Основні закони композиції. Закон цільності, типізації, контрастів. Закон підпорядкованості усіх закономірностей та засобів композиції сюжетному задуму твору.

Композиція (лат. сompositio) – співрозміщення. З одного боку, композиція — це побудова художнього твору, яка обумовлена його змістом, призначенням і характером. А з другого боку композицією називають і сам твір, тобто кінцевий результат діяльності художника.

Підпорядкування компонентів композиції та композиційних засобів ідейному задуму твору. Цей закон зобов'язує художника, щоб його композиція в усіх деталях підпорядковувалась ідейному змісту, розкривала його ставлення до зображуваного, його захоплення, визначення гармонійного співвідношення сюжетно-композиційного центру до розміру картини та інших її пропорційних образів. Згідно з ним художник повинен ураховува­ти співвідношення об'ємів, кольорів, світла, тону і форми, щоб твір справляв враження єдиного цілого, відповідав ідейному задуму. Цілісність композиції. Цей закон вимагає, щоб композиція сприймалася єдиним і неподільним твором мистецтва, в якому кожна зображена мета доповнює зміст, його цілісність. Та вимагає виявлення в композиції головного, сюжетно-композиційного цент­ру, якому підпорядковані другорядні образи. типізація – загострення образів, які можна назвати типовими. Це, як правило, збірний образ певного типу краєвидів або людей. Наприклад, у полотні В.Тропініна “Українська дівчина” на суд глядача представлена не конкретна людина, а типовий для країни образ національної жіночої краси. Карикатури. закон контрасту Якщо в природі закон контрасту діє невідворотно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, то в мистецтві художник вільний у виборі тотожностей, нюансу чи контрасту.

 

Творча спадщина В.А. Тропініна та використання його творів у фаховій підготовці майбутніх учителів образотворчого мистецтва.

Василь Андрійович Тропінін народився 19 (30) березня 1776 року кріпосною людиною графа Мініха в його маєтку-селі Карпово Новгородської губернії. в 1799 році граф Морков дозволяє Тропініну стати вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв. Його наставником був видатний портретист професор С.С. Щукін. Рада Академії двічі нагороджувала Василя Андрійовича за відмінне навчання. Перше визнання автору принесла картина "Хлопчик, що тужить за померлою пташкою", яка була представлена на академічній виставці у 1804 році. 1821 року, життя і творчість Тропініна були тісно пов'язані з Україною, її Поділлям (у Кукавці художник жив) Саме тут він вперше зустрівся зі справжнім народним життям. До іконостаса ввійшли його роботи "Зняття з хреста", "Св. Микола Чудотворець", "Віра, Надія, Любов та мати їх Софія". На Україні В.А.Тропінін багато працював над створенням портретів. Одна з кращих ранніх робіт Тропініна - "Дівчина з Поділля". Образ відмічений особливою чистотою і святковістю, яку створює любовно переданий національний костюм. Образ подолянки пройде потім через всю творчість художника. Здається, що в ній втілилося все краще, що знайшов Тропінін на Україні.
Серед чоловічих портретів цього періоду привертає увагу "Портрет українця". Художник, безперечно, прагнув передати образ мужній і благородний. До кукавського періоду належить і одна з кращих робіт художника "Портрет сина". Поетичний, зігрітий внутрішнім теплом щирої любові до сина, портрет є справжнім шедевром. В ньому втілена надія художника на те, що сину випаде інша доля, і він буде вільний.
Тропінін не був пейзажистом. Пейзаж в його творчості служив своєрідним фоном, на якому розгорталось народне життя. Життя в українському селі, сама Україна з її м'якою живописною природою, з її самобутніми, щедро наділеними поетичним даром людьми, її чарівними традиціями та звичаями багато дали Тропініну. 15(3) травня 1857 року помер великий живописець Василь Тропінін.

Творча спадщина І.Ю. Рєпіна. Назвіть і дайте характеристику його творам історичного жанру.

