Загальне переохолодження (замерзання)

 

Для його виникнення має значення вологість, швидкість вітру, температу­ра повітря та стан людини.

Дія низької температури на організм може призвести до зниження темпе­ратури тіла та розвитку патологічного стану - гіпотермії (замерзання).

Клініка. У розвитку замерзання виділяють дві стадії. Спочатку, незважа­ючи на низьку температуру навколишнього середовища, температура тіла не знижується, а тримається на відповідному рівні. Цей період охолодження нази­вається стадією компенсації. У ній спрацьовують механізми фізичної термо­регуляції, спрямовані на обмеження тепловіддачі. Це здійснюється завдяки реф­лекторному спазму судин шкіри, зменшенню потовиділення та покращенню обміну речовин. За умови тривалого або інтенсивного впливу холоду механі­зми терморегуляції перенапружуються, температура тіла знижується і настає друга стадія охолодження - стадія декомпенсації. У ній знижується темпера­тура тіла, пригнічуються життєво важливі функції організму. Смерть настає від зупинки серця та гіпоксії мозку.

При загальному замерзанні у потерпілого розвивається слабість, адинамія, сонливість, запаморочення, дихання стає поверхневим, виникає брадикар­дія, знижується артеріальний тиск (90-80 мм рт.ст.) і температура тіла.

При подальшому замерзанні та зниженні температури тіла нижче 25°С поступово перестають функціонувати всі органи і системи. У разі зниження температури тіла нижче 20°С повернути потерпілого до життя неможливо.

Лікування. При загальному переохолодженні в першу чергу необхідно за­хистити потерпілого від подальшого охолодження. Його поміщають у тепле приміщення, міняють мокрий одяг, дають гарячого чаю, їжу, алкоголь. Найкращим засобом зігрівання потерпілого є ванна, початкова температура якої 36°С і поступово, протягом 15-20 хв, підвищується до 40-41°С. На такому рівні температуру води підтримують до повного зігрівання хворого. Поряд із цим, потерпілому вводять внутрішньовенно підігріті до 36°С такі розчини: 40-50 мл 40% глюкози, 5-10 мл 10% розчину хлориду кальцію, 400 мл реополіглюкіну, перфторану та ін. Ефективність проведених заходів оцінюється за відновленням дихання, покращанням діяльності серцево-судинної системи (пульс, артеріальний тиск), підвищенням температури тіла, відновленням функцій нирок і т. ін.

 

ЕЛЕКТРОТРАВМА

Поняття про електротравм у

 

Електротравма - це пошкодження органів і тканин, яке виникає внаслідок дії на них електричного струму великої сили та напруги і характеризується ураженням нервової системи (судоми, втрата свідомості), порушеннями сер­цево-судинної діяльності, дихання і поєднується з глибокими опіками. Ураження організму виникає внаслідок електрохімічної дії електричного струму на тканини та утворення тепла. Під впливом електричного струму в організмі відбувається зміна концентрації іонів і поляризації молекул у клітинах, при цьому внутрішньоклітинні білки перетворюються в гель з утворенням коагуляційного некрозу. Поряд із цим, у судинах виникає агрегація клітин крові: еритроцитів, тромбоцитів і лейкоцитів, що зумовлює тромбоз дрібних крово­носних судин, порушення мікроциркуляції та ураження внутрішніх органів. Дія струму, згідно із законом Джоуля, залежить від опору тканин, тривалості контакту з провідником, напруги та величини струму. Найбільш виражені ураження спостерігаються у м'язах та кровоносних судинах. Зміни в тканинах виникають при дії електричного струму напругою 24 В (сила струму 0,1 А) і вище. Сила струму в 0,5 А є смертельною. Найбільш небезпечними шляхами проходження електричного струму є верхня петля: "рука -рука", "рука - голо­ва", а також повна петля - "дві руки - дві ноги".

 

Клініка і діагностика

Під дією електричного струму великої напруги в організмі виникають за­гальні зміни, що характеризуються порушенням роботи в першу чергу серце­вого м'яза, центральної нервової системи та дихання і проявляється фібриля­цією шлуночків серця, втратою свідомості, судомами м'язів та зупинкою ди­хання. Слід пам'ятати, що електричний струм може зумовити зупинку серцевої діяльності не тільки під час його дії, але і після травми, через декілька годин і навіть днів.

Залежно від тяжкості ураження розрізняють чотири ступені електротравми:

1-й ступінь - судомні скорочення м'язів тулуба без втрати свідомості;

2-й ступінь - судомні скорочення м'язів із втратою свідомості;

3-й ступінь - су­домні скорочення м'язів із втратою свідомості та порушенням серцевої діяль­ності або дихання;

4-й ступінь - клінічна смерть.

