Аналіз праці Я.-А.Коменського «Велика дидактика».

Аналіз праці Я.-А.Коменського «Велика дидактика».

Класична праця Коменського«Велика дидактика» (1632) послідовно і систематично висвітлює майже всі основні проблеми навчання і виховання. Довга назва книги в урочистому стилі тієї епохи сповіщає про її головні цілі: «Велика дидактика, яка містить універсальну теорію вчити всіх усього або вірний і ретельно обдуманий спосіб створювати по всіх общинах, містах і селах кожної держави такі школи, в яких би все юнацтво обох статей, без будь-якого де б то не було винятку, могло навчатися наук, вдосконалюватись в норовах, набиратись благочестя і, таким чином, в роки юності навчитись всього, що потрібно для справжнього і майбутнього життя. Коротко, приємно, ґрунтовно, де для всього, що пропонується, основи черпаються з самої природи речей; істинність підтверджується паралельними прикладами з галузі механічних мистецтв; порядок розподіляється по роках, місяцях, днях і годинах, нарешті, вказується легкий і вірний шлях для вдалого здійснення цього на практиці». Архітектоніка педагогіки як науки чітко проглядається у змісті цього твору. Перші 12 розділів (із 33) становлять собою загальнопедагогічну частину «Великої дидактики». Розділи ХІІІ-ХІV характеризують основи для створення нових шкіл. Наступні розділи (ХV-ХІХ) розкривають основи загальної дидактики, ХХ-ХХV присвячені частковій дидактиці окремих видів освіти, XXVI — «Про шкільну дисципліну», XXVII-XXXII дають характеристику організації чотирьохступінчастого влаштування шкіл. Нарешті, розділ XXXIII, підсумковий, присвячений викладанню загальних умов, необхідних для практичного здійснення ідей Коменського.«Велика дидактика» є плодом строго критичного перегляду всієї нагромадженої спадщини, а також результатом критичного дослідження причин і основ дидактичних способів і прийомів навчання. «Велика дидактика» є великою за широтою і величчю своїх завдань, висунутих і розв’язаних Коменським. Всі складові частини знань про формування людини у цьому творі пов’язано між собою, а також вперше у світі під них підведено науковий фундамент у вигляді законів. Методологічною основою педагогічної теорії Коменського виявився принцип природовідповідності виховання. Йому підпорядковані всі теоретичні положення «Великої дидактики».

Аналіз праці Я.-А.Коменського «Материнська школа».

У 1630 р. Я. А. Коменський завершив працю „Материнська школа", яку присвятив дошкільному вихованню дітей у сім'ї. Він розглядав правильне дошкільне виховання, по-перше, як засіб охорони дітей від шкідливих, випадкових, неправильних впливів на них і, по-дурге - як міцну основу для всього наступного виховання. Материнська школа в розумінні Коменського, - це сім'я, де протікає все життя дитини від народження до 6-ти років. Він вважав, що без хорошого початкового виховання дитини в сім'ї рішуче постраждає все наступне виховання і освіта людини. Він створив учіння про материнську школу – сімейне виховання дітей до 6 років, розробив зміст і методику дошкільного виховання дітей. Особливу увагу приділяв питанням підготовки до школи. Він вважав, що для формування моральних якостей необхідно показувати дітям гарний приклад. Щоб діти вільно звертали увагу на приклади чесності вмовляння, іноді треба і покарання. «Материнську школу» можна назвати першою програмою навчання і виховання дітей дошкільного виховання, тому що він перший, хто створив учення про материнську школу сімейного виховання до 6 років, розробив зміст і методику дошкільного виховання дітей: фізичного, морального та розумового розвитку. Коменський не радить відпускати дітей з материнської школи передавати викладачам раніше 6-го року віку. Батьки мають свідомо віддавати своїх дітей до школи для освіти й передусім самі повинні подумати, що мають робити, і відкрити дітям очі, аби вони замислилися над цим самі. Материнська школа повинна передусім забезпечити фізичний розвиток дітей, а також дати знання всього того, що людина повинна навчитися протягом життя. На першому місці фізичне виховання. Він закликав батьків, зокрема матерів, піклуватися зокрема з найбільшою відповідальністю про здоровя своєї дитини і давав конкретні вказівки про догляд за малюком, про те, яким має бути харчування, одяг, режим. Дуже важливою була вимога до годування немовляти – неодмінно молоко матері; його поради забезпечити дітям як можна більше рухів – давати їм можливість бігати, грати, пустувати.

Аналіз праці Дж.Локка «Думки про виховання».

Свою педагогічну працю «Думки про виховання» Дж.Локк присвятив питанням сімейного виховання «джентльмена», який уміє створювати здоровий дух в здоровому тілі та уміє поводити себе у товаристві. Звичайно, основним у вихованні дошкільника він вважав зміцнення його здоров’я, оскільки у разі потреби, буде захищати рідну Англію. В основу фізичного виховання він включав афінську систему фізичних вправ прогулянки, фізичну працю на свіжому повітрі. Закони моралі, на думку Дж.Локка, визначаються особистісними інтересами індивіда, і все що дає особистісну користь, є моральним. Головне завдання він бачив у дисципліну ванні характеру, треба з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинками, уміти відмовлятися від своїх бажань; навчити її діяти всупереч власним бажанням, виробити в дитини дисципліну духу, що виховується обмеженням.

 

Аналіз праці Ж.-Ж.Руссо «Еміль, або Про виховання».

