Тема 14. Обставини, що виключають злочинність діяння

ТЕМА 14. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння

Необхідна оборона. Уявна оборона

Затримання особи, що вчинила злочин

Крайня необхідність

Фізичний або психічний примус

Виконання наказу або розпорядження

Діяння, пов'язане з ризиком (виправданий ризик)

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Рекомендована література до теми:

1. Конституція (Основний Закон) України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141. – (Бібліотека офіційних видань).

2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. – Ст. 131.– (Бібліотека офіційних видань).

3. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ ”ОДісей”, 2006.– 1184с.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 7 ”Про судову практику у справах про необхідну оборону” [електронний ресурс] // Верховний Суд України. – Режим доступу: www. scourt.gov.ua.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005р. № 14 ”Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” [електронний ресурс] //Верховний Суд України. – Режим доступу: www. scourt.gov.ua.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992р. № 8 ”Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” [електронний ресурс] //Верховний Суд України. – Режим доступу: www. scourt.gov.ua.

7. Вартилецька І.А., Плугатир В.С. Кримінальне право України. Альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського. – К.: Атіка, 2003. – С.88-105.

8. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник /Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-е вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2010. – С. 266 –300.

9. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник /за ред.А.С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. – К.: Істина, 2011. – С. 631 – 698.

10. Науково-практичний коментар Кримінального кодесу України. – 4-е вид., переробл. і доповн. /За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. –1184с.

11. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник. – Київ: ”Центр навчальної літератури”, 2004. – С. 229 – 247.

Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння

Нерідко громадяни, а також службові особи змушені здійснювати вчинки, що за зовнішніми своїми ознаками збігаються з тим чи іншим злочинним діянням, які проте, не є суспільно небезпечними і кримінально протиправними, а навпаки визнаються правомірними і як правило, суспільно корисними (позбавлення життя особи, яка посягає на життя інших, застосування зброї працівником міліції тощо). У науці такі вчинки – необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, виправданий ризик, виконання службового обов’язку, законного наказу тощо – називаються обставинами, що виключають суспільну небезпечність і протиправність – тобто злочинність діяння.

Такі обставини закріплені у розділі VІІІ КК ((Обставини, що виключають злочинність діяння) і їх перелік значно розширений у порівнянні з КК 1960 р. (було лише три – необхідна оборона, затримання злочинця, крайня необхідність).

Ці обставини характеризуються низкою загальних ознак.

Перша ознака полягає в тому, що всі вони являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії (необхідна оборона) або бездіяльності (ненадання допомоги при виконанні наказу). Разом з тим, такі вчинки можуть бути виправдані лише в тому разі, якщо вони викликані винятковими обставинами., тобто певними підставами, що й обгрунтовують необхідність таких вчинків.

Друга ознака – це зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих об’єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства).

Третя ознака полягає в тому, що вони мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди. Така правомірність грунтується або на суб’єктивному праві, або на юридичному обов’язку, або на владних повноваженнях. Тому зазначені обставини знайшли своє закріплення не тільки у КК, а й у інших законодавчих актах – законах ”Про міліцію”, ”Про службу безпеки України” та інш.

Четверта ознака характеризує ці обставини як суспільно корисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави. Разом з тим, у ряді випадків такі вчинки можуть бути і не суспільно корисними (заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності). В такому разі вони визнаються соціально допустимими (прийнятними).

П’ята ознака характеризує кримінально-правові наслідки вчинення діянь, які полягають в тому, що вчинення діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Обставини, що виключають злочинність діяння – це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Чинне кримінальне законодавство передбачає 7 видів обставин, що виключають злочинність діяння: необхідна оборона; затримання особи, що вчинила злочин; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття діяльності організованої групи чи злочинної організації.

У науковій літературі зустрічаються точки зору про наявність і інших обставин, які виключають злочинність діяння, однак не передбачені кримінальним законом. До них, на думку деяких вчених, належать:

– здійснення власного права;

– виконання професійних функцій;

– згода потерпілого на заподіяння шкоди.

Здійснення (реалізація, виконання) власного права – цевипадки, коли внаслідок реалізації прав особи, передбачених нормами права, вчиняються діяння, зовні подібні до тих, які передбачені нормами КК (наприклад знищення власного майна).

Виконання професійних функцій передбачає можливість спричинення шкоди охоронюваним законам інтересам, коли ця шкода заподіяна внаслідок вчинення діянь в межах професійних повноважень, які визначені відповідними законами, інструкціями, схемами та ін.

Згода потерпілого передбачає можливість спричинення шкоди, яка за загальними правилами є суспільно небезпечною і протиправною, але заподіяна за згодою потерпілого. На думку більшості вчених, які аналізували це питання, такі дії не можуть визнаватись правомірними і виключати злочинність діяння, хоча й існують прихильники їх визнання незлочинними.

 

Крайня необхідність

Крайня необхідність полягає у зіткненні охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб, суспільних інтересів чи інтересів держави, коли захистити один із них можна тільки шляхом заподіяння шкоди іншому. У разі дотримання передбачених кримінальним законом умов, таке заподіяння шкоди вважається правомірним.

