ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЮНАЦТВА



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЮНАЦТВА



Загальна психологічна характеристика ранньої юності

Взаємини з дорослими та однолітками

Пізнавальні процеси і розумовий розвиток

Формування особистості в період ранньої юності

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАННЬОЇ ЮНОСТІ

Рання юність (від 14-15 до 18 років) — це період завершення фізичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соціалізації особистості.

Особливості фізичного розвитку

Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомічними та фізіологічними змінами, тісно пов'язаними між собою. Темпи збільшення зросту та ваги сповільнюються, причому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Остаточного зросту дівчата досягають у середньому між 16 і 17 (відхилення в той чи інший бік до 13 місяців), а юнаки—між 17 і 18 (відхилення—до 10 місяців) роками.

В основному завершується окостеніння скелета, вдосконалюється м'язова система, паралельно збільшується і м'язова сила. Інтенсивно розвивається серцево-судинна система, нервова регуляція її діяльності.

Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку. До 15 років в основному завершується дозрівання кори великих півкуль та формування нейронного апарату усіх областей головного мозку. Повного розвитку досягає система зв'язків між різними відділами мозку і завдяки його структурному дозріванню зростають можливості для виникнення нових зв'язків, нових асоціацій. Умовні зв'язки у цьому віці характеризуються більшою стійкістю та більшими можливостями переключення.

У 15-18 років у більшості юнаків і дівчат завершується статеве дозрівання організму. У дівчат уже сформовані вторинні статеві ознаки, а внутрішні статеві органи продовжують інтенсивно рости. Менструальний цикл у нормі набуває регулярного характеру. Завершується формування жіночого типу статури. У юна­ків процес статевого розвитку виражений чіткіше у зв'язку з тим, що розпочався він пізніше (у середньому на 2 роки). Інтенсивно формуються вторинні статеві ознаки, чоловічий тип статури. У статевих залозах утворюються чоловічі статеві клітини, періодично відбуваються полюції.

Соціальна ситуація розвитку

Основне соціальне завдання на цьому етапі — вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення.

До моменту закінчення школи юнаки та дівчата вже мають бути психологічно готовими до дорослого життя. Йдеться про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які дозволили б молодій лю­дині повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, майбутній сім'ї. Передусім — це розвиток потреби в спілкуванні та освоєння способів його здійснення, формування теоретичного мислення й уміння орієнтуватись у різних його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), що знаходить своє вираження в основах наукового та громадянського світогляду; розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене й критичне ставлення до себе, становлення готовності до трудової діяльності (В.В. Давидов).

Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення — центрального новоутворення раннього юнацького віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе членом суспільства, визначитися, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце й призначення у житті (Л.I. Божович, JI.С.Славіна). Провідною на цьому етапі стає навчально-професійна діяльність.

Зазначимо, що перехідний, маргінальний характер соціального становища і статусу ранньої юності визначає і характерні психічні особливості юнацтва. Актуальними залишаються успадковані від підліткового віку проблеми: захист права на автономію, власне вікова специфіка та ін. З іншого боку, самовизначення потребує не стільки автономії від світу дорослих, скільки визначення в ньому свого місця, орієнтації у ньому (І.С. Кон). Останнє вимагає диференціації розумових здібностей та інтересів, розвитку інтегральних механізмів самосвідомості, вироблення світогляду, життєвої позиції тощо.

Самовизначення на цьому етапі ще не є завершеним, остаточним, оскільки воно не пройшло перевірки життям. Тому до юності відносять і вікову групу від 18 до 23-25 років, яку умовно називають „початком дорослості” (І.С. Кон). На цьому етапі людина вже цілком доросла як у біологічному, так і в соціальному плані. Вона—передусім суб'єкт трудової діяльності (освіта на цьому етапі вже не загальна, а професійна, і її можна розглядати як особливий різновид праці). Соціально-психологічні властивості у цьому випадку детермінуються не стільки віком, скільки соціально-професійним статусом людини.

ВЗАЄМИНИ З ДОРОСЛИМИ ТА ОДНОЛІТКАМИ

Старшокласник і дорослі

Одна з центральних проблем підліткового віку — перебудова взаємин із дорослими — залишається актуальною і в період ранньої юності.

Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та надмірної опіки зі сторони батьків і вчителів, а також від установлених ними норм і порядків. Розрізняють домагання автономії у сфері поведінки (потреба і право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба і право мати власні, самостійно обрані уподобання) та нормативної автономії (потреба й право на власні норми й цінності) (І.С. Кон).

Найлегше досягти незалежності у поведінці, зрозуміло, в певних рамках, передусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата дедалі частіше проводять вільний час поза домівкою й школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам по спільному дозвіллю.

Емоційної автономності досягти важче, і цей процес дуже суперечливий. Якщо підлітковий період породжує передусім проблеми, пов’язані З дисципліною, то рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах із батьками. Щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними до нової, складнішої системи емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама.

Батьки, як правило, хворобливо реагують на емоційне відчуження з боку своїх дітей, скаржаться на їх черствість та байдужість. Проте це тимчасове явище, емоційний контакт із батьками відновлюється після завершення кризового періоду на новому рівні, якщо, звичайно, нетактовність і безцеремонність старших не закриють для них внутрішній світ молодої людини надовго, а то й назавжди.

Юнаки та дівчата ревниво захищають своє право на власні переконання, моральні установки та цінності, тому нерідко займають підкреслено максима­лістські позиції, висловлюють діаметрально протилежні точки зору з того чи іншо­го питання. Однак за цією зовнішньою стороною можна простежити їх істотну залежність у серйозних проблемах (вибір професії, політичних поглядів, світогля­ду тощо) від дорослих, особливо від батьків. Інша річ, коли йдеться про моду, смаки, способи проведення дозвілля та ін.

За даними численних опитувань, старшокласники насамперед хотіли б бачити в батьках друзів і порадників. Відповідаючи на запитання: "Чиє розуміння для вас є найважливішим, незалежно від того, як ця людина фактично розуміє вас?"— більшість юнаків на перше місце поставили батьків. Відпо­віді дівчат суперечливіші, однак і для них розуміння батьків є дуже важливим.

У відповідях на запитання: "Із ким би ти став радитися в складній життєвій ситуації?"— і юнаки, і дівчата поставили на перше місце матір. На другому місці у юнаків виявився батько, а у дівчат — товариш (подруга).

Отож, прагнучи самостійності, юнаки і дівчата все ж зберігають по­требу в життєвому досвіді і допомозі старших; родина залишається тим місцем, де вони почуваються спокійно й упевнено. У цьому віці молодь об­говорює з батьками життєві перспективи, головним чином, професійні. З батьком уточнюються найважливіші плани на майбутнє, намічаються способи досягнення поставлених цілей і аналізуються труднощі, пов'язані з навчанням. Діапазон проблем, що обговорюються з матір'ю, ширший: він включає, окрім планів на майбутнє, стосунки з ровесниками у школі й поза її межами та особливості життя у родині. Життєві плани юнаки та дівчата можуть обговорювати і з учителями або іншими знайомими дорослими, чия думка для них авторитетна.

Старшокласники ставляться до близьких дорослих як до ідеалу, вба­чають у них певні еталони (в області людських взаємин, моральних норм, у різних видах діяльності тощо). Юнаки та дівчата ніби приміряють до них своє ідеальне "Я"—якими їм хотілося б стати у дорослому житті.

Як свідчить одне з опитувань, 70% старшокласників "хотіли б бути такими людьми, як батьки", а 10% хотіли б бути схожими на своїх батьків "де в чому".

Стосунки з дорослими зберігають певну дистанцію. Зміст такого спілкування особистісно важливий для юнаків та дівчат, однак зазвичай не характеризується інтимністю. У спілкуванні з дорослими старшокласники не прагнуть до глибокого саморозкриття, відчуття реальної психологічної близькості. Думки і цінності, що обговорюються з дорослими, потім фільтруються й перевіряються у спілкуванні з однолітками.

Значно складнішими й диференційованішими стають взаємини старшоклас­ників з учителями.

Товариство однолітків У період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. В його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб у відособленні та в належності до певної групи. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга – у взаєминах з однолітками.

Загострені відчуття самотності та власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до об'єднання й спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти таке необхідне емоційне тепло, розуміння, визнання власної значимості тощо.

