Максимізація прибутку і обсяг виробництва.

Прибуток виступає як різниця між виручкою від продажу товарів(Total Rewenue – TR) і загальними витратами на його виробництво:

Pr = TR - TC.

Виручка – це ціна (Р), помножена на обсяг виробництва (Q). Відповідно: гранична виручка (marginal revenue – MR) – це зміни в обсязі виручки від продажу при зміні обсягу виробництва/продажу на одиницю (ΔQ):

MR = ΔTR/ΔQ.

Оскільки ціна не залежить від обсягів виробництва, то ΔTR = РΔQ, таким чином, MR = P.

Очевидно, що максимальний прибуток буде отримано при обсязі виробництва на рівні, який максимізує різницю (TR-TC), тобто у точці, яка зветься точкою злому (break-even point). На графіку загальних функцій цей обсяг буде знаходитися там, де дотична до кривої загальних витрат буде паралельною функції загальної виручки. У точці фірма повністю покриває за рахунок виручки всі альтернативні витрати виробництва, тобто всі бухгалтерські витрати, і (imputed cost) всіх ресурсів, що постачаються власником. У цьому випадку фірма отримує нормальний прибуток (normal profit). Та частина прибутку, що перевищує нормальний, зветься економічним прибутком (economic profit).

Нормальний прибуток являє собою вмінені витрати ресурсів, що поставляються власником. Бухгалтери не включають до розрахунків прибутку альтернативні витрати на ресурси, що поставляються власником. Як результат, бухгалтери переоцінюють прибуток, тому що недооцінюють витрати.

 

Максимізація прибутку у граничних термінах.

Для того, щоб визначити поточне положення фірми відносно отримуваного прибутку, менеджери частіше за все використовують показники граничних виручки та витрат. У загальному вигляді граничний прибуток (MPr) визначається як

MРr = MR – MC.

З графіка очевидно, що Prмакс має бути досягнута у точці, де МR = МС, тобто де Mp = 0, а додамо, що МС = Р.

Будь-який обсяг виробництва, менший, ніж Q оптимальний, означає, що фірма може збільшувати прибуток шляхом збільшення обсягу виробництва. Будь-який обсяг поза Q оптимальний, напроти, означає, що фірма може збільшувати прибуток шляхом зменшення обсягу виробництва.

Загальний прибуток (у даному випадку – економічний) буде дорівнювати площі чотирикутника ABCD або

TРr = (P – AC)·Q.

Якщо б ціна впала до рівня Р1, то фірма заробляла б нормальний прибуток (P – AC) = 0.

Якщо ціна падає ще нижче – до рівня Р2, то фірма починає втрачати, оскільки (Р – АС)<0.

Відстань (ab) – це втрати фірми на одиницю продукції.

 

Точка закриття у нетривалому періоді.

Коли ціна спадає нижче АС, фірма отримує менше, ніж нормальний прибуток. Це означає, що власник фірми не покриває всіх альтернативних витрат виробництва. Він може заробити більше, вклавши кошти будь-куди. У нетривалому аспекті, між тим, власник вважає, що він втратить менше, якщо лишиться у даному бізнесі. Якщо ціна зменшиться більше рівня Р*, фірма виходить із бізнесу,

оскільки вона не може покривати навіть мінімальні змінні витрати. У нетривалому періоді фірма обирає продовжувати операції навіть при втратах, якщо TR > TVC, тобто коли PQ > AVC·Q.

Крива нетривалої пропозиції конкурентної фірми.

Крива пропозиції – це взаємовідношення між ціною і обсягом виробництва. Конкурентна фірма пристосовує обсяг до того, щоб ціна дорівнювала граничним витратам, за умовами чого фірма максимізує прибуток. Ціна має перевищувати середні змінні витрати, інакше фірма згортає операції. Обсяг виробництва нижче мін. AVC буде дорівнювати 0. Таким чином, крива нетривалої пропозиції конкурентної фірми – це та частка її граничних витрат, яка знаходиться понад мінімальною точкою кривої середніх змінних витрат.

 

Ринкова пропозиція.

Оскільки оптимум фірми, що максимізує прибуток, знаходиться на перетині кривих граничних витрат та граничної виручки (МR = МС), то як би не змінювалася б ринкова ціна, фірма прийматиме рішення вздовж кривої граничних витрат прилаштовуючи обсяг до поточної ціни. Таким чином, крива граничних витрат конкурентної фірми відтворює залежність між ціною та обсягом виробництва, що фактично є функцією пропозиції.