 

Ілля Юхимович Рєпін народився (1844-1930) у невеликому місті Чугуєві наУкраїні, у родині військового поселенця. Уже в 13 - 14 років він успішно з дорослими професійними іконописцями виконував замовлені роботи, створюючи образи для церков. Три роки перебування в Італії й Франції для нього не пройшли даром. Створені там роботи пейзажні етюди «Дорога на Монмартр», «Окраїна Парижу. Після повернення, за десять із невеликим років, Рєпін створює кращі свої добутки: «Царівна Софія», «Відмова від сповіді», «Хресний хід», «Іван Грозний»,, «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і цілу галерею портретів Нескінченна розмаїтість характерів і типів. Портрети гранично достовірні, часом безжалісні по характеристиці й завжди як живі. Хресний хід» — один із центральних добутків у творчості Рєпіна. Під палючими променями сонця по курній дорозі повз безжалісно зрубаного гаю, на місці якого стирчать одні пеньки, рухається процесія з корогвами. Кожний учасник цього ходу разюче індивідуальний, зі своїм особливим поводженням, і всі разом єдиним нескінченним потоком спрямовані до невідомій нам мети невідомою волею. Рєпін належить до тих художникам, які в переломну епоху ясно епоху ясно усвідомлювали своє призначення — бути виразниками національної самосвідомості.

Особливе місце в творчості Рєпіна займає всесвітньо-відома історична картина "Запорожці пишуть листа турецькому султану". В 1878 році Рєпін проводив літо в Абрамцеві, бував в домі відомого мецената C.I. Мамонтова, де почув лист запорожців турецькому султану.Художника настільки захопив емоційний дух листа, що він одразу ж взявся за створення ескізу майбутньої картини. В цій моно фігурній "хоровій", історичній картині з її епічно-героїчною жанровою трактовкою емоційно напруженого сюжету, Рєпін в різноманітті яскравих емоційно-колоритних типах запорожців прагнув композиційно виразити загально-гармонійний образ погордливого богатирського дух козаків, їх лицарської любові до України, які виникають з їх етнічної ментальності. Серце i розум — це символи двох вічних протиборствуючих фундаментальных початків людини. Любов i надія, Bipa i краса, які приховані в глибині серця українця, а не розум, який приборкує ці пристрасті розрахунком, твердою оцінкою об'єктивних можливостей, "правлять бал" i його життя."Мудрість серця" охоплює корінну особливість української ментальності.

Система П.П. Чистякова.

Педагогічна система Павла Петровича Чистякова

Саме в методиці малюнка особливо великі заслуги Чистякова. Малюнок, по Чистякову, це серйозна, напружена, вдумлива робота, пов'язана з майже геометричним абстрагированием в пошуку найбільш великих обрисів і форм, а також взаємозв'язку різних елементів натури. Звідси його парадоксальна фраза: «Малюючи очей, дивись на вухо» - тобто, пам'ятай про їх взаємовідносини. Наскільки б складної форми не був зображуваний об'єкт, його силует зводиться лініями, дотичними до його крайнім виступам, до відносно простій формі. Пошук цієї узагальнюючої форми - одна з основ суворого академічного малюнка. Настільки ж принциповий пошук взаємин (нахилів сполучних ліній) між різними елементами, що визначають структуру об'єкта.

Далі йде виявлення його форми, що розуміється як об'єм. Чистяков розглядає форму як поєднання великого в підсумку кількості площин різноманітної форми, «виліплює» основний об'єм. Вгадати межі цих площин (спочатку максимально узагальнених, а в ході роботи дробящихся на більш дрібні складові) - і є завдання малюнка. Лише напружене відчуття форми (яке полегшується при контрастному освітленні) дозволяє знайти і зафіксувати на папері цей лінійний просторовий каркас об'єкта. Недарма Чистяков говорив: «Малювати - значить міркувати». робота з початку і до кінця ведеться за чітко осмисленого плану - від найбільших форм до найдрібніших деталей, які в підсумку ставляться на чітко обумовлене місце. Живопис, по Чистякову, також визначається точним малюнком, так як по-різному повернені «площині» об'єкта по- різному сприймають колірне оточення - «мозаїчна»