Додаткові протоколи Женевських конвенцій

Визначення ЦЗ

Вперше нормативне визначення «цивільний захист» було закріплене в проекті Закону України «Про правові засади цивільного захисту», ухваленому Верховною Радою України у червні 2004 р. Відповідно до цього Закону цивільним захистом визначено систему організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період

Таким чином, з цього визначення випливає, що цивільний захист охоплює собою й цивільну оборону, а створена відповідно до цього Закону Єдина система цивільного захисту поглинає органи управління, сили та засоби Цивільної оборони України і Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру. Тобто Законом України «Про правові засади цивільного захисту» створено одну систему замість двох, яка вирішує завдання, що стосуються захисту населення і в мирний, і у воєнний час.

Із змісту цього Закону випливає, що цивільний захист є ширшим поняттям порівняно з цивільної оборони, оскільки включає не лише питання запобігання, припинення та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а й турботу про постраждале населення вже після ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Законодавець розглядає цивільний захист як систему заходів. А як відомо, система – єдине ціле, що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів; безліч елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність. Вона складається з таких взаємообумовлених та взаємопов’язаних компонентів: прогноз можливих надзвичайних ситуацій та наслідків їх виникнення для населення; безперервне спостереження і контроль за станом довкілля; оповіщення (попередження) населення про загрозу виникнення та факт надзвичайної ситуації; евакуація людей з небезпечних зон і районів; інженерний, медичний, радіаційний та хімічний захист; застосування спеціальних режимів захисту населення на зараженій території; оперативне і достовірне інформування населення про стан його захисту від надзвичайних ситуацій, порядок дій; підготовка до дій у надзвичайних ситуаціях населення, керівників усіх рівнів, персоналу підприємств, організацій та установ, а також органів управління і сил; проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах надзвичайних ситуацій та осередках ураження; забезпечення захисту від вражаючих факторів надзвичайних ситуацій продовольства і води; створення фінансових та матеріальних резервів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій.

Відповідно до Указу Президента України «Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України у Державну службу цивільного захисту» цивільний захист має формуватися як державна система органів управління, сил і засобів. Таким чином, доцільно, дефініцію, яка закріплену у Законі України «Про правові засади цивільного захисту», викласти у такій редакції: цивільний захист – це державна система заходів, які реалізуються публічною адміністрацією та добровільними формуваннями, що забезпечують виконання природоохоронних, соціально-реабілітаційних, гуманітарних, інженерно-технічних, протиепідемічних заходів у сфері ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру (у мирний та воєнний час), спрямованих на захист населення, сільськогосподарських тварин і рослин, матеріальних і культурних цінностей, об’єктів економіки і довкілля.

 

Додаткові протоколи Женевських конвенцій

8 червня 1977 до Женевських конвенцій під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста були прийняті два Додаткових протоколи: Протокол I, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, і Протокол II, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру. Додатковий Протокол 1 (про захист жертв міжнародних збройних конфліктів) і Додатковий Протокол II (про захист жертв збройних конфліктів не міжнародного характеру) вдосконалили сферу дії Женевських конвенцій щодо захисту жертв збройних конфліктів та методів і засобів ведення війни. Зазначені міжнародні документи передбачають такі основні вимоги до воюючих сторін: усі поранені, хворі, особи, що зазнали корабельної аварії, медичні формування, цивільний і духовний персонал користуються повагою і захистом; право сторін, що перебувають у конфлікті, вибирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим; забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення воєнних дій, які можуть завдати надмірних руйнувань або надмірних страждань; забороняється застосовувати методи і засоби ведення воєнних дій, які можуть завдати значної довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу особи, що беруть участь у воєнних діях і потрапляють під владу супротивної сторони, є військовополоненими і користуються захистом Третьої Женевської конвенції; для забезпечення прав цивільного населення, а також діяльності цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні чітко проводити межу між цивільним населенням і комбатантами, цивільними об'єктами і військовими об'єктами та відповідно спрямовувати свої дії виключно проти військових об'єктів; цивільне населення, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу і т. д.