Характерним для таких компаній є дуже високий рівень конформізму: захист своєї незалежності від старших поєднується з украй некритичним ставленням до уявлень і цінностей власної групи та її лідерів. Індивідуальність утверджують через однаковість (у рамках своєї групи), у спільному протистоянні комусь іншому.

Надзвичайно важливою є потреба не просто входити до складу групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність, мати у групі певний авторитет. Низький статус у групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Стрімко зростає кількість груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема, число референтних груп, тобто тих, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої оцінки і ціннісні орієнтації.

Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація (І.С. Кон, В.О. Лосенков). Перша виявляється, приміром, у збільшенні часу на спілкування з ровесниками (3-4 години в будні, 7-9 годин у вихідні та святкові дні), невпинному розширенні географії та соціального простору такого спілкування, постійному пошукові та готовності до

міжособистісних контактів.

Щодо індивідуалізації стосунків, то насамперед вкажемо на чітке розмежу­вання характеру взаємин із різними людьми, високу вибірковість і максималістську вимогливість до друзів.

Потреба самовиразитися, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює ексцентричність юнацького спілкування, спричиняє напруженість взаємин та невдоволення ними.

Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі. Помітно активізуються міжстатеві взаємини: розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається нагальна потреба в коханні, з'являються серйозні захоплення, багато хто розпочинає статеве життя. Ось деякі результати опитування учнів 7-11 класів середніх шкіл і училищ Москви й Санкт-Петербурга, проведеного у 1992-93 ро­ках. Наявність сексуального досвіду (статевий акт) визнали 15% дівчат і 22% юна­ків. Майже половина з них (34% дівчат і 57% юнаків) здійснили перший статевий акт у віці менше 15 років, а 5% дівчат і 20% юнаків—у 12 років і ще молодшому віці. Серед тих, хто не досягнув 14 років, сексуальний досвід мали 2%, серед 14— 15-річних—13%, серед 16-17-річних—36% опитаних.

І.С. Кон, узагальнюючи дані зарубіжних дослідників, визначає як найбільш загальну тенденцію сексуального життя другої половини XX cт. зниження віку сексуального дебюту і зменшення різниці в цьому відношенні між чоловіками й жінками.

У 1950-х роках у всіх західноєвропейських країнах середній вік початку сексуального життя у жінок (покоління 30-х) був як мінімум на два роки вищим, ніжу 1990-х (покоління народжених у 1972-73 pp.). Часто ця різниця була значно більшою.

У Швеції відсоток жінок, які розпочали сексуальне життя у 13 років і раніше, з 1967 по 1996 збільшився у 6 разів (з 1 % до 6 %), а в чоловіків — у 2,5 раза (з 2 % до 5 %). Частка тих, хто зробив це між 14 і 15 роками, виросла у жінок з 7 % до 32 %, а у чоловіків — з 17% до 29 %. У середньому медіанний вік сексуального дебюту у шведських жінок знизився на 2,7 років, а в чоловіків —на 1,2 року. У групі 18-24-річних респондентів у 1996 році він склав 16,4 років для жінок і 16,9 років для чоловіків.

В Англії (1991) середній вік сексуального дебюту за останні 40 років знизився в жінок з 21 року до 17,3, а в чоловіків — з 20 років до 17.

У Фінляндії (1992) відповідні цифри складають 17,9 і 18,1 років, у Нор­вегії (1992) — 17,5 і 19,2 років (при опитуванні молодших респондентів ці цифри нижчі: середній вік сексуального дебюту складає 17,3 у жінок і 18 років у чоловіків), у Франції (1992) — 18,1 і 17 років, у Бельгії (1993) — 18 і 17,4 років, у Данії (1989)— 16,7 і 17,4 років, у Португалії (1991)—19 і 16,2, у Швейцарії(1992) —18,4 і 18,2.

Характер чоловічої сексуальної поведінки за останні півстоліття змінився значно менше, ніж характер жіночої. У південноєвропейських країнах чоловіки завжди починали статеве життя порівняно рано і вік сексуального дебюту тут залишився практично незмінним (у Португалії він знизився з 16,4 року в 1950-х до 16,2 на початку 1990-х років). В інших країнах (Бельгія, Німеччина й Нідерланди) вік чоловічого сексуального дебюту знизився за цей час у середньому на два роки (з 20 років і більше до 18 років і менше). Іншими словами, різниця між поведінкою чоловіків і жінок зменшується скрізь, але різною мірою: в одних країнах цей процес розпочався раніше, в інших—пізніше.

