Процес управління та його організація

Управлінський процес — це комплекс взаємопов'язаних операцій, що виконуються в певній послідовності і спрямовані на розв'язання конкретних проблем та досягнення поставлених цілей.

Центр цієї діяльності налічує три елементи процесу управління: проблема, її вирішення та люди, що беруть участь у процесі на всіх його етапах.

Проблема — це розрив між бажаним станом (насамперед цілями) об'єкта управління і Його фактичним станом. Вирішення проблеми — засіб подолання такого розриву, вибір одного з багатьох напрямів дій, що дають змогу перейти від фактичного стану до бажаного.

До внутрішніх чинників, які залежать від самої організації, належать її цілі та стратегія, технологія та ресурси, структура виробництва та управління тощо. Дія зовнішніх чинників детально розглядалась раніше. Вони є складовими середовища, в якому функціонує організація і можуть бути як прямими, так і опосередкованими, як загрозливими для неї, так і створювати нові можливості.

Рішення — це творчий процес вибору однієї або кількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Важливим елементом процесу управління є люди, які беруть у ньому участь і приймають найрізноманітніші за змістом, значенням і характером рішення. Характер основних рішень менеджера залежить від його місця в системі ієрархічних відносин організації, а також від предметного кола функцій, які закріплюються за ним у цій організації.

Зокрема, керівники вищого рівня визначають загальні напрями діяльності підприємства, приймають ключові рішення щодо поточних справ, розробляють стратегію, формують політику організації.

Керівники середньої ланки розробляють плани для здійснення загальних завдань, встановлених вищим керівництвом, вносять пропозиції щодо поліпшення роботи очолюваного ними підрозділу та організації в цілому, координують роботу керівників нижчої ланки

Керівники низової ланки (менеджери-контролери) відповідають за виконання виробничих завдань, за безпосереднє використання виділених ресурсів, контролюють роботу виконавців, реалізують плани, розроблені на вищих рівнях управління

 

13.Сутність та класифікація управлінських рішень.

Будь-які зміни в процесі управління (передбачені чи непередбачені) вимагають їх координування, тобто реакції суб'єкта управління на зміну кількісних та якісних параметрів об'єкта управління. Таке координування здійснюється шляхом прийняття відповідних рішень. Рішення - це результат творчого процесу обдумування конкретних ситуацій, проблем, які виникають в об'єктах управління, з метою реалізації цілей управління. Рішення - це акт вироблення якого-небудь судження або вибір конкретного напряму дій із можливих альтернатив.

Управлінські рішення здебільшого класифікують за кількома ознаками.

1. За сферою охоплення:загальні рішення — стосуються всієї організації; часткові— стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо.

2. За тривалістю дії: перспективні — реалізуються протягом тривалого терміну (понад 1 рік); поточні — реалізуються у короткотерміновому періоді

3. За рівнем прийняття: рішення на вищому (інституційному) рівні управління; на середньому (управлінському) рівні управління; на нижчому (технічному).

4. За особливостями вирішуваних організацією завдань: організаційні запрограмовані — характеризуються незначною кількістю альтернатив або одноваріантністю; приймаються періодично у стандартних ситуаціях; організаційні незапрограмовані — спричинені новими факторами та ситуаціями; компромісні — покликані врівноважувати протиріччя, що виникають.

5. За способом обґрунтування: інтуїтивні— ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках); їх передумовою знання, досвід, стаж, кваліфікація; раціональні — мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають найоб'єктивнішими.

6. За способом прийняття: одноособові; колегіальні; колективні

7. За характером: економічні;технологічні; соціально-психологічні;адміністративні

 

14.Методи обґрунтування управлінських рішень.

Кількісні методи (або методи дослідження операцій) застосовують, коли фактори, що впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити та оцінити.

Якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню. До якісних методів належать в основному експертні методи.

Кількісні методи залежно від характеру інформації, яку має особа, яка приймає рішення, поділяються на:

- методи, що застосовуються в умовах однозначної визначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (аналітичні методи та частково методи математичного програмування);

- методи, що застосовуються в умовах імовірнісної визначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (статистичні методи та частково методи математичного програмування);

- методи, що застосовуються в умовах невизначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (теоретико-ігрові методи, які залежно від того, що спричиняє невизначеність ситуації: об’єктивні обставини або свідомі дії противника, поділяються на методи теорії статистичних рішень та методи теорії ігор).

Аналітичні методи характеризуються тим, що встановлюють аналітичні (функціональні) залежності між умовами вирішення задачі (факторами) та її результатами (прийнятим рішенням).

Статистичні методи ґрунтуються на збиранні та обробці статистичних матеріалів. Статистичні методи включають методи теорії ймовірностей та математичної статистики

Широко використовуються на практиці метод платіжної матриці і "дерево рішень".

Методи математичного програмування. Найбільш застосовуються в сферах планування номенклатури і асортименту виробів; визначенні маршрутів виготовлення виробів; мінімізації відходів виробництва; регулюванні запасів; календарному плануванні виробництва тощо

 

15.Основні вимоги до управлінських рішень та критерії оцінки їх якості.

Для того щоб прийняте рішення було найбільш ефективним, воно повинно відповідати ряду вимог:.

1.Вимога наукової обгрунтованості управлінського рішення передбачає ретельний аналіз обстановки на базі повної та достовірної інформації. Причому в сучасний період розвитку нашого суспільства великого значення набуває вимога передбачення, прогнозування суспільного розвитку, так званий прогностичний аспект.

2.Законність, яка передбачає, що всі управлінські рішення, незалежно від рівня суб'єкта управління, повинні засновуватися суворо на законі і бути спрямовані на його виконання.

3.Вимога актуальності означає, що управлінське рішення насамперед повинно розв'язувати найбільш важливі, істотні для системи проблеми і питання, тобто такі, розв'язання яких створить умови для більш ефективного функціонування системи в цілому і окремих її елементів.

4.Реальність управлінського рішення передбачає його здійсненність, тобто не 'можна приймати нереальні, абстрактні рішення.

5.Компетентність виражає ступінь знання суб'єктом управління явища, на яке він збирається впливати. Рішення може бути компетентним у тому випадку, якщо суб'єкт управління (керівник) із усіх можливих засобів, прийомів та способів виконання поставленого завдання вибере самі вигідні, доцільні, оптимальнг.

6.Вимога конкретності управлінського рішення полягає у чіткому, ясному формулюванні цілей, завдань і шляхів та засобів їх досягнення

7.Управлінське рішення повинно бути несуперечливим. Вимога несуперечливості передбачає, насамперед, внутрішню несуперечливість рішення, тобто єдність поставлених у рішенні завдань, методів та засобів їх реалізації.

8.Своєчасність рішення. Рішення повинно прийматися з урахуванням стану і розвитку як суб'єкта, так і об'єкта управління з урахуванням конкретних умов і бюджету часу для виконання поставлених завдань.

9.Інформативність. Її смисл можна сформулювати так: у можливо меншому фізичному та знаковому обсязі у рішення має бути закладено як можна більше інформації