Яким чином ви зможете реалізувати пораду сухомлинського про те що наочність – стежина пізнання і світло , яке осяє цю стежину

У діяльності багатьох учителів часто трапляється така ситуація: на попередньому уроці всі учні добре зрозуміли правило (визначення, закон, формулу, теорему), добре відповідали, наводили приклади, а на наступному – більшість з них відтворює вивчене невпевнено, нечітко, з помилками, а дехто навіть забуває зміст матеріалу попереднього уроку. Виявляється, що при виконанні домашнього завдання, у багатьох учнів були з великі труднощі. У чому причини цього суперечливого явища? Які шляхи розв’язання цієї проблеми (за В. Сухомлинським)?

 

Чому при перевірці виконання домашнього завдання треба уникати запитань, які передбачають цілком точне відтворення учнями того, що викладав учитель, чи того, що зафіксовано в підручнику? Наведіть приклади трансформації таких контрольних запитань (за фахом).

У своїй праці «Сто порад вчителю» В.О. Сухомлинський написав: «треба уникати питань, які вимагали б відповіді що абсолютно точно повторює те, що висловлювалося вчителем або завчено з книги. Є в педагогічному процесі одна дуже цікава річ — я б назвав її трансформацією знань. Є на увазі таке поступове уявне поглиблення в знання, в результаті якого учень кожного разу, повертаючись до вивченого раніше, бачить у фактах, явищах, закономірностях щось нове, розглядає, аналізує якісь нові сторони, риси, особливості фактів, явищ, закономірностей. Трансформація знань повинна бути покладена в основу повторення. Про це хочеться дати окрему раду.»

Домашня робота виконує такі дидактичні функції:

 

розширення, поглиблення і закріплення знань, умінь, отриманих під час уроків;

 

формування умінь і навичок самостійної навчальної діяльності;

 

розвиток самостійності мислення, індивідуальних нахилів і здібностей учнів [50, 120].

 

Домашня робота є важливою складовою навчального процесу, оскільки навчання може бути ефективним лише за умови, якщо навчальна робота під час уроків підкріплюється добре організованою домашньою роботою учнів. Засвоєння умінь і навичок, а також повторення навчального матеріалу відбувається головним чином у процесі домашньої роботи учнів, яка, доповнююючи і продовжуючи урок, сприяє поглибленню і розширенню знань учнів, привчає їх до самостійного мислення.

 

На уроках, як би вони добре не проводилися, відбувається фіксація знань у короткочасній пам’яті. Для їх переведення у довгочасну пам’ять необхідне наступне повторення, яке найчастіше відбувається під час домашньої роботи. Крім того, засвоєння знань і формування навичок залежить від індивідуальних особливостей учнів, відбувається в різному темпі. Учням, що навчаються в одному класі, на це потрібен різний час, що під час уроку неможливо забезпечити. Домашня робота також сприяє формуванню відповідальності, навичок самостійної діяльності.