У 2005 до Женевської конвенції був прийнятий Додатковий протокол III. Цей Протокол підтверджує та доповнює положення чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року («Женевські конвенції») та, у відповідних випадках, двох Додаткових протоколів до них від 8 червня 1977 року («Додаткові протоколи 1977 року»), що стосуються відмітних емблем, а саме: червоного хреста, червоного півмісяця, червоного лева й сонця, та застосовується у тих самих випадках, що й ці положення.

Конфліктуюча сторона, яка порушує положення Конвенцій або Протоколів, несе відповідальність за всі дії осіб із складу її збройних сил.

Класифікаційні ознаки НС

- За характером подій (НС техногенного, природного, соц-політичного, військового характеру);

- За теритоіальним поширенням, обсягами, заподіяними або очікуванми економічними збитками (об»єктового, місцевого, регіонального, державного рівнів);

- За швидкістю поширення та раптовістю протікання (раптові НС, з небезпекою, яка швидко поширюється, з небезпекою, яка поширюється помірно, з небезпекою, яка повільно поширюється);

- За загальними причинами виникнення;

- За масшатбами наслідків.

 

Рис. 1. Надзвичайні ситуації природного характеру

• за розмірами заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат;

• за кваліфікаційними ознаками надзвичайних ситуацій.

Природні надзвичайні ситуації класифікують за видами мож­ливих природних явищ, що призводять до їх виникнення: * небезпечні геологічні, * метеорологічні, * гідрологічні морські та прісноводні явища, * деградація ґрунтів чи надр, * природні пожежі, * зміна стану повітряного басейну, * інфекційна захво­рюваність людей та сільськогосподарських тварин, * масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами і збудниками, * зміна стану водних ресурсів і біосфери тощо.

Кожний клас стихійних лих класифікується за характеристи­ками явища, які визначають особливості дії факторів ураження на людей, навколишнє природне середовище та суб'єкти госпо­дарської діяльності.

• Природна надзвичайна ситуація - це обстановка на визначеній території або акваторії, що склалася у разі виникнення джерела природної надзвичайної ситуації, яка може потягти або потягла за собою людські жертви, завдати шкоди здоров'ю людей і довкіллю, а також призвести до значних матеріальних втрат і порушення життєдіяльності людей.

• Джерело природної НС - це небезпечне природне явище або процес, внаслідок якого па визначеній території або акваторії виникла або може виникнути НС.

• Фактор ураження джерела природної НС – це складова небезпечного природного явища або процесу, що викликана джерелом природної НС і характеризується фізичними, хімічними, біологічними діями і проявами, які визначені або виражені відповідними параметрами.

• Дія джерела ураження природної НС - це негативний вплив одного або сполучених факторів ураження джерела при­родної надзвичайної ситуації нажиття і здоров'я людей, сільсь­когосподарських тварин і рослин, об'єкти економіки та довкілля.

• Небезпечне природне явище - це подія природного по­ходження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

 

Причини регулювання ЦЗ ЦО

Цивільний захист - система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період;

Цивільна оборона України — є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природнього та воєнного характеру.

Цивільна оборона — галузь науки, яка вивчає теоретичні, науково-технічні, технологічні, економічні, екологічні, соціально-політичні проблеми, які викликають порушення нормальних умовжиття та діяльності людей на окремій території (акваторії) або об'єктів на ній (об'єктів на морі), внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха або небезпечного випадку, що призвели або можуть призвести до неможливості проживання населення на зазначеній території або об'єкті, проведення там господарчої діяльності, загибелі людей або до значних матеріальних збитків.

Саме слово оборона передбачає, що в країні оголошено стан війни, а отже потрібно тримати оборону, а цивільний захист передбачає ряд заходів, які допоможуть запобігти виникненню надзвичайної ситуації, та в разі її виникнення, допоможуть людині в тій чи іншій ситуації.

Визначення ЦЗ

Вперше нормативне визначення «цивільний захист» було закріплене в проекті Закону України «Про правові засади цивільного захисту», ухваленому Верховною Радою України у червні 2004 р. Відповідно до цього Закону цивільним захистом визначено систему організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період

Таким чином, з цього визначення випливає, що цивільний захист охоплює собою й цивільну оборону, а створена відповідно до цього Закону Єдина система цивільного захисту поглинає органи управління, сили та засоби Цивільної оборони України і Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру. Тобто Законом України «Про правові засади цивільного захисту» створено одну систему замість двох, яка вирішує завдання, що стосуються захисту населення і в мирний, і у воєнний час.