Крайня необхідність як кримінально-правова категорія має тривалу історію розвитку. Право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності виникло ще за часів Стародавнього Риму і поряд з необхідною обороною вважалось одним із природних прав кожної людини. Сьогодні є всі підстави вважати інститут крайньої необхідності міжгалузевим, оскільки він відомий не тільки кримінальному, а й іншим галузям права, зокрема цивільному і адміністративному (ч.1 ст. 1171 ЦК та ст. 18 КупАП).

Ч.1 ст. 39 КК встановлює, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в дати обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Стан крайньої необхідності буде правомірним за наявності низки умов, які можна поділити на 2 групи:

– умови, що характеризують небезпеку;

– умови, що характеризують дії з її усунення.

До першої групи умов, що характеризують небезпеку належать: наявність небезпеки; реальність небезпеки; неможливість усунення небезпеки іншим чином.

1. Небезпека повинна бути об’єктивно існуючою, наявною, тобто здатною заподіяти шкоду правоохоронюваним інтересам (все, що визначало ознаки наявності небезпеки при необхідній обороні, стосується і її характеристик для ситуації крайньої необхідності), а не такою, що є результатом уявлень (очікувань) особи. Джерело небезпеки при крайній необхідності суттєво відрізняється від джерела небезпеки при необхідній обороні. Якщо в останньому випадку ним є виключно суспільне небезпечні дії людей, то в ситуації крайньої необхідності ними можуть бути: природні явища (пожежі, повені, землетруси, снігопади, буря, заметіль і т.ін.); будь-які дії (бездіяльність) людей; фізіологічні (біологічні) стани людей (хвороба, спрага, голод і т.ін.); дії машин та механізмів, технологічні процеси; дії тварин; дії людей, які не можуть визнаватись суб'єктами злочину.

2. Небезпека повинна бути реальною – вона вже розпочалася, але ще минула і вимагає від особи рішучих дій по її усуненню. Якщо реально загрози заподіяння шкоди не існує, або ж вона вже минула, чи можливість заподіяння шкоди віддалена в часі, а не є негайною і неминучою, то заподіяння шкоди інтересам, які охороняються, не може бути визнане правомірним і йому має даватися оцінка на загальних підставах із урахуванням положень про вплив помилки на кваліфікацію дій винного. Але якщо особа щиро помиляється щодо наявності загрози, її реальності, то її дії мають розглядатись як вчинені в стані крайньої необхідності.

Наприклад, якщо особа вимагає від касира магазину віддати їй гроші, що є в касі, погрожуючи у разі невиконання вимоги застосувати зброю, а в дійсності або предмет, яким вона погрожує, є непридатним для стрільби, або є лише імітацією зброї (іграшковий пістолет), то дії касира, який, сприймаючи загрозу як реальну, віддає наявні у касі гроші, мають розглядатись як вчинені у стані крайньої необхідності.

3. Неможливість усунення наявної небезпеки інтересу, що охороняється, без заподіяння шкоди іншому інтересу. Ця умова відображає, власне специфіку крайньої необхідності як обставини, що виключає злочинність діяння, і в юридичній літературі розглядається як фактична підстава крайньої необхідності. Поведінка особи, викликана критичною ситуацією, є крайнім заходом, до якого за звичайних умов заподіював шкоди не вдався би. Вимушеність, необхідність заподіяння шкоди одному з інтересів, що охороняються правом, за крайньої необхідності є єдиною реальною можливістю відвернути ще більшу шкоду іншому інтересу за умов, що склались. У разі можливості відвернення шкоди інтересу, який охороняється законом, без заподіяння шкоди іншому інтересу стан крайньої необхідності відсутній, а заподіяння шкоди має розцінюватись як неправомірне, навіть якщо відвернена шкода більша, ніж заподіяна.

Класичним прикладом, який наводиться в літературі для ілюстрації цього положення, є такий: якщо розлючений бугай напав на людину, то у разі можливості втекти, а не вбивати його, особа не повинна вбивати бугая для відвернення загрози заподіяння ним шкоди.

До другою групи умов, що характеризують дії з усунення небезпеки у стані крайньої необхідності, належать: захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства чи держави; заподіяння шкоди третім особам; заподіяна шкода не повинна перевищувати відвернену шкоду.

1. Захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства, держави як умова правомірності означає, що шкода при вчиненні діяння заподіюється охоронюваним законом об’єктам як групам суспільних відносин, що перебувають під охороною кримінального закону. При цьому доречно вести мову про 2 об’єкти діяння. До першого слід віднести ті суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом і яким завдається шкода, а до другого – суспільні відносини, що також перебувають під охороною кримінального закону і внаслідок такого діяння були збережені (захищені) від небезпеки.