17. Вільний час учня народжується на уроці…
Важливе значення має організація правильного режиму домашньої навчальної праці. Прямий обов'язок учителя — культивувати цей режим, недостатньо при цьому мати на увазі лише свою навчальну дисципліну. У контексті колективної виховної роботи вчителі мають постійно нагадувати учням, коли вихованці мають виконувати домашні завдання, скільки часу виділяти на ту чи іншу роботу, якою має бути послідовність дій, коли робити перерву і як її використовувати, яких гігієнічних умов варто дотримуватися.
В.О. Сухомлинський з цього приводу писав: "Дитина — жива істота, її мозок — найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо й обережно. Повноцінність розумової праці визначається не тільки й не просто її темпом і напруженістю, а насамперед правильною, продуманою, розумною її організацією.
Педагог-учений в результаті багаторічної дослідної роботи вибудував оптимальну структуру режиму робочого дня вихованців. Діти мають займатися розумовою працею 6—7 годин у першій половині дня, в наступні години — різноманітною діяльністю, не пов'язаною з великим розумовим напруженням; протягом останніх 5—6 годин перед сном напружена розумова праця абсолютно не припустима; діти й підлітки повинні рано лягати спати й рано пробуджуватися. У другу половину дня (після повернення зі школи) вихованці мають проводити час на свіжому повітрі, займатися посильною фізичною працею, читанням художньої літератури, розвагами, які не вимагають значного розумового напруження.
Учителі, виходячи з цих закономірностей, мають допомогти учням скласти науково обґрунтований режим дня, ознайомити з ним батьків і допомагати вихованцям у дотриманні його у повсякденному житті. В режимі дня залежно від віку учнів треба визначити час для виконання домашніх навчальних завдань, а також вільний час. Знову ж таки з цього приводу В.О. Сухомлинський у праці "Сто порад учителеві" писав: "Це здається з першого погляду парадоксом: учень може успішно навчатися лише за умови, коли не весь час його йде на навчання, а залишається багато вільного часу. Але це не парадокс, а логіка педагогічного процесу. Чим насиченіший робочий день учня шкільними заняттями, чим менше залишається в нього часу на те, щоб подумати про щось, безпосередньо не пов'язане з навчанням, тим імовірніше перевантаження, відставання.
Проблема вільного часу — це одна з найважливіших проблем не тільки навчання, але й інтелектуального виховання, всебічного розвитку. Вільний час необхідний учневі, як повітря для здоров'я: він необхідний для того, щоб учень успішно навчався і не відчував постійної загрози відставання... Вільний час — перша умова багатства інтелектуального життя вихованця...
...Вільний час учня народжується на уроках, його творцем є розумний, думаючий учитель. Його перший помічник у створенні вільного часу — сам учень. Але є ще одна умова, від якої залежить створення вільного часу. Це режим праці й відпочинку".
У системі організації домашньої навчальної роботи учнів постає важливе питання: коли учень має готувати домашнє завдання, яке отримав на сьогоднішньому уроці?
Відомо, що переважна більшість учнів виконує завдання напередодні того дня, коли за розкладом вивчається ця дисципліна. Чи доцільно це? Ні. Можливо, це зумовлено тим, що цим самим учень прагне відкласти наскільки це можливо неприємне для нього заняття, відтягнути до того часу, коли вже неможливо більше відтягувати.
Така практика хибна в самій своїй основі, суперечить сутності перебігу пізнавальної діяльності особистості. Можна уявити: сьогодні на уроці української мови вивчалася складна тема — правопис відмінкових закінчень іменників другої відміни в родовому відмінку. Учень нібито непогано засвоїв навчальний матеріал. Отримав домашнє завдання. Наступний урок з мови — через три дні. За цей час учень забув основний теоретичний матеріал. Тому під час виконання домашнього завдання він стикається з труднощами. Доводиться повертатися до заучування правил, щоб виконати письмове завдання. Це й веде до перевантаження учнів.

 

 

19. Кожний раз,коли треба поговорити з учнем про його вчинок, в якому ……..

Індивідуальний підхід до навчання учнів потребує грунтовної пiдготовки педагога, певних умiнь.

Позитивним у індивідуальному навчаннi є те, що:

а) воно дає можливiсть ставити перед учнями навчальнi завдання, що передбачають пошук;

б) створюються передумови для використання комплексних розумових дiй;

в) навчальнi завдання розв’язуються у процесi сплкування членiв групи, що сприяє вихованню колективiзму, формуванню комунiкативних якостей, подiлу працi мiж членами групи;

г) учитель здiйснює керiвництво навчальним процесом опосередковано.

Щоб змiнити поведiнку учня, педагоги продумують план ндивiдуальної роботи з ним, маючи на увазi:

а) забезпечення учневi такого мiсця в колективi, яке б задовольняло його прагнення до спiлкування з товаришами,

б) створення умов для появи і змiцнення здорових емоцiй, пов’язаних з навчанням, суспiльно корисною працею, громадським життям,

в) роз’яснення учневi етичних норм та вправляння його в позитивних формах поведiнки.

Основними напрямами індивідуальної роботи класного керівника є:

- вивчення індивідуальних особливостей учнів;

- установлення міжособистісних контактів із кожною дитиною;

- створення умов для прояву і розвитку реальних і потенційних можливостей учнів;

- вивчення та врахування стану фізичного, психічного та соціального здоров’я учнів;

- розв’язання питання соціальної адаптації учнів в умовах дитячого та педагогічного колективів;

- профілактична робота з учнями «групи ризику»;

- діагностика результатів навчання, виховання і розвитку кожного учня.

Конфлiкти учня з оточенням можуть набрати рiзних їх форм, але

Головним чином серед них є:

конфлiкт з учителем, який не зрозумів учня, образив його, виявив безтактннiсть, грубiсть, несправедливість.

