Глава і . . Види державних органів

Органи держави можна класифікувати за різними підставами.

За способом виникнення вони поділяються на первинні і похідні. Первинні органи держави ніякими іншими органами не створюються. Вони або виникають в порядку спадкування (спадкова монархія), або обираються по встановленій процедурі і отримують владні повноваження від виборців (представницькі органи). Похідні ж органи створюються первинними, які і наділяють їх владними повноваженнями. До них належать виконавчо-розпорядчі органи, органи прокуратури і т.д.

За об'ємом владних повноважень органи держави поділяються на вищі та місцеві. Правда, не всі місцеві органи є державними (наприклад, органи місцевого самоуправління). Вищі органи держави найбільш повно уособлюють державну владу, яка поширюється на всю територію держави. Місцеві органи влади функціонують в адміністративно-територіальних одиницях (графствах, округах, провінціях і т.ін.), їх повноваження поширюються лише на ці регіони.

За широтою компетенції виділяються органи держави загальної і спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції правомочні вирішувати широке коло питань. Наприклад, уряд, виконуючи закони, бере активну участь у здійсненні всіх функцій держави. Органи спеціальної (галузевої) компетенції спеціалізуються на виконанні якоїсь однієї функції, одного виду діяльності (міністерство фінансів, міністерство юстиції).

Органи держави бувають виборні і призначаємі, колегіальні і одноособові. На механізм держави, класифікацію її вищих органів безпосередній вплив здійснює принцип розподілу влад, у відповідності з яким створюються органи законодавчої, виконавчої і судової влади.

Законодавчі органи.

Право видання законів належить, як правило, вищим представницьким органам. Позначаються вони загальним родовим терміном "парламент". В Англії, Канаді, Індії, деяких інших країнах термін "парламент" - власна назва законодавчого органу, в інших країнах він називається інакше.

Розквіт парламентаризму приходиться на період становлення і розвитку буржуазного суспільства. Саме тоді склалося коло його основних повноважень: прийняття законів, затвердження бюджету, контроль над урядом у формі запитів і обговорення його діяльності, вираження довіри чи недовіри і т.д. Все це отримало своє узагальнене вираження в принципі парламентаризму. З ускладненням суспільного життя, в ході соціального і науково-технічного прогресу зазвичай спостерігається зростання ролі уряду і зниження ролі парламенту.

В більшості країн світу парламенти складаються з верхньої і нижньої палат. Однопалатні парламенти існують в невеликих, унітарних державах (Данія, Фінляндія, Україна). Верхня палата завжди складає своєрідну противагу нижній палаті, яка частіше буває більш демократичною.

Глава держави.

Розділена на три гілки державна влада не перестає бути єдиною і суверенною: у неї єдине владоутворююче джерело - народ; вона виражає єдині корінні інтереси населення країни. Тому самостійність органів законодавчої, виконавчої і судової влади не абсолютна, а відносна. Глава держави саме й покликаний забезпечувати узгодження функціонування цих органі в інтересах єдиної владної волі народу і досягнення загально­державних ціле. В сучасних державах глава держави, за загальним правилом, є одноособовим: в конституційних монархіях - монарх, в республіках -президент.

Монарх в силу конституційних положень або традицій, які склалися в конкретному суспільстві, володіє рядом прав стосовно парламенту: скликання сесій, розпуск (звичайно нижньої палати), призначення членів верхніх палат (там, де це прийнято), затвердження і опублікування законів. Він призначає або затверджує главу уряду і міністрів, але з врахуванням думок фракцій партійної більшості або коаліцій фракцій парламенту. Формально він вважається верховним головнокомандуючим і представляє країну в міжнародних відносинах. Але фактично ці повноваження здійснюються урядом або відповідним міністром.

В більшості сучасних держав главою держави є президент, який обирається або парламентом, або населенням, або шляхом особливої виборчої процедури.

Президент приймає іноземних дипломатичних представників, призначає послів в інших країнах, в ряді країн ратифікує (затверджує) міжнародні договори і угоди, є верховним головнокомандуючим збройними силами. В деяких країнах президент має право розпускати парламент, відмовити у погоджені закону, передати його на повторний розгляд парламенту.

В парламентських і президентських республіках роль і повноваження президента далеко не однакові.

В парламентських республіках президент - малоактивна фігура у внутрішніх справах, затулена главою уряду, в руках якого зосереджена реальна влада. Наприклад, розпуск парламенту в таких державах хоча й оформляється указом президента, здійснюється за рішенням уряду; для призначення уряду потрібна згода парламенту. Акти президента не мають сили без підпису глави уряду або міністра, до відання кого відноситься предмет акту.

В президентських республіках президент - центральна політична фігура. Так, президент СІЛА наділений Конституцією широкими повноваженнями, є одночасно главою держави і главою уряду. Він очолює величезний державний апарат, який налічує понад 2,5 млн. державних службовців, з яких близько 1500 чиновників федеральних відомств призначає сам. Тільки на вищі федеральні посади президент призначає за згодою Сенату. Він видає укази по різним питанням державного життя.

Виконавчі органи.

Виконавча влада належить уряду, який безпосередньо керує країною. Уряд, як правило, складається з глави уряду (прем'єр -міністра, голови ради або кабінету міністрів, першого міністра, канцлера і т.д.) його заступників і членів уряду, які очолюють окремі центральні відомства державного управління (міністерства, департаменти) і називаються міністрами, секретарями.

В унітарній державі утворюється один уряд. У федеративній державі існує уряд федеральний і уряди членів федерації.

По всім питанням своєї компетенції уряд видає правові акти (укази, декрети, постанови, розпорядження), які обов'язкові для виконання.

Уряду бувають однопартійні і коаліційні. У першому випадку в них входять представники однієї партії, в другому - двох або кількох.

Свою багатосторонню діяльність уряд здійснює через численні органи державної адміністрації - міністерств, відомства, комісії і т.д.

Органи правосуддя.

Утворюють досить складну систему, яка складається з цивільних, кримінальних, адміністративних, військово-польових, транспортних та інших судів. На верху цієї системи знаходяться верховні і конституційні суди. Судові органи реалізують правосуддя шляхом регулюємого процесуальним правом правосуддя. В країнах, де існує судовий прецедент, вони приймають участь у правотворчості.

Суди незалежні. Законодавством закріплені такі демократичні принцип, як рівність всіх перед законом і судом, участь в розгляді справ присяжних засідателів, право обвинуваченого на захист і т.д.

В механізм держави входять силові відомства, які складають основу владної сили держави, - збройні сили, органи безпеки, поліція (міліція). Основне призначення останньої - охорона суспільного правопорядку і забезпечення внутрішньої безпеки. Поліція спеціалізується згідно з різноманітними сторонами її діяльності. Політична поліція забезпечує внутрішню безпеку, веде боротьбу з політичними противниками своєї держави. Кримінальна поліція підтримує суспільний порядок. Вона поділяється на транспортну, прикордонну, митну, санітарну, лісову і т.п.

Особливо виділяються в механізмі держави місцеві органи влади. Такі органи або посадові особи (губернатори, префекти, комісари) призначаються, як правило, урядом для управління тими чи іншими регіонами (Фінляндія, Люксембург). Нерідко поряд з призначеними посадовими особами на регіональному рівні функціонують вибрані населенням регіону місцеві представницькі органи. Є держави (Великобританія, Японія), де всі функції місцевого самоуправління виконує місцева адміністрація, яка обирається населенням.