Клініка і діагностика ступеня відмороження

 

Розрізняють чотири ступені відмороження.

Відмороження І ступеня. Екс­позиція холодової дії невелика. При цьому спостерігається блідість шкіри, яка при відігріванні набуває синюшного або багрово-червоного забарвлення. Після відігрівання зберігаються тактильна і больова чутливість, активні рухи в паль­цях кисті та стопи. Набряк тканин не прогресує. Біль у відморожених ділян­ках, незважаючи на легкість ураження, може бути від нестерпного до помірно вираженого. Одужання настає на 5-7-ий день хвороби.

Відмороження II ступеня. Характерною ознакою є утворення пухирів із прозорою рідиною, яка, як і при опіках, є близькою за складом до плазми. Пу­хирі в основному утворюються на 2-ий день після холодового ураження. Дно розкритих пухирів являє собою сосочково-епітеліальний шар шкіри, який, як правило, вкритий фібрином. Регенерація ушкоджених ділянок шкіри при відмо­роженнях II ступеня відбувається повністю, без утворення грануляцій і рубців, протягом 1-2 тижнів.

Відмороження ІІІ ступеня. Спостерігається некроз усіх шарів шкіри з можливим переходом на підшкірну клітковину. Спочатку утворюються пу­хирі, наповнені кров'янистим вмістом, шкіра набуває багряно-ціанотичного кольору, на дотик холодна. Після цього формуються некротичні струпи, після відпадання яких утворюються сполучнотканинні рубці. Середній термін ліку­вання становить 35-40 діб.

Відмороження IV ступеня. Характеризується змертвінням шкіри, прилег­лих м'яких тканин і кісток у вигляді муміфікації або гангрени. Уже в перші годи­ни знижується температура шкіри, спостерігається виражений набряк тканин. На 2-3-тю добу виникає муміфікація або розвивається волога гангрена відморожених ділянок. До кінця пер­шого тижня формується демар­каційна лінія, яка стає чіткішою наприкінці другого тижня, після чого може бути визначена межа уражених тканин. Слід зазначи­ти, що реактивний набряк тканин при відмороженнях займає значно більшу ділянку, ніж зона некрозу (рис.2.3.9).

 

 

 

Рис. 2.3.9. Хворий В. 36 років. Відмороження стоп IV ст.

Ампутація пальців і частини стопи.

 

Особливою формою від­мороження окремих ділянок організму є примороження та траншейна стопа.

 

Примороження

 

Примороження (холодовий нейроваскуліт) виникає при повторних легких відмороженнях (І ступеня). Уражаються в основному відкриті частини обличчя (кінчик носа, вуха, повіки), кисті, пальці стопи (при тісному взутті). При приморо­жені шкіра стає синюшною, часом червоного кольору, з пониженою чутливістю і холодною на дотик. Набряк тканин в основному відсутній.

 

"Траншейна" стопа

 

Це ураження виникає у людей, які довгий час перебувають на холоді в мокрому взутті. Захворювання починається з поступової втрати температурної чутливості в ділянці пальців, потім переходить на підошву і тильну повер­хню стопи. Розвитку "траншейної" стопи сприяє не лише довга дія вологого холоду, але і повторне зігрівання стопи та знову дія холоду. Дія повторного зігрівання й охолодження призводить до розладів кровообігу, порушення тро­фіки, нервової чутливості, внаслідок чого розвивається блідість, нечутливість і набряк стопи. Хворі не можуть знову одягнути зняте взуття. Часто спостер­ігаються пухирі або виражений набряк стопи. У тяжких випадках виникає то­тальний некроз стопи, що перебігає за типом вологої гангрени.

 

Лікування відморожень

 

Основними завданнями під час надавання першої допомоги при відморо­женнях є: зігрівання кінцівки, відновлення температури тканин до нормальних цифр і попередження розвитку інфекції.

Відморожені ділянки тіла розтирають спиртом, горілкою, чистою сухою тканиною, струменем зігрітого повітря.

Не можна розтирати відморожену ділянку тіла снігом, оскільки він ще більше охолоджує шкіру, може містити крупинки льоду, що пошкоджують тканини - виникає велика небезпека інфікування уражених ділянок.

У тяжких випадках відмороженні ділянки тіла (кінцівки) зігрівають у ванні. Спочатку вода повинна бути кімнатної температури, через 20-30 хв її підви­щують на 5°С і лише поступово протягом 1-2 години доводять до температу­ри 39-40°С. Забороняється зігрівати відморожені ділянки тіла (кінцівки) зра­зу у гарячій воді, біля плити, вогнища, це може спричинити тромбування су­дин та некроз тканин. Одночасно із зігріванням проводять легкий масаж ураженої ділянки прогладжуванням від периферії до центру, аж до потепління та почервоніння кінцівки. Хворим призначають ліжковий режим із підвищеним положенням кінцівки, проводять тепле закутування і дають гаряче пиття.

Поступове зігрівання не порушує структури охолоджених тканин, у по­терпілих спостерігають менше виражену інтоксикацію. При повільному зігріванні та подальшому проведенні лікування, навіть якщо не вдається уник­нути некрозу тканин, він, як правило, є сухим, а при швидкому, активному зігріванні може стати вологим. Крім цього, при швидкому зігріванні підси­люється больовий синдром, виникає виражена інтоксикація організму.

Зігріту ділянку тіла або кінцівку слід висушити, обтерти спиртом або го­рілкою, накласти чисту (краще стерильну) пов'язку з товстим шаром вати і укласти (кінцівку) на шину. При відмороженнях II, III, IV ступенях потерпі­лому необхідно ввести профілактичну дозу протиправцевої сироватки й анатоксин.

Під час подальшого лікування потерпілих із відмороженнями проводять заходи, спрямовані на відновлення кровобігу в уражених ділянках, лікування місцевого процесу, профілактику інфекційних ускладнень. Хворим призначають спазмолітики (но-шпу, спазмоверин, баралгін або спасфон тощо).

Для зняття спазму периферійних судин та покращання мікроциркуляції в кінцівках внутрішньоартеріально вводять суміш із 10 мл 0,25% розчину ново­каїну, 2 мл папаверину, 2 мл 1% розчину нікотинової кислоти і 10 тис. ОД ге­парину. Вказану суміш переважно застосовують у реактивний період (протя­гом перших 5 діб після травми).

Для профілактики тромбозів призначають антикоагулянти. Добова доза антикоагулянтів (гепарину) становить 30-40 тис. ОД, можна вводити кальци-парин, фраксипарин, фрагмин, клексан. Крім цього, призначають вітаміни гру­пи В, С та антибіотики широкого спектра дії.

При наявності змертвіння проводять некротомію, ампутацію відморо­женого сегмента, при необхідності - автодермопластику, реконструктивні операції.