конфлiкт з колективом школярiв

Загострення стосункiв з членами сiм’ї, педагогами, товаришами викликає такi реакцiї учня, як: намагання утвердити свою особу, свою гідність за допомогою блазнювання, зухвалих вчинків, цiлковита байдужiсть до шкiльного життя і шукання друзів серед старших людей з сумнівним моральним обличчям, що спричиняється часом до порушень громадського порядку і злочинних дiй.

Покарання, до яких вдається в подiбних випадках учитель, не дають бажаних наслiдкiв. Бiльш того: кара часто навiть поглиблює конфлiкт. Щоб успiшно впливати на важковиховуваних учнiв, потрiбно передусiм знати причини недисциплiнованості і робити все можливе для усунення їх. При цьому слiд враховувати, що нерiдко, та буває коли безпосередня причина неправильної поведiнки вже зникла, але залишила наслiдки, якi продовжують зумовлювати його недисциплiнованість.

 

Мистецтво і майстерність педагога якраз і полягає в умінні поєднувати щирість з мудрістю.

Іноді треба почекати з ухваленням рішення, дати «відстоятися» відчуттю. Кожного разу, коли треба поговорити з учнем про його вчинок, в якому виразилися складні, суперечливі рухи його душі, я завжди відкладаю цю бесіду на декілька днів – так писав Сухомлинський у своїх порадах. Це уміння — уміння НАСТРОЮВАТИ себе на задушевну розмову з учнем, особливо з підлітком, виключно важливо в тон майстерні педагогічних засобів, яку повинен створити для себе кожен вчитель. Це уміння треба виховувати в собі, створювати, удосконалювати, «відшліфовувати», робити тоншим і дієвішим.

Виховуючи це уміння, необхідно глибоко проникати в душу дитини, вдумуватися в те, чим він живе, як він дивиться на світ, що є для нього люди, що оточують його.

Щоб стати справжнім вихователем, треба пройти цю школу щирості — протягом тривалого часу пізнавати серцем все, чим живе, що думає, чому радіє і чим турбується ваш вихованець. Це одна з найтонших речей в нашій педагогічній справі. Якщо ви наполегливо опановуєте нею — ви будете справжнім майстром. важливо в тон майстерні педагогічних засобів, яку повинен створити для себе кожен вчитель

Треба проводити з учнями, які в своїй поведiнцi вiдхиляються вiд встановлених норм, додатковi iндивiдуальнi бесiди - брати до уваги негативний життевий досвiд цих учнiв на конкретних прикладах розкривати хибнiсть їхнiх уявлень. Здiйснювати всi цi заходи треба, звичайно, з максимальним тактом. Не слiд, зокрема, видiляги важковиховуваних у якусь особливу категорiю. Творче, цiкаве, насичене багатим змiстом життя шкільного колективу, тепле, батькiвське, чуйне ставлення до дiтей поєднане з твердою вимогливiстю до них, индивидуальним підходом до кожного.

 

Користуючись програмою і підручником (за фахом), виберіть тему уроку запропонованого Вам типу. Відповідно до теми уроку сформулюйте мету, визначте цільові завдання та їх зміст на всіх етапах уроку. До кожного цільового завдання визначте проміжний результат. Охарактеризуйте очікуваний кінцевий результат уроку.

 

УРОК ГЕОМЕТРІЇ У 8 КЛАСІ

Тема. Наслідки теореми Піфагора. Довжина похилих, проведених

із однієї точки до прямої

Мета: Ознайомити з наслідками теореми Піфагора, поняттями похилої та проекції похилої на пряму; розвивати логічне мислення учнів; виховувати інтерес до геометрії.

Обладнання: картки з задачами, таблиці.

Тип уроку: пояснення нового матеріалу.

І. Актуалізація опорних знань

Щоб пояснення було зрозумілим, учням необхідно нагадати попередній вивчений матеріал, на базі якого засвоюватимуться нові знання. Вичлененя із наявних знань опорних для засвоєння нового матеріалу. Для цього пригадаю з учнями теорему Піфагора, означення косинуса гострого кута прямокутного трикутника, від чого залежить величина косинуса гострого кута прямокутного трикутника?

Діти повторивши новий матеріал вже готові сприймати новий.