У скандинавських країнах (Данія, Норвегія, Швеція) найбільші зрушення у віці сексуального дебюту відбувалися вже в 1950-х роках, ще до студентської еволюції, причому жінки у цьому відношенні систематично випереджають чоловіків. У 1960-х роках тенденція вирівнювання віку сексуального дебюту в чоловіків і жінок спостерігалася у більшості західноєвропейських країн (Фінляндії, Франції, Німеччині, Великобританії, Нідерландах, Португалії й у столиці Греції Афінах (по цілій Греції даних немає).

Послідовні зрушення у цьому напрямку, а також регіональні розходження, добре видно на прикладі Німеччини. У 1990-х роках сексуальний досвід мали 40% 16-17-річних західнонімецьких юнаків і 34 % дівчат. Для їх східнонімецьких однолітків відповідні цифри склали 47% і 59% у 16-річних та 52% і 58% у 17-річних. За даними іншого опитування (1995), у 14-15 років сексуальний досвід мали 6,1 % німецьких хлопців і 7,7% дівчат, у 15-16 років—відповідно 15,1% і 19 %;у 16-17 років — 35,4 % і 42,5%, у 17-18 років — 57,5 % і 64,2 %. Середній вік сексуального дебюту в юнаків — 16,7 років, у дівчат — 16,5 років, медіанний вік— 17,6 і 17,2 років. Порівняння даних опитувань у 1966, 1981 і 1996 р. показує, що традиційні розходження між чоловіками й жінками не просто зменшилися, а ніби "перевернулися".

У 1970-х роках у тих країнах, де зниження віку сексуального дебюту розпочалося ще у минулому десятиріччі, ця тенденція продовжувалася, а там, де її раніше не було (Бельгія і Швейцарія), вона з'явилася. У1980-х роках вік сексуального дебюту в більшості західноєвропейських країн (за винятком Данії і, меншою мірою, Нідерландів) стабілізувався й перестав знижуватися.

Оскільки стабілізація віку сексуального дебюту розпочалася ще до епідемії СНІДу, то правомірно зазначити, що зумовлена вона не страхом, а іншими, значно тоншими соціально-психологічними причинами: відновленням романтичних цінностей вірності та кохання, які так войовничо заперечувалися юними анархістами 1960-х років, важливим значенням психологічної інтимності у стосунках, зростанням сексуальної вибірковості молоді, прийняттям молодіжною субкультурою факту індивідуальних відмінностей тощо.

Юнацькі мрії про кохання відображають насамперед потребу в емоційному теплі, душевній близькості, розумінні. Як правило, вони не співпадають (особливо в юнаків) із чуттєвістю, зумовленою статевим дозріванням. Як пише І.С. Кон, юнак не любить жінку, до якої відчуває хіть, і не відчуває потягу до жінки, яку він кохає. Закохуючись, юнаки досить вірно називають почуття, що виникає, дружбою; водночас вони відчувають сильний, позбавлений тонкого психологічного змісту, еротизм як вираження біологічної сексуальної потреби. Юнаки часто перебільшують фізичні аспекти сексуальності, а деякі намагаються відсторонитися від них. У таких випадках, зазвичай, психологічним захистом слугує аскетизм чи інтелектуалізм. Замість того, щоб навчитися контролювати прояви своєї чуттєвості, вони прагнуть цілком відмовитися від них: аскети—тому, що чуттє­вість "брудна", а інтелектуали — тому, що вона "нецікава".

Старшокласники, як і підлітки, іноді схильні наслідувати один одного і само­утверджуватися в очах однолітків за допомогою дійсних чи уявних "перемог". Не лише у середніх, але й у старших класах легкі закоханості нагадують епідемії: як тільки з'являється одна пара, відразу закохуються всі інші. Причому багато хто захоплюється однією і тією ж найпопулярнішою в класі дівчиною (чи юнаком).

Здатність до інтимної юнацької дружби і романтичного кохання, що розвива­ється у цьому віці, позначиться і в майбутньому дорослому житті, визначаючи важливі сторони розвитку особистості, моральне самовизначення і те, кого і як буде любити вже доросла людина.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.110.106 (0.011 с.)