Право промислової власності (в суб’єктивному розумінні) – це право, яким наділений відповідно до чинного законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.

 

Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки

Патентовласникоми винаходів, корисних моделей та промисло­вих зразків можуть бути:

винахідники винаходів і корисних моделей та автори промислових зразків; роботодавці - стосовно службових об'єктів у випадках і на умовах, передбачених законодавством;

пра­вонаступники - особи, яким винахідники, автори промислових зраз­ків чи роботодавці передали свої майнові права;

Спадкоємці патентовласників.

Первинним суб'єктом є винахідник та автор промислового зраз­ка, тобто фізичні особи, творчою працею яких створено об'єкт інте­лектуальної власності. Саме вони, за загальним правилом, мають пра­во на одержання патенту, якщо інше не встановлено законодавством. Слід враховувати, що якщо особа не внесла особистого творчого внеску в створення винаходу, корисної моделі чи промислового зраз­ка, а надала тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і оформленні заявки, у неї не виникає право на одержання охоронного документа. При спільному створенні об'єкта кількома особами, вони мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено домовленістю між ними.

При видачі охоронних документів застосовується принцип пер­шого заявника. Суть його полягає у тому, що держава не ставить мети з'ясування, яка особа дійсно першою досягла такого результату. Наділяється правами і захищаються права тієї особи, яка перша вчи­нила дії стосовно встановленого повідомлення про досягнення, тобто розкрила суспільству невідомі раніше знання.

Таким чином, у випадку паралельного винахідництва, коли дві чи більше особи незалежно одна від одної створили об'єкт, який може бути визнано винаходом, корисною моделлю чи промисловим зраз­ком, право на одержання охоронного документа належить тій з них, заявка якої має більш ранню дату подання до Установи або, якщо за­явлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не при­йнято рішення про відмову у видачі патенту,

Якщо об'єкт інтелектуальної власності створено працівником, на­йнятим за трудовим договором, то виникає дилема стосовно розпо­ділу прав між цією особою та її роботодавцем. У світі вона ви­рішується не однозначно: в одних країнах перевага надається пра­цівникові, в інших - роботодавцеві. Досить важливо знайти баланс інтересів зазначених осіб, оскільки лише у цьому випадку вони бу­дуть заінтересовані у створенні результатів творчої діяльності.

Стаття 429 ЦК встановлює, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового до­говору, належить працівникові і роботодавцеві (юридичній або фізичній особі, де винахідник чи автор промислового зразка працює) спільно, якщо інше не встановлено договором. З урахуванням того, що норма про розподіл прав стосовно службового об'єкта інтелекту­альної власності є диспозитивною (тобто застосовується у випадках, коли сторони інакше не вирішили це питання у договорі), учасники правовідносин можуть усунути можливі протиріччя, передбачивши той механізм розподілу прав на створений результат творчої діяльно­сті., який би повністю відповідав їх інтересам.

Проте, раніше прийняті Закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 9) та «Про охорону прав на промислові зразки» (ет. 8) встановлюють, що право на одержання патенту на службові винахід, корисну модель та промисловий зразок має роботодавець, тобто особа, яка найняла працівника за трудовим договором. Така не­відповідність з часом, безумовно, буде усунена, виходячи із Заключ­них і перехідних положень ЦК. Між тим, видається, що компроміс­ний варіант ст.429 ЦК не є досить виваженим, оскільки реалізація на Практиці положень цієї статті породить суперечки. Ідеальним є ва­ріант, коли майнові права на об'єкт має лише один суб'єкт, бо у цьо­му випадку не буде потреби досягнення згоди стосовно розпоряджен­ня цими правами між працівником і роботодавцем, інтереси яких Далеко не завжди збігаються, особливо у випадку припинення трудо­вих правовідносин. Саме тому, як свідчить світовий досвід, законода­вство зарубіжних країн наділяє правом на одержання охоронного до­кумента одну із зазначених осіб, надаючи певні права іншій особі.

Наприклад, у Німеччині винахіднику належить право на отримання охоронного документа, а роботодавцю - невиключна ліцензія на цей об'єкт.

Не легким виявилося і питання визначення кола об'єктів, стосовно яких роботодавець має певні права. Ними є винаходи, корисні моделі і промислові зразки, які створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця. У цьому контексті під службовими обов'язками розуміють зафіксовані у трудових догово­рах, посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, а під дорученням роботодавця - ви­дане працівникові у письмовій формі завдання, яке безпосередньо стосується специфіки діяльності роботодавця, якщо реалізація цих функціональних обов'язків і завдань може привести до створення об'єкта патентного права.

Закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки» встановлюють порядок тих дій, які має здійснити працівник і роботодавець у випадку створення об'єкта інтелектуальної власності. Винахідник чи автор промислово­го зразка повинен подати роботодавцю письмове повідомлення про створений винахід, корисну модель чи промисловий зразок з описом та матеріалами, що розкривають суть об'єкта досить ясно і повно.

Об'єкти промислової власності

Об'єкти винаходів

Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. У нашій державі ви­нахідницька діяльність регулюється Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в редакції від 1 червня 2000 р. із змінами і доповненнями від 21 грудня 2000 р.

Закони України про промислову власність регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, виявлення, оформ­лення, використання і охорони результатів науково-технічної твор­чості. Сама творчість будь-якому регулюванню не підлягає, але право може створювати сприятливі умови для успішної творчості, або навпаки, створювати несприятливі умови, за яких ви­нахідництво буде розвиватися мляво або зовсім не буде розвиватися.

Винахід — це технологічне (технічне) вирішення в будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, яке відповідає вимогам патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для ви­користання.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий,має винахідницький рівень і відповідає промисловій придатності.

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Та­кий рівень стосовно заявленої пропозиції визнається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу.

Винахід повинен давати нове технічне рішення, не відоме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами.

Не визнається винаходом пропозиція, на яку уже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент — в Україні чи за кордоном.Новизна пропозиції втрачається, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Це рішен­ня істотно відрізняється від подібних відомих рішень (прототипів) такими ознаками чи перевагами, що роблять доцільним його вико­ристання.

Винахід є придатним для використання. У нормі Закону (п. 1 ст. 7) йдеться про два аспекти поняття «промислова придат­ність»:

а) галузі застосування винаходу;

б) технічна можливість вико­ристання винаходу.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначає в ст. 6 п. 2 об'єкти винаходу:

— продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо;

— спосіб;

— застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Отже, поняття «винахід» є об'єктом цивільного права, права інте­лектуальної власності, результатом інтелектуальної діяльності. В свою чергу винахід, як результат технічної творчості, може стосу­ватися різних сфер діяльності людини. Але всі вони згруповані в дві групи: продукти та способи. Третій об'єкт винаходу не є новим об'єктом, а виступає використан­ням вже відомого об'єкта за новим призначенням.

Об'єктами винаходу не можуть бути, тобто винахідницькі рішен­ня не можуть стосуватися: відкриттів, наукових теорій та математич­них методів; методів організації та управління господарством; пла­нів; умовних позначень, розкладів, правил; методів виконання розу­мових операцій; комп'ютерних програм; результатів художнього конструювання; топологій інтегральних мікросхем; сортів рослин і порід тварин.

Перераховані об'єкти не можуть визнаватися винаходами або в силу своїх специфічних особливостей, або тому, що деякі з них є об'єктами інших результатів інтелектуальної діяльності, наприклад, програми для комп'ютерів, результати художнього конструювання, топології інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин. Правова охорона не надається пропозиції, що супере­чить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та не відповідає умовам патентоздатності.

До пристроїв як об'єктів винаходу (корисних моделей) належать ма­шини, механізми, прилади тощо. Для характеристики «пристрою» використовуються такі ознаки: наявність конструктивного елементу чи конструктивних елементів; наявність зв'язків між ними; взаємне розташування елементів; форма виконання елементу (елементів) або пристрою в цілому; форма виконання зв'язків між елементами; па­раметри та інші характеристики елемента (елементів) та їх взаємо­зв'язок; матеріали, з якого виготовлено елемент (елементи), або при­стрій в цілому, середовище, що виконує функцію елемента. Іншими словами, в заявці має бути данаповна характеристика пристрою, який заявляється як винахід.

Поняттям «продукт» охоплюється також і «речовина». Термін «ре­човина» охоплює собою індивідуальні хімічні сполуки, до яких також умовно відносяться високомолекулярні сполуки та об'єкти генетич­ної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїно­вих кислот); композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо) та продукти ядерного перетворення.

Об'єктами винаходу є також індивідуальні штами і консорціуми мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин.