II. Мотивація навчальної діяльності.

Формую в учнів потребу вивчення даного матеріалу. Активізація пізнавальної діяльності учнів. Повідомляю учням тему, мету та завдання уроку

Повідомлення теми, мети та завдань

* Ознайомитися з наслідками теореми Піфагора;

* Сформувати в учнів уявлення про похилої та її проекції дати їх означення;

* Навчити розв'язувати задачі на застосування наслідків з теореми Піфагора.

Провівши активацію пізнавальної діяльності, вирішуємо завдання що поставлені.

IV. Вивчення нового матеріалу

Забезпечити осмислення нового матеріалу, пов`язати теорему з наслідками теореми Піфагора, сформувати учнів уявлення про поняття похилої та проекції похилої на пряму.

В учнів сформовані уявлення про проекцію та похилу. Ознайомлені з наслідками теореми

V. Узагальнення і систематизація знань

Повторення щойно вивченого матеріалу:основних означень та наслідків з теореми. З астосування на практиці.

Розвязуючи задачі закріплюють матеріал

VI Підведення підсумків

Визначити ступінь відповідності мети уроку досягнутому результату; визначити ступінь сформованості знань учнів

Визначення, на скільки учні зрозуміли даний матеріал

 

VII Домашнє завдання

Пояснюю зміст завдання, методику його виконання, запис на дошці

Очікувані результати:

Після цього уроку учні зможуть:

• знати наслідки з теореми Піфагора;

• знати означення похилої та її проекції;

• розв'язувати задачі на застосування наслідків з теореми Піфагора.

Формування мотивів навчання - це створення у школі умов для появи внутрішніх спонукань до навчання, усвідомлення їх учнем і подальший саморозвиток ним своєї мотиваційної сфери. Стимулювати її розвиток можна й необхідно системою психологічно продуманих прийомів

Загальний зміст розвитку навчальної мотивації школярів полягає в тому, щоби переводити учнів із рівнів негативного й байдужного ставлення до навчання до зрілих форм позитивного ставлення до навчання - дієвого, усвідомленого, відповідального.

Навчальна лекція - словесний метод навчання, що передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим обсягом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень І узагальнень.

Основні умови ефективного проведення лекції: створення конкретного плану; повідомлення учням теми, мети і завдань; логічний і послідовний виклад змісту лекції; проблемність та емоційність викладу; гнучке управління розумовою діяльністю учнів; запис основних положень; використання наочності; поєднання лекції із семінарськими і практичними заняттями.

Бесіда - словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого - спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Цей метод активізує мислення учнів, є важливим засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних здібностей, створює умови для оперативного управління процесом навчання. Водночас його доцільно поєднувати з розповіддю, лекцією, наочними методами, які забезпечують формування цілісної системи знань, адже за допомогою лише бесіди неможливо сформувати практичні вміння і навички. Бесіди бувають вступні, повідомлювальні, узагальнювально-повторювальні, контрольно-кореційні. Бесіди бувають катехізичні, евристичні, репродуктивні.

Робота з книгою - багатофункціональний метод словесної групи, що полягає в опрацюванні літератури різних видів і спрямований на формування нових знань, їх закріплення, вироблення вмінь І навичок та реалізацію контрольно-корекційної функції в умовах урочного та позаурочного навчання. Важливими умовами, що забезпечують ефективність використання цього методу, е: вміння швидко, раціонально читати і розуміти прочитане; виокремлювати основне в матеріалі; створювати опорні конспекти; знаходити літературу з питання.

Навчальна дискусія - словесний метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами щодо конкретної проблеми з метою набуття нових знань, зміцнення власної думки, формування вміння її обстоювати.

Диспут - словесний метод навчання, суть якого полягає в цілеспрямованому зіставленні різних поглядів на наукову чи суспільну проблематику з метою формування в учнів оцінних суджень, зміцнення світоглядних позицій.

Ефективність дискусії і диспуту залежить від: попередньої ґрунтовної підготовки учнів як у змістовому, так і у формальному аспектах; наявності необхідних знань із теми, умінь висловлювати свої думки і позицію; однозначного формулювання запитань тощо. Результати використання цих методів дають об'єктивну інформацію про глибину і системність знань учнів, особливості мислення школярів, допомагають визначити перспективи подальшої роботи.