Із змісту цього Закону випливає, що цивільний захист є ширшим поняттям порівняно з цивільної оборони, оскільки включає не лише питання запобігання, припинення та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а й турботу про постраждале населення вже після ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Законодавець розглядає цивільний захист як систему заходів. А як відомо, система – єдине ціле, що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів; безліч елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність. Вона складається з таких взаємообумовлених та взаємопов’язаних компонентів: прогноз можливих надзвичайних ситуацій та наслідків їх виникнення для населення; безперервне спостереження і контроль за станом довкілля; оповіщення (попередження) населення про загрозу виникнення та факт надзвичайної ситуації; евакуація людей з небезпечних зон і районів; інженерний, медичний, радіаційний та хімічний захист; застосування спеціальних режимів захисту населення на зараженій території; оперативне і достовірне інформування населення про стан його захисту від надзвичайних ситуацій, порядок дій; підготовка до дій у надзвичайних ситуаціях населення, керівників усіх рівнів, персоналу підприємств, організацій та установ, а також органів управління і сил; проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах надзвичайних ситуацій та осередках ураження; забезпечення захисту від вражаючих факторів надзвичайних ситуацій продовольства і води; створення фінансових та матеріальних резервів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій.

Відповідно до Указу Президента України «Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України у Державну службу цивільного захисту» цивільний захист має формуватися як державна система органів управління, сил і засобів. Таким чином, доцільно, дефініцію, яка закріплену у Законі України «Про правові засади цивільного захисту», викласти у такій редакції: цивільний захист – це державна система заходів, які реалізуються публічною адміністрацією та добровільними формуваннями, що забезпечують виконання природоохоронних, соціально-реабілітаційних, гуманітарних, інженерно-технічних, протиепідемічних заходів у сфері ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру (у мирний та воєнний час), спрямованих на захист населення, сільськогосподарських тварин і рослин, матеріальних і культурних цінностей, об’єктів економіки і довкілля.

 

Додаткові протоколи Женевських конвенцій

8 червня 1977 до Женевських конвенцій під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста були прийняті два Додаткових протоколи: Протокол I, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, і Протокол II, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру. Додатковий Протокол 1 (про захист жертв міжнародних збройних конфліктів) і Додатковий Протокол II (про захист жертв збройних конфліктів не міжнародного характеру) вдосконалили сферу дії Женевських конвенцій щодо захисту жертв збройних конфліктів та методів і засобів ведення війни. Зазначені міжнародні документи передбачають такі основні вимоги до воюючих сторін: усі поранені, хворі, особи, що зазнали корабельної аварії, медичні формування, цивільний і духовний персонал користуються повагою і захистом; право сторін, що перебувають у конфлікті, вибирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим; забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення воєнних дій, які можуть завдати надмірних руйнувань або надмірних страждань; забороняється застосовувати методи і засоби ведення воєнних дій, які можуть завдати значної довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу особи, що беруть участь у воєнних діях і потрапляють під владу супротивної сторони, є військовополоненими і користуються захистом Третьої Женевської конвенції; для забезпечення прав цивільного населення, а також діяльності цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні чітко проводити межу між цивільним населенням і комбатантами, цивільними об'єктами і військовими об'єктами та відповідно спрямовувати свої дії виключно проти військових об'єктів; цивільне населення, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу і т. д.

У 2005 до Женевської конвенції був прийнятий Додатковий протокол III. Цей Протокол підтверджує та доповнює положення чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року («Женевські конвенції») та, у відповідних випадках, двох Додаткових протоколів до них від 8 червня 1977 року («Додаткові протоколи 1977 року»), що стосуються відмітних емблем, а саме: червоного хреста, червоного півмісяця, червоного лева й сонця, та застосовується у тих самих випадках, що й ці положення.

Конфліктуюча сторона, яка порушує положення Конвенцій або Протоколів, несе відповідальність за всі дії осіб із складу її збройних сил.