Причинами смерті можуть бути: первинний параліч серця, дихання; ураження головних структур мозку (довгастого мозку, ЦНС). Найбільш тяжкі місцеві ураження тканин спостері­гають у місцях входу і виходу електричного струму, де розвивається коагуляційний некроз "знаки струму". Пошкодження тканин подібне до опіків ШБ-IV ступенів. Рана має кратероподібну форму з сіро-жовтими краями, інколи дном її є кістки. Характерною особливістю електричних опіків є їх повна неболючість внаслідок ураження нервових закінчень. Другою особливістю електроопіків є прогресування некрозу, який швидко поширюється на підлеглі тка­нини. Внаслідок тромбозу кровоносних судин ураження поширюється на м'я­зи, кістки тощо. При ураженні великих судин може розвинутись гангрена кінцівки або інших частин тіла.

При ураженні блискавкою, яка являє собою електричний атмосферний розряд до 2000 ампер, 1000 000 вольт, 5000 джоулів з розгрузком 0,0001 секунди, у потерпілих спостерігаються шок, явища струсу головного мозку. Потім ви­никає сонливість, загальмованість, головний біль, розлади зору, слуху, серце­во-судинної, дихальної систем і т. ін. На тілі потерпілого залишаються фігури блискавки - деревоподібні світло-рожеві розгалуження на шкірі, що виникли внаслідок розширення судинних капілярів шкіри.

 

Лікування електротравми

 

При наданні першої допомоги ураженому електричним струмом в пер­шу чергу необхідно звільнити його від дії струму, провести реанімаційні за­ходи, якщо в цьому є необхідність, накласти асептичну пов'язку на місце електроопіку.

При звільненні потерпілого від дії електричного струму слід пам'ятати, що дотик до його тіла може призвести до ураження струмом. Звільнити потерпілого від дії струму можна, вимкнувши вимикач, рубильник, запобіжник; пе­рерубати електричний дріт сокирою або лопатою з сухою дерев'яною руч­кою; відкинути дріт палицею, дошкою; відтягнути потерпілого, взявши його за край одягу.

Якщо потерпілий знаходиться в непритомному стані, слід терміново розпочати реанімаційні заходи. Враховуючи те, що при електротравмі зупинка серця настає в результаті фібриляції шлуночків, то серцево-легеневу реаніма­цію розпочинають з дефібриляції. Потерпілого кладуть на спину і проводять механічну дефібриляцію, наносячи удар кулаком у ділянку середньої третини груднини зліва з подальшою штучною вентиляцією легень (ШВЛ) за методом "рот до рота" (16-20 за 1 хв) і проведенням закритого масажу серця. Першу допомогу при зупинці серцевої діяльності необхідно проводити якомога рані­ше, в перші 5 хв, коли ще живі клітини головного мозку. Якщо потерпілий не проявляє ознак життя, реанімацію слід проводити до появи трупних плям. У народі існує думка про те, що оживити потерпілого від пошкодження елект­ричним струмом або блискавкою можна, закопавши його в землю. Однак цей захід немає ніякого наукового обгрунтування, а сама процедура є шкідли­вою, оскільки зумовлює асфіксію, охолодження тіла та втрату часу. Після проведення реанімаційних заходів, якщо потерпілий прийшов до свідомості, його необхідно напоїти (водою, чаєм, кавою, але не алкогольними напоями), тепло закутати, на ділянки опіків накласти сухі асептичні пов'язки. Усіх по­терпілих від дії електричного струму і блискавки негайно госпіталізують у реанімаційне відділення. У лікувальному закладі при необхідності продовжу­ють проводити реанімаційні заходи з використанням ШВЛ, корекції поруше­них функцій і обмінних процесів.

Місцеве лікування електричних опіків таке ж, як і термічних. Однак, на відміну від термічних опіків, відмежування некротичних тканин від здорових у цих хворих буває довготривалим. Хірургічну обробку опікової рани проводять у декілька етапів. У разі ураження кісток виконують ранню остеонекректомію, при обвуглені кінцівки - ампутацію. Рання ампутація попереджує роз­виток таких ускладнень, як кровотечі, сепсису, інтоксикації, ниркової недо­статності. Прогноз перебігу хвороби після одержання електротравми й ураження блискавкою залежить від обставин травми, стану організму потер­пілого, об'єму і якості першої допомоги та подальшого лікування. При тяжких ураженнях прогноз сумнівний, навіть при порівняно задовільному стані потер­пілого в перші години після травми.