Серед логічних методів цю проблему найкраще вирішує дедуктивний метод. Дедуктивний метод - метод навчання, що передбачає перехід у пізнанні від загального до конкретного.Учитель спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починає розв'язувати конкретні завдання. Учні сприймають загальні положення чи закони з подальшим засвоєнням їх наслідків.

Дедуктивний метод сприяє швидшому опрацюванню навчального матеріалу, активно розвиває абстрактне мислення. Його корисно використовувати для засвоєння теоретичних знань. Проте дедуктивний метод утруднює постановку проблемних завдань, не націлює на розв'язання суперечностей, частково схематизує навчальний процес, догматизує знання.

Серед методів за типом пізнавальної діяльності учнів для формування теоретичних знань доцільно використовувати проблемно-пошукові методи. А саме:

Метод проблемного викладу - метод навчання, який передбачає постановку вчителем перед учнями проблеми і визначення шляхів її розв'язання з приховуванням можливих пізнавальних суперечностей.

Проблемний виклад навчального матеріалу можна здійснювати в процесі проблемної розповіді, проблемно-пошукової бесіди, лекції, під час використання наочних методів проблемно-пошукового типу і проблемно-пошукових вправ. До нього вдаються в тих випадках, коли зміст навчального матеріалу спрямований на формування понять, законів чи теорій, а не на повідомлення фактичної інформації; коли зміст не е принципово новим, а логічно продовжує раніше вивчене і учні можуть зробити самостійні кроки в пошуку нових елементів знань. Спостерігається слабка ефективність цього методу при засвоєнні учнями принципово нових розділів чи тем навчальної програми, коли немає змоги застосувати принцип аперцепції (опори на попередній досвід) і необхідне пояснення вчителя.

Частково-пошуковий метод - метод навчання, за якого певні елементи знань повідомляє педагог, а частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв'язуючи проблемні завдання.

Виклад навчального матеріалу може здійснюватись у процесі евристичної бесіди, коментованої вправи з формулюванням висновків, творчої вправи, лабораторної чи практичної роботи та ін.

Яким чином ви зможете реалізувати пораду Сухомлинського про те що наочність – стежина пізнання і світло, яке осяє цю стежину

Використання фігур, презентацій, інтегрованих уроків, відео уроки, плакати з формулами.

11. Сформулюйте основні правила проведення виховної бесіди з учнівським колективом.

Бесіда – метод словесного обговорення матеріалу, що вивчається, – найпоширеніша в навчанні. її завдання полягає в тому, щоб, по-перше, за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених запитань актуалізувати відомі учням знання, по-друге, досягти засвоєння ними нових знань шляхом самостійних обмірковувань, узагальнень та інших розумових операцій.

Основні правила проведення фронтальної бесіди:

педагог повинен: обґрунтувати тему як життєво важливу, а не надуману, формулювати запитання таким чином, щоб вони спонукали до розмови, спрямовувати розмову в конструктивне русло. Учнів слід залучати до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя і формувати у них на цій основі ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків. Підсумовуючи бесіду, учитель обґрунтовує раціональне вирішення обговорюваної проблеми, накреслює конкретну програму дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми. Фронтальну бесіду можна проводити кількома етапами. На першому вихователь розкриває суть теми бесіди, її значення, відтак переходить до бесіди у формі розповіді. Розкриваючи зміст, він спирається на наявний в учнів запас уявлень і понять, який виявляє цоперед-нім анкетуванням чи в індивідуальних бесідах. На другому етапі він залучає до бесіди учнів, які висловилися з приводу думок вихователя стосовно теми бесіди. На підставі цих висловлювань він розкриває суть поставленої проблеми, що допомагає учням виробити певні світоглядні поняття, пов'язані з даною темою. На третьому етапі, виходячи з аналізу конкретних фактів, наголошують на дієвому характері обговорюваної проблеми, пов'язують її з поведінкою і діяльністю учнів. На четвертому — учні усвідомлюють значення розглянутої проблеми для власної поведінки.

При підготовці й проведенні фронтальних бесід на будь-яку тему враховують вікові особливості учнів.

Ефективність фронтальної бесіди зростає, коли у розглядуваних фактах, процесах учні відкривають невідомі для себе сторони. Під час такої бесіди вони можуть обстоювати свої помилкові погляди і переконання. Педагог ніби погоджується з ними, приймає їхню точку зору, але, виявивши слабкі й суперечливі місця в аргументації вихованців, спростовує їх: «Яз вами згоден, але ж як пояснити...», «Припустімо, ви маєте рацію, проте як бути, коли...». Слід продумати запитання, якими можна спонукати учнів до самостійних пошуків відповіді на суперечливі судження. Аргументи педагога мають бути неспростовними.

