Потенційно небезпечні об’єкти їх види та характеристика

До потенційно-небезпечних об’єктів (ПНО) в першу чергу відносяться:

- хімічно небезпечні об’єкти (ХНО);

- вибухові та пожежно небезпечні об’єкти (ВПНО);

- радіаційно небезпечні об’єкти (РНО);

- гідродинамічнонебезпечні об’єкти (ГДНО).

Надзвичайній ситуації техногенного характеру, як правило, передує аварійна ситуація. Своєчасне виявлення аварійної ситуації, впровадження запобіжних заходів може відвернути виникнення надзвичайної ситуації.

Техногенні аварії та катастрофи виникають на ПНО, як правило, при подіях екстремального характеру, коли має місце різке і значне за величиною відхилення параметрів технологічних процесів від нормального їх значення, що і викликає аварійну ситуацію і ризик аварії та виникнення надзвичайної ситуації.

Радіаційно небезпечні об’єкти

Об’єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, хімічні й біологічні речовини, пожежовибухові, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють загрозу виникнення НС є потенційно небезпечними об'єктами. Особливу небезпеку для людей і навколишнього середовища становлять радіаційно небезпечні об'єкти (РНО).

До РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення і переробки ядерного палива, підприємства поховання радіоактивних відходів, науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та ін.

Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучно­го походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кор­дону для використання у господарстві та побуті, що негативно впли­вають на життя та здоров'я людей, тварин і рослин, обов'язково вно­сяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних ре­човин і біологічних препаратів.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:

1) заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують СДЯР;

2) заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів;

3) виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДЯР;

4) підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

5) залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах переміщення СДЯР;

6) транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові та морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

7) склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

8) склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти

В Україні є понад 1200 великих вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких знаходиться понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Ці об'єкти розташовані в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентро­вані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та ма­шинобудівні підприємства, розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафтогазопромисли і вугільні шахти.

За певних умов, у процесі виробництва стають небезпечними і легко спалахують деревний, вугільний, борошняний, зерновий, амо­нієвий, торф'яний, льняний та бавовниковий пил.

 

Принципи побудови системи цивільного захисту

Структура ЦЗ

ЦЗ України організується за територіально-виробничим принципом на всій території і являє собою сукупність структур державного управління підприємств, організацій і спеціально створених органів керівництва та сил цивільної оборони. Заходи ЦЗ проводяться на всій території держави, як правило заздалегідь з врахуванням можливостей кожного району.

Територіальний принцип полягає в організації ЦЗ на території областей, міст і районів, сільських місцевостей відповідно до адміністративного поділу території. Згідно з цим, відповідальність за стан ЦЗ на цих територіях несуть виконавчі органи влади, а начальниками ЦЗ, які безпосередньо здійснюють керівництво ЦЗ є голови виконавчих органів влади.

Виробничий принцип полягає в організації ЦЗ в кожній установі, підприємстві (об’єкті).

Загальне керівництво ЦЗ України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, Раду Міністрів республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності. Начальником ЦЗ України є Прем’єр-Міністр України.

Безпосереднє керівництво цивільним захистом України здійснює начальник штабу ЦЗ України, який підпорядкований Прем’єр-Міністру. При штабі ЦЗ України є державні курси, де навчаються керівний склад вищих органів влади, керівний склад ЦЗ і великих підприємств, а також викладачі ЦЗ вузів.

Начальниками ЦЗ згідно з адміністративно-територіальним поділом України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками ЦЗ в міністерствах інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, установах і організаціях є їх керівники.

В області начальником ЦЗ є голова держаної виконавчої влади. При начальнику ЦЗ області утворюється штаб ЦЗ, обласна евакокомісія, комісія з надзвичайних ситуацій. При штабі ЦЗ області існують курси ЦЗ. Начальником ЦЗ міста є голови держаної виконавчої влади. При цьому створюється штаб ЦЗ, міська евакокомісія, територіальні ЦЗ цивільної оборони і в сільській місцевості.

Органи управління зі справ ЦЗ, що входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Начальники ЦЗ несуть повну відповідальність за здійснення заходів ЦЗ на підлеглих їм територіях.

 

Завдання штабів ЦЗ:

- своєчасне планування дій сил цивільної оборони;

- підтримання в постійній готовності формувань до виконання завдань в зонах масового ураження людей, зонах стихійного лиха, аварій і катастроф;

- організація розвідки;

- підтримання надійного зв’язку з підпорядкованими штабами і формуваннями;

- розгортання пунктів управління, їх переміщення і охорона;

- забезпечення діяльності сил ЦЗ, які знаходяться в вихідних районах.

Силами ЦЗ є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування. Безпосереднє керівництво військами ЦЗ здійснює начальник штабу ЦЗ країни.

До сил ЦЗ відносяться:

- військові частини ЦЗ (4 бригади, 4 полки);

- спеціалізовані формування цивільної оборони (4 загони);

- невоєнізовані формування, які створюються на ОНГ.

Війська ЦЗ виконують завдання щодо захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, воєнних дій, а також проводять рятувальні і інші невідкладні роботи (РіНР). Для виконання специфічних робіт, пов’язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтогазовидобувних промислах, створюються спеціалізовані формування.

 

Цивільний захист базується на наступних принципах:

1.Гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров’я та їх майна, а юридичним особам – права на безпечне функціонування.

2.Добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я.

3. Комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту.

4. Створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків.

5. Територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту

6. Мінімізації заподіяння шкоди довкіллю.

7. Гласності, вільного доступу населення до інформації у сфері
цивільного захисту відповідно до законодавства.

Причини регулювання ЦЗ ЦО

Цивільний захист - система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період;

Цивільна оборона України — є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природнього та воєнного характеру.

Цивільна оборона — галузь науки, яка вивчає теоретичні, науково-технічні, технологічні, економічні, екологічні, соціально-політичні проблеми, які викликають порушення нормальних умовжиття та діяльності людей на окремій території (акваторії) або об'єктів на ній (об'єктів на морі), внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха або небезпечного випадку, що призвели або можуть призвести до неможливості проживання населення на зазначеній території або об'єкті, проведення там господарчої діяльності, загибелі людей або до значних матеріальних збитків.

Саме слово оборона передбачає, що в країні оголошено стан війни, а отже потрібно тримати оборону, а цивільний захист передбачає ряд заходів, які допоможуть запобігти виникненню надзвичайної ситуації, та в разі її виникнення, допоможуть людині в тій чи іншій ситуації.