2. Шкода при крайній необхідності заподіюється третім особам, тобто тим, хто не має до джерела небезпеки ніякого відношення. Шкода, заподіювана у стані крайньої необхідності не може бути абстрактною і завжди є реальною, конкретизованою та має конкретного адресата. Шкода може заподіюватись фізичним та юридичним особам, безпосередньо державі як суб’єкту правовідносин, органам державної влади та місцевого самоврядування, різноманітним громадським об’єднанням та організаціям (партіям, спілкам, асоціаціям, релігійним громадам) та іншим неурядовим структурам, що не мають статусу юридичної особи.

Проте шкода може спричинятись також інтересам особи, яка певним чином причетна до створення небезпеки заподіяння шкоди інтересам, що охороняються правом. Так, при гасінні пожежі знищується майно громадянина, необережне поводження якого з вогнем спричинило пожежу, тощо.

3. Шкода, яка заподіюється при вчиненні дій у стані крайньої необхідності, повинна бути меншою, ніж шкода відвернута. При заподіянні більшої чи рівної шкоди стан крайньої необхідності відсутній. Оцінювати наслідки відверненої і заподіяної шкоди, необхідно з урахуванням як пріоритетності цінностей, так і їх кількісного виразу. У кожному конкретному випадку це питання має вирішуватись індивідуально. Проте за всіх інших умов на перше місце за важливістю необхідно ставити людину, її життя, здоров'я, честь, гідність, свободу.

Наприклад для термінового транспортування тяжко хворого до лікарні громадянин А. заволодів транспортним засобом громадянина Б., доставив його вчасно до лікарні і тим самим врятував життя. В даному випадку гр.. А перебував в стані крайньої необхідності, оскільки відвернена школа (життя людини) є більш вагомою і більшою, ніж шкода завдана відносинам власності.

До речі у ч.4 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005р. № 14 ”Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” роз’яснено, що не є незаконним заволодіння транспортним засобом у стані крайньої необхідності, наприклад для того, щоб терміново доставити тяжко хвору людину до лікарні, приборкати стихійне лихо, усунути іншу небезпеку, яка загрожує людям, інтересам суспільства чи держави.

Найбільш принциповим питанням при вирішенні змісту умов правомірності крайньої необхідності є питання про допустимість (можливість)заподіяння шкоди життю чи здоров'ю однієї людини (кільком людям) для відвернення загибелі чи завдання шкоди здоров'ю більшої кількості людей. Щодо цього питання в науковій літературі висловлюються діаметрально протилежні погляди: від простої констатації висновку про те, що рятування власного життя за рахунок життя іншої людини є неправомірним, а у разі наявності загрози одночасно власному життю та життю іншої особи, тобто за наявності дилеми — загинути обом чи врятуватися комусь одному — суспільна небезпечність дій відсутня і складу злочину вони не мають, бо загибель одного із двох неминуча, – до висновку, що заподіяння смерті людині, непричетній до створення небезпеки, може бути визнано правомірним лише у випадку, якщо це було єдиним засобом зберегти життя кількох осіб.

Наприклад під час катастрофи судно затонуло у морі, а у шлюпці перебуває 20 врятованих пасажирів. За борт шляпки хапаються ще двоє людей внаслідок чого шлюпка починає набирати воду і тонути. Пасажири шлюпки відштовхують цих двох потопаючих від шлюпки і тим самим рятують життя 20 людей.

Проте жоден з наведених висновків не можна вважати однозначно правильним. При вирішенні питання про можливість позбавлення життя іншої особи в стані крайньої необхідності слід, перш за все, чітко розрізняти психічне ставлення до заподіяної шкоди особи, яка її заподіяла. Про стан крайньої необхідності може йтися лише при умисному, конкретизованому заподіянні конкретної шкоди. Необережне чи невинне заподіяння іншої шкоди при вчиненні дій у стані крайньої необхідності знаходиться за її межами, і йому має даватись оцінка на загальних підставах.

Крайня необхідність має ряд спільних ознак з необхідною обороною, але вони мають і ряд відмінностей:

1. Джерелом небезпеки при необхідній обороні є лише суспільно небезпечне посягання, що вчиняється фізичною особою, а джерелом небезпеки за крайньої необхідності можуть бути будь-які фактори.

2. Шкода при необхідній обороні може бути заподіяна лише особі, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, а в стані крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило, третім особам, тобто не особі, яка здійснила посягання, і не власним інтересам особи, котра заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності.

3. При виникненні стану необхідної оборони заподіяння шкоди не є обов'язковим, посягання може бути припинено шляхом звертання за допомогою до органів влади чи інших осіб, або особа може ухилитися від посягання (втекти), за крайньої необхідності заподіяння шкоди є обов'язковим і вимушеним.

4. Шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, може бути різною і навіть перевищувати шкоду, яка могла бути заподіяна суспільно небезпечним посяганням, за умови, що межі необхідної оборони не були перевищені; за крайньої необхідності заподіяна шкода завжди має бути меншою відверненої шкоди.

5. Згідно норм ЦК, шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, не підлягає відшкодуванню, якщо не були перевищені межі необхідної оборони, а шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності згідно зі ст. 445 ЦК повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла.

ТЕМА 14. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