Найскладнішою для вчителя є індивідуальна бесіда, яку проводять за заздалегідь наміченим планом у спокійній обстановці. Важливо, щоб психічний стан учня спонукав його до відвертості. В індивідуальній бесіді учень має не лише усвідомлювати зміст моральних сентенцій, які доводять до його свідомості, а й переживати його. З цією метою використовують переконливі приклади. Водночас вихованець повинен відчути, що педагог прагне допомогти йому. Якщо йдеться про порушення правил поведінки, бесіду не можна починати з докорів і винесення рішення про покарання. Спершу з'ясовують причини і мотиви порушення, відтак визначають міру педагогічного впливу. Молоді педагоги нерідко зводять індивідуальну бесіду до розвінчуваня вчинків учнів. Проте досвід переконує, що бесіда корисніша, коли її починають з аргументованого розкриття правильного розуміння суті вчинку, дії, явища і на цьому тлі показують недостойність скоєного учнем вчинку. Підходи до моделювання бесіди можуть бути різні. Бесіду, яку педагог планує заздалегідь, можна поділити на певні етапи.

Обґрунтування теми.

Актуалізація уваги учнів з метою підготовки їх до передбаченого обговорення життєво важливої події, факту, явища, морального вчинку, ситуації. Цей етап можна назвати підготовчим або мотиваційним. Він є дуже важливим. Від того, як він буде реалізований, залежить рівень сприйняття учнями проблеми, що обговорюється, їхньої участі у процесі спілкування.

Педагог пропонує учням першоджерело, матеріал для обговорення. Цей етап є головним у бесіді. В ролі першоджерела може бути розповідь, уривок із художнього твору, кінофільм чи його фрагмент, стаття, конкретна подія, ситуація із життя школи, класу, газетна чи журнальна стаття, конкретний факт чи явище.

Діалог з дітьми.

Цей етап є продовженням головного (другого) етапу і може відбуватись у довільній формі: запитань і відповідей, тематичних вікторин, заочної подорожі, проблемних питань тощо.;

Досвідчений творчий педагог з метою активізації мислення школярів використає елементи дискусії, методи переконання і прикладу, створить умови для розвитку дитячої уяви (намалювати уявну картину, уявити протилежну ситуацію). Щоб сильніше вплинути на емоції дітей, можна також використати художні репродукції, фрагменти музичних творів, відповідні діафільми тощо.

Завдання учителя на цьому етапі — сприяти вільному вираженню учнями своїх думок, підводити їх до самостійних висновків та обґрунтувань. Наприклад, під час обговорення проблеми материнської любові доцільними будуть розповіді учнів, обговорення ситуацій, відповідні приказки і прислів'я, народні пісні.

Підбиття підсумків.

На цьому етапі особливу роль відіграє заключне слово педагога. Він узагальнює все висловлене, формулює найраціональніше, з його погляду, розв'язання обговорюваної проблеми, передбачає конкретні дії для закріплення вивченої під час бесіди норми. Завершити бесіду можна формулюванням однієї з біблійних моральних заповідей: «Шануй отця твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі», яку можна доповнити таким християнським повчанням: «Чини іншим так, як би ти хотів, щоб в тих самих умовах інші чинили тобі» і моральною заповіддю В. Сухомлинського: «Берегти матір — означає турбуватися про чисте джерело, з якого ти пив з часу свого першого дихання і будеш пити до останньої хвилини свого життя...». Для дітей дуже важливо, щоб їх відзначили за участь в обговоренні. Це заохочує їх до подальшої роботи, є стимулом для самовираження. Особливий підхід потрібний до оцінювання малоактивних школярів з ниткою успішністю. Колективні бесіди можуть використовуватись у процесі організації різних форм діяльності школярів (зборів, екскурсій, походів, зустрічей і ін.) Бесіда може бути використана також як фрагмент під час застосування інших методів виховного впливу (диспут з елементами бесіди чи, навпаки, бесіда з елементами дискусії, використання фрагментів бесіди під час лекції, переконання шляхом бесіди тощо). Особливу трудність для молодого вчителя становлять індивідуальні бесіди. Дуже часто вони проводяться у зв'язку з екстремальними ситуаціями (виникнення локальних конфліктів, порушення дисциплінарного характеру)- В таких випадках педагог діє експромтом. Якого ефекту досягає педагог, якщо індивідуальну бесіду він проводить за накресленим планом і певною схемою. Такі бесіди мають застережний характер, вносять певні корективи у загальну програму виховних впливів. Індивідуальні бесіди проектуються, виходячи з потреб особистості школяра. Вони покликані сприяти розвитку особистості, її індивідуальних здібностей, нахилів, таланту. За допомогою індивідуального впливу педагог крок за кроком проникає в духовний світ людини. Майстерність педагога полягає в тому, щоб у процесі його впливу на особистість душа дитини сама розкрилась, як квітка під впливом теплих сонячних променів.

