної зацікав­леності місцевих органів усіх рівнів щодо виконання планів по загальнодержавних податках і зборах. Вважаємо, що про таку зацікавленість неправильно говорити по відношенню до місце­вих органів влади, які формують бюджети базового рівня. За­значені бюджети завжди розраховують на отримання бюджет­них дотацій, субвенцій і субсидій зверху, заздалегідь очікують на них і знають, що їм повинні надати кошти з цих джерел.

Міжбюджетне регулювання не обмежується вирівнюванням бюджетної забезпеченості територіальних громад, де вона менша фінансових нормативів. До його функції також входить відшкодування бюджетам додаткових витрат чи втрат доходів, спричинених рішеннями органів влади іншого рівня, та можлива дольова участь бюджетів вищого рівня у витратах бюджетів нижчого рівня з урахуванням стимулювання пріоритетних (найбільш соціально значимих) напрямків витрачання коштів цих бюджеті в.

Отже, механізм бюджетного регулювання – це сукупність методів (у тому числі правових) і коштів, за допомогою яких держава здійснює вплив на процеси формування та використання бюджетних ресурсів.

Міжбюджетне регулювання здійснюється органами влади (як правило вищого рівня) шляхом вертикального (між різними ланками бюджетної системи) та горизонтального (між бюджетами однієї ланки бюджетної системи) вирівнювання бюджетної забезпеченості територіальних громад, в яких вона менша фінансових нормативів.

п. 50 ст. 25 БКУ визначає фінансовий норматив бюджетної забезпеченості як гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

А ст. 94 БКУ зазначає, що фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується для визначення розподілу окремих міжбюджетних трансфертів (освітня субвенція; субвенція на підготовку робітничих кадрів; медична субвенція).

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість населення чи споживачів гарантованих послуг тощо.

Загальний обсяг фінансових ресурсів за кожним видом міжбюджетних трансфертів розраховується на підставі державних соціальних стандартів і нормативів, які встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об'єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів за якими є недоцільним.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання гарантованих послуг залежно від:

1) кількості населення та споживачів гарантованих послуг;

2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.

Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Значну роль у регулюванні міжбюджетних відносин відіграє Міністерство фінансів України, у структурі якого діє Департамент місцевих бюджетів. На даний час в Україні перерозподіл бюджетних коштів між державним та місцевими бюджетами здійснюється на основі моделі віяла. Одним з основних методів регулювання бюджетів нижчих рівнів в даній моделі є метод відрахувань у відсотках від податкових та неподаткових доходів, закріплених за бюджетом вищого рівня. Такий метод фінансової підтримки бюджетів нижчого рівня не є новим і використовується в Україні більше ніж 70 років. Якщо немає можливості стабілізувати доходи і видатки місцевих бюджетів за допомогою цього методу, широко застосовується дотаційний метод, який передбачає планову передачу грошових коштів з бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня в абсолютній сумі частки грошових коштів. Цей метод застосовується в тому випадку, якщо в адміністративно-територіальних утвореннях немає достатніх резервів для збалансування бюджету.