Національний лісотехнічний університет україни

 

Кафедра лісівництва

 

КУРСОВА РОБОТА

З лісознавства

на тему: “ Типологічний аналіз вологої буково-ялицевої смеречини”

 

Курсова робота

допущена до захисту “____”_______________ 2008р. ________________

(підпис)

 

Захищена з оцінкою __________

 

“____”_______________ 2008р _________________

(підпис)

 

Виконав:

 

 

Львів – 2008

ЗМІСТ

 

Вступ 3

1. Опис аналізованого типу лісу 4

1.1 Типотвірна роль порід 4

1.2. Огляд типів лісу за участю смереки 6

1.3 Діагностична характеристика типу лісу 7

2. Типологічний аналіз вологої буково-ялицевої смеречини 10

2.1. Визначення фактичної і потенційної продуктивності

насаджень 10

2.2. Групування деревостанів на корінні і похідні 13

Аналіз ефективності використання типологічного

потенціалу 16

4. Висновки про сучасний стан насаджень 17

5. Список використаної літератури 18

 

Вступ

Ліс – найважливіша складова частина біосфери нашої планети і роль його визначається не тільки величезним економічним значенням, але й зростаючим соціальним значенням, яке випливає із здатності лісу впливати на навколишнє середовище. Завдяки екологічним, фізичним та біологічним властивостям ліс виконує середовище-утворювальну роль, що зумовлюється його водоохоронними, ґрунтозахисними, санітарно-гігієнічними та іншими функціями. Тому питанням розвитку лісового господарства приділяється увага у всіх країнах світу.

В економіці України лісовий фонд відіграє важливу роль і справляє великий вплив на розвиток промисловості, сільського господарства, різних промислів, туризму, організацію відпочинку тощо.

Раціональне й ефективне використання лісового фонду – надзвичайно актуальна проблема, особливо якщо врахувати недостатню площу лісів та обмежені можливості передачі нових земель у лісогосподарське виробництво.

Слід зазначити, що на Україні з її високорозвинутим сільськогосподарським виробництвом не можна розраховувати на значне розширення площі лісів у майбутньому. Резервом для їх подальшого збільшення є не вкриті лісом площі лісового фонду, малопридатні (ерудовані) або зовсім не придатні для використання у сільському господарстві, а також земельні угіддя, залісення яких сприятиме розвитку продуктивних сил і передусім підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Головним завданням лісового господарства є раціональне використання земель державного лісового фонду з метою отримання максимальної кількості деревини та недеревної продукції з одиниці лісової площі, покращення, збереження і відновлення лісів. Проте, використання лісу не можна пов’язувати тільки з певними сировинними ресурсами. Лісокористування – важлива складова частина природокористування, що передбачає розумне втручання в природу лісу. Його слід здійснювати у розмірах розрахункових норм, враховуючи при цьому виснаження лісових ресурсів і зниження корисних функцій лісів.

Розділ 1. Опис аналізованого типу лісу

(волога буково-ялицева смеречина)

 

Типотвірна роль смереки

 

Смерека (Picea abies L) є головною типоутворюючою породою Українських Карпат. Це – типово мезотрофна порода, найбільш широко розповсюджена у сугрудах. В екстремальних умовах може формувати чисті смерекові насадження, а оптимальної продуктивності досягає в грудах.

За умовами зволоження смерека є типовим мезофітом, але частково заходить у сирі гігротопи. У деревостанах смерекової групи лісу є багато деревних порід, які виступають характерними доміш­ками: бук, ялиця, вільхи сіра і зелена, сосни звичайна та гірська.

Корінні деревостани смереки звичайної займають 420 тис.га. Також значну площу (близько 150 тис.га) займають похідні смеречи­ни, які часто відносять до корінних деревостанів.

Ялицеві сусмеречини є найбільш поширеними і займають 53%. Менш поширеними є вологі високо гірські сусмеречини (23%). Вологі буково-ялицеві сусмере­чини та вологі чистосмерекові субори займають 15% і 5% відповідно. Інші типи лісу є менш поширеними і найчастіше, вони виконують ґрунтозахисну та водоохоронну роль.

Смерека є типотвірною породою в суборах, сугрудах і грудах.

Як екологічна домішка вона виступає у всіх трофотопах.

Особливої уваги і охорони заслуговують смерекові типи лісу з домішкою реліктового кедра дольодовикового періоду.

 

Бук лісовий (Fagus sylvatica L.) - дерево 1-ї величини. За сприятливих екологічних умов досягає висоти 50м і діаметра 1,5-2м. Формує повнодеревні стовбури правильної форми. Може жити до 450-500 і більше років і давати приріст до 300-350 років.

Бук – порода помірно теплого, вологого гірського і морського клімату. В Україні найбільші масиви букових лісів розташовані на південно-західному мегасхилі Карпат, у висотному діапазоні 500-1200м, який характеризується значною кількістю опадів (700-1200 мм за рік), високою вологістю повітря, м'якою, без значних коливань температури зимою. У висотному діапазоні 600-800(900)м, на відміну від нижчого і вищого гіпсометричних рівнів, розташовуються чисті букові ліси. Це пояс екологічного оптимуму для бука, і тут він майже повністю витісняє з деревостанів інші породи. Букові деревостани високоповнотні. У пралісах у віці 120 років буки досягають висоти 34м і середнього діаметра 45см.

На своїй східній межі ареалу бук не опускається нижче 250м над р.м. У даному випадку виявляє себе клімато-екологічна властивість бука - приуроченість до м'якого морського і гірського клімату. Коливання температури, знижена вологість повітря мають на бука негативний вплив і обмежують його ареал.

Бук витримує короткотермінові зниження температури до -30-35°С, але пошкоджується у разі тривалих морозів навіть якщо вони невеликі -13-23°С. На відкритих місцях, у замкнутих котловинах, на полях і південних схилах бук потерпає від опіків сонця і заморозків. Мінімально необхідна річна кількість опадів для бука лісового 450-500 мм. В місцях острівного поширення в рівнинній частині України букові ліси приурочені до підвищених елементів рельєфу, на яких, порівняно з оточуючими місцевостями, опадів випадає більше.

Це дуже тіневитривала порода, яка формує високозімкнуті тінисті деревостани, що зріджуються у віці понад 150 років. За тіневитривалістю він поступається ялиці білій і ялині європейській, але є тіневитривалішим, ніж явір. Під наметом зімкнутих деревостанів бука надземний покрив мертвий. Як тіневитривала порода бук часто формує чисті одноярусні деревостани, без підліску, зі слабо вираженим трав'яним покривом.

Бук лісовий належить до мезофітів. Його оптимум – свіжі едатопи, в яких він виявляє найбільшу стійкість і досягає за продуктивністю І-Іа класу бонітету. В сухих едатопах його бонітет падає до III-IV, у вологих – до ІІ-ІІІ. У сирих едатопах бук не росте через низьку їх аерацію.

За відношенням до багатства ґрунтів бук належить до мегатрофів. Він вибагливіший, ніж клен гостролистий, явір, граб звичайний, але менш вибагливий, ніж ялиця біла. Краще росте на ґрунтах і гірських породах, які багаті на вапно. Це особливо простежується на східній межі ареалу. Найбільш продуктивні деревостани (Іа-І класу бонітету) формує в грудових типах лісу (на буроземах). В Українських Карпатах близько 90% чистих букових деревостанів приурочені до грудів.

 

Ялиця біла (Abies alba L.) ареал в межах України обмежується Карпатами і деякою мірою Прикарпаттям, де вона як правило утворює змішані деревостани з ялиною звичайною і буком лісовим. Чисті деревостани природних насаджень ялиці зустрічаються дуже рідко. Тіньовитривалість її дещо більша ніж у смереки, але решта біологічних властивостей (відношення до родючості і зволоження ґрунту, тепла інтенсивність росту та ін.) такі ж самі, як і у ялини. Ялиця біла – вітростійка, пошкоджується заморозками в молодому віці, повільно росте при недостатньому освітленні, інтенсивно проростає при достатньому освітленні, чутлива до пошкоджень.