Правила індивідуальної бесіди: не намагайтеся говорити лише самі; стримуйте себе, коли виникне бажання перервати розповідь учня; врахуйте, що для успішного оволодіння мистецтвом слухання потрібно стежити за тим, як учень висловлює свою думку; виявляйте увагу до співрозмовника, підкреслюйте свою зацікавленість; спокійно реагуйте на висловлювання учня навіть тоді, коли з ним не погоджуєтеся; стежте за основною думкою співбесідника, намагайтеся зрозуміти хід його міркувань.

12.Сформулюйте завдання і зміст роботи з важковиховуваним учнем

Педагогічна практика стверджує, що серед учнів дедалі більше стає важковиховуваних. Проблема «важких» класів стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Деякі школи роблять спроби позбутися важковиховуваних дітей, використовуючи для цього безліч способів — від умовлянь батьків перевести дитину до іншої школи до винесення питання про відрахування таких учнів на педраду або комісію в справах неповнолітніх.
В окремих школах проблеми важковиховуваних учнів вирішуються за допомогою своєрідно сприйнятої диференціації, від якої застерігав А.С.Макаренко. Учні з вадами в навчанні і поведінці зводяться у так звані класи «педагогічної підтримки», «класи вирівнювання», «класи корекції» тощо. Така «педагогічна ізоляція» учнів провокує багато непередбаченостей, що тільки загострює проблеми сучасної школи. Вчителі, які працюють у цих класах, відмічають зростання негативних проявів у навчанні та поведінці, формування елементів криміногенної субкультури.
Проблема важковиховуваких у кожний історичний період вирішувалась по-різному. Проблема важковиховуваності — це насамперед проблема ставлення до особистості з певними відхиленнями в поведінці з боку оточуючих. Виховна діяльність вчителя в цьому напрямі може здійснюватись за такою орієнтовною программою:

1. Вивчення рівня розвитку класного колективу.

2. Вивчення взаємин учню між собою, з учителями та батьками.

3. Вивчення громадської думки, настроїв і традицій класного колективу.

4. Вивчення ступеня впливу на учнів неформальних лідерів і мікрогруп.

5. Вивчення ступеня впливу на учнів формального активу класу.

6. Вивчення індивідуальних психологічних якостей «важких» учнів.
Анкетування учнів на теми «Ваш клас», «Ви і ваші вчителі», «Ви і ваші батьки».
Анкетування учнів з відхиленнями у поведінці на тему «Важкий підліток».
Класні збори на тему «Морально-психологічний клімат у колективі та шляхи його оздоровлення» (за матеріалами анкетування).
Збори учнів з батьками, учителями на тему «Наші взаємини та їх вплив на успішність і поведінку учнів» (за матеріалами анкетування).
Засідання активу класу на тему «Про роль активу класу в профілактиці відхилень в поведінці учнів».
Здійснення активних форм роботи (диспутів, вікторин, літературних і тематичних вечорів, дискусій та ін.), спрямованих на формування в учнів рис загальнолюдської моралі. Проведення індивідуальної профілактичної роботи з учнями, що мають відхилення у поведінці, з неформальними лідерами та членами мікрогруп.
Педагогічна корекція може застосовуватися як до окремого учня, так і до групи, всього колективу класу.
Важливо ставити учнів в ситуації, що потребують від них виявлення отриманих ними знань та поисїіння розходжень між фактами, що спостерігалися, і наявними знаннями.
Подаючи важковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні його потребам і інтересам, здібностям і психологічним якостям проблемні ситуації, педагог стимулює прояв таких привабливих соціально-психологічних рис, як адекватна самооцінка, відповідальність, гуманність, активність.

