Будова сколексів та зрілих члеників різних видів цестод

Бичачий солітер	Свинячий солітер	Стьожак широкий

Будова шкірно-м’язового мішка цестод схожа з трематодами. Тіло вкрите тегументом із мікротріхій для всмоктування поживних речовин із кишечника хазяїна. В паренхімі червів накопичується багато глікогену, який витрачається при анаеробному диханні.

Нервова система стьожкових червів– ортогон. Непарний ганглій знаходиться у сколексі, від нього відходить декілька пар нервових тяжів з розвиненими боковими стволами, між якими розташовуються комісури. В шкірі червів знаходяться тактильні та хеморецептори.

Видільна система цестод протонефридіального типу, починається з розкиданих по тілу клітин з мерехтливим епітелієм. Від них починаються дрібні канальці, поєднані між собою з утворенням міцних бічних каналів видільної системи по краях членика, Вони починаються у заднього краю, доходять до сколексу, повертають назад де впадають у сечовий міхур, який відкривається видільною порою назовні. Бічні канали з’єднані поперековими. По розташуванню поперекового каналу відрізняють передній кінець членика від заднього.

Молоді членики червів гермафродитні. Чоловіча статева система, на прикладі бичачого солітера, представлена багаточисельними темними округлими пухирцеподібними сім’яниками, розкиданими у паренхімі. Кагальні, яки йдуть від сім’яників на препараті не помітні. Дистальний кінець сім’япроводу переходить в сім’явивержний канал та пронизує такий орган, як цирус, що знаходиться у сумці та пов’язаний з статевою клоакою.

Жіноча статева система представлена крупним дволопатевим яєчником, що лежить у задньому кінці членика. На препараті він має вид темних овальних утворень. На границі заднього краю членика, поряд з поперечним видільним каналом, знаходиться жовточник трикутної форми. Оотип на препараті не помітний, але з ним поєднується яйцепровід, який переходить у піхву з розширенням – сім’яприємником. Далі яйцепровід відкривається у статеву клоаку. Від оотипу починається матка – сліпа трубка, яка лежить у паренхімі.

Зрілі членики стьожкових червів знаходяться на кінці стробіли. В зрілому членику свинячого солітера бокових відгалужень матки від 7 до 12, у бичачого солітера матка видовжена та має від 17 до 35 відгалужень, а у стьожака широкого матка зіркоподібної форми. Центральний ствол та бокові відгалуження матки заповнені яйцями. Плодючість цестод дуже висока. Так одна особина продукує до 600 млн. яєць, а за все життя (18 – 20 років) це складає біля 11 млрд. яєць.

Запліднення у ціп’яків, які зустрічаються в організмі хазяїна поодинці, перехресне. Воно відбувається між члениками, поєднаними між собою з’єднаними статевими клоаками. Рідко буває самозапліднення. Зрілі членики з яйцями відриваються від тіла й виносяться назовні з фекаліями хазяїна, а за рахунок утворення нових члеників в області шийки паразит відновлюється. Кількість члеників у цестод від двох до декількох тисяч.

За допомогою мікроскопу та наочно роздивіться відмінності в будові члеників двох видів солітерів та стьожака широкого. Зверніть увагу на розміри проглотид. У гермафродитних члеників стьожкових червів вивчить будову жіночої статевої системи: дволопатевий яєчник, яйцепровід, жовточник з протоками, оотип, піхва, матку; а також - чоловічу статеву систему: сім’яник, сім’явивідні протоки, сім’япровід, сім’явивержний канал, цирусовий мішечок. Знайдіть на члениках цестод дистальні кінці статевих протоків, роздивіться клоаку та т.і. Визначте у якій частині стробіли знаходяться зрілі членики. Замалюйте статеву систему та зовнішній вигляд члеників стьожаків. Позначте обов’язково передні та задні краї, матку з боковими гілками, статеву клоаку.

Тема: ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖИТТЄВИХ ЦИКЛІВ

ПЛОСКИХ ЧЕРВІВ

Печінковий сисун – Fasciola hepatica – паразитує в жовчних протоках великої рогатої худоби, овець, кролів, іноді людини. Це основні хазяїни, проміжний – молюск малий ставковик.

Запліднені яйця виходять з печінки в кишечник, а потім з калом назовні. Розиваються тільки у воді, де через декілька тижнів виходить личинка – мірацидій, покрита війками. Він не живиться і розчинивши покриви молюска, прогникає в його печінку, втрачає війки і перетворюється в спороцисту, яка має мішкоподібну форму.

В спороцисті є яйцеклітини, які шляхом партеногенетичного розвитку дають нових личинок – редій. Редії виходять з спороцист. В них аналогічно з яйцеклітин розвиваються хвостаті личинки – церкарії, що мають присоски. Вони виходять з молюска, мігрують і прикріпившися до водних рослин, перетворюються в адолескарій. Кінцеві хазяїни саме ними і заражуються. В кишечнику вони звільняються від оболонок і проникають в печінку, де через 4 місяці досягають статевої зрілості.

Ланцетоподібний сисун – Dicrocelium lanceatum – збудник дикроцеліозу. Статевозріла особина довжиною 5-12 мм. Яйця паразита коричневі (38-45 мкм), мають кришечку на гострішому полюсі. Життєвий цикл складний. Остаточний хазяїн – травоїдні тварини, рогата худоба, свині, рідко людина. Перший проміжний хазяїн наземний молюск, другий – мурашки. Інвазійна стадія метацеркарій, яким людина заражується, проковтуючи з овочами чи ягодами мурашок. В тілі остаточного хазяїна уражується внутрішньо печінкові жовчні протоки. Яйця з фекаліями потрапляють у навколишнє середовище, з них у тілі молюска виходять мірацидії, які перетворюються у спороцисти та церкарії (стадія редії – відсутня). Церкарій мігрує у легені м’якуна і викидаються назовні зі слизом. Їх проковтують мурахи, всередині яких вже розвивається метацеркарій., а далі заражені мурашки проковтуються тваринами.

Розгляньте яйця печінкового сисуна під мікроскопом. Замалюйте цикл розвитку печінкового та ланцетоподібного сисунів в альбом (Догель, 1975; ст.156, мал. 144).

Цикл розвитку печінкового сисуна	Цикл розвитку ланцетоподібного сисуна

Свинячий (озброєний) ціп’як – Taenia solium – збудник теніоза, має стробілу 2-3 м довжиною, іноді до 8 м. Проголоттиди (їх до 900) до самостійного руху не здатні.

Зрілі членики, що виділяються з фекаліями людини, пожираються проміжними хазяїнами – свинями, в лунці яких відбувається перетравлення проглоттид, заповнених яйцями. З яєць виходить 6-гачковий зародок – онкосфера, проникає в лімфовузли, кровоносні судини та різні органи. Осівши в м’язах чи сполучній тканини, онкосфера втрачає гачки і перетворюється в личинку – фінну (цистицерк) з вверненим всередину сколексом.

Зараження відбувається при споживанні в їжу фінозного м’яса. Фінна під дією шлункового соку вивертається і прикріплюється до стінок кишок основного хазяїна. Потім відбувається стробіляція і дозрівання члеників. Можлива ауто інвазія.

Бичачий (неозброєний) ціп’як – Taeniarhynchus saginatus – збудник теніаринхозу, має стробілу до 4-10 м довжиною. Члеників більше 1000. Зрілі членики, що відриваються по одному здатні до самостійного руху по тілу і білизні.

Цикл розвитку аналогічний до розвитку свинячого солітера, за виключенням того, що проміжним хазяїном є велика рогата худоба. Основний хазяїн – людина.

Змалюйте цикл розвитку свинячого солітера в робочий альбом (Догель, 1975; ст.172).

Цикл розвитку Свинячого солітера	Цикл розвитку Бичачого солітера

Стьожак широкий – Diphyllobotrium latum – збудник дифіллоботріозу. Гельмінт досягає 15 м, має декілька тисяч члеників. Сколекс має ботрії. Основні хазяїни – людина, кішка, собака та ін. У людини дифиллоботріоз протікає дуже важко, виникає анемія за рахунок адсорбції гельмінтом вітаміну В₁₂.

Яйця широкого стьожка повинні потрапити у воду, де в них формується личинка – корацидій. Він виходить через кришечку і вільно плаває за допомогою війок. Подальший розвиток відбувається в тілі першого проміжного хазяїна – рачка-циклопа, де корацидії перетворюються в процеркоїдів. Циклопи поїдаються рибами – другими проміжними хазяїнами стьожака широкого. Процеркоїди потрапляють в порожнину тіла риби, в м’язи та інші органи, де перетворюються в личинку – плероцеркоїд. Зараження основного хазяїна відбувається при споживанні сирої або погано прожареної риби з плероцеркоїдами. В кишках основного хазяїна личинки прикріпляються до стінки і починають рости. Через 5-6 тижні гельмінт стає дорослим і починається відкладання яєць.

Замалюйте цикл розвитку стьожка широкого в альбом (Догель, 1975; ст.172).

Цикли розвиткустьожака широкого і ехінокока

Ехінокок – Echinococcus granulosus – кінцевий хазяїн собака, вовк, лисиця – в кишечнику яких живуть ціп'яки, довжиною 5-6 мм з 3-4 члеників. Яйця паразитів потрапляють на грунт чи траву. Їх поїдають корови, коні, вівці у тілі яких розвиваються фіни. Проміжним хазяїном може бути і людина, яка може заразитися яйцями ехінокока через шерсть собак. Фіни можуть виростати до дуже великих розмірів всередині хазяїна, внутрі в них утворюються бульбашки,в них формується велика кількість голівок (не статева фаза розмноження).

Типи фін у цестод

Заповніть порівняльну таблицю для плоских червів.

Види червів	Хазяїн	Типи личинок	Джерело зараження	Захворювання, яке викликається	Місце мешкання дорослої особини
основний	проміжний
Клас Сисуни Trematoda	Печінковий сисун Fasciola hepatica
Ланцетоподібний сисун Dicrocelium lanceatum
Клас Стьожкові Cestoda	Карликовий Ціп’як Hymenolepis nana
Свинячий солітер Taenia solium
Бичачий солітер Taeniarhynchus saginatus
Стьожак широкий Diphyllobotrhrium latum
Ехінокок Echinococcus granulosus