До способів як об'єктів винаходів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою матеріальних об'єктів. Отже, спосіб як об'єкт винаходу, характеризується тим, що це дії лише над матеріальними об'єктами (сировиною, заготовкою тощо). Нова редакція Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» ввела ще один об'єкт винаходу — застосування раніше відомого продукту за новим призначенням. Зазначений об'єкт характеризується тим, що в його описі повинні бути вказані конкретний продукт чи спосіб, які можуть використовуватися за новим призначенням. У характеристиці цього об'єкта винаходу повинні бути відображені три характерні ознаки:

· конкретний продукт чи спосіб, який пропонується використати за новим призначенням;

· за яким призначенням застосовувався даний конкретний про­дукт чи спосіб;

· у чому полягає нове призначення продукту чи способу;

· позитивні відмінності використання продукту чи способу за новим призначенням.

Якщо ж винахід відноситься до застосування раніше відомих ре­човин, штамів мікроорганізмів за новим призначенням, в описі по­винно бути вказано це призначення.

Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке повинно характеризуватися явно вираженими про­сторовими формами. Така форма повинна характеризуватися не ли­ше наявністю елементів і зв'язків між ними, але й формою виконан­ня цих елементів, їх певним взаємним розташуванням. Якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель — викла­дення цієї сутності в просторі. Корисна модель може стосуватися лише пристрою. Якщо порівняти корисну модель з промисловим зразком, то не важко помітити, що промисловий зразок є зовнішня форма промислового виробу (пристрою). Корисна модель — це внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам пристрій, та зв'язок між ними. Так, наприклад, двигуни внутрішнього згорання можуть бути багатьох різноманітних форм, але за своєю сутністю во­ни однакові, а їх внутрішні побудови то і є корисні моделі.

Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим і промислове придатним.

Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загаль­нодоступними у світі до дати подання заявки.

Винаходи і корисні моделі — близькі між собою результати тех­нічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоздат­ності, як умови світової новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не висувається умова винахідницького рівня. Принципова відмінність між ними полягає саме в об'єкті — до вина­ходів належать продукти, способи і використання відомих рішень за новим призначенням. До корисних моделей — конструктивне вико­нання пристрою.

Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке повинно мати явно виражені просторові форми, тоб­то характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між ни­ми, але й формою виконання цих елементів, їхнім певним взаємним розташуванням. Сутність корисної моделі полягає саме в оригіналь­ній компоновці пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим принциповим рішенням, то корисна модель — новою компоновкою елементів пристрою. Та­ке рішення тому і називається «корисна модель» певного пристрою, тобто нове розташування елементів пристрою.

Об'єкти промислових зразків

Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виро­бу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Промисловий зразок відпові­дає умовам патентоздатності, якщо він новий і промислове придат­ний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. На визнання про­мислового зразка не впливає розкриття інформації про нього авто­ром або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом шести місяців до дати подання заявки. При встановленні новизни промислового зразка до уваги береть­ся зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Установи.

Промисловий зразок визнається промислове придатним, якщо його можна використати в промисловості або в будь-якій іншій сфері доцільної суспільно-корисної діяльності. При цьому мається на увазі і придатність промислового зразка до багаторазового відтво­рення.

Відповідно до Закону про промислові зразки об'єктом промисло­вого зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Відповідно до Закону про промислові зразки його дія не поши­рюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друковану продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо. Крім цього, промисловим зразком не може бути визнана пропозиція, яка за своїм змістом су­перечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі. До цієї категорії слід віднести вироби, що суперечать суспільним інтере­сам, принципам гуманності і моралі.

Відповідно до Закону про промислові зразки об'єктом промисло­вого зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання.

Форма -- зовнішній контур, вид промислового виробу.

Малюнок (рисунок) — зображення, контур на площині, який виконується за допомогою контурних ліній, штрихів, світло-тіньових плям в одному або в декількох кольорах переважно на папері, тканині та інших матеріалах. Найбільш загальною вимо­гою є те, що художньо-конструктивне рішення виробу має визнача­ти його зовнішню форму. Проте зазначене рішення стосується не тільки форми виробу в точному значенні цього слова, а й малюнка, розфарбування або їх поєднання.

Розрізняють однооб'єктні промислові зразки і багатооб'єктні. До перших відносяться площинні двомірні — промисловий малюнок — зображення, виконане за допомогою графічних засобів (наприклад, малюнок декоративної тканини, килима тощо); об'ємні тримірні (закінчений промисловий виріб — машина, прилад); об'ємні тримірні, які є частиною виробу, якщо вона призначена для викори­стання з низкою виробів і має самостійну завершену композицію, наприклад, фара, різноманітні ручки).

До багатооб'єктних промислових зразків відносяться: набори ви­робів, тобто сукупність предметів одного призначення, які в сукуп­ності складають єдине ціле (наприклад, набір (комплект) інструмен­тів).