 

13.Вкажіть основні шляхи вдосконалення виховної роботи з батьками в процесі розвитку дитини.

 

Діяльність педагогів не може бути високоефективною, якщо немає тісного контакту з батьками. Учителю слід відповідно будувати свої взаємини з батьками гак, щоб допомогти дитині зберегти емоційний, душевний комфорт в умовах школи та сім'ї.

Із сім'єю в основному доводиться працювати класному керівнику. Згідно з вищесказаним М.І.Ващенко розподілив етапи спільної роботи вчителя і батьків:

1. Педагогічна діагностика сім'ї.

2. Визначення мети і завдань спільної виховної роботи з дітьми та їхніми батьками.

3. Планування спільних заходів з проблем виховання дітей, підвищення готовності батьків до взаємодії зі школою.

4. Організація різних форм спільної роботи школи та сім'ї.

5. Контроль та облік спільної роботи (аналіз комплексної роботи з батьками щодо їхньої підготовки до взаємодії з педагогами, до виховання дітей у сім'ї, систематичне спостереження за динамікою розвитку дітей).

6. Стимулювання узгодження і взаємозумовлених дій педагогів і батьків (обговорення позитивного досвіду спільних дій батьків та вчителів, батьків і дітей у сім'ї, умінь застосувати здобуті знання на практиці, обрання найбільш підготовлених батьків у групи „радників" та „експертів").

7. Корекція спільної діяльності (уточнення напряму роботи, засобів і методів її виконання відповідно до характеру взаємин між батьками й педагогами, готовності батьків до реалізації своїх виховних завдань і досягнень поставленої мети)

загальну класифікацію форм роботи, які поділяються на:

-Індивідуальні: індивідуальні бесіди, індивідуальні консультації, діалог, самоосвіта, робота в бібліотеці, перегляд художніх та документальних фільмів, допомога в оформленні санітарно-гігієнічних бюлетенів т. ін.;

- групові: групові бесіди; групові диспути з проблем правового, морального виховання, здорового способу життя; групові консультації; групові зустрічі з учителями; тематичні лекції, методичні заняття, обмін досвідом з питань виховання дітей з використанням активних форм роботи; рольових і ділових ігор тощо; зустрічі із спеціалістами різних напрямів, колективна підготовка класних годин, вікторин, виставок; усні журнали; робота за інтересами; надання допомоги неблагополучним сім'ям;

- масові: позакласний батьківський педагогічний всеобуч, батьківські збори; лекторії педагогічних, медичних, правових знань; семінари; загальношкільні змагання, конференції; тематичні вечори; педагогічні консиліуми, екскурсії, походи, ігри тощо

Формами вивчення родини можуть бути: відвідування сім'ї учня; листування з батьками; запрошення батьків до школи.

 

б) Педагогічна освіта батьків передбачає різноманітні форми роботи. Система роботи з підвищення педагогічної культури батьків здійснюється через індивідуальні та колективні форми роботи.

Основними формами є:

- читання лекцій;

- проведення бесід у школі чи вдома, але не для того, щоб „виявляти" чи „вжити заходів", а оцінити досягнення, поставити нові завдання, знайти способи допомоги;

- відвідування батьків вдома;

? консультації батькам - нетрадиційна назва - психолого-педагогічні дні довір'я;

? проведення вечорів запитань і відповідей;

- відкриті уроки для батьків;

? конференція з обміну досвідом родинного виховання;

? диспути;

- усні журнали;

- прес-конференції „Ми і наші діти";

- зустрічі за круглим столом (обговорення застосування різних методів досвіду) доцільно проводити наприкінці циклу занять з батьками;

? виконання батьками практичних завдань:

? ознайомлення батьків з педагогічною літературою;

- дні відкритих дверей;

? вечори „На сімейний вогник", „Портрет сім'ї", „Вечір сімейних традицій";

- випуск тематичних газет „Дозвілля родини", „Говорять професії батьків";

? конкурси

. Тому, крім традиційних форм роботи, існують нетрадиційні форми роботи класного керівника з батьками учнів.

До них належать:

- центри педагогічних знань при навчальних закладах;

- педагогічний десант - виступи педагогів з актуальних проблем виховання дітей на підприємствах, в організаціях, де працюють батьки, влаштування виставок, випуск спеціальних стіннівок;