Проте жоден з них не можна визнати абсолютно прийнятним.

Вторинне використання відходів - найбільш ресурсозберігаючий шлях, але не завжди рентабельний як в економічному, так і в екологічному плані. Тут існує ряд проблем.

Перша проблема полягає в тому, що перш ніж сміття використовувати, його необхідно розсортувати. Папір, залізяки, бите скло – повинно перебувати окремо. Очевидно, розсортувати сміття, вже надійшов на звалище, практично неможливо - автоматів таких немає, а люди працюють дуже повільно, та й шкідливо це для їхнього здоров'я. Тому сортувати сміття треба в той момент, коли його викидають. Отже, кожна людина повинна завести окремі відра для харчових відходів, паперу, пластмаси і т.д. Такий підхід приживається в селах, але в містах подібні ідеї запровадити важко.

Друга проблема - доставка сміття до місця переробки. Якщо сміття і споживачів продуктів його переробки багато, то і заводів, здатних переробляти відходи такого типу, можна набудував багато. Тоді,наприклад, бите скло, зібране з навколишніх смітників, будуть переробляти на численних склозаводах.

Третя проблема полягає в тому, що сміття - сировина принципово нестандартне, тобто кожна нова партія сміття, що надходить на переробку,буде помітно відрізнятися від попередньої за цілим рядом параметрів. Тому сміття неможливо використовувати як сировину для виробництва високоякісної продукції.

Таким чином, така приваблива, на перший погляд, ідея вторинного використання побутового сміття досі майже не знаходить втілення.

Виключення складають харчові та рослинні відходи на садових ділянках і в сільських будинках, які компостують, отримуючи корисне добриво.

Тому сміття доводиться або вивозити на звалища, або спалювати.

По-друге, їх вентилюють, щоб не допустити утворення горючих іотруйних газів. Сміття на смітник насипають так, щоб її поверхня була рівною.

При нормальному експлуатуванні АЕС дають значно менше шкідливих викидів в атмосферу, ніж

ТЕС, які працюють на органічному паливі. Робота АЕС не впливає на вміст кисню і вуглекислого газу

В атмосфері, не змінюючи її хімічного складу.

Основний фактор забруднення – радіоактивність. Радіоактивність контура ядерного реактора

Обумовлена активністю продуктів корозії і проникнення продуктів поділу в теплоносії. Це стосується

Майже всіх речовин, які взаємодіють з радіоактивним випромінюванням. Прямий вихід радіоактивних

Відходів попереджується багатоступеневою системою захисту.

Найбільшу небезпеку становлять аварії АЕС і безконтрольне розповсюдження радіації. Аварія на

ЧАЕС призвела до глобальної катастрофи, наслідки якої відомі всім і детально описані в науковій,

Технічній та популярній літературі.

Друга проблема експлуатації АЕС – теплове забруднення. Основне тепловиділення відбувається в

Конденсаторах паротурбінних установок. Скид охолоджувальної води ядерних енергетичних установок

Не виключає їх радіаційного впливу на водне середовище. Використання повітря на АЕС визначається

Необхідністю розбавлення забруднюючих викидів і забезпечення нормальних умов роботи персоналу.

Важливими особливостями впливу АЕС на довкілля є переробка радіоактивних відходів, також

Необхідність їх демонтажу і захоронення елементів обладнанн.

Дискусії щодо вживання генетично модифікованих продуктів ведуться досить часто. Аргументи прихильників генно-модифікованих організмів засновані на високій урожайності та дешевизні генетично - модифікованих продуктів, можливості нагодувати увесь світ і подолати голод у багатьох країнах. Деякі вчені наголошують на тому, що за допомогою генної інженерії можна значно підвищити смакові та поживні якості продукту. Аргументами проти є збільшення використання в сільському господарстві токсичних пестицидів, генетичне забруднення земель, загроза родючості грунту, виникнення нових штамів вірусів рослин. На якій стадії випробувань перебувають генетично-модифіковані продукти в Україні швидше за все не може сказати ніхто. Використання генно-модифікованих компонентів вітчизняним законодавством не регулюється. Але, на наш погляд, на кожний генно-модифікований компонент, що входить до складу харчових продуктів, треба мати повну інформацію аж до описів патентів, використаних під час конструювання генно-модифікованих організмів, дані про наявність диких родичів на території держави, про країни, де ці агрокультури вже випробовувалися, повні дані токсикологічних випробувань тощо. Без такої інформації ввезення генно-модифікованих продуктів являє собою загрозу національній безпеці. Ні в Законі України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», ні в Законі «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», як і в жодному з документів санітарної служби МОЗ України, Прикордонної державної інспекції з карантину рослин та Департаменту ветеринарної медицини немає термінів «генно-модифіковані організми», «трансгени», «генно-модифіковані продукти».

Токсичні відходи – це відходи, що мають такі хімічні, біологічні чи ін. небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для довкілля і здоров'я людини та потребують спец, методів і засобів поводження з ними.Їх не можна ховати біля населених пунктів, грунтових вод.

5.

Це – найнебезпечніший фізико-хімічний забруднювач середовища мешкання, що вкрай негативно діє на живі і неживі об’єкти. Радіоактив-ні випромінювання іонізують, тобто руйнують речовини – неорганічні, органічні, клітини організму..

L – це потік позитивно заряджених частинок, маса яких дорівнює масі атома Гелію, а заряд цих частинок вдвічі більший,ніж заряд електрона.Для опромінення джерело випромінювання повинно потрапляти в середину організму.

В – це потік електронів,швидкість їх руху близька до швидкості світла.Для опромінення джерело випромінювання повинно потрапляти в середину організму.

Y- жорсткі електромагнітні коливання, подібні до рентгенівських променів, вони мають дуже велику проникну здатність.

7. Зміна клімату й глобальне потепління має ряд впливів на флору та фауну.Рослини і тварини, що звикли до більш прохолодного клімату, будуть змушені переміщуватися до полюсів або у високогір'я, якщо клімат стане хоч ненабагато теплішим. Цей процес спостерігається в багатьох місцях на планеті - в Альпах, у гористому Квінсленді в Австралії, у мрячних лісах Коста Ріки.Впливи на види стають настільки значними, що ці переміщення можуть слугувати індикатором світового потепління. Вони є німими свідченнями швидких змін, що вражають Землю. Учені пророкують, що глобальне потепління в найближчому майбутньому може викликати масове вимирання диких тварин, впливаючи більш ніж на 1 млн видів, тобто біля чверті всіх видів, відомих на цей час. Світовий перегрів викликає значні зміни в кліматичних умовах і це може порушити чутливі екосистеми, у яких мешкають види. Види, що знаходяться під загрозою знищення через зміну клімату, вже можуть бути знайдені по всьому світі.

Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія, головою якої було призначено заступника голови Ради міністрів СРСР Бориса Євдокимовича Щербина. Для координації робіт були також створені республіканські комісії в Білоруській, Українській РСР і в РРФСР, різні відомчі комісії і штаби. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини, як регулярні, так і складені з терміново зібраних резервістів. Їх всіх пізніше стали називати «ліквідаторами» (слід зазначити, що певна частина, досить велика, військових-призовників не змогла отримати цей статус через «втрату» документів про місце служби). Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 1986—87 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 чоловік.

У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйознішим наслідкам. Наприклад, існували побоювання, що через залишкове тепловиділення в паливі, що залишається в реакторі, станеться розплавлення активної зони. Розплавлена речовина могла б проникнути в затоплене приміщення під реактором і викликати ще один вибух з великим викидом радіоактивності. Вода з цих приміщень була відкачана. Також були прийняті заходи для того, щоб запобігти проникненню розплавленої речовини в ґрунт під реактором.

Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний «саркофаг» (об'єкт «Укриття»). Оскільки було вирішено запустити 1-й, 2-й і 3-й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофага було завершене в кінці листопада 1986 року.

9. ГЕС у наш час виробляють близько 20 % електроенергії в світі. Деякі країни з гірським рельєфом і швидкими ріками (Норвегія, Таджикистан, Киргизстан) в основному забезпечують свої потреби в електроенергії за рахунок ГЕС. У порівнянні з ТЕС і АЕС гідроелектростанції мають певні переваги: зовсім не забруднюють атмосфери. Затоплюючи водосховищами порожисті ділянки рік, ГЕС поліпшують роботу річкового транспорту, а працюючи в парі з ТЕС,— роботу енергосистеми, беручи на себе навантаження в часи максимального (пікового) споживання електроенергії, оскільки агрегат ГЕС можна ввести в дію дуже швидко, на відміну від агрегатів ТЕС, яким потрібно кілька годин для розігріву й виходу на робочий режим (або ж потрібно утримувати один з агрегатів у «гарячому» режимі, витрачаючи дефіцитне пальне).
Разом з тим ГЕС, особливо ті з них, що побудовані на рівнинних ріках, завдають великої екологічної шкоди. Наприклад, водосховищами на Дніпрі затоплено величезні площі родючих земель: Київським — 922 км2, Канівським — 675, Кременчуцьким — 2250, Дніпродзержинським — 567, Дніпровським — 410, Каховським — 2155 км2. У сумі це становить майже 7 тис. квадратних кілометрів — чверть території Бельгії. Важко підрахувати колосальну вартість тієї сільгосппродукції, яка не одержана Україною внаслідок затоплення цієї величезної площі найродючіших в Європі земель. Із затоплених площ довелось відселити жителів сотень сіл, прокласти нові комунікації й дороги тощо. Пішла під воду значна кількість історичних і ландшафтних пам'ятників.
У місцевостях, розташованих поруч із водосховищами, спостерігається підйом рівня ґрунтових вод, заболочування територій і виведення з сівозміни значних площ землі. На водосховищах тривають обвали берегів, які на окремих ділянках відступили вже на сотні метрів. Греблі перетворили Дніпро на низку застійних озер, які мають слабкий водообмін і самоочищуваність і перетворюються на вловлювачів промислового бруду.
Дуже потерпають від гребель на річках мешканці рік — планктон і риба. Риба не може проходити через греблі до місць своїх звичних нерестовищ, які до того ж ще й стають непридатними для нересту внаслідок затоплення. Багато риби й планктону гине в лопатках турбін. Водосховища, перезабруднені стоками й добривами, що змиваються з полів, улітку нерідко «цвітуть», що викликає масову загибель риби й інших мешканців водойм.
Якщо підрахувати всі ці збитки від ГЕС на рівнинних ріках, стає ясно, що твердження гідробудівників про «найдешевший кіловат», який нібито дають ГЕС, не відповідають дійсності. Сьогодні утверджується думка, що будувати ГЕС раціонально лише в гірських районах. Можливо навіть, що в майбутньому доведеться спускати воду з деяких «рукотворних морів», споруджених на тому ж Дніпрі.

10. Кіо́тський протоко́л — міжнародна угода про обмеження викидів в атмосферу парникових газів. Головна мета угоди: стабілізувати рівень концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему планети[2].