Етапи розвитку лісокультурної справи на підприємстві.

Наприкінці XVII ст. почали створювати штучні насадження. Лісокультурна справа з часом змінювалася і удосконалювалася. Зважаючи на заходи, які застосовували при створенні лісових культур, цей майже трьохсотрічний період вирощування штучних насаджень можна поділити на шість періодів.

Перший період охоплює 1698 – 1804 рр. В цей час інтерес до лісу та створення штучних насаджень виявляють державні особи. Крім закладання дубового гаю біля Таганрога, модринового бору біля Петрограду та інших гаїв, з’являються перші укази загальнодержавного значення, згідно з якими поміщикам малолісних районів пропонувалося розводити на вільних ділянках землі дубові, липові, кленові та інші насадження для флоту. В 1732 р. вийшла інструкція «О заводе и о севе для удовлетворения Императорского величества флота вновь лесом».

У другий період (1804 – 1843) ініціатива щодо вирощування лісів переходить до приватних осіб (І.Я. Данилевський, В.П. Скаржинський, В.Я. Ломиковський та ін. При створенні штучних насаджень поступово вдосконалювались засоби підготовки ґрунту, висаджування сіянців на постійне місце та інтенсивності догляду за ґрунтом у культурах.

Третій період (1843 – 1898) характеризується тим, що почалось цілеспрямоване штучне вирощування лісів переважно на державних землях Степу. В цей час було створено кілька державних лісництв (1843р. – Великоанадольське, 1846р. – Бердянське, 1871 р. – Міуське, 1878 р. – Донське та ін.). До кінця ХІХ ст. при створенні культур намагалися знайти методи, які б допомагали зменшити витрати на їх виробництво.

Створення штучних насаджень в Степу в останні 30 років минулого століття удосконалювалися за рахунок змішування деревних порід у рядах та зменшення ширини міжрядь. У 1872 р. Ф.Ф. Тиханов запропонував створювати культури дуба за схемою: Ім-Ім-Д-Ім-Ім-Я-Ім-Ім-Кг. Цей тип змішування ввійшов у літературу під назвою донського, або тихановського. Кількома роками пізніше Х.С. Полянський зменшив у 2 рази число ільмових і культури створювали за схемою: Ім-Д-Ім-Я-Ім-Кг. Цей тип змішування одержав назву нормального. Наприкінці ХІХ ст. ширину міжрядь зменшили з 2 до 1,5 м. В обох типах змішування культури змикалися на 5 – 7-му році після посадки. При цьому дуб заглушувався ільмовими, в чому переконався і Ф.Ф. Тиханов. Ось чому в 1893 р. донський і нормальний типи змішування були скасовані і замість них Г.М.Висоцький запропонував одночагарниковий та двочагарниковий типи змішування. За одночагарниковим типом деревні породи в рядах висаджувалися за схемою: дуб – чагарник – домішка другої деревної породи – чагарник. На місці домішки в так званому безпечному типі змішування висаджували клен польовий, липу дрібнолисту і граб звичайний, в швидкостиглому – клен гостролистий, ясен звичайний (американський) і берест, а в ультрашвидкостиглому підтипі – через ряд або два – акацію білу і гледичію, які на 6 – 8-у році вирубали. Із чагарників для всіх підтипів використовували акацію жовту, клен татарський, жимолость татарську, свидину, бруслину європейську та бородавчасту. На думку Г.М. Висоцького, в безпечному типі висаджені на місці домішки деревні породи не будуть перевищувати дуб після змикання крон у культурах. В швидкостиглому та ультрашвидкостиглому підтипах на місці домішок висаджуються породи, які ростуть більш швидко, ніж дуб, і здатні його затіняти зверху. В двочагарниковому типі під деревними породами висаджували по два чагарники за схемою: дуб – дрібний чагарник – середній чагарник – домішка деревної породи – середній чагарник – дрібний чагарник. За Г.М. Висоцьким, дрібний чагарник повинен захищати грунт біля дуба в перший рік, потім цю функцію буде виконувати середній чагарник і згодом коли дуб переросте ці два чагарники, роль підгону буде виконувати деревна порода. До середніх чагарників Г.М. Висоцький відносив клен татарський, акацію жовту, тамарикс,бузину чорну і червону, горобину звичайну, а до дрібних – кизильник чорний, зіновать австрійську, бирючину звичайну і смородину золотисту. Двочагарниковий тип змішування не виправдав надії, і Г.М. Висоцький від нього відмовився через те, що мало висаджувалося дуба, а на місці дрібного чагарника часто висаджували середній, і навпаки.

В 1895 р. М.Я. Дахнов запропонував новий тип змішування деревних рослин і назвав його деревнотіньовим. При цьому типі змішування дерева головних порід знаходились в оточенні дерев клена гостролистого і липи дрібнолистої. Посадочні місця були розташовані за схемою 1,0 × 1,0 м. Передбачалося, що в насадженнях, створених за цим типом змішування, в першому ярусі будуть рости дуб та ясен, у другому – клен гостролистий та липа дрібнолиста.

На вирубках культури дуба почали створювати з середини ХІХ ст. Під наметом лісу жолуді висівали після того, як вирубали чагарник і розпушували грунт. Материнське насадження вирубувалт взимку по глибокому снігу. О.П. Молчанов відзначив, що при створенні культур на свіжому зрубі, де ще немає природного відновлення, саджанці дуба весною пошкоджуються пізніми заморозками і у них сильно розвиваються бокові гілки. Крім того, верхівкові пагони дубків пошкоджуються зайцями. На свіжих зрубах без природного поновлення інтенсивно розвивається трав’яна рослинність, яка є сильним конкурентом за вологу для саджанців дуба. Саджанці дуба, які росли серед зарості, не пошкоджувалися пізніми весняними заморозками і зайцями. Ці саджанці інтенсивно росли у висоту і не мали грубих бокових гілок. На підставі своїх дослідів О.П. Молчанов запропонував саджанці дуба висотою близько 0,7 м висаджувати не зразу після вирубування насаджень, а через два – три роки, коли зруб покриється природним відновленням деревних рослин висотою понад 1 м. Чим інтенсивніше відновлення деревних рослин, тим більш підготовлений зруб для створення культур дуба. Догляд за посадками полягав у звільненні верхівок саджанців дуба від затінення зверху. Для цього на другий – третій роки навколо висаджених саджанців дуба вирубували все, що затіняло їх зверху. З часом коло відновлення, яке вирубалося, розширювалось і через 2 – 3 роки утворювались суцільні коридори вздовж рядів дуба. При такому догляді саджанці дуба мали гарне затінення з боків, а верхівка їх освітлювалась прямими сонячними променями. В таких культурах саджанці дуба інтенсивно росли у висоту і були добре очищені від бокових гілок. Такий спосіб створення культур на зрубах в літературі одержав назву «коридорний спосіб Молчанова».

В середині 90-х років минулого століття В.Д. Огієвський прийшов до висновку, що створення культур на зрубах через 2 – 3 роки після вирубування насадження має свої негативні риси. Насамперед, за 2 – 3 роки припиняється приріст культур дуба і вноситься безладдя в господарські плани. Необхідний такий метод створення культур, який би позбавляв дуба підгону і дозволяв створювати культури на зрубах одразу після вирубування материнського насадження. Таким методом В.Д.Огієвський вважав метод культури дуба густими місцями. Для цього на десятині він влаштував 200 площадок розміром 2,0 × 1,0 м. На кожній площадці висівав 50 – 100 жолудів або висаджував 25 – 50 сіянців 1-2 річного дуба. Таке густе розміщення сіянців або саджанців дуба на площадках охороняє їх від згубних пізніх весняних заморозків і запобігає поселенню трав’яних рослин у перші роки, а в майбутньому створює добре затінення з боків. Головною перевагою густих культур є те, що в майбутньому із кількох десятків саджанців дуба можна буде залишити найкраще дерево. Дуб у густих культурах росте краще, ніж в коридорах. У 13-річному віці дерева дуба в густих культурах досягли висоти 3,58, а в коридорах – 2,07 м. У1909 р. В.Д.Огієвський зробив висновок, що на кожну площадку треба висівати по 50 жолудів або висаджувати по 25 сіянців.

Четвертий період у розвитку лісокультурної справи почався з введенням закону про лісокультурну заставу (1898), згідно з яким лісопромисловці після вирубування насаджень зобов’язувалися відновити їх за свій рахунок або вносили кошти на його штучне відновлення. Внаслідок введення цього закону різко зросли площі, на яких створювали штучні насадження. В цей період підвищився інтерес до дослідницької справи. В 1910р. була відкрита перша в Росії контрольна станція лісового насіння. На початку ХХ ст. практиками лісівниками, які працювали на півдні України, були запропоновані ланкові та групово-ланкові способи змішування деревних рослин в культурах.

Відомостей про створення лісових культур з 1914 по 1917 рр. дуже мало і вони суперечливі. Природно, що під час війни штучні насадження могли створювати тільки на приватних землях і на малих ділянках.

П’ятий період у розвитку лісокультурної справи охоплює 1917-1971рр. 27 травня вийшов «Основний закон про ліс», який закладав основи нового лісового господарства. В цей період залісненню підлягали всі категорії лісокультурних площ, крім уже зайнятих лісом. Створювалися ґрунтозахисні, водорегулюючі, полезахисні та інші меліоративні насадження.

Шостий період почався з 1971 р., коли було прийнято рішення про переведення лісокультурної справи на селекційну основу. Було проведено селекційну інвентаризацію високопродуктивних насаджень, виділено плюсові дерева головних порід, створено на селекційній основі постійні насіннєві плантації, і вже закладаються культури, для яких використовують садивний матеріал, вирощений з насіння, зібраного в постійних насіннєвих плантацій. Цей період триває й досі.

Балтський держлісгосп був організований в 1991 році згідно наказу Мінлісгоспу України від 31.10.1991 р. № 133 на базі Балтського лісгоспзагу створеного у 1940 році на базі бувшого Молдавського лісгоспу, який входив до складу Дніпропетровського міжобласного управління лісового господарства.

В 1951 р. було створено Одеське обласне управління лісового господарства, в результаті чого Балтський лісгосп перейшов під його підпорядкування.

В 1954 р. на основі наказу Міністерства сільського господарства УРСР №533 від 03.10.1954 р. до складу Балтського лісгоспу були прийняті ліси Савранського масиву – Саврвнське і Слюсарівське лісництво Голованівського лісгоспу Кіровоградської області.

В тому ж році ліси Котовського і Красно – Окнянського лісництв із складу Балтського лісгоспу були передані до створеного Котовського лісгоспу.

В 1959 р. на основі наказу Одеського обласного управління лісового господарства №180 від 09.05.1959 р. і згідно з наказом Міністерства сільського господарства УРСР №304 від 03.04.1959 р., Жеребківське лісництво було передане до складу Котовського лісгоспу.

За період з 1958 по 1968 рр. до складу держлісгоспу, на основі відповідних установ було прийнято 1780 га.

В 1999 р. згідно наказу Держкомлісгоспу № 97 від 04.11.1999 р. Балтський держлісгосп реорганізовано і створено: Балтський, Савранський і Кодимський жержлісгопи. Площа Балтського держлісгоспу склала 15041 га. В 2005 р. було перейменовано на ДП «Балтське лісове господарство».

В результаті такого довготривалого ДП «Балтське лісове господарство» (багаторазової реорганізації) в архівах збереглися лише плани лісонасаджень і таксаційні описи. Тому проаналізувати етапи створення лісових культур неможливо.