Ця праця викликала велике незадоволення серед королівської влади і духовенства. Її було спалено на одному з паризьких майданів. В системі виховання у Ж.-Ж.Руссо велика увага приділялась особистості дитину. Це був становою виховання характеру для виховання феодалізму. Він прагнув показати, що правильне виховання є засобом незв’язних корінних соціальних проблем. Лише сильним вихователям можна надбудувати світ. Влада і багатство створили нерівність. Тому дитину (Еміля) слід виховувати поза феодальним суспільством відповідно з природою. Навчати природо відповідно – значить дотримуватись законів розвитку організму дитини. Ж.-Ж.Руссо вважав, що простих людей-працівників та їх дітей виховувати не потрібно, вони вже виховані самим життям. Потрібно виховувати і перевиховувати феодалів-аристократів, та їх дітей, бо кожен з них став людиною, а не дармоїдом. Тому головним героєм свого роману Руссо взяв Еміля – сина багатих батьків, з метою виховати його справжньою людиною. Також у цій праці він запропонував вікову періодизацію та зміст виховання: 1) від народження до двох років; 2)від двох до 12-ти років – період «сну розуму»; 3) від 12-до 15р. (розумове виховання); 4) від 15 до повноліття (період морального статевого виховання).

Аналіз праці К.Д.Ушинського «Людина як предмет виховання»

Вихід у світ праці великого російського педагога К. Д. Ушинського "Людина як предмет виховання" була однією з надзвичайних подій. Вона в трьох томах охопила всі основні питання фізичної та психічної природи людини та її виховання. Г.С.Костюк, український психолог і педагог, академік, автор праці "Психологічні основи твору К. Д. Ушинського "Людина як предмет виховання". "Готувати уми! Сіяти ідеї!... Ось наше призначення. Ми живемо не в ті роки, щоб могли діяти самі. Відкиньмо егоїзм, працюймо для нащадків! Збудімо вимоги, укажімо розумну мету, відкриймо засоби, розбурхаймо енергію, — діла з'являться самі..."

Питання 5

Ушинський «Рідне слово»

Мова народу - кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі і грози - весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу.

Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одно велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя. Коли зникає народна на мова, - народу нема більше! Ось чому, наприклад, наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від іноплемінників коли це насильство, нарешті, торкнулося мови, зрозуміли, що йдеться тепер уже про життя чи смерть самого народу. Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків.Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить ї народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.Майстерно написана книжка «Рідне слово», її педагогічна цінність полягає не тільки в різноманітному та ретельному матеріалі, відібраному для дитячого читання, айв умілому розподілі його за ступенем складності. Окрім фольклору, в книжці наведені вірші таких поетів, як Пушкін, Некрасов, Фет та ін. Тут знайшли своє місце різні за тематикою оповідання, написані К.Д. Ушинським. У цих оповіданнях автор у доступній формі показує дітям процес праці («Як сорочка в полі виросла»), або знайомить із тваринами, порами року, вчить дітей жити і працювати, адже праця прикрашає людину («Скінчив діло — гуляй сміло»).Дослідники книжок Ушинського для дитячого читання відзначили великий духовний потенціал, який вони несуть, і наголошують, що ознайомлюватись з ними треба ще в дошкільному віці. Це стосується в першу чергу тих оповідань К. Ушинського, в яких він зображує тварин. Тварини представлені з характерною для них поведінкою і в тій життєвій «ролі», яка є невід'ємною їх ознакою від природи..

Аналіз праці Я.-А.Коменського «Велика дидактика».

Класична праця Коменського«Велика дидактика» (1632) послідовно і систематично висвітлює майже всі основні проблеми навчання і виховання. Довга назва книги в урочистому стилі тієї епохи сповіщає про її головні цілі: «Велика дидактика, яка містить універсальну теорію вчити всіх усього або вірний і ретельно обдуманий спосіб створювати по всіх общинах, містах і селах кожної держави такі школи, в яких би все юнацтво обох статей, без будь-якого де б то не було винятку, могло навчатися наук, вдосконалюватись в норовах, набиратись благочестя і, таким чином, в роки юності навчитись всього, що потрібно для справжнього і майбутнього життя. Коротко, приємно, ґрунтовно, де для всього, що пропонується, основи черпаються з самої природи речей; істинність підтверджується паралельними прикладами з галузі механічних мистецтв; порядок розподіляється по роках, місяцях, днях і годинах, нарешті, вказується легкий і вірний шлях для вдалого здійснення цього на практиці». Архітектоніка педагогіки як науки чітко проглядається у змісті цього твору. Перші 12 розділів (із 33) становлять собою загальнопедагогічну частину «Великої дидактики». Розділи ХІІІ-ХІV характеризують основи для створення нових шкіл. Наступні розділи (ХV-ХІХ) розкривають основи загальної дидактики, ХХ-ХХV присвячені частковій дидактиці окремих видів освіти, XXVI — «Про шкільну дисципліну», XXVII-XXXII дають характеристику організації чотирьохступінчастого влаштування шкіл. Нарешті, розділ XXXIII, підсумковий, присвячений викладанню загальних умов, необхідних для практичного здійснення ідей Коменського.«Велика дидактика» є плодом строго критичного перегляду всієї нагромадженої спадщини, а також результатом критичного дослідження причин і основ дидактичних способів і прийомів навчання. «Велика дидактика» є великою за широтою і величчю своїх завдань, висунутих і розв’язаних Коменським. Всі складові частини знань про формування людини у цьому творі пов’язано між собою, а також вперше у світі під них підведено науковий фундамент у вигляді законів. Методологічною основою педагогічної теорії Коменського виявився принцип природовідповідності виховання. Йому підпорядковані всі теоретичні положення